Ухвала

від 01.07.2024 по справі 755/11071/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/11071/24

Провадження №: 6/755/1151/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Марфіна Н.В., вивчивши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредити Готівкою», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, про заміну сторони виконавчого провадження, -

у с т а н о в и л а:

18.06.2024 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредити Готівкою», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, про заміну сторони виконавчого провадження.

Ознайомившись зі змістом поданої заяви, доданими до неї документами та витребуваними судом даними про місце реєстрації боржника, приходжу до висновку про те, що заява не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва і має бути передана на розгляд Харківського районного суду Харківської області, з огляду на наступне.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 року у справі №183/4196/21, оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення «несудового» органу, можна зробити такий висновок: заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Частиною 2 ст. 446 ЦПК України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Звернувшись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, заявник зазначив, що на примусовому виконанні ПВ ВО міста Києва Клименко Р.В. (м. Київ, вул. Вінстона Черчилля, 42, оф. 327) перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Горизонт» заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса №78760 від 23.10.2020 року.

За змістом відповіді №670108 від 01.07.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, боржник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вбачається, що із відповідною заявою завник звернувся саме до Дніпровського районного суду м. Києва виходячи з місця знаходження приватного виконавця, на примусовому виконанні якого перебуває виконавчий напис нотаріуса, та відповідно вважаючи, що місцем виконання виконавчого напису нотаріуса є місцезнаходження приватного виконавця.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у своїй постанові від 29.10.2020 року в справі №263/14171/19 Верховний Суд зазначив наступне: «Визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». За правилами частин першої та другої наведеної статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна. Отже, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями. За наведених обставин доводи касаційної скарги, що місце проведення виконавчих дій та місце виконання рішення не є тотожним поняттями, тому належною підсудністю позову ОСОБА_1 є суд за місцем виконання виконавчого напису у відповідному виконавчому окрузі, у якому відкрито виконавче провадження, Верховний Суд визнає помилковим тлумаченням вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частини дванадцятої статті 28 ЦПК України. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відкриття провадження у справі та її підсудність Жовтневому районному суду м. Маріуполя Донецької області, що узгоджується з правилами ЦПК України. Позов подано до суду за місцем виконання виконавчого напису, за місцем проживання позивача, що відповідає частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частині дванадцятій статті 28 ЦПК України, а тому оскаржувані судові рішення в частині визначення правил територіальної підсудності позову ОСОБА_1 ухвалені з дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими. Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм цивільного процесуального законодавства, Закону України «Про виконавче провадження» та зводяться до незгоди заявника з підставними висновками судів».

Такі висновки Верховного Суду неодноразово застосовував у своїй судовій практиці і Київський апеляційний суд, зокрема у постановах: від 26.11.2021 року (справа №367/7207/21), від 08.09.2022 року (справа №372/4782/21), від 25.03.2021 року (справа №758/1186/21), від 21.05.2021 року (справа №753/6103/21), від 03.12.2021 року (справа №759/10003/20), від 04.02.2021 року (справа №756/12726/20), від 02.03.2021 року (справа №755/18597/20), від 17.05.2021 року (справа №754/175/21), від 01.06.2021 року (справа №755/942/21), від 09.07.2021 року (справа №364/315/21), від 28.07.2022 року (справа №752/3496/22), від 05.03.2021 року (справа №752/23830/20), від 29.07.2022 року (справа №372/2870/21), від 09.11.2021 року (справа №357/2377/21), від 18.10.2022 року (справа №759/27353/21).

Отже, виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», місцем виконання судового/несудового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання.

Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходження його майна.

Відтак, законодавець пов`язує місце виконання рішення не з місцем знаходження державного/приватного виконавця чи місцем відкриття виконавчого провадження, а з місцем вчинення виконавчих дій.

Таким чином, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.

Позиція завника про те, що місцем виконання виконавчого напису є місце знаходження приватного виконавця, який здійснює його виконання, є помилковим, не ґрунтується на нормах Закону України «Про виконавче провадження» та суперечить вищезазначеній правовій позиції Верховного Суду.

В розумінні статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника, його місце роботи або місцезнаходження його майна, що відображено у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19.

Офіс приватного виконавця, на виконанні якого знаходиться виконавчий напис нотаріуса, знаходиться на території Дніпровського району м. Києва, що, однак, не вказує на підсудність справи Дніпровському районному суду м. Києва.

На переконання суду, місце здійснення трудової діяльності приватного виконавця, який проводить примусове виконання виконавчого напису нотаріуса, у даному випадку не можна вважати місцем виконання відповідного несудового рішення, оскільки відсутні будь-які дані, які б свідчили про наявність на території Дніпровського району м. Києва місця проживання/перебування/роботи боржника або знаходження його майна.

Поряд із цим, суд дійшов висновку, що у даній справі єдиним підтвердженим місцем виконання виконавчого напису нотаріуса, є місце проживання боржника за виконавчим написом, що відповідає частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» згідно положень якої, місцем виконання виконавчого напису є місце проживання (знаходження) боржника.

Ураховуючи наведене, зважаючи на викладену позицію суду касаційної інстанції про помилковість позицій щодо місця виконання виконавчого напису за територією знаходження приватного виконавця (оскільки приватний виконавець має право вчиняти виконавчі дії на всій території України), відповідно до положень ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника або місцезнаходження його майна.

Враховуючи, що боржник ОСОБА_1 зареєстрований/проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на вказану територію місця проживання боржника розсповсюджується територіальна юрисдикція Харківського районного суду Харківської області.

Згідно п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 23, 31, 32, 353-355, 446 ЦПК України, ст.ст. 124, 125 Конституції України, Законами України «Про виконавче провадження», «Про судоустрій і статус суддів», Конвенцією про захист прав людини і основоположних совобод, -

п о с т а н о в и л а :

Цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредити Готівкою», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, про заміну сторони виконавчого провадження - передати на розгляд Харківського районного суду Харківської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Текст ухвали складений та підписаний суддею 01.07.2024 року.

Суддя -