Рішення

від 02.07.2024 по справі 945/1542/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/1542/21

Провадження № 2/945/154/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024року Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Фути О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області через свого представника адвоката Валешинського М.І. з позовом до Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості при звільненні.

В обґрунтування позову посилається на те, що 31.03.2014року позивача прийнято на роботу до Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове», на посаду муляр, а наказом № 45-к від 12.05.2021 року звільнено з 17 травня 2021 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Копію наказу про звільнення та трудову книжку позивач отримав поштою 27.05.2021року. Згідно підрахунку позивача при звільненні сума яка підлягала до виплат складала 30000грн. На день звернення до суду йому було виплачено лише 5000грн. Керівнику підприємства ОСОБА_2 який підписав наказ про звільнення та кадровій службі підприємства однозначно було відомо, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 15.06.2018 року № 186-к прийнято: «Приватизувати єдиний майновий комплекс державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» шляхом продажу на аукціоні з умовами», який є чинним до цього часу. Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» з дня прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства або пакета акцій (частки) господарського товариства і до переходу права власності до покупця або припинення приватизації об`єкта приватизації відповідно до частини шостої цієї статті без згоди органів приватизації такі підприємства (товариства), їх уповноважені органи управління не мають права щодо скорочення чисельності працівників підприємства, що приватизується. Також позивач наголошує на тому,що на підприємстві були вакантними різні посади, які могли би влаштувати позивача, але відповідач запропонував посаду тракторист-машиніст,не перевіряючи наявність у позивача посвідчення тракториста-машиніста та досвіду роботи. Також позивач зазначає,що наказ про звільнення видано в період знаходження його на лікарняному. Позивач має трьох утриманців,має тривалий безперервний стаж роботи,тому вважає що має переважне право на залишенні на роботі. На підставі вищенаведеного просить поновити його на посаді «муляра» в Державному підприємстві «Племрепродуктор «Степове» з 17 травня 2021 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу по день (дату) поновлення на роботі,стягнути заборгованість при звільненні та судові витрати на правову допомогу.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18.08.2021 року провадження у цивільній справі за вказаним позовом було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Сторони повідомлені про дату розгляду справи рекомендованою кореспонденцією, наданий час для подання відзиву та заперечень.

08.10.2021рокувід представникавідповідача досуду надійшоввідзив напозовну заяву,згідно зяким проситьповністю відмовитиу задоволенніпозову.Представник відповідачау відзивізазначає,що відповіднодо наказу ДП «Племрепродуктор «Степове» № 19 від 02.03.2021 р. затверджено нову організаційну структуру державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» В результаті зміни організаційної структури підприємства відповідно до наказу № 26-к від 10 березня 2021 року «Про скорочення штату та чисельності працівників ДП «Племрепродуктор «Степове» внесені зміни до штатного розпису підприємства та скорочені із 16.05.2021 р. перелік посад в тому числі «муляр». Відповідно до Попередження про наступне вивільнення від 11.03.2021 р. ОСОБА_1 , який на той час обіймав посаду муляр, був повідомлений про скорочення посади. У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 після фактичного ознайомлення із Попередженням 11.03.2021 р відмовився ставити свій підпис про ознайомлення, вказане Попередження було направлено йому рекомендованою поштовою кореспонденцією 12.03.2021р. та отримано ним особисто 15.03.2021р. Відповідно до листа Фонду Державного майна України від 22.03.2021р. було узгоджено зміни щодо нової організаційної структури підприємства та затверджено організаційну структуру ДП «Племрепродуктор «Степове» відповідно до вимог Статуту Державного підприємства Наказом ДП «Племрепродуктор «Степове» № 25 від 01.04.2021 р. у зв`язку з новою організаційною структурою підприємства затвердженої ФДМ України, введено в дію затверджений штатний розпис з його відповідними змінами, в зв`язку з ліквідацією окремих підрозділів з 01.04.2021р. Відповідно до нової організаційної структури підприємства із переліку об`єктів виключено об`єкт «будівництво», а також скорочено посаду «муляр», яку обіймав позивач. Відповідно до наказу № 45-к від 12.05.2021 р. скорочено та виведено з штатного розпису посаду «муляр» та звільнено із 17.05.2021 року позивача.Таким чином,скорочення посади«муляр» відбулосьвідповідно доузгодженої ФондомДержавного майнаУкраїни новоїорганізаційної структурипідприємства,отже увідповідності довимог ч.4ст.12ЗУ «Проприватизацію державногота комунальногомайна». При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Отже, позовні вимоги про скасування наказу в частині скорочення та виведення з штатного розпису посади «муляра» на думку відповідача є неналежним способом захисту, оскільки питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, відносяться до виключної компетенції власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу. Питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є складовою права на управління діяльністю підприємством, тому вважає,що позовні вимоги в цій частині задоволеню не підлягають. Відповідно не може бути задоволена і вимога про поновлення позивача на посаді «муляр» в державному підприємстві «Племрепродуктор «Степове» в зв`язку із відсутністю зазначеної посади у штатному розкладі підприємства. В Попереджені від 11.03.2021 р. зазначено про наявність посади «машиніста-тракториста», які могли бути запропоновані вивільненому працівнику,але позивач відмовився від зазначеної посади. Посада, яку обіймав позивач була лише одна на підприємстві, позивачем не надано доказів наявності в нього більш високої кваліфікації та/або продуктивності праці порівняно із іншими працівниками цієї ж категорії,тому обгрунтуванняпереважності залишенняна роботі, вважає безпідставними. Що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати)у розумінністатті 2Закону України«Про оплатупраці»,тобто середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу невходить доструктури заробітноїплати. Що стосується стягнення заборгованості, відповідач зазначає,що заборгованість перед позивачем була погашена в повному обсязі про що свідчить довідка, копія видаткового касового ордеру та копія відомості на виплату готівки. Що стосується розміру витрат на правову допомогу, відповідач вважає розмір витрат на правову допомогу неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Валешинський М.І. у судове засідання не з`явилися, представником позивача подано письмову заяву про розгляд справи без його участі та позивача, позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги на підставі поданих суду документів.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився,у поданому відзиві просив відмовити у задовленні позову в повному обсязі.

Суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ч.2ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - на відповідача.

Відповідно дост.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимогст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст.81,83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно дост.43 Конституції України коженмає право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що згідно із записами у копії трудової книжки серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 прийнятий на посаду «муляр» згідно з наказом №19- від 31.03.2014року до ДП «Племрепродуктор «Степове». Згідно з наказом від 12.05.2021 №45-к звільнений у зв`язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з копією наказу ДП Племрепродуктор «Степове» №45-к від 12.05.2021року «Про скорочення посади та звільнення» ОСОБА_3 , звільнено по скороченню посади муляр згідно з п.1ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до наказу ДП Племрепродуктор «Степове» № 19 від 02.03.2021року « Про організаційну структуру та розподіл функціональних повноважень» у зв`язку з організаційними та кадровими змінами затверджено організаційну структуру ДП Племрепродуктор «Степове»,затверджено розподіл функціональних повноважень між директором та заступником директора;затверджено штатний розпис підприємства.

Наказом ДП Племрепродуктор «Степове» №26-к від 10.03.2021року «Про скорочення штату та чисельності працівників ДП Племрепродуктор «Степове» внесено зміни до штатного розпису скорочено штатні одиниці:завідувач виробництвом напівфабрикатів; відділ будівництва: майстер будівництва, комірник, столяр будівельний, штукатур, муляр,робітник з комплексного обслуговування та ремонту приміщень, підсобний робітник будівництва, пресувальник асфальтових плиток.

У відповідності до персонального попередження від 11.03.2021 ОСОБА_1 відповідно до наказу №26-к від 10.03.2021 ДП Племрепродуктор «Степове» здійснюється скорочення штату чисельності працівників,посада підлягає скороченню,одночасно запропоновано посаду тракторист-машиніст.

Відповідно до довідки ДП «Племрепродуктор «Степове» №211 від 05.10.2021року станом на 01.10.2021року заборгованість по заробітній платі відсутня. При звільненні ОСОБА_1 17.05.2021року сума до виплат становила 29705,57грн. Виплата здійснена 02.06.2021року в сумі 15000,00грн. та 29.07.2021року в сумі 14705,57грн.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннямистатті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістомстатті 2-1 КЗпП Українизабороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності та ін.

За змістомстатті 51 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другоюстатті 40 КЗпП Українивстановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першоїстатті 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з частинами першою-третьоюстатті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно достатті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другоюстатті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органувиборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимогистатті 49-2 КЗпП Українипро надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Подібні висновки щодо застосування положеньстатті 49-2 КЗпП Українивикладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18), Верховного Суду від 25 червня 2021 року у справі № 527/1263/20-ц,від 22 вересня 2021 року у справі № 280/82/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 206/2500/20, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15-ц.

Судом встановлено, що посада муляра, яку перед звільненням займав позивач, наказом ДП «Племрепродуктор «Степове» з метою скорочення витрат на утримання підприємства, а також у зв`язку зі складним фінансово-економічним становищем підприємства та збитковістю певних виробничих дільниць підлягала скороченню, позивач був попереджений про майбутнє скорочення його посади за два місяці і з моменту такого попередження до дати звільнення, роботодавцем запропонована інша посада,від якої позивач відмовився,тому відповідно до пункту першого частини першоїстатті 40 КЗпП Українипідлягав звільненню у зв`язку з скорочення штату працівників і відмовою від переведенні на іншу запропоновану посаду, відтак звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства.

Порушення відповідачем норм трудового законодавства під час звільнення позивача та вчинення дій, що містять ознаки дискримінації, судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства»).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, п. п. 48, 49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2018 року в справі № 800/191/17 зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини,з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

За змістом частини третьоїстатті 64 Господарського кодексу Українипідприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19).

Разом із тим, суд вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.

Доводи позовної заяви про те, що позивач мав переважне право на залишення на роботі також підлягають відхиленню, оскільки судом встановлено, що відбулося скорочення посади, яку займала лише одна особа,позивач, такі переваги враховуються при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Правиластатті 42 КЗпП Українищодо врахування переважного права на залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частинані, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другійстатті 42 КЗпП України.

Отже, право на залишення на роботі, передбачене частиною першоюстатті 42 КЗпП України, враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, у даному випадку мало місце виключення зі штатного розпису підприємства лише посади, яка була єдиною. Переважне право на залишення працівника на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 754/12401/21.

Таким чином, у даному випадку не було порушено переважне право працівника на залишення на роботі при звільненні за скороченням штату, передбачене частиною першоюстатті 42 КЗпП України, оскільки цим правом наділені працівники, які займають однакові посади, а посада позивача була єдиною у відповідача.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

У частині другійстатті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першоюстатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановивши, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату, відповідачем у встановлений строк повідомлено позивача про зміни в організації виробництва і праці та про майбутнє звільнення, також позивачу запропоновано іншу посаду, від якої він відмовився, дійшов висновку про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1статті 40 КЗпП Українипроведено законно, оскільки відбулося із дотриманням вимог статей40,49-2 КЗпП України, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями4,13,76,78,80,81,89,258,259,263-265,273,354,355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с.Степове, Миколаївського району Миколаївської області; паспорт № НОМЕР_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» (ЄДРПОУ 00854995; місцезнаходження: 57107, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Степове, вул. Козацька, 39) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості при звільненні - відмовити.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Миколаївського апеляційного суду.

Суддя М.М.Войнарівський