Постанова

від 03.07.2024 по справі 2а-4556/10/1670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року

м. Київ

справа № 2а-4556/10/1670

адміністративне провадження № К/9901/40509/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2016 (суддя: Бойко С.С.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 (судді: Бегунц А.О., Резнікова С.С., Старостін В.В.)

у справі № 2а-4556/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лтд»

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лтд» (далі - позивач, ТОВ «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лтд») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області, податковий/контролюючий орган), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000192351/0 від 11.05.2010, № 0000192351/1 від 15.07.2010, № 0000192351/2 від 17.09.2010 у повному обсязі; № 0000202351/0 від 11.05.2010, № 0000202351/1 від 15.07.2010, № 0000202351/2 від 17.09.2010 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на 960190,00 грн., у тому числі: за березень 2009 року - 156748,00 грн., за липень 2009 року - 196343,00 грн., за серпень 2009 року - 194587,00 грн., за листопад 2009 року - 412512,00 грн. (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 25.10.2010).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за умовами зовнішньоекономічних контрактів, з метою використання в господарській діяльності, позивачем на митну територію України було ввезене обладнання. При митному оформленні ввезення, грошовими коштами сплачений податок на додану вартість з митної вартості обладнання і суми сплаченого податку на додану вартість віднесені позивачем до складу податкового кредиту, що, на думку позивача, свідчить про прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2016, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000192351/0 від 11.05.2010, № 0000192351/1 від 15.07.2010, № 0000192351/2 від 17.09.2010, № 0000202351/0 від 11.05.2010, № 0000202351/1 від 15.07.2010, № 0000202351/2 від 17.09.2010 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на 960190,00 грн. (у тому числі: за березень 2009 року - 156748,00 грн., за липень 2009 року - 196343,00 грн., за серпень 2009 року - 194587,00 грн., за листопад 2009 року - 412512,00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди другої та третьої інстанцій, виходили з того, що правовий аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави дійти висновку про те, що ввезення імпортного майна (в тому числі, об`єкту лізингу) для його використання на митній території України, є об`єктом оподаткування та має наслідком нарахування і сплату податку на додану вартість, а відтак спірні операції по ввезенню на митну територію України на умовах оперативного лізингу обладнання підпадають під ознаки переміщення товарів через митний кордон України в режимі імпорту, що підтверджує право платника на збільшення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та подальше включення сплачених позивачем сум податку на додану вартість до складу від`ємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Постановою Верховного суду України від 20.09.2016 заяву Лохвицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області задоволено частково та скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2010, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 й ухвалу Вищого адміністративного суду України від 03.02.2016, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій Верховний суд України виходив з того, що відповідно до абзацу першого підпункту 7.4.1 пункту 7.4 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом зазначеної норми платник ПДВ має право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) за умов придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг та їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Верховний суд України зазначив, що у даній справі Товариство на підставі договорів оренди тимчасово ввозило на митну територію України виробниче і технологічне обладнання, у зв`язку з чим зазначені операції не є придбанням товарів та послуг у розумінні підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, а отже, сума ПДВ, сплачена при ввезенні обладнання, отриманого у користування, до податкового кредиту не відноситься.

Словосполучення «(у тому числі при їх імпорті)», вжите у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не є підставою для розширеного тлумачення положень цього підпункту у системному зв`язку з нормами підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону, оскільки таке уточнення стосується виключно операцій, які безпосередньо зазначені в абзаці першому підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції від 11.05.2010 № 0000192351/0, від 15.07.2010 № 0000192351/1, від 17.09.2010 № 0000192351/2. Також визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції від 11.05.2010 № 0000202351/0, від 15.07.2010 №0000202351/1, від 17.09.2010 № 0000202351/2 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на 960 190,00 грн. (у тому числі за березень 2009 року на 156 748,00 грн., за липень 2009 року на 196343,00 грн., за серпень 2009 року на 194587,00 грн., за листопад 2009 року на 412512,00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що з системного аналізу зазначених положень Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що з метою оподаткування до імпорту також прирівнюється ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об`єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов`язане із поверненням товарів у зв`язку з припиненням дії зазначених договорів.

Суди зазначили, що у цій справі податковою інспекцією за результатами планової перевірки позивача підтверджено, що податок на додану вартість сплачений позивачем під час ввезення обладнання на митну територію України шляхом перерахування коштів з розрахункових рахунків ТОВ «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лімітед». Дану обставину так само підтверджено залученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень та вантажних митних декларацій, у зв`язку з чим позивачем понесений тягар сплати податку до бюджету, а державою отримана вигода у формі сплаченого позивачем податку на додану вартість.

Суди також зауважили, що позивачем під час здійснення імпорту обладнання за зовнішньоекономічними договорами були надані митні декларації, відповідно до вимог митного законодавства, тоді як матеріалами справи підтверджено, що обладнання за зовнішньоекономічними договорами ввезене позивачем на виконання зобов`язань за договором підряду, укладеним із ТОВ «Сайпем Україна» про виконання робіт з буріння, опробування, завершення, консервування або заглушення і ліквідації свердловини на ліцензованій території, а також виконання усіх допоміжних дій та надання супутніх послуг. Відтак, ввезене на тимчасовій основі майно використовувалося позивачем в господарській діяльності і для здійснення з його допомогою оподатковуваних операцій робіт з буріння, опробування, завершення, консервування або заглушення і ліквідації свердловини.

За визначенням, наведеним у пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв`язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, суди зазначили, що після проведення остаточних розрахунків з бюджетом за результатами спірних звітних (податкових) періодів у позивача виникло право на бюджетне відшкодування суми ПДВ за спірними господарськими операціями у розмірі 1048950,00 грн. Дану суму у контексті положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського Суду з прав людини можливо розглядати як «майно» платника податків. При цьому, зважаючи на наявність документального підтвердження факту сплати позивачем податку на додану вартість до бюджету, позбавлення останнього права на бюджетне відшкодування цього податку має розцінюватись як втручання у мирне володіння особою своїм майном.

Суди також зауважили, що визначення позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями суми податкового зобов`язання зі сплати ПДВ за спірними господарськими операціями фактично призводить до виникнення у останнього обов`язку з повторної сплати того ж самого податку за тими самими операціями до бюджету, що не відповідає змісту та суті податку на додану вартість.

Не погоджуючись із судовим рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В доводах касаційної скарги скаржник, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки, при цьому зазначивши, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Додає, що зазначені операції не є придбанням товарів та послуг у розумінні підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже сума ПДВ, сплачена при ввезені обладнання, отриманого у користування до податкового кредиту не відноситься.

Податковий орган зауважує, що словосполучення «(у тому числі при їх імпорті)», вжите у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не є підставою для розширеного тлумачення положень цього підпункту у системному зв`язку з нормами підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону, оскільки таке уточнення стосується виключно операцій, які безпосередньо зазначені в абзаці першому підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.09.2016 у даній справі - 2а-4556/10/1670.

Заперечення на касаційну скаргу від позивача до Суду не надходили, що не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 09.03.2010 по 19.04.2010, на підставі направлення від 09.03.2010 № 53 та від 06.04.2010 № 95 виданих Лохвицькою МДПІ, відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лтд» (код ЄДРПОУ 35665790) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.12.2009 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.12.2009, за результатами якої складено акт від 26.04.2010 № 137/23/35665790 (т. 1 а.с. 36-160), яким встановлено порушення позивачем вимог:

1) пункту 4.2 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.2, 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок, що підлягає бюджетному відшкодуванню всього у сумі 1048950,00 грн., у тому числі за березень 2009 року у сумі 156748,00 грн., за липень 2009 року у сумі 196343,00 грн., за серпень 2009 року у сумі 194587,00 грн., за листопад 2009 року у сумі 501272,00 грн.;

2) пункту 4.2 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4958846,00 грн., у тому числі за грудень 2008 року у сумі 780020,00 грн., за квітень 2009 року у сумі 333964,00 грн., за травень 2009 року у сумі 301111,00 грн., за червень 2009 року у сумі 687343,00 грн., за вересень 2009 року у сумі 325755,00 грн., за листопад 2009 року у сумі 2518953,00 грн., за грудень 2009 року у сумі 11700,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.05.2010 № 0000192351/0 (т. 1 а.с. 162) яким визначене податкове зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт послуг) в розмірі 4958846,00 грн. за основним платежем та в розмірі 2479423,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій, а всього на суму 7438269,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 11.05.2010 № 0000202351/0 (т. 1 а.с. 161), яким зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 1048950,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту. З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється: ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об`єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов`язане із поверненням товарів у зв`язку з припиненням дії зазначених договорів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з абзацу першого підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.4 Закону № 168/97-ВР поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Тобто, за змістом зазначеної норми платник ПДВ має право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) за умов придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг та їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В контексті наведеного суди встановили, що між позивачем та Вакег ОіІ Тооls, а Division of Вакег Нughes Deutschland GmbH, (Німеччина), укладено договір від 06.08.2008 № UA/DRL/SER/024, за яким позивачу надається в оренду ловільне обладнання. На виконання умов зазначеного договору відповідно до вантажної митної декларації від 14.10.2008 №806000005/8/342054 позивачем тимчасово ввозилося на митну територію України зазначене обладнання. Податок на додану вартість у сумі 207653,16 грн., що був сплачений на митниці при його ввезенні, позивач відніс до податкового кредиту жовтня 2008 року.

Між позивачем та Доско Петросервіс Румунія С.Р.Л. (Румунія) укладено контракт від 10.11.2008 № UА/DRL/SER/035, за яким позивачу надається в оренду бурове обладнання. На виконання умов зазначеного договору згідно з вантажною митною декларацією від 09.12.2008 № 806000005/9/342370, від 06.02.2009 № 806000005/9/340149, від 01.09.2009 № 80600005/9/341294 позивачем тимчасово було ввезено на митну територію України зазначене обладнання та були сплачені на митниці відповідні суми податку на додану вартість у розмірі 154489,03 грн., 160776 грн., 333620,24 грн., які були позивачем віднесені до податкового кредиту у звітних місяцях розмитнення, тобто у грудні 2008 року, у лютому та вересні 2009 року.

Між позивачем та Каспіан Вайерлайн Сервісес Лімітед (Азербайджан) укладено договір від 21.07.2008 № 61.08, за яким позивачу надається в оренду станція для проведення канатних робіт. На виконання умов зазначеного договору відповідно до вантажної митної декларації від 06.08.2008 № 806000005/8/341445 позивачем тимчасово ввезена на митну територію України зазначена станція. Податок на додану вартість у сумі 128405,20 грн., що був сплачений на митниці при ввезенні, позивач відніс до податкового кредиту серпня 2008 року.

Між позивачем та TIW Hungary LLC (Угорщина) укладено договір від 25.02.2009 № UA/DRL/SER/032, за яким позивачу надано в оренду обладнання. На виконання умов зазначеного договору згідно з вантажною митною декларацією від 29.04.2009 № 806000005/9/340551, від 30.09.2009 № 806000005/9/341513, від 29.12.2009 № 806000005/9/342041, від 08.12.2009 № 806000005/9/341936, позивачем тимчасово ввозилося на митну територію України зазначене обладнання та були сплачені на митниці відповідні суми податку на додану вартість у розмірі 128405,20 грн., 26112,60 грн., 56 531,98 грн., 77476,74 грн., які були позивачем віднесені до податкового кредиту у звітних місяцях розмитнення, тобто у квітні, вересні, грудні 2009 року.

Між позивачем та Турбопауер Дріллінг САЛ (Ліван), укладено договір від 25.02.2009 № UA/DRL/SER/045, за яким позивачу надане в оренду дві турбіни для прямої свердловини і супутнього устаткування. На виконання умов зазначеного договору згідно з вантажною митною декларацією від 04.06.2009 № 806000005/9/340737, від 18.08.2009 № 806000005/9/341174, від 17.08.2009 № 806000005/9/341170, від 20.10.2009 № 806000005/9/341645, від 19.11.2009 № 806000005/9/341809, від 19.11.2009 № 806000005/9/341808, від 30.12.2009 № 806000005/9/342044, від 30.12.2009 № 806000005/9/342043 позивачем тимчасово ввозилося на митну територію України зазначене обладнання та були сплачені на митниці відповідні суми податку на додану вартість у розмірі 479075,43 грн., 11739,99 грн., 43230,48 грн., 798984,26 грн., 133167,29 грн., 68288,65 грн., 26932,26 грн., 34977,20 грн., які були позивачем віднесені до податкового кредиту у звітних місяцях розмитнення, тобто у червні, серпні жовтні, листопаді, грудні 2009 року.

Між позивачем та Койл Сервісіз (Нідерланди) укладено договір від 14.05.2009 № UA/DRL/SER/401, за яким позивачу надано в оренду устаткування. На виконання умов зазначеного договору відповідно до вантажної митної декларації від 18.09.2009 № 806000005/9/341434 позивачем тимчасово ввезено на митну територію України зазначене устаткування. Податок на додану вартість у сумі 80463,46 грн., що був сплачений на митниці при ввезенні, позивач відніс до податкового кредиту вересня 2009 року.

Між Позивачем та Тор Тооis GmbH (Німеччина) укладено договір від 261.0.2009 № UA/CON//LL/466, за яким позивачу надане в оренду ловільне обладнання. На виконання умов зазначеного договору згідно вантажної митної декларації від 27.11.2009 № 806000005/9/341870, вантажної митної декларації від 17.12.2009 № 806000005/9/341995, від 18.12.2009 № 806000005/9/342004 позивачем тимчасово ввезено на митну територію України зазначене устаткування та були сплачені на митниці відповідні суми податку на додану вартість у розмірі 116307,42 грн., 5040,79 грн., 84157,75 грн., які були позивачем віднесені до податкового кредиту у звітних місяцях розмитнення, тобто у листопаді та грудні 2009 року, відповідно.

Тобто, Товариство на підставі зазначених вище договорів оренди для використання у видобутку нафти та газу на Мехедівсько-Голотовщинському та Свиридівському родовищах, тимчасово ввозило на митну територію України виробниче і технологічне обладнання, а саме: станцію для проведення канатних робіт, ловильне обладнання, бурове обладнання, дві турбіни для прямої свердловини і супутнього устаткування, обладнання для виконання робіт з технічного обслуговування обсадних труб та НКТ, збору і експлуатації обладнання та ловильних робіт іншими нерезидентами тощо.

Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд України у постанові від 20.09.2016 зауважив, що тимчасове ввезення обладнання не є придбанням товару у розумінні підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, а отже, сума ПДВ, сплачена при ввезенні обладнання, отриманого у тимчасове користування, до податкового кредиту не відноситься. Словосполучення «(у тому числі при їх імпорті)», вжите у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не є підставою для розширеного тлумачення положень цього підпункту у системному зв`язку з нормами підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону, оскільки таке уточнення стосується виключно операцій, які безпосередньо зазначені в абзаці першому підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, з огляду на що, у справі, що розглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, у зв`язку з чим і було скасовано судові рішення з подальшим направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для ухвалення рішення по суті позовних вимог з урахуванням наведеного вище правового висновку Верховного Суду України.

Відповідно до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Згідно з частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій посилаючись на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, рішення Європейського суду з прав людини та сплату позивачем ПДВ при імпорті обладнання та правомірність віднесення позивачем сплаченої суми ПДВ до податкового кредиту, в порушення вимог частини 2 статті 161, частини 5 статті 227 та частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20.09.2016 у справі № 2а-4556/10/1670, а також не навели мотивів відступлення від правової позиції, викладеної у вказаній постанові Верховного Суду України, щодо тлумачення норми національного законодавства з посиланням на первинні документи та докази які б підтверджували, що операції з оренди обладнання, як і операції з придбання або виготовлення товарів, надають платнику податку право на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту при їх імпортуванні.

Відхід від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.09.2016 у справі № 2а-4556/10/1670 у процесуальний спосіб не здійснювався.

Отже, розглядаючи касаційну скаргу, колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Прийняття судових рішень без урахування зазначеної вище правової позиції Верховного Суду України свідчить про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при розгляді даної справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати зазначений вище правовий висновок та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 у справі № 2а-4556/10/1670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк