Постанова

від 02.07.2024 по справі 640/93/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/93/22 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Заїки М.М.,

суддів - Голяшкіна О.В., Шведа Е.Ю.,

при секретарі - Малій М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖУУЛ ЛАБС Україна» (далі - ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС Україна», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.09.2021 № 70732/0703, № 70738/0703 та № 70760/0703.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 справу було прийнято до провадження після передачі цієї справи з Окружного адміністративного суду міста Києва на підставі абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду".

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 позов задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 21.09.2021 № 70732/0703, № 70738/0703 та № 70760/0703 прийняті на підставі висновків відповідача про безпідставність відображення позивачем у податковому обліку наслідків господарських операцій з придбання маркетингових послуг у ПП «ФТФ».

Разом з цим, позивач має всі необхідні первинні документи, які оформлені відповідно до законодавства та відображають максимально змістовну характеристику таких господарських операцій.

Зауваження податкових органів не ґрунтуються на положеннях податкового законодавства та не спростовують дійсності документів позивача.

Так, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА» розглянутих операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідачем жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності підстав для включення сум з придбання наведених послуг до податкового кредиту та завищення суми від`ємного значення до суду надано не було.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що первинні документи, складені ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА» на підставі операцій із ПП «ФТФ» за договором №1/2019 від 01.12.2019, виконані з порушенням норм законодавства та не дають можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «ФТФ».

Так, звіти надані до перевірки були складені з порушення договору №1/2019 від 01.12.2019, а саме звіти складалися за період декілька місяців, у той час як згідно із пунктом 5.1 зазначеного договору такі звіти мають подаватись щомісячно.

Вказані звіти не відповідають формі додатку № 3 до договору № 1/2019 від 01.12.2019, адже в звітах відсутня інформація ким було надано послуги, наведено загальний опис наданих послуг без конкретизації, відсутні копії договорів, що укладені виконавцем з третіми особами, платіжні доручення/банківські виписки ПП «ФТФ», що підтверджують оплату наданих послуг третім особам, акти приймання-передачі послуг, складені між ПП «ФТФ» та третіми особам, тому неможливо підтвердити, що вартість наданих послуг, зазначена в звітах відповідає вартості наданих послуг, розрахованої згідно з п. 6.2 договору № 1/2019 від 01.12.2019.

Також відповідно до п. 2.1.4 договору № 1/2019 від 01.12.2019 інші маркетингові та рекламні послуги гадаються виконавцем за індивідуальними запитами замовника, порядок надання яких регулюється окремими додатками до цього договору. Однак, до перевірки не надано жодного індивідуального запиту замовника.

Крім того, згідно інформаційних ресурсів ДПС України встановлено відсутність можливості у ПП «ФТФ» надавати послуги, відображені у актах приймання-передачі.

Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 05.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Так, відповідач зазначає, що операції ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА» щодо придбання маркетингових послуг у ПП «ФТФ» за договором №1/2019 від 01.12.2019 підтверджені вичерпним переліком первинних та інших документів, а відтак - доводи ГУ ДПС щодо ненадання документів, які б розкривали зміст та обсяг реально здійснених операцій, - є безпідставними.

До того ж, ПП «ФТФ» мало змогу надавати маркетингові послуги ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА» з огляду на специфіку такої діяльності, а відповідачем не доведено протилежного.

Також позивач зауважив, що ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА» мало об`єктивні передумови для залучення ПП «ФТФ» до надання маркетингових послуг, оскільки вони були спрямовані на збільшення обсягів продажів продукції ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА». Послуги, надані ПП «ФТФ» мали реальні наслідки у вигляді збільшення обсягів продажів ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА».

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024 справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що на підставі направлень від 21.07.2021 № 13139/26-15-07-03-02, № 13198/26-15-07-10-03, № 13201/26-15-07-10-03, № 13168/26-15-07-10-02, № 13206/26-15-07-09-06, від 22.07.2021 № 13249/26-15-07-08-03, № 13268/26-15-07-07-01, виданих Головним управлінням ДПС у м. Києві, на підставі наказу Головного управління ДІС у м. Києві від 19.07.2021 № 5903-п та відповідно до п.п. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.08.2019 по 10.08.2021, валютного - за період з 15.08.2019 по 10.08.2021, єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування - за період з 15.08.2019 по 10.08.2021 та іншого законодавства за відповідний період відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 17.08.2021 № 64927/Ж5/26-15-07-03-02 про результати документальної позапланової виїзної перевірки.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог:

- п. 44.1, п. 44.2 , п. 44.3 ст. 44, 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 2 494 257 грн, у тому числі за 2020 рік на 2 494 257 грн;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198. 2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, всього у сумі 2 771 396 грн, у тому числі за травень 2021 року в сумі 2 771 396 грн;

- п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо несвоєчасного подання звітності з єдиного соціального внеску за серпень 2019 року.

Не погоджуючись з такими висновками позивач подав заперечення на акт від 17.08.2021 № 64927/Ж5/26-15-07-03-02.

Про результати розгляду заперечень позивача повідомлено листом 15.09.2021 № 26549/1/26-15-07-03-02 згідно із яким висновки акту викладено в наступній редакції:

«Перевіркою встановлено порушення ТОВ "ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА":

п. 44.1, п.44.2, п.44.3 ст. 44, п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 2 494 257 грн, у тому числі за 2020 рік в сумі 2 494 257 грн;

п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до державного бюджету, всього в сумі 2754187 грн, у тому числі за травень 2021 в сумі 2754187 грн, та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2021 в сумі 17 209,00 грн;

п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 зі змінами та доповненнями, щодо несвоєчасного подання звітності з єдиного соціального внеску за серпень 2019 року.»

За змістом акту від 17.08.2021 № 64927/Ж5/26-15-07-03-02 та листа 15.09.2021 № 26549/1/26-15-07-03-02, висновки відповідача щодо порушення ТОВ "ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА" вказаних вимог податкового законодавства щодо ґрунтуються на безпідставності формування позивачем податкової звітності шляхом врахування витрат та включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених під час придбання маркетингових послуг у ПП «ФТФ» за договором №1/2019 від 01.12.2019.

21.09.2021 На підставі вказаних висновків акту перевірки прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- № 70732/0703, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ "ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА" за платежем податок на прибуток підприємств створених за участю іноземних інвесторів на суму 2 494 257,00 грн;

- № 70738/0703, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ "ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА" за платежем податок на додану вартість на суму 3 442 734,00 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням на 2 754 187,00 грн, за штрафними санкціями на 688 547,00 грн;

- № 70760/0703, яким зменшено від`ємне значення з податку на додану вартість ТОВ "ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА", що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду) за червень 2021 року на суму 17 209,00 грн.

Позивач не погодився із податковими повідомленнями-рішеннями від 21.09.2021 № 70732/0703, № 70738/0703 та № 70760/0703 та, вважаючи вказані рішення протиправними, звернувся до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки перевірки необґрунтовані, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення - протиправні та підлягають скасуванню.

Щодо вказаних висновків суду першої інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 ПК України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Під витратами відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Згідно пункту 5 Положення бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2010 №20, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Відповідно до пункту 6 Положення бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

У постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду висловила наступні висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону №996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Згідно із ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При вирішенні даної справи суд також керувався закріпленим у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України принципом презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України) за яким у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що господарською діяльністю визнається діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відтак, мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Розглядувана позиція узгоджується зі змістом підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Разом з тим, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі; операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій та не може бути беззаперечним свідченням того, вона не пов`язана з господарською діяльністю платника податків.

Проте із визначеного в Податковому кодексі України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений в отриманні позитивного економічного ефекту.

Відповідно до підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Таким чином, лише послуги, які забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків можуть визнаватися маркетинговими у розумінні пункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 26.02.2019 у справі №816/670/16 та підтримано у постанові від 15.04.2024 у справі № 822/1508/18.

З матеріалів справи встановлено, що до основних видів діяльності позивача входить: основний (код КВЕД 46.90) неспеціалізована оптова торгівля; (код КВЕД 46.35) оптова торгівля тютюновими виробами; (код КВЕД 47.26) роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах; (код КВЕД 47.54) роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; (код КВЕД 47.78) роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; (код КВЕД 47.91) роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет; (код 47.99 КВЕД) інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; (код КВЕД 70.22) Консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Між ТОВ "ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА" (Замовник) та ПП «ФТФ» (Виконавець) укладено договір від 01.12.2019 № 1/2019 про надання маркетингових послуг.

За умовами договору виконавець зобов`язується надати замовнику за плату такі маркетингові послуги:

стимулювання продажів товару, забезпечення видимості та просування товару замовника у місцях розміщення зокрема, але не виключно шляхом встановлення, налагодження, маркетингових матеріалів високої та низької вартості, їх комплектування Товарами, виконання інших дій, необхідних для стимулювання продажів товару та просування Знаків для товарів та послуг замовника (п. 2.1.1.)

стимулювання продажів товару, забезпечення видимості та просування товару замовника у місцях розміщення зокрема, але не виключно шляхом встановлення, розклеювання, поширення витратних маркетингових матеріалів, виконання інших дій, необхідних для стимулювання продажів товару та просування знаків для товарів та послуг замовника (п. 2.1.2.);

проведення мотиваційної програми щодо стимулювання продажів та просування товару замовника за запитом замовника (п. 2.1.3.).

інші маркетингові та рекламні послуги за індивідуальними запитами замовника, порядок надання яких регулюється окремими додатками до цього договору (п. 2.1.4.).

Відповідно до п. 5.1 договору № 1/2019 від 01.12.2019 виконавець зобов`язується щомісячно надсилати замовнику звіти про надані послуги. Звіт надсилається протягом 20 (двадцяти) календарних днів після закінчення звітного місяця.

Форма звіту за надані послуги затверджена у додатку №3 (форма звіту наведена вище) до цього договору та має містити відомості, необхідні для чіткого встановлення обсягу наданих виконавцем послуг, включаючи перелік залучених до виконання договору третіх осіб, кількість місць розміщення (п. 5.2 договору №1/2019).

До суду позивач подав договір від 01.12.2019 № 1/2019, додатки до договору; акти приймання-передачі послуг, звіти до них з додатками: перелік торгівельних точок із адресами, у яких була забезпечена наявність повного асортименту товарів JUL, графік відвідування торгівельних точок, додатки, що підтверджують розміщення у торгівельних точках роздрібної мережі продукції JUUL, фотокопії розміщених дисплеїв у точках продажу укомплектованих товарами JUUL.

Станом на 10.08.2021 кредиторська/дебіторська заборгованість ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА» перед ПП «ФТФ» за договором від 01.12.2019 № 1/2019 відсутня.

За правилами першої події ПП «ФТФ» виписало на адресу ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА» відповідні податкові накладні.

Основною діяльністю позивача є імпорт та подальша реалізація на ринку України продукції, що включає електронні системи доставки нікотину і картриджі певного типу та специфікації, виготовлені і упаковані під торговельними марками JUUL.

Оскільки позивач є імпортером та у 2019 році тільки починав діяти на ринку України, він прийняв рішення щодо залучення дистриб`ютора, який має досвід в просуванні продукції відповідної галузі, а саме тютюнових виробів та електронних сигарет.

Позивач обрав ПП «ФТФ» як основного дистриб`ютора своєї продукції, оскільки ПП «ФТФ» мало можливість ефективно (з найменшою кількістю витрат) розміщувати рекламні матеріали в точках продажу та надавати послуги.

Для цілей виконання умов договору позивач надавав у користування ПП «ФТФ» маркетингові матеріали, які включали стенди, полиці, мобільні точки продажу, вивіски та інші маркетингові матеріали, що засвідчено відповідними актами приймання-передачі маркетингових матеріалів.

Крім того, за досягнення певних показників позивач сплачував ПП «ФТФ» бонус з метою стимулювання продажів та просування товару, в тому числі за допомогою мерчандайзингу.

Залучення дистриб`ютора з метою просування товару, надання маркетингових послуг та здійснення мерчандайзингу є цілком стандартною практикою для збільшення збуту продукції, та широко використовується торговими підприємствами України орієнтованими на продаж товарів загального споживання. Вона націлена виключно на збільшення обсягів продажів і, як наслідок на максимізацію отриманих доходів та прибутку.

Згідно із наданими позивачем документами бухгалтерського обліку, надані маркетингові послуги призвели до зростання обсягів продажів, а саме обсягів продажів за І квартал 2020 на 63939,00 грн, за ІІ квартал 2020 на 101384,00 грн, за ІІІ квартал 2020 на 175685,00 грн, за ІV квартал 2020 на 280 290,00 грн.

Отже, внаслідок активних маркетингових заходів, що проводились протягом 2020 року, продажі позивача наприкінці 2020 року зросли.

Апеляційний суд зазначає, що звіти надані до перевірки були складені з порушення договору №1/2019 від 01.12.2019, а саме звіти складалися за період декілька місяців, у той час як згідно із пунктом 5.1 зазначеного договору такі звіти мають подаватись щомісячно.

Відповідач також стверджує, що звіти надані до перевірки не відповідають формі додатку № 3 до договору № 1/2019 від 01.12.2019, а саме в звітах відсутня інформація ким було надано послуги, наведено загальний опис наданих послуг без конкретизації, відсутні копії договорів, що укладені виконавцем з третіми особами, платіжні доручення/банківські виписки ПП «ФТФ», що підтверджують оплату наданих послуг третім особам, акти приймання-передачі послуг, складені між ПП «ФТФ» та третіми особам, тому на думку податкового органу неможливо підтвердити, що вартість наданих послуг, зазначена в звітах відповідає вартості наданих послуг, розрахованої згідно з п. 6.2 договору № 1/2019.

Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі № 160/25897/21 зауважив, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, послуги у досліджуваній справі за своїм економічно - юридичним змістом являє собою діяльність, результати якої реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи із специфіки послуг, як предмета господарської операції, суд дійшов висновку, що звіт про надані послуги з переліком фактично поставлених послуг за напрямками, вказаними в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Разом з цим, апеляційний суд відмічає, що оскільки наявна у звітах та інших документах інформація надає можливість визначитися зі змістом та обсягом наданих послуг, їх спрямованістю на досягнення економічної мети діяльності позивача, то вказані недоліки в оформленні звітів не нівелюють значимість останніх, не впливають на сутність господарських операцій та не повинно розцінюватись як підстава для їх визнання такими, що не відбулись.

Водночас, ставлячи під сумнів вказані звіти, відповідач не наводить аргументів щодо недійсності правочинів, за результатами яких їх було складено.

Відповідно до пункту 4.3.4 договору про надання послуг №1/2019 від 01.12.2019 виконавець має право укласти договори з третіми особами для виконання умов даного договору.

Отже, ПП «ФТФ» не має необхідності мати в штаті велику кількість співробітників, чи володіти значною кількістю інших активів, оскільки укладає договори з іншими юридичними особами та/або фізичними особами підприємцями на власний розсуд, та згідно з договором про надання послуг могла залучити третіх осіб для їх виконання.

Верховний Суд в постановах від 17.04.2018 у справі № 826/14549/15, від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а, від 13.08.2020 у справі № 520/4829/19, від 21.10.2020 у справі № 140/1845/19 зазначав, що відсутність у суб`єкта господарювання матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Залучення контрагентом платника податків третіх осіб для виконання його договірних зобов`язань є нормальною практикою і не може бути підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит та включення витрат до складу оподатковуваного доходу за результатами господарських операцій із таким контрагентом.

Сама суть маркетингових послуг, що надавалась за договором, передбачає необхідність залучення третіх осіб (у цьому випадку суб`єктів господарювання на роздрібному ринку), оскільки саме вони повинні забезпечити видимість маркетингових матеріалів та товарів позивача у місцях розміщення.

Таким чином, виконавець за договором міг виконати свої зобов`язання шляхом юридичного закріплення такого зобов`язання за власними покупцями при подальшій реалізації продукції позивача.

Також, чинним податковим законодавством України не встановлено обов`язку для платника податку відстежувати взаємовідносини свого контрагента з третіми особами, оскільки він на власний розсуд залучає третіх осіб для отримання можливості надання маркетингових послуг з просування товару клієнта.

Матеріали справи містять відомості щодо залучення ПП «ФТФ» до виконання умов договору від 01.12.2019 № 1/2019 третіх осіб ПП «Фортуна - Тютюн», ПП «Ситар Трейд 1».

До того ж, доводи відповідача про неможливість здійснення ПП «ФТФ» господарської діяльності з надання вказаних послуг ґрунтуються виключно на інформації з баз даних контролюючих органів.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 21.08.2023 у справі № 200/2903/22 зауважив, що інформація, яка міститься в базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем.

З урахуванням наведеного у сукупності апеляційний суд дійшов висновку про наявність достатнього документального підтвердження господарських операцій ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА» щодо придбання маркетингових послуг у ПП «ФТФ» за договором №1/2019 від 01.12.2019, наявність економічного змісту та зв`язку таких операцій з господарською діяльністю ТОВ «ДЖУУЛ ЛАБС УКРАЇНА».

Тому, колегія суддів вважає, що позивач правомірно сформував витрати та податковий кредит за результатом придбання вказаних послуг у ПП «ФТФ», що свідчить про необґрунтованість відповідних висновків перевірки, а отже й про протиправність та необхідність скасування прийнятих на підставі таких висновків податкових повідомлень-рішень від 21.09.2021 № 70732/0703, № 70738/0703 та № 70760/0703.

Згідно із ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно із пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на наведене апеляційний суд надав правову оцінку визначальним доводам апеляційної скарги. Суд зауважує, що не надання оцінки іншим доводам сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат апеляційного розгляду.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив оскаржене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 48, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя М.М. Заїка

Судді О.В. Голяшкін

Е.Ю. Швед