Постанова

від 03.07.2024 по справі 620/16256/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/16256/23 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Заїки М.М.,

суддів - Ганечко О.М., Голяшкіна О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» (далі - позивач, ТОВ «Мемос Компани») звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 11.10.2023 №9884/Ж10/25-01-07-05-01, №9887/Ж10/25-01-09-01-02 від 11.10.2023 та №9888/Ж10/25-01-09-01-02.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 позов задоволено. Також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Чернігівській області на користь ТОВ «Мемос Компани» судовий збір у сумі 2684 грн та витрати на правову допомогу у сумі 7000 грн.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що податкова перевірка, за результатами якої прийняті вказані рішення, проведена незаконно з огляду на невідповідність наказу про проведення перевірки вимогам Податкового кодексу України (далі - ПК України). Незаконність такої перевірки свідчить про протиправність рішень, прийнятих за її наслідками.

Так, наказ від 13.09.2023 №2068-П не містить в собі:

- інформації, яка отримана від державних органів або органів місцевого самоврядування та яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а лише констатує факт доцільності проведення фактичної перевірки з метою контролю дотримання вимог діючого законодавства;

- будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють;

- пояснень в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності;

- даних про сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом;

- інформації, яка б свідчила про наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, та про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, та у зв`язку з якими у контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для здійснення належного податкового контролю;

- посилань на конкретні норми законодавства у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які надають податковому органу право реалізувати функції, визначені статтею 19-1 ПК України.

Крім того, з наказу відповідача від 13.09.2023 №2068-п слідує про проведення фактичної перевірки за період господарської діяльності ТОВ «Мемос Компани» з 13.09.2020 по день початку перевірки згідно даного наказу, тобто по 13.09.2023, що становить три роки та свідчить про допущення податковим органом під час фактичної перевірки порушень положень підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 та статті 80 ПК України.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що фактична перевірка ТОВ «Мемос Компани» проведена правомірно на підставі п.п. 80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України.

Щодо строків давності та їх застосування, відповідач звернув увагу на ст. 102 ПК України згідно якої контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. У даному випадку перевірка згідно наказу від 13.09.2023 №2068-п правомірно охопила період господарської діяльності ТОВ «Мемос Компани» з 13.09.2020 по 13.09.2023.

Також відповідач вказав, що розмір стягнутих судом з відповідача витрат позивача на правову допомогу завищений, не співмірний із складністю даної справи та виконаною адвокатом роботою.

Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 02.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Зауважив, що наказ про проведення фактичної перевірки містить посилання лише на юридичні підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, а саме п.п. 80.2.2, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80, п.п. 69.27 п. 69 підрозд. 10 розділу XX ПК України, проте не містить викладу того, які саме конкретні обставини (факти) зумовили необхідність проведення перевірки позивача. Тобто, у наказі не зазначені фактичні підстави, які стали приводом для проведення перевірки позивача. Зазначене, свідчить про відсутність фактичних підстав для прийняття наказу та відсутність приводу для здійснення податкового контролю за діяльністю

Також позивач вказав на необґрунтованість висновків перевірки щодо виявлених у ході перевірки порушень.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 справу призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що згідно із наказом від 13.09.2023 №2068-П на підставі п.п. 19-1.1.4 п. 19-1.1 ст. 19-1, п.п. 20.1.4, п.п. 20.1.8 - 20.1.13 п. 20.1. ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2., 80.2.5 п. 80.2 ст. 80, п. 82.3 ст. 82, п. 230.1 ст. 230, п. 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, ст.15 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР) , ст. 16 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон №481/95-ВР), Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2027 № 148 (далі - Положення № 148), Закону України від 21.06.2021 № 5007-VI «Про ціни та ціноутворення» (далі - Закон № 5007-VI) наказано провести фактичну перевірку ТОВ «Мемос Компани», кафетерію, за адресою: м. Чернігів, вул. Рашевського, 36 з 13.09.2023, тривалістю 10 діб. Перевірку провести за період діяльності з 13.09.2020 з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання законодавства щодо цін та ціноутворення.

На підставі вказаного наказу та направлень на перевірку від 13.09.2023 №3983/ж3/25-01-07-05-01, №3984/ж3/25-01-07-05-01 від 13.09.2023, проведено фактичну перевірку ТОВ «Мемос Компани», кафетерію, за адресою: м. Чернігів, вул. Рашевського, 36, за період діяльності з 13.09.2020.

За результатом фактичної перевірки складений акт від 25.09.2023 №9134/Ж5/25-01-07-05-01, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- статті 11 Закону №481/95-ВР, шляхом здійснення реалізації позивачем алкогольних напоїв з однаковими реквізитами марок акцизного податку;

- пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР та пунктів 226.7 та 226.9 статті 226 ПК України, шляхом проведення розрахункової операції без роздрукування відповідного розрахункового документа встановленої форми (в чеках не відображено реквізити цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (серія та номер);

- розпорядження Чернігівської військової обласної військової адміністрації від 27.05.2022 № 188 «Про заборону реалізації алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі, на території Чернігівської області», шляхом реалізації алкогольних напоїв під час дії воєнного стану в Україні закладом громадського харчування з 20:00 до 12:00.

11.10.2023 на підставі вказаних висновків перевірки ГУ ДПС в Чернігівській області винесені податкові повідомлення-рішення:

- №9884/Ж10/25-01-07-05-01, яким до ТОВ «Мемос Компани» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 77465,00 грн;

- №9887/Ж10/25-01-09-01-02, яким до ТОВ «Мемос Компани» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 6800,00 грн;

- №9888/Ж10/25-01-09-01-02, яким до ТОВ «Мемос Компани» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 17000,00 грн та ануляція ліцензії.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податкова перевірка за результатами якої прийняті вказані рішення проведена незаконно, що свідчить про відсутність правових наслідків такої перевірки та протиправність оскаржуваних рішень.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 160/2552/21 Верховний Суд зауважив, що ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формального порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 сформувала правовий висновок, згідно з яким неправомірність дій контролюючого органу з призначення і проведення перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

З урахуванням наведеного апеляційний суд у першу чергу надає оцінку обставинам справи та доводам сторін щодо процедури прийняття оскаржуваних рішень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

07.03.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» від 03.03.2022 №2118-IX (далі - Закон № 2118-IX), яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнений пунктом 69, за яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Підпунктом 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються.

Згідно із підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Таким чином, з 07.03.2022 зупинено перебіг строків визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема, для контролюючих органів.

Перебіг таких строків поновлено з 01.08.2023 у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30.06.2023 № 3219-IX.

Отже, перебіг строків визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, було зупинено у період з 07.03.2023 по 01.08.2023. Тому, у цей період відповідач не мав права приймати рішення за результатами перевірки.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що відповідач 13.09.2023, призначивши перевірку позивача за період діяльності з 13.09.2020, не порушив строки передбачених ст. 102 ПК України.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Згідно із пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Згідно із абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Отже, ПК України закріплює таку обов`язкову вимогу щодо змісту наказу про проведення перевірки як необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

У питанні застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України наявна сформована і усталена практика Верховного Суду, за змістом якої ця норма містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері. Тобто цей пункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

За сталою та послідовною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови від 11.07.2022 у справі № 120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі № 500/1331/21, від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22) формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.

Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Встановлено, що наказ взагалі не містить посилання на жодну з можливих підстав перевірки, визначених підпунктами 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 ПК України.

Отже, формулювання підстав перевірки в наказі не дає цілковитого розуміння, що підставою для проведення перевірки є саме здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. У спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють (юридичні підстави). Не зазначено в наказі й того, що перевірка здійснюється з метою реалізації функції здійснення контролю у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, якою наділений контролюючий орган відповідно до приписів податкового законодавства. Наказ взагалі не містить посилання на жодну з можливих фактичних підстав перевірки, визначених як підпунктом 80.2.2, так і підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 ПК України.

У зв`язку з викладеним колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про проведення фактичної перевірки у належному позивачу ресторані всупереч вимогам пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Наведене свідчить про незаконність проведення фактичної перевірки ТОВ «Мемос Компани» та неможливість існування юридичних наслідків такої перевірки, окрім тих, що пов`язані із її незаконістю.

Тому, незаконність проведення перевірки ТОВ «Мемос Компани» за висновками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.10.2023, є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.

Питання щодо впливу таких процедурних порушень на правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведення відповідної податкової перевірки, також вже неодноразово вирішувалось Верховним Судом. Зокрема, у постанові від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22 Верховний Суд констатував, що у випадку встановлення допущення контролюючим органом істотних порушень під час призначення і проведення перевірки, які тягнуть за собою протиправність прийнятого рішення контролюючого органу, такі висновки можуть бути самостійною підставою для задоволення позову і скасування такого рішення.

Згідно із ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно із пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на наведене апеляційний суд, з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду, надав правову оцінку виключно дотримання відповідачем процедури прийняття оскаржуваних рішень та, встановивши наведені обставини щодо недотримання такої процедури, дійшов висновку про наявність беззаперечних підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд не досліджував питання обґрунтованості висновків перевірки.

При цьому колегія суддів зауважує, що не надання оцінки доводам сторін стосовно висновків перевірки щодо виявлених у її ході порушень позивачем вимог законодавства, жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат апеляційного розгляду з огляду на встановлену незаконність такої перевірки, що є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за висновками такої перевірки.

Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до доданих до позову доказів, за наслідками апеляційного розгляду даної адміністративної справи позивачем понесено судові витрати на правничу допомогу в розмірі 30000 грн.

На підтвердження понесення судових витрат, позивач суду достатнє документальне підтвердження.

Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає, що дана справа відноситься до справ незначної складності, розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження, дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів.

Проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає умовам співмірності, судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, понесенні позивачем у зв`язку із розглядом даної справи підлягають відшкодуванню у розмірі 7000 грн.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив оскаржене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 48, 242-244, 250, 271, 272, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.М. Заїка

Судді О.М. Ганечко

О.В. Голяшкін

Повний текст постанови складено та підписано 03 липня 2024 року.