Рішення

від 03.07.2024 по справі 154/1070/22

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

154/1070/22

2/154/163/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року м. Володимир

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Каліщука А.А.

за участю секретаря судового засідання Кравчук А.М.,

прокурора ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду Волинської області цивільну справу за позовом керівника Володимирської окуржної прокуратури в інтересах держави в особі Управління бюджету та фінансів виконавчого комітету Володимирської міської ради до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення,

в с т а н о в и в:

Прокурор в інтересах держави особі Управління бюджету та фінансів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Вимоги позову обґрунтовує тим, що ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11.06.2021, справа №154/1740/21, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст. 286 КК України, у зв`язку із припиренням винного з потерпілим.

За результатами проведеної прокурором перевірки встановлено, що витрати на лікування потерпілої ОСОБА_3 від кримінального правопорушення в сумі 33314,87 грн Управлінню бюджету та фінансів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради не відшкодовано.

При цьому, Управління бюджету та фінансів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради та лікувальний заклад, не вживали заходів щодо відшкодування бюджетних коштів.

Прокурор в позовній заяві просить стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Управління бюджету та фінансів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради кошти витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення в сумі 33314,87 гривень, зарахувавши дані кошти на рахунок бюджету Володимир-Волинської міської територіальної громади.

Ухвалою судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14.07.2022 відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до розгляду.

16.03.2023 ухвалено заочне рішення у справі, яким позов задоволено.

Відповідач ОСОБА_2 16.08.2023 подав заяву про перегляд заочного рішення, котра ухвалою суду від 10.10.2023 була задоволена. Заочне рішення суду від 16.03.2023 було скасоване, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, в обгрунтування надав пояснення аналогічні тим, що викладені у позові.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнав. Пояснив, що він відшкодував потерпілій усі витрати на лікування, котрі вона понесла внаслідок вчиненого кримінального правопорушення. На підтвердження надав суду копії фіскальних чеків. Оскільки він відшкодував витрати на лікування потерпілої в медичному закладі, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників розгляду, дослідивши та оцінивши докази в сукупності, суд дійшов наступного всиновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11.06.2021, справа №154/1740/21, ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст. 286 КК Українина підставі ст. 46 КК України, у зв`язку із примиренням винного з потерпілим. Ухвала суду набрала законної сили 19.06.2021 року.

Із даноїухвали судувстановлено,що ОСОБА_2 18 квітня 2021 року близько 15 год 40 хв, керуючи автомобілем марки «Dacia Logan», р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автомобільною дорогою Н-22 сполученням Устилуг-Рівне, а саме по вул. Луцькій м.Володимира-Волинського Волинської області, неподалік будинку №182 в напрямку до м.Луцька, Волинської області, проявив безпечність, неуважно стежив за дорожньою обстановкою, під час руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дотримався безпечного інтервалу, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , яка їхала на велосипеді по правому узбіччі у попутному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді зламу проксимального кінця плечової кістки, крижої кістки(нижньо-середня третина) та шийки стегнової кістки зі зміщенням, крила клубоної кістки без зміщення, закритий перелом кісток правої гомілки зі зміщенням уламків, які утворились внаслідок контактів з тупими твердими предметами з обмеженою контактною поверхнею та відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості за ознакою тривалості розладу здоров`я.

У прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.2.3б) тап.13.1 Правил дорожнього рухуУкраїни, затвердженихпостановою Кабінету міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року(з наступними змінами та доповненнями), а саме:

п.2.3 б)для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатись від керування цим засобом у дорозі;

п.13.1водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу, повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні даного кримінального проступку визнав повністю, щиро розкаявся, примирився із потерпілою.

Внаслідок даного кримінального правопорушення потерпіла ОСОБА_3 була госпіталізована до КП «Володимир-Волинське територіальне медичне об`єднання», де здійснювалось її лікування.

Згідно з довідки-розрахунку КП «Володимир-Волинське територіальне медичне об`єднання», в період з 18.04.2021 ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії та з 27.04.2021 по 28.05.2021 в травматологічному відділенні КП «Володимир-Волинське територіальне медичне об`єднання» та на її лікування закладом витрачено 33314,87 гривень.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23Закону України«Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2Арбітражного процесуальногокодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертоїстатті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський судз правлюдини (далі-ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурорав суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження№ 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У цій справі підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив не здійснення Управлінням бюджету та фінансів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради впродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а саме не звернення до суду з вимогами про відшкодування державі витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Суд зазначає, що звертаючись до суду з позовом, прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що орган місцевого самоврядування, всупереч покладених на нього завдань щодо звернення до суду із позовом про відшкодування витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, не вжив заходів для усунення порушень, вказаних у позовній заяві, після винесення ухвали у кримінальній справі № 154/1740/21, 1-кп/154/291/21.

Таким чином, прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави без порушення порядку такого звернення, передбаченого Законом України «Про прокуратуру».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 454/851/19-ц (провадження № 61-15636св20).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15ЦК України передбачено, щокожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилось закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти від відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 1, 3, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 07 липня 1995 року № 11, відповідальність за відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, може покладатися на засуджених при заподіянні шкоди як умисними, так і необережними діями.

Сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв`язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікування.

Питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року№ 545 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (пункт 4 Порядку).

Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11.06.2021 (справа №154/1740/21) підтверджується, що ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст. 286 КК Українина підставі ст. 46 КК України у зв`язку із примиренням винного з потерпілим. Закрито кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. Ухвала суду набрала законної сили 19.06.2021.

Вказаною ухвалоювстановлено,що ОСОБА_2 18 квітня 2021 року близько 15 год 40 хв, керуючи автомобілем марки «Dacia Logan», р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автомобільною дорогою Н-22 сполученням Устилуг-Рівне, а саме по вул. Луцькій м.Володимира-Волинського Волинської області, неподалік будинку №182 в напрямку до м.Луцька, Волинської області, проявив безпечність, неуважно стежив за дорожньою обстановкою, під час руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дотримався безпечного інтервалу, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , яка їхала на велосипеді по правому узбіччі у попутному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді зламу проксимального кінця плечової кістки, крижої кістки(нижньо-середня третина) та шийки стегнової кістки зі зміщенням, крила клубоної кістки без зміщення, закритий перелом кісток правої гомілки зі зміщенням уламків, які утворились внаслідок контактів з тупими твердими предметами з обмеженою контактною поверхнею та відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості за ознакою тривалості розладу здоров`я.

У прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.2.3б) тап.13.1 Правил дорожнього рухуУкраїни, затвердженихпостановою Кабінету міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року(з наступними змінами та доповненнями), а саме:

п.2.3 б)для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатись від керування цим засобом у дорозі;

п.13.1водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу, повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Вказаними діями ОСОБА_2 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 286 КК України.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Внаслідок даного кримінального правопорушення потерпіла ОСОБА_3 була госпіталізована до КП «Володимир-Волинське територіальне медичне об`єднання», де здійснювалось її лікування.

Згідно з довідки-розрахунку КП «Володимир-Волинське територіальне медичне об`єднання», в період з 18.04.2021 ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії та з 27.04.2021 по 28.05.2021 в травматологічному відділенні КП «Володимир-Волинське територіальне медичне об`єднання» та на її лікування закладом витрачено 33314,87 гривень.

З аналізу викладеного вбачається, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, внаслідок якого ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, у зв`язку з чим протягом тривалого часу лікувалась КП «Володимир-Волинське територіальне медичне об`єднання», на що закладом охорони здоров`я було витрачено 33314,87 грн, що підтверджено належними та допустимими доказами.

За змістом статті 129 КПК України обвинувачений у кримінальному провадженні звільняється від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану злочином, у разі встановлення судом відсутності події кримінального правопорушення.

Отже, в усіх інших випадках, у тому числі і у разі, коли кримінальне провадження закрите у зв`язку із примиренням винного із потерпілим, питання про цивільно-правову відповідальність вирішується на загальних підставах.

Враховуючи те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито у зв`язку із примиренням винного із потерпілою, що відноситься до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження, витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину відшкодовуються у такому самому порядку як і при ухваленні обвинувального вироку.

Таким чином, аналізуючи надані сторонами докази та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 , як особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, в силу статті 1206 ЦК України зобов`язаний відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої ОСОБА_3 , а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2019 року у справі № 450/1335/15-ц (провадження № 61-33915св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 295/2579/17 (провадження № 61-33266св18).

Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що ним було відшкодовано ОСОБА_3 витрати на лікування завдані кримінальним правопорушенням, оскільки право закладу охорони здоров`я на отримання компенсації витрат на лікування є самостійним і таким, що не залежить від відшкодування шкоди потерпілій особі.

Оскільки розмір витрат на лікування потерпілої від кримінального правопорушення підтверджено належними та допустимими доказами, які знаходяться у матеріалах справи, а наданий закладом охорони здоров`я розрахунок здійснений відповідно до Порядку та не спростований стороною відповідача, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора є законними, доведеними, а тому позов прокурора підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12,81,89,265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Управління бюджету та фінансів виконавчого комітету Володимирської міської ради кошти витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення в сумі 33 314,87 гривень, зарахувавши дані кошти на рахунок бюджету Володимирської міської територіальної громади.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь держави 1211,20 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий:/підпис/

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя А.А. Каліщук