Рішення

від 19.06.2024 по справі 911/1969/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1969/23

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Корж О.І.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бразес»

до: 1) сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Рогозів»;

2) Головного управління пенсійного фонду України;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Бориспільського відділу Державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

про зняття арешту з нерухомого майна,

за участю представників:

позивача: Списа О.І. адвоката (посвідчення №2061/10 від 27.06.2002 року);

відповідачів: 1) не з`явився;

2) Сидоренко О.В. (довіреність від 01.01.2024 року);

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

28 червня 2023 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Бразес» (далі позивач) до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Рогозів» (далі відповідач 1) та Головного управління пенсійного фонду України (далі відповідач 2) про зняття арешту з нерухомого майна.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що постановою Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції від 15.06.2010 року (виконавче провадження №13773783) був накладений арешт на будівлю складу мінеральних добрив, яка знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Рогозів, вулиця Соборна (Воровського), будинок 33-А (реєстраційний номер обтяження: 9938368 від 15.06.2010 року), власником якого вказана інша особа, проте, з 28 березня 2006 року власником арештованого майна є позивач, що підтверджується договором купівлі-продажу №1300 від 28.03.2006 року.

Ухвалою суду від 03.07.2023 року позовна заява товариства товариства з обмеженою відповідальністю «Бразес» залишена без руху, на підставі п. 2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.

21 липня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 31.07.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 13 вересня 2023 року.

28 серпня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 13.09.2023 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 18 жовтня 2023 року.

Ухвалою суду від 18.10.2023 року підготовче засідання відкладене на 29 листопада 2023 року, до участі у справі залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Бориспільський відділ Державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі третя особа) та зобов`яно третю особу подати належним чином засвідчену копію виконавчого провадження №13773783.

10 листопада 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшли письмові пояснення щодо неможливості подання документів, витребуваних ухвалою суду від 18.10.2023 року.

27 листопада 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшло клопотання про проведення судового засідання без його участі.

Ухвалою суду від 05.12.2023 року підготовче засідання відкладене на 20 грудня 2023 року.

Ухвалою суду від 20.12.2023 року підготовче засідання відкладене на 24 січня 2024 року.

21 лютого 2024 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача 2 подала клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке було задоволене судом.

Ухвалою суду від 21.02.2024 року підготовче засідання відкладене на 10 квітня 2024 року.

Ухвалою суду 10.04.2024 року закрите підготовче провадження, справи призначена до судового розгляду по суті на 15 травня 2024 року.

07 травня 2024 року на адресу Господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, яке було задоволене судом.

Ухвалою суду від 07.05.2024 року судове засідання відкладене на 19 червня 2024 року.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача 2 в засіданні проти задоволення позову не заперечувала.

Представник третьої особи у засідання не з`явився.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 19 червня 2024 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №32868719 від 11.04.2023 року (далі Інформаційна довідка №32868719 від 11.04.2023 року), копія якої долучена до матеріалів справи, постановою відділу Державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.06.2010 року (виконавче провадження №13773783), накладений арешт на будівлю складу мінеральних добрив, розташовану за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Рогозів, вулиця Воровського, будинок 33-А (реєстраційний номер обтяження: 9938368 від 15.06.2010 року), власником майна зазначене ТОВ АФ «Рогозів».

За твердженнями представника позивача, на момент накладення арешту, згідно з цією постановою, він був власником зазначеного об`єкту нерухомого майна, у зв`язку з чим, 11 квітня 2023 року, позивач звернувся до Бориспільського відділу Державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з листом про зняття арешту з належного йому нерухомого майна.

Листом №33488 від 11.04.2023 року позивача повідомлено про те, що станом на 11 квітня 2023 року, відсутні виконавчі документи щодо позивача, у знятті арешту з майна позивача відмовлено, у зв`язку з наявністю арешту в рамках виконавчого провадження №13773783.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив зняти арешт з належного йому нерухомого майна.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

28 серпня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 проти задоволення позову заперечував, послався на те, що позивачем не подані докази на підтвердження факту державної реєстрації об`єкту нерухомого майна, про зняття арешту з якого представник позивача просив суд.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 1 ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що 28 березня 2006 року між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Рогозів» та товариством з обмеженою відповідальністю «Бразес» укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Козій А.В. за №1300, відповідно до умов якого сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Рогозів» продало, а позивач купив будівлю складу мінеральних добрив, згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №9537883 від 11.01.2006 року, а саме: - склад міндобрив, зазначений в витязі під літ. А-І, загальною площею 357,4 кв. м., що знаходиться за адресою: вулиця Воровського, 33-А (тридцять три „а) в селі Рогозів, Бориспільського району Київської області (далі договір).

Відповідно до п. 1.2. договору, об`єкт належить сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Рогозів» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно №819, виданого Рогозівською сільською радою Бориспільського району Київської області 14 грудня 2005 року і зареєстрованого Бориспільським РБТІ 11 січня 2006 року, в реєстровій книзі №8 за №816 (реєстраційний номер 13199087).

Так, згідно з відповіддю №371036 від 19.12.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копія якого долучена до матеріалів справи, позивач є власником об`єкту нерухомого майна, а саме, будівлі складу мінеральних добрив, розташованої за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Рогозів, вулиця Воровського, будинок 33-А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 13199087; дата реєстрації: 14 грудня 2005 року) (далі об`єкт нерухомого майна).

Як вбчається з Інформаційної довідки №32868719 від 11.04.2023 року, постановою відділу Державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.06.2010 року (виконавче провадження №13773783), накладений арешт на об`єкт нерухомого майна.

При цьому, як вбачається з витягу із Автоматизованої системи виконавчого провадження (Спецрозділ) від 07.11.2023 року, долученого до матеріалів справи, виконавче провадження №13773783 про стягнення з ТОВ АФ «Рогозів» на користь УПФУ боргу в сумі 20 674,61 грн. завершене 30 вересня 2010 року, з огляду на фактичне повне виконання рішення.

Представником відповідача 2 доказів, що підтверджували б відсутність у позивача права власності на об`єкт нерухомого майна, станом на момент накладення арешту у виконавчому провадженні №13773783 (15 червня 2010 року), не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції від 08.10.2010 року, чинній на момент вчинення виконавчих дій), примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадках фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України).

Так, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду в справі №2-356/12 (провадження №61-5972св19) від 07.07.2021 року, в справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21) від 03.11.2021 року, в справі №645/6694/15 (провадження №61-18160св19) від 22.12.2021 року, в справі №2-3600/09 (провадження №61-12406св21) від 09.01.2023 року та в справі №127/1547/14-ц (провадження №61-12997св21) від 18.01.2023 року.

Крім цього, в п. 70 рішення Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, прийняте 20.10.2011 року) суд таке: "Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119)".

Отже, принцип "належного урядування" покладає обов`язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Ця правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в справі №910/19061/21 від 29.02.2024 року.

Відтак, продовження чинності арешту на об`єкт нерухомого майна, що перебуває у власності позивача, накладеного у виконавчому провадженні №13773783, закінченого 30 вересня 2010 року, у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду, за відсутності майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у мирне володінням майном та порушує право власності позивача, а саме на вільне розпорядження належним йому майном.

Так, вимога позивача про зняття арешту з нерухомого майна є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки спір не виник внаслідок неправомірних дій відповідача 1 чи відповідача 2, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. ч. 1, 2 ст. 41, ст. 124 Конституції України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 2, п. 8 ч. 1 ст. 37, ч. ч. 1, 2 ст. 38, ч. ч. 1, 4, 5 ст. 59, ч. 1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", ч. ст. 15, ч. 1 ст. 16, ч. 4 с. 89, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. ч. 1, 2 ст. 321, ст. 328, ст. 391,Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 202, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю «Бразес» до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Рогозів» та Головного управління пенсійного фонду України про зняття арешту з нерухомого майна.

Зняти арешт з належної на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Бразес» (08351, Київська область, Бориспільський район, село Рогозів, вулиця Воровського, будинок 33, ідентифікаційний код 32240671) будівлі складу мінеральних добрив, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Рогозів, вулиця Соборна (Воровського), будинок 33-А; реєстраційний номер обтяження: 9938368 від 15.06.2010 року; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП 13773783 від 15.06.2010 року, ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції; зареєстровано: 15.06.2010 року Київською обласною філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 81-А, (044) 206-71-18, 206-71-62.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 03.07.2024 року.

Суддя С. Грабець