Рішення

від 19.06.2024 по справі 908/637/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/61/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2024 Справа № 908/637/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915; електронна пошта: info@zp.gov.ua)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю РЕАЛТІ ІСТЕЙТ (вул.Сухомлинського, буд. 76, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52005; код ЄДРПОУ 38954939)

про стягнення 1 249 116,55 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

13.03.2024 через підсистему Електронний суд ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю РЕАЛТІ ІСТЕЙТ про стягнення 1 249 116,55 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2024 справу №908/637/24 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 18.03.2024 вказану позовну заяву на підставі п. 8 ч. 3 ст. 162, ст. 174 ГПК України залишено без руху та надано Запорізькій міській раді строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали шляхом направлення на адреси учасників справи та суду письмової інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; оригінали доказів направлення (фіскальний чек, опис вкладення у цінний лист) надати суду у вказаний вище строк.

27.03.2024 через підсистему Електронний суд ЄСІКС до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 27.03.2024.

Ухвалою суду від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/637/24 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 5/61/24 та підготовче засідання призначено на 24.04.2024 об 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 24.04.2024 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 29.05.2024 на 10 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 29.05.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 19.06.2024 на 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2024 до суду від відповідача надійшла заява згідно якої ТОВ «РЕАЛТІ ІСТЕЙТ» визнає позовні вимоги та не заперечує проти їх задоволення у повному обсязі.

Вказана заява про визнання позову підписана директором ТОВ «РЕАЛТІ ІСТЕЙТ» Світайло В.В.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 165 ГПК України відзив повинен містити у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що відповідач не надав будь-яких заперечень або пояснення відносно того, що визнання позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, подання до суду заяви про визнання відповідачем позову в повному обсязі, суд враховуючи положення ч. 3 ст. 185 ГПК України вважає за можливе за результатом підготовчого провадження прийняти рішення у цій справі і 19.06.2024 проголосити вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився.

17.06.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до суду надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі уповноваженого представника позивача у зв`язку з його участю в іншій справі №334/2258/22, призначеної на 19.06.2024 об 12 год. 00 хв.

Як вбачається з позовної заяви позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 2310100000:01:012:0141, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 69-А, в розмірі недоотриманих доходів за період з 12.01.2018 по 31.12.2019 та за період з 12.03.2022 по 31.12.2023 в сумі 1 249 116,55 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 11, 16, 83, 525, 526, 632, 1166, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15, 79, 83, 120, 125, 152, 206 Земельного кодексу України, положення Податкового кодексу України та Закону України Про оренду землі, позивач просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.10.2023 у справі №908/1818/23 за позовом Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю РЕАЛТІ ІСТЕЙТ про стягнення 654 944,29 грн., позов задоволено. Стягнуто з ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2020 по 11.03.2022 з розмірі 654944,29 грн. та судовий збір за подання позову в розмірі 4 912,08 грн.

Вказаним рішенням суду встановлено наступне: «ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ є власником об`єкта нерухомого майна з 12.09.2016, за адресою: м. Запоріжжя вул. Святого Миколая, 69а, на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:01:012:0141, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 330102537 від 25.04.2023.

На вказаній земельній ділянці розташовувалось нерухоме майно, що належить ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ на праві власності.

Власником земельної ділянки загальною площею 0.3025 га, кадастровий номер: 2310100000:01:012:0141, за адресою: м. Запоріжжя вул. Святого Миколая, буд. 69а (далі - земельна ділянка) є Запорізька міська рада, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 330102756 від 25.04.2023.

Поряд із цим, договір оренди земельної ділянки на теперішній час ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ не укладений.

Згідно інформації Головного управління ДПС у Запорізькій області № 9306/5/08-01-04-01-09 від 09.12.2022, ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ у період з 2018 року по 2022 року сплачено 1401457 грн. за використання земельної ділянки з кадастровим номером: 2310100000:01:012:0141, за адресою: м. Запоріжжя вул. Святого Миколая, буд. 69а .

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, складеного з урахуванням рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 № 7 Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Запоріжжя та Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:012:0141 складає 14980435,25 грн.

Запорізькою міською радою складено розрахунок, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:01:012:0141, за адресою: м. Запоріжжя вул. Святого Миколая, буд. 69а, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування).

За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав:

за 2020 рік з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 279 692, 63 грн.

за 2021 рік з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 308 914, 39 грн.

за 2022 рік з 01.01.2022 по 11.03.2022 - 66 337, 27 грн.

Таким чином загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.01.2020 по 11.03.2022 склав - 654 944,29 грн.

При цьому зазначений розрахунок зроблено на підставі Рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя, Рішення Запорізької міської ради від 28.11.2018 №26 Про встановлення розміру орендної плати за землю, витягу НГО №1171/207-20 від 20.02.2020, листа ГУ ДПС у Запорізькій області № 9306/5/08-01-04-01-09 від 09.12.2022.

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна (ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ) 654 944,29 грн. доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2020 по 11.03.2022. …

Згідно розрахунку позивача загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:01:012:0141, за адресою: м. Запоріжжя вул. Святого Миколая, буд. 69а, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2020 по 11.03.2022 склав 654 944,29 грн.

Враховуючи, що відповідач в зазначений період користувався вказаною земельною ділянками без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ повинне відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які воно одержало у вигляді несплаченої орендної плати за вказаний період у розмірі 654 944,29 грн.»

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначене судове рішення в апеляційному порядку сторонами не оскаржено та набрало чинності 20.11.2023.

Судом встановлено, що предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України недоотриманого доходу в загальній сумі 1 249 116,55 грн. за фактичне користування ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:01:012:0141, в період з 12.01.2018 по 31.12.2019 та в період з 12.03.2022 по 31.12.2023.

Оцінивши представлені докази у їх сукупності, су дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України плата за землю є складовою податку на майно.

Статтею 10 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно є місцевим податком. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до ст. 288.5.1. Податкового кодексу України розмір річної орендної плати не може бути меншим розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

За приписами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, їло справляться у формі земельного податку або орендної плати за земельні г.:лянки державної і комунальної власності.

Згідно положень ст. 21 Закону України Про оренду землі та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Запорізька міська рада відповідно до вимог пунктів 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника, щодо спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 2, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Запорізька міська рада є органом, через який територіальною громадою міста Запоріжжя безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження того факту, що Запорізька міська рада є власником земельної ділянки на якій розташований об`єкт нерухомого майна, яке на праві власності належить ТОВ «РЕАЛТІ ІСТЕЙТ», позивачем додано до позовної заяви Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 21.02.2024 № 366800972.

Згідно вказаної довідки 30.04.2015 здійснено реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 2310100000:01:012:0141 на підставі договору суборенди землі від 30.04.2015 №4463.

Підпунктом 1.1. пункту 1 Договору визначено, що земельна ділянка, яка передається в суборенду, знаходиться у Орендаря в користуванні на підставі Договору оренди землі, укладеного 11.01.2008 року між Запорізькою міською радою та ТОВ «РЕГІОНАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ СИСТЕМИ»

Строк дії договору визначено до 11 січня 2018 року.

Укладання договору суборенди земельної ділянки на новий строк можливе лише за умови продовження строку дії основного договору оренди землі, або за умови укладення нового договору оренди землі та за відсутністю письмових заперечень Запорізької міської ради і прийняття відповідного рішення Запорізької міської ради (п.8 Договору).

Відповідно до підпункту 28.2 пункту 28 Договору дія договору припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено.

Основний договір оренди землі від 11.01.2008 укладено строком на десять років.

Отже, як пояснив представник позивача, договір суборенди землі від 30.04.2015 разом з основним договором землі втратили свою чинність та в подальшому сторонами не вживались заходи, щодо продовження строку дії таких договорів.

Таким чином, починаючи з 12.01.2018 і станом по теперішній час відповідач безоплатно та безпідставно користується земельною ділянкою комунальної форми власності без правовстановлюючих документів та з порушенням вимог статті 206 Земельного кодексу України.

Крім того, однією з підстав державної реєстрації права власності на об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , було розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 12.09.2016 №506р «Про присвоєння поштової адреси: АДРЕСА_1 , яке в свою чергу не впливає на договірні відносини між сторонами.

Як визначено в ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

У відповідності до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 20.01.2021 року, при відсутності окремої цивільно-правової угоди, щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці.

Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них.

Правовий механізм переходу права на землю у зв`язку з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначений ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Виходячи зі змісту зазначених статей закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або користуванні колишнього власника будівлі.

Крім того, згідно зі ст. 11 Господарського процесуального кодексу України ті ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини Федоренко проти України від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У спірних правовідносинах неотримані Запорізькою міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини виправдане очікування щодо отримання можливості ефективного використання права власності територіальної громади м. Запоріжжя.

Як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України (ст. ст. 116, 120-126) визначена певна процедура набуття та оформлення прав на землі комунальною власності громадянами та юридичними особами, яка передбачає звернення до власника землі (територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування) з метою подальшого оформлення права на землю. Вказана процедура є обов`язково для всіх суб`єктів земельних відносин.

Отже, об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності відповідача без подальшого оформлення прав на користування земельною ділянкою, діяльність відповідача на землях комунальної форми власності має лише видимість законної, що фактично можна віднести до зловживання правом, а саме особливого виду юридично значущої поведінки, яка полягає в соціально шкідливих учинках суб`єкта права, у використані недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.

Водночас, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої і потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Предметом позову є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, без належних на те правових підстав. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.

Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "є" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

При цьому згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди та державної реєстрації права оренди. Таким чином, відповідач користувався земельною ділянкою у заявлений до стягнення період без достатніх правових підстав.

Отже, в даному випадку до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди (іншого речового права) щодо земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, відносини з фактичного користування ним без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

З аналізу змісту норм ст. 1212-1214 ЦК випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У спірних правовідносинах наявні всі три вказані умови.

Щодо першої - відповідач зберіг майно (грошові кошти) у розмірі орендної плати, яка нараховується за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 .

Збереження такого майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .

Це є проявом правової природи нерухомого майна.

Набута відповідачем будівля, будучи згідно зі ст. 181 ЦК України нерухомим майном, є органічно та нерозривно пов`язаною з земельною ділянкою. Відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті чого відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати.

Щодо другої - правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні, так як реалізація речового права на земельну ділянку згідно зі ст. 206 ЗК України, п. 14.1.136 ч. 14.1 ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем права володіння і користування земельною ділянкою безоплатно - відсутні, так само, як і підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.

Щодо третьої - відповідач зберіг майно за рахунок позивача. Власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , протягом вищезазначеного періоду часу була територіальна громада міста Запоріжжя в особі позивача відповідно до ст. 83 ЗК України, за якою всі землі в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є комунальною власністю, за винятком земельних ділянок, які перебувають у державній або приватній власності.

Таким чином, збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення цих коштів у відповідача за рахунок їх несплати позивачу.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (п.п. 14.1.125, 14.1.136 ст. 14, п. 288.5 ст. 288 Кодексу).

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України Про оренду землі та п.п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За приписами ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташуваннята розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

ТОВ РЕАЛТІ ІСТЕЙТ є набувачем, без сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору. Відповідачем збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міського радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок Запорізької міської ради.

Відповідно до вимог ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Згідно листа Головного управління ДПС у Запорізькій області від 12.01.2024 № 428/5/08-01-04-01-04, ТОВ «РЕАЛТІ ІСТЕЙТ» сплачує плату за землю за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 2310100000:01:012:0141, за адресою: м. Запоріжжя, Святого Миколая, буд. 69 А.

Запорізькою міською радою складено розрахунки, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «РЕАЛТІ ІСТЕЙТ» земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:01:012:0141, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 69 А без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 12.01.2018 по 31.12.2019 та за період з 12.03.2022 по 31.12.2023.

Зазначені розрахунки зроблено на підставі рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», рішення Запорізької міської ради від 28.11.2018 №26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», витягу НГО від 27.02.2020 №1171/207-20, листа ГУ ДПС у Запорізькій області від 12.01.2024 №428/5/08-01-04-01-07, листів Запорізької обласної прокуратури від 17.05.2023 №15/1-2060-23, від 22.01.2024 №15/1-2060-23, листів Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя від 03.01.2024 №52- 103-88 вих.24, від 24.01.2024 №52-103-689 вих.24.

Згідно розрахунків розмір нарахованої плати за землю склав: за 2018 рік з 12.01.2018 по 31.12.2018 581 498,58 грн., за 2019 рік з 01.01.2019 по 31.12.2019 599 217,41 грн., за 2022 рік з 12.03.2022 по 31.12.2022 529 791,94 грн., за 2023 рік з 01.01.2023 по 31.12.2023 758 010,02 грн.

Фактично Відповідачем сплачено: за 2018 рік з 12.01.2018 по 31.12.2018 292502,48 грн., за 2019 рік з 01.01.2019 по 31.12.2019 294 334,01 грн., за 2022 рік з 12.03.2022 по 31.12.2022 260 232,38 грн., за 2023 рік з 01.01.2023 по 31.12.2023 372 332,53 грн.

Розмір недоотриманих доходів склав:

- за 2018 рік з 12.01.2018 по 31.12.2018 288 996,10 грн., за 2019 рік з 01.01.2019 по 31.12.2019 304 883,40 грн. Всього з 12.01.2018 по 31.12.2019 593 879,50 грн.

- за 2022 рік з 12.03.2022 по 31.12.2022 269 559,56 грн., за 2023 рік з 01.01.2023 по 31.12.2023 385 677,49 грн. Всього з 12.03.2022 по 31.12.2023 655 237,05 грн.

Таким чином, загальний розмір недоотриманих доходів Запорізькою міською радою за період з 12.01.2018 по 31.12.2019 та за період з 12.03.2022 по 31.12.2023 склав 1249116,55 грн.

Отже, станом на теперішній час відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим відповідно до положень статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України останній повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які він одержав у вигляді несплаченої орендної плати.

Відновлення порушених прав Запорізької міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

До вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, а також Вищий господарський суд України у постановах: від 21.07.2016 у справі № 922/208/15, від 12.01.2017 у справі № 922/51/15, від 04.11.2017 у справі № 922/210/15, Верховний Суд у постанові від 09.04.2020 у справі №908/848/18 по аналогічним справам.

Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі у розмірі 1 249 116,55 грн., про що зазначено у заяві від 14.06.2024, яка міститься в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав та інтересів інших осіб, а отже суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що позивачем при поданні цього позову до суду сплачено 14 989,40 грн. судового збору, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе 50% судового збору в розмірі 7 494,70 грн. повернути позивачу з Державного бюджету про що винести відповідну ухвалу та стягнути з відповідача на користь позивача 50% судового збору у розмірі 7 494,70 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-79, 86, 129, 130, ч. 3 ст. 185, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РЕАЛТІ ІСТЕЙТ (вул.Сухомлинського, буд. 76, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52005; код ЄДРПОУ 38954939) на користь Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 12.01.2018 по 31.12.2019 та за період з 12.03.2022 по 31.12.2023 в розмірі 1 249 116 (один мільйон двісті сорок дев`ять тисяч сто шістнадцять) грн. 55 коп., отримувач: ГУК у Зап.обл/ТГ м. Запорiжжя/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), номер рахунку (IBAN): UA318999980314090544000008479, код класифікації доходів бюджету: 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РЕАЛТІ ІСТЕЙТ (вул.Сухомлинського, буд. 76, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52005; код ЄДРПОУ 38954939) на користь Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915; розрахунковий рахунок UA058201720344270024000034816, отримувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, ЄДРПОУ 02140892, банк: Державна казначейська служба України м. Київ) судовий збір за подання позову в розмірі 7 494 (сім тисяч чотириста дев`яносто чотири) грн. 70 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повне рішення складено та підписано: 01.07.2024.

СуддяК.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.