Рішення

від 26.06.2024 по справі 909/55/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.06.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/55/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Магтранс"

вул. Шабська, буд. 102, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67700

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперово Фудз"

вул. Промислова, буд. 29, м. Івано-Франківськ, 76019

про стягнення заборгованості за договором в сумі 566 661,78 грн.

За участю:

від відповідача: Негодуйко Г. В. (поза межами приміщення суду).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магтранс" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперово Фудз" про стягнення заборгованості за договором в сумі 566 661,78 грн, з яких: 558 857,10 грн основний борг, 56,00 грн неустойка (пеня), 3 277,82 грн 3% річних та 4 470,86 грн інфляційні нарахування.

Ухвалою суду від 18.04.2024 суд зобов`язав надати для огляду в судовому засіданні позивачу оригінали документів долучених до позовної заяви та відповіді на відзив та відповідачу - до заперечень, а також запропоновано сторонам направити представників у судове засідання та/або забезпечити належний зв`язок для участі у відеоконференції поза межами приміщення суду для належного проведення судового засідання.

Позивач вимоги ухвали суду від 18.04.2024 не виконав, водночас у заяві про розгляд справи без участі (вх. № 10177/24 від 20.06.2024) зазначив, що усі наявні докази були наданні разом з позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що: - між позивачем та відповідачем укладено договір № 28082023-2-МП на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 28.08.2023; - вважає, що відповідач надав згоду на укладення договору та досяг узгодження по істотним умовам договору з огляду на направлення відповідачем претензії в якій зазначено, що між позивачем та відповідачем укладено договір № 28082023-2-МП на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 28.08.2023; - відповідачем вчинялись дії спрямовані на виконання зазначеного договору, а саме робив заявки на перевезення, визначав вантаж, отримував накладні CMR тощо; - позивач перевіз та передав вантаж відповідача без зауважень та заперечень стосовно кількості та якості поставленого товару, що підтверджується печатками.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень зазначено, що: - договір, який долучений до позовної заяви, відповідачем не підписаний; - жодна із заявок, копії яких долучені по позовної заяви, не підписана ні відповідачем, ні самим позивачем, тому посилання позивача на умови, які зазначені в заявках (додаток № 1 до договору) є безпідставними; - недоліки вантажних накладних свідчать про те, що за однією CMR не зазначено, який суб`єкт здійснював перевезення, ще за трьома перевезеннями позивачем не виконані визначені в CMR умови перевезення, а саме вантажоотримувачу, визначеному в вантажній накладній CMR, вантаж не доставлений, а доставлено іншій особі; - твердження позивача про те, що вантаж прийнятий без зауважень, про що у вантажній накладній поставлено штамп про прийняття вантажу є недоречними, оскільки він прийнятий не уповноваженою особою, яка в CMR вантажовідправником не визначена; - відповідач зазначені претензії від позивача не отримував, належних доказів позивач про отримання відповідачем претензій до суду не надав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

У матеріалах справи наявний не підписаний сторонами договір № 28082023-2-МП на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 28.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперово Фудз" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магтранс" (далі - виконавець).

Так само, не підписані сторонами заявки на перевезення № 1484 від 04.09.2023, № 1532 від 04.09.2023, № 1509 від 05.09.2023, № 1573 від 15.09.2023, № 1567 від 13.09.2023 (додаток № 1 до договору № 28082023-2-МП від 28.08.2023), якими визначено конкретні умови по перевезенню.

Серед умов цього договору зазначено і такі положення :

- виконавець зобов`язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених цим договором, а також у випадку перевезення за межами України відповідно до Конвенції про договір міжнародного та автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП) автомобільним транспортом, Регламентами європейського парламенту і ради (ЄC) № 852/2004 та № 853/2004, а замовник прийняти й оплатити виконані виконавцем послуги по перевезенню (п. 1.1 договору);

- конкретні умови по перевезенню оформлюються заявками замовника на перевезення вантажу, в яких передбачаються умови для належного виконання договору (п. 1.2 договору);

- вважається, що виконавець виконав свої зобов`язання по перевезенню вантажу належним чином з моменту передання вантажу вантажоодержувачу і отримання свого примірника CMR або товарно-транспортної накладної (п. 2.2.9 договору);

- ціна та вартість перевезення підтверджуються в актах виконання робіт (надання послуг) та/або заявках на перевезення. Ціна договору складається з загальної вартості фактично наданих послуг, що становить суму усіх підписаних сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг) (п. 3.1-3.2 договору);

- замовник зобов`язується своєчасно сплачувати послуги виконавця. Замовник зобов`язаний організувати підписання і відправлення зворотно виконавцю акт виконаних робіт протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту його відправлення виконавцем. У разі коли акт виконаних робіт не підписаний стороною замовника та немає обґрунтованих на це зауважень то вважається, що цей акт є погоджений замовником та роботи вважаються виконаними на дату вказану в акті (п. 2.1.9 договору);

- оплата наданих виконавцем за даним договором послуг здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 10 (десяти) банківських днів після виконання послуг з перевезення. Дата виконання послуг є дата зазначена у акті виконаних робіт (п. 3.3 договору);

- сторони визнають, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення виконавцем та відповідно їх прийняття замовником є або підписаний сторонами акт виконаним робіт, або товарно-транспортний документ (CMR), або інший документ, що може підтвердити факт надання та прийняття послуг за цим договором (п. 3.4 договору).

На підтвердження виконання своїх зобов`язань позивач надав тільки товарно-транспортні накладні (CMR) № 092587 від 07.09.2023, № 092620 від 12.09.2023, № 092639 від 13.09.2023, № 092716 від 21.09.2023, № 102801 від 27.09.2023.

З метою досудового врегулювання спору позивач 20.10.2023 звернувся до відповідача з претензію № 20/10/01, у якій просив відшкодувати збитки внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором № 28082023-2-МП від 28.08.2023 в сумі 558 857,10 грн.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором в загальній сумі 566 661,78 грн,з яких558 857,10 грн сума основного боргу та за порушення строку виконання грошового зобов`язання позивач нараховував відповідачу 56,00 грн неустойки (пені), 3 277,82 грн 3% річних та 4 470,86 грн інфляційних нарахувань.

Зі змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

За приписами ч. 4 ст. 307 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на внутрішньому водному транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань (ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

До матеріалів справи долучено фотокопію договору № 28082023-2-МП від 28.08.2023. Зазначений договір і додатки до нього в оригіналі, на вимогу суду, позивач не надав.

Як вбачається із матеріалів справи, договір № 28082023-2-МП від 28.08.2023 як і наявні заявки, які є додатком № 1 до договору: № 1484 від 04.09.2023 у розмірі 1 700,00 євро, еквівалентно за курсом НБУ на момент передачі вантажу в розмірі 76 371,21 грн; № 1532 від 04.09.2023 у розмірі 3 100,00 євро, еквівалентно за курсом НБУ на момент передачі вантажу в розмірі 131 234,57 грн; № 1509 від 05.09.2023 у розмірі 1 900,00 євро, еквівалентно за курсом НБУ на момент передачі вантажу в розмірі 90 902,50 грн; № 1573 від 15.09.2023 у розмірі 3 000,00 євро, еквівалентно за курсом НБУ на момент передачі вантажу в розмірі 126 811,66 грн; № 1567 від 13.09.2023 у розмірі 3 000,00 євро, еквівалентно за курсом НБУ на момент передачі вантажу в розмірі 133 537,06 грн, не підписані ні позивачем, ні відповідачем, а також не мають ознак електронного документа та відповідно не підписані електронними цифровими підписами сторін, а тому суд дійшов висновку, що позивачем не доведено існування договірних відносин на умовах визначених останнім.

У постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Із загальних засад доказування, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту здійснення господарської операції, сторони не позбавлені можливості доводити факт здійснення господарської операції іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення.

Факт здійснення перевезення позивач підтверджує копіями товарно-транспортних накладних CMR: № 092587 від 07.09.2023, № 092620 від 12.09.2023, № 092639 від 13.09.2023, № 092716 від 21.09.2023, № 102801 від 27.09.2023. На вимогу суду - оригінали означених товарно-транспортних накладних (CMR) не надав.

Проаналізувавши надані позивачем копії товарно-транспортних накладних, суд прийшов до висновку, що з таких документів не можливо встановити реальність здійснених господарських операцій , як і не можна підтвердити або спростувати обставини,що стосуються предмету спору , у відповідності до вимог законодавства.

Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

В даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Суд зазначає, що позивачем не було надано суду належним чином оформленого договору, як і не було надано належним чином оформлених документів на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій (передачі вантажу), у тому числі поза межами договірних відносин та на вимогу суду не надано оригінали останніх для огляду в судовому засіданні.

Позивач, доводячи факт передачі вантажу, посилається також на те, що 04.10.2023 відповідач звертався до позивача із претензією за № 10-1 за договором № 28082023-2-МП від 28.08.2023. У претензії відповідач робить численні посилання на спірний договір та товарно-транспортні накладні CMR та просить: "відшкодувати збитки в сумі 741 141,32 грн внаслідок неналежного виконання зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Магтранс" по договору № 28082023-2-МП на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 28.08.2023".

Претензія відповідача № 10-1 від 04.10.2023 не може бути належним доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем .

Враховуючи вищевикладене, з огляду на існуючий стандарт оцінки доказів, зокрема балансу вірогідностей, суд прийшов до висновку, що твердження позивача про існування боргу в сумі 558 857,10 грн за надані послуги перевезення товару є менш переконливим ніж заперечення проти них.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1-3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

З огляду на відмову в позові в частині основного боргу, вимоги про стягнення неустойки (пені), 3% річних та інфляційних нарахувань також не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 8 500,00 грн (платіжна інструкція № ПН2185 від 13.12.2023).

За правилами, встановленими п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову в позові в повному обсязі, враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 11, 73, 74, 79, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Магтранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперово Фудз" про стягнення заборгованості за договором в сумі 566 661,78 грн відмовити.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03.07.2024.

Суддя С. М. Кобецька