Ухвала

від 10.06.2024 по справі 205/56/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

10.06.2024 Єдиний унікальний номер 205/56/24

Провадження № 2-о/205/47/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2024 року м.Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Курбанової Н.М.,

за участю секретаря Галушки А.А.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи Блинової О.С.,

заінтересованої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу зазаявою ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення,

заінтересовані особи: ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

В С Т А Н О В И В :

Заявник ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування вимог заявник зазначив, що11.12.2015 року він уклав шлюб з ОСОБА_4 . Від цього шлюбу є донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з батьком. Шлюб між ним та ОСОБА_4 розірвано за рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.05.2019року справа № 205/3406/19, яке набрало чинності 28.06.2019 року. Причиною розірвання шлюбу стало те, що мати не приділяла уваги сім`ї, і зокрема їх дочці, постійно спілкувалась в соціальних мережах, що призвело до втрати сімейних стосунків, поваги та любові один до одного. Мати неодноразово кидала його і їх доньку, жила окремо, а з березня 2019 року взагалі забрала всі свої речи та покинула їх з донькою, обґрунтовуючи свій вчинок тим, що ні він, ні донька їй не потрібні. У неї своє життя, де їм місця немає. У рішенні суду про розірвання шлюбу зазначено, що мати не заперечує проти того, щоб дочка проживала зі батьком. Отже, з березня 2019 року, тобто з трирічного віку їх дочка проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Наразі, мати майже не цікавиться та не спілкується ні з ним, ні з донькою бо не бачить в цьому сенсу, і майбутнього поруч з ним та їх дитиною, вважаючи їх сторонніми особами, які її не цікавлять. До того ж зазначив про те, що коштів на утримання дочки мати не дає, оскільки наразі має іншу родину, де також народилася дитина. Отже з березня 2019 року, тобто більш ніж чотири роки, донька проживає з батьком, мати дитиною майже не цікавиться, не спілкується з нею, не надає кошти на утримання дитини, тому донька знаходиться повністю на його утриманні. Таким чином, він самостійно, власними силами, матеріально забезпечую їх дитину, доглядає та виховує її, а також виконує всі інші обов`язки, покладені на нього законом та необхідні для належного утримання доньки. Ото ж, саме він створив їх дочці всі належні умови для проживання, приділяє її вихованню та розвитку достатньо часу, тобто весь свій вільний час, займається її матеріальним забезпеченням та духовним розвитком. При цьому будь-яких перешкод у спілкуванні дочки та матері не чинить. Їх донька почувається спокійною захищеною поруч з батьком. Вони з нею постійно спілкуються і знаходяться в тісному контакті. Проте, контакту з матір`ю у дитини майже немає, бо вона вважає,що мати її зрадила і нею не дорожить і не цікавиться. Цей момент дівчинка переживає дуже хворобливо. І на сьогоднішній день всяке нагадування про матір викликає у неї відразу і сльози. Він як батько контролює питання щодо здоров`я дитини, проводить вчасно огляди у сімейного лікаря. Донька навчається «онлайн» у школі та він контролює всі заняття та її контакти. За період відсутності матері, дочка намагається її не згадувати, хоча дуже радіє, коли мати їй телефонує, і це впливає на дитячий моральний стан. Беручи до уваги, що мати дитини, починаючи з березня 2019 року, проживає окремо від дочки, та жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дитини, ухиляється від спілкування з донькою, у квітні 2023 року він звернувся до Ленінського районного суду з позовом про позбавлення матері батьківських прав відносно їх доньки. Органом опіки та піклування був складений акт про умови проживання дитини разом з батьком, де зазначено, що ним складені всі умови для гармонійного розвитку та виховання дитини. Проте, з`явившись на засідання органу опіки і піклування, мати дитини зазначила про своє бажання спілкуватися з донькою, на що він погодився, бо вважає, що дитина має право на спілкування з матір`ю. Тому ним була подана заява про залишення без розгляду його позову про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав. Отже, ще раз зазначає, що мати дитини свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню дочки не виконує у повному обсязі, що говорить про її особисте ставлення до неї. Вона не піклується про їх дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її підготовку до подальшого життя у шкільному колективі, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; взагалі не спілкується з дитиною для її нормального самоусвідомлення; не надає доньці доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею в подальшому достойної освіти, тобто створились такі умови, які шкодять інтересам дитини. Всі питання щодо виховання вирішуються ним самостійно без участі та підтримки з боку матері. Дитина знаходиться на повному його утриманні. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення матері дитини до своїх батьківських обов`язків. Просить встановити факт того, що ОСОБА_3 самостійно виховує, утримує та здійснює догляд за неповнолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Представник заявника ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в судовому засіданні заяву ОСОБА_3 підтримала в повному обсязі та просила задовольнити.

Представник заінтересованої особи Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначила, що згідно акту обстеження дитина дійсно проживає з батьком та бабусею, має належні умови, просить розглянути заяву на розсуд суду.

Представник заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заінтересована особа ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що із заявою ОСОБА_3 не згодна, вони добровільно визначили, що дитина буде проживати із батьком. Від фінансової допомоги на утримання дитини ОСОБА_3 відмовляється, але вона дає гроші на подарунки, купляє іграшки. Заявник не пускає її до себе додому, вона могла б посидіти з дитиною коли та хворіє.

Вислухавши сторони по справі, дослідивши докази у справі, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до статті 19ЦПК України цивільнесудочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 293ЦПК України окремепровадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У відповідності до ст. 141СК України матита батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення`зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.

Згідно з ст. 318ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Заявник вказує,що встановлення факту самостійного виховання, утримання та догляду доньки батьком необхідне з метою захисту прав та інтересів дитини, а також прав заявника як батька.

Суд зауважує, що згідно з положеннями абзацу 5 ч. 1ст. 23Закону України«Про мобілізаційнупідготовку імобілізацію» (в редакції на день звернення до суду)не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язнаі жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Системний аналіз положень СК України, Закону України«Про охоронудитинства» та Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» свідчить, що положення п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції на теперішній час) який передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першоїстатті 135 Сімейного кодексу України, - стосується військовозобов`язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому, до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин.

Вочевидь, що метою встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною є отримання відстрочки від мобілізації, про що вказує сам заявник в позовній заяві.

Як встановлено в судовому засіданні, заінтересована особа ОСОБА_8 - мати ОСОБА_5 , хоча і проживає в новій родині, разом із чоловіком та спільною дитиною, але заперечує проти задоволення даної заяви, так як бажає приймати участь у вихованні, утриманні та догляді їх спільної з ОСОБА_3 дитиною.

Суд вважає за необхідне зазначити, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Захист порушених прав у зв`язку з тим, що один із батьків не приймає участі у вихованні дитини, тобто самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц Верховний Суд виснував, що при визначенні юрисдикції спору суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду та в аналізі застосування частини шостоїстатті 294 ЦПК Українислід виходити з того, що залишити без розгляду заяву, подану в порядку окремого провадження, у зв`язку із встановленням існування спору про право можливо виключно у тому разі, якщо виявлений спір можливо вирішити саме в порядку цивільного судочинства. Якщо ж такий спір вирішити в порядку цивільного судочинства неможливо, суд повинен закрити провадження у справі (або відмовити у відкритті провадження на стадії прийняття поданої заяви) із зазначенням правильного для вирішення такого правового питання виду судочинства.

Відповідно до ч.4ст.315ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Оскільки з обставин, які заявник вказує в заяві, вбачається спір про право, вимога заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 не є вимогою, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст .293,315 ЦПК України, суд дійшов висновку про те, що заяву ОСОБА_3 слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст.19,260,293,294,315,353,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.

Заявник, заінтересовані особи по даній справі мають право подати позов на загальних підставах.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається з дня отримання копії ухвали.

Суддя Н.М.Курбанова