Постанова

від 03.07.2024 по справі 520/661/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 р. Справа № 520/661/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 (суддя Григоров Д.В.; м. Харків) по справі № 520/661/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (надалі також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просила суд:

- скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Харківській області форми «МПЗФ» від 12 грудня 2023 року за номером № 504977-24/20-15 (про визначення суми податкового зобов`язання за податковий період - 2022 рік, сума податкового зобов`язання (позитивне значення різниці між сумою загального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків та зборів - у сумі 46745,22 грн.);

- стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

В обґрунтування заявленого позову позивачка зазначила, що вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує її права. Зокрема вказала, що її обов`язок щодо нарахування та сплати до МПЗ за земельну ділянку, розташовану на території можливих бойових дій відсутній, оскільки вона має податкову пільгу, передбачену п.п. 69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, що не було враховано податковим органом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, , а саме: пп 170.14.1 п.п.170.14.3. пп. 170.14.5 п.170.14 ст. 170 Податкового кодексу України, Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на правомірність прийнятого ним рішення. Вказує, що територія Красноградського району Харківської області належала до територій можливих бойових дій з 24.02.2022р. по 09.06.2023р., отже на ОСОБА_1 не розповсюджується дія норми пп. 69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Позивач не реалізувала своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 є правокористувачем (договір емфітевзису) земельних ділянок для сільськогосподарських потреб, що розташовані на території Кегічівського (на час виникнення спірних правовідносин - Красноградського) району Харківської області.

12.12.2023р. ГУ ДПС в Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №504977-24/20-15, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за податковий період 2022 рік в розмірі 46 745,22 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, податковий орган виходив з того, що мінімальне податкове зобов`язання за 2022 рік було нараховано ОСОБА_1 відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України як власнику та правокористувачу на умовах емфітевзису за земельні ділянки: площею 7,1706 га (кадастровий номер 6323180600:03:000:0131), площею 10,379 га (кадастровий номер 6323180600:03:000:0132), площею 7,1708 га (кадастровий номер 6323180600:03:000:0126), площею 7,1100 га (кадастровий номер 6323180600:03:000:0128), 6,9700 га (кадастровий номер 6323180600:03:000:0129). Відповідач вважав, що застосування пільги відповідно п.п. 69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» ПКУ щодо порядку нарахування МПЗ є неможливим, оскільки відповідно до Наказу № 309 територія Красноградського району Харківської області належала до територій саме можливих (проте не активних) бойових дій, як це визначено у новій редакції зазначеного підпункту підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, з 24.02.2022 по 09.06.2023 вся територія Красноградського району відносилась до території можливих бойових дій, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 відповідно до пп.69.15 п.69 підрозділу 10 р. ХХ «Перехідні положення» ПК України права на пільгу щодо загального мінімального податкового зобов`язання за земельні ділянки, земельні частки (паї), які розташовані в зоні бойових дій за податковий період 2022 рік, яка розташована в межах Красноградського району, та, як наслідок, неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законом України від 30.11.2021 року № 1914 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов`язання (далі - МПЗ).

Відповідно до п. 64 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов`язання, є 2022 рік.

Відповідно до п.п.170.14.3. п.170.14 ст. 170 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 (зі змінами та доповненнями), визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/ користування.

Відповідно до пп. 170.14.1. п.170.14 ст. 170 ПКУ для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

До загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь (п.п. 170.14.5 п. 170.14 ст. 170 ПКУ).

Платниками податку до бюджету сплачується лише позитивне значення різниці між сумою загального МПЗ та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом. постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь.

Згідно з п.п. 381.1.2 ст. 381 Податкового кодексу України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов`язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

Відповідно п.п.38-1.1.4 ст. 381 Податкового кодексу України, МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

Відповідно до п. 381.3 ст. 381 Податкового кодексу України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з п. 381.4 ст. 381 Податкового кодексу України у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

За правилами п.п.170.14.3 ст.170 Податкового кодексу України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.

Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.

При обчисленні мінімального податкового зобов`язання нормативна грошова оцінка земельних ділянок застосовується контролюючими органами з урахуванням вимог, встановлених пунктом 271.2 статті 271 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку про сплату річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (далі у цьому пункті - загальна сума сплачених податків, зборів, платежів), надсилається (вручається) платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, наступного за звітним.

Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.

У подальшому строк дії воєнного стану продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Верховною Радою України 15.03.2022р. був прийнятий Закон України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України був доповнений, зокрема, підпунктом 69.15 такого змісту:

«Тимчасово, за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки, не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов`язання за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та/або за земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди».

Пунктом 4 цього Закону Кабінету Міністрів України доручено невідкладно забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Отже, пп. 69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (в редакції, чинній на момент визначення позивачу податкового зобов`язання 2022 рік) було встановлено пільгу на час введення воєнного стану для землекористувачів зі сплати загального мінімального податкового зобов`язання за земельні ділянки у випадку, зокрема, розташування таких земельних ділянок на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), у якому станом на 10 грудня 2022 року перебувала Красноградська міська територіальна громада.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року за №1364 визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій.

Наказом від 22.12.2022р. за №309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 та затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, у якому зазначено, зокрема, що з 24.02.2022р. по 09.06.2023р. вся територія Красноградського району відноситься до території можливих бойових дій (п. 1 розділу 1). Вказаний перелік визначав територіями, на яких ведуться (велися) бойові, як території можливих бойових дій, так і території активних бойових дій, з огляду на що Кегичівська територіальна громада Красноградського району Харківської області віднесена до території, на якій з 24.02.2022р. по 09.06.2023р. велися бойові дії.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є правокористувачем (договір емфітевзису) земельних ділянок для сільськогосподарських потреб, що розташовані на території Кегічівського (на час виникнення спірних правовідносин - Красноградського) району Харківської області.

Відтак, з моменту набуття чинності Законом № 2120-ІХ, позивач набула право на застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом 69.15 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, зокрема, у звітному 2022 році.

Водночас ГУ ДПС у Харківській області вважає, що змінами, внесеними до пп. 69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що загальне мінімальне податкове зобов`язання протягом спірного періоду не нараховується та не сплачується виключно за земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України. Відтак, оскільки територія Красноградського району Харківської області належала до територій можливих бойових дій з 24.02.2022 по 09.06.2023, а не активних бойових дій, на думку відповідача, ОСОБА_1 має сплачувати загальне мінімальне податкове зобов`язання за користування земельною ділянкою за 2022 рік на загальних підставах.

Разом з цим, колегія суддів вважає помилковими такі твердження апелянта з огляду на наступне.

Так, 11.04.2023 Верховною Радою України прийнято Закон № 3050-IX, який набрав чинності 06.05.2023, яким підпункт 69.15 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України викладено в наступній редакції:

"69.15. Не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов`язання за земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України:

за 2022 рік - у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні фізичних осіб;

з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців."

Отже, до 06.05.2023 (набрання чинності змін в ПК) пп. 69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачав, що в період воєнного стану землекористувачі звільняються від сплати загального мінімального податкового зобов`язання за земельні ділянки, розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації.

Разом з тим, з 06.05.2023 змінено редакцію вищенаведеної норми, шляхом зазначення, що з 01.01.2023 пільга щодо сплати загального мінімального податкового зобов`язання за земельні ділянки надається користувачам земельних ділянок, розташованих на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України.

Водночас, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож, до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів вважає, що положення ПК України, застосовані податковим органом при нарахуванні позивачу податкового зобов`язання за 2022 рік не можуть застосовуватись до подій (правовідносин), що виникли до набрання ними чинності, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі відповідно положень статті 58 Конституції України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносини стосовно сплати податку за 2022 рік належить застосовувати положення чинного на час їх виникнення пп. 69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, яким встановлена пільга щодо сплати загального мінімального податкового зобов`язання за земельну ділянку, яка розташована на території, на якій велися бойові дії, а не норми цього пункту в редакції на час прийняття спірного податкового - рішення.

Застосування відповідачем Закону № 3050-ІХ не відповідає принципу правової визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач правомірності прийнятого рішення ні суду першої, ні апеляційної інстанції належним чином не довів.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Харківській області від 12 грудня 2023 року за номером № 504977-24/20-15 (про визначення суми податкового зобов`язання за податковий період - 2022 рік, сума податкового зобов`язання (позитивне значення різниці між сумою загального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків та зборів - у сумі 46745,22 грн.).

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 по справі № 520/661/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова