Рішення

від 03.07.2024 по справі 396/1573/21

НОВОУКРАЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 396/1573/21

Провадження № 2/396/5/24

РІШЕННЯ

Іменем України

03.07.2024 року м. Новоукраїнка

Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Русіної Алли Анатоліївни,

за участю секретаря судового засідання Запорожець В.М.

представників позивача адвокатів Єльнікової Н.О., Долгоєр В.Г.,

представника відповідача адвоката Руденко Г.В.

розглянувши в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в м. Новоукраїнка Кіровоградської області цивільну справу № 396/1573/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Єльнікова Н.О. звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визначити, що частка померлого ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 становила її частини та визнати за позивачем право власності на частки вказаної квартири в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що позивачка є рідною сестрою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 12.11.1972 року ОСОБА_3 перебував у шлюбові з ОСОБА_4 . 08.07.1994 року на підставі рішення виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради за № 86 від 18.04.1994 року на ім`я ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на квартиру за АДРЕСА_1 , загальною площею 53,27 кв.м., житловою площею 30,66 кв.м.. При цьому до оформлення права власності вказана квартира належала житлово-будівельному кооперативу, членом якого була, безпосередньо, ОСОБА_5 , однак пайові внески за вказану квартиру сплачувалися подружжям. За час шлюбу за сумісні кошти сплачено відповідне паєнагромадження в сумі 11 200,00 карбованців, що становило повну загальну вартість паєнагромадження (повного розміру пайового внеску) квартири.

В 2016 році помер син ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , який проживав в Російській Федерації. З метою оформлення спадкової справи після смерті сина, ОСОБА_6 поїхала до РФ, де проживала на протязі січня - липня 2017 року.

В даний період здоров`я ОСОБА_3 різко погіршало в зв`язку з виявленою онкологічною хворобою, в січні 2017 року він став потребувати постійного догляду, перебуваючи в безпорадному стані, при цьому його дружина знаходилася в Російській Федерації, тому ОСОБА_7 перевезла брата до власного домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , де він проживав разом з нею на протязі 7-ми місяців до дня смерті.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ,про щобуло зробленовідповідний актовийзапис за№ 38Новоукраїнським районнимвідділом ДРАЦС. Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири за АДРЕСА_1 , яка є спільною власністю подружжя, тобто ОСОБА_5 є її титульним власником.

Вважає, що ОСОБА_5 на момент смерті свого чоловіка не проживала разом з ним, тому не була фактичним спадкоємцем в установлений законом термін не звернулася до нотаріуса з заявою про вступ в спадщину після смерті ОСОБА_3 , тому єдиним спадкоємцем за законом на його частку вищевказаної квартири є його рідна сестра ОСОБА_1 .

06.09.2021 року представник ОСОБА_7 звернувся до Новоукраїнської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на частку майна, що належить її братові ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого за заявою ОСОБА_1 в зазначеній нотаріальній конторі було відкрито спадкову справу за 110/2021, однак постановою від 06.09.2021 року державний нотаріус ОСОБА_9 відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що не виділена (визначена) частка спадкодавця у спільному майні, яку неможливо виділити в зв`язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру.

Ухвалою судді від 17.11.2021 року провадження у зазначеній справі відкрито в загальному позовному провадженні, справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

23.02.2022 року ухвалою судді залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2

27.05.2022 року на виконання ухвали суду від 12.05.2022 року від Новоукраїнської державної нотаріальної контори надійшла відповідь про відсутність спадкової справи на померлу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .

25.07.2022 року від приватного нотаріуса надійшла спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5

27.07.2022 року ухвалою судді задоволено клопотання представника позивача про заміну первісного відповідача Новоукраїнську міську раду на належного відповідача ОСОБА_2

17.08.2022 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просила відмовити в позові повністю. На обгрунтування заперечень зазначила, що вона є спадкоємцем після своєї тітки ОСОБА_10 , яка за життя була власником спірної квартири, яку отримала будучі безпосередньо членом житлово-будівельного кооперативу. Тому не погоджується з твердженням позивача, що пайові внески за дану квартиру сплачувала подружжя за спільні кошти, оскільки будь-яких доказів вказаних обставин не зазначає та такі обставини не відповідають дійсності. Крім того, посилаючись на п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вказує що ОСОБА_11 та ОСОБА_5 до дня смерті проживали разом, що підтверджується доказами долученими до справи, тому доводи позивача щодо проживання її з ОСОБА_11 не відповідає дійсності, а докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог є недопустимими. Також вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим просила застосувати строк позовної давності. Разом з тим повідомила, що оригінал документа (свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок) знаходиться у неї.

13.09.2022 року представник позивача адвокат Єльнікова Н.О. через канцелярію суду надала відповідь на відзив в якій вважає, що твердження відповідача наведені у відзиві є хибними, необгрунтованими та суперечливими. В огрунтувані посилалася на обставини викладені в позовній заяві.

Ухвалою судувід 14.09.2022року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду. Задоволено клопотання представників сторін про виклик свідків.

Представник позивача адвокат Долгоєр В.Г. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити. Додатково під час проголошення промови наголосила на тому, що позивачка є єдиним спадклоємцем ОСОБА_3 , саме на підставі її заяви відкрилася спадкова справа № 110/21 та нею було прийнято спадщину після смерті брата в порядку ст. 1268 ЦК України, що підтверджується довідкою з місця проживання, виданою УСЗН Новоукраїнської міської рад про те, що ОСОБА_3 з 15.07.2017 року до дня смерті, проживав в с. Новоолександрівка із сестрою ОСОБА_1 . Спадщина, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , складається з 1/2 частини квартири за АДРЕСА_1 , загальною площею 53,27 кв.м, яка набута спадкодавцем в шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя та на яку позивач просить визнати право власності за нею.

Представник позивача адвокат Єльнікова Н.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнитив в повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Руденко Г.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, просила відмовити в їх задоволенні. Вважає, що позовна вимога про визначення частки померлого у праві спільної сімісної власності на квартиру, що становить 1/2 її частки є необгрунтованою, оскільки на її підтвердження не надано належних та допустимих доказів, про те, що внесення паю ЖБК вносилися обома членами сім`ї Беренді. Також, на переконання сторони відповідача не є доведеним факт проживання ОСОБА_3 разом з позивачкою протягом семи місяці до дня смерті, оскільки докази на доведення даних обставин вона вважає недопустимими, підлягають сумніву та не узгоджуються з іншими доказами. Просила визнати недопустимим доказ довідку № 1270 від квітня 2021 року, яка видана неуповноважени органом УПСЗОЗ Новоукраїнської міської ради, оскільки у УПСЗОЗ згідно Положення затвердженого рішенням Новоукраїнської міської ради № 67 від 22.12.2020 року відсутні повноваження ведення реєстру проживання громадян та видача довідок про фактичне їх місце проживання. Інформацію про факт реєстрації та місця проживання станом на 2021 рік можливо було дізнатися з Єдиного демеграфічного реєстру. Також, вважає недопустимим доказом акт депутата № 277/02-33 від 07.04.2021 року складеного депутатом Новоукраїнської міської ради, оскільки міською радою не затверджкувалося Положення про акти депутатів місцевої ради, а чинним законодавством самостійно цей документ не унормовано. Крім того, детальність викладення обставин в акті практично повторюється позовною заявою, що вказує на те, що депутат не самостійно готував даний документ, а він зроблений на замовлення сторони позивача. Відомості в акті складені та зібрані зі слів сусідів, при тому, що депутат не є особою, наділеною збирати свідчення свідків та докази. Також просила визнати недопустимим доказом накладну № 16 від 12.02.2024 року, виданої ФОП ОСОБА_12 на пам`ятник ОСОБА_3 на підтвердження обставин, що саме ОСОБА_1 встановлювала даний пам`ятник, оскільки дана накладна не вказує на той факт, що за життя ОСОБА_5 здійснювалося встановлення даного пам`ятника, а дата накладної зазначена значно пізніше. Щодо показів свідків сторони позивача зазначила, що їх свідчення не узгоджуються з доказами наявними в матеріалах справи.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, доходить до такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_13 з 12.11.1972року перебувалиу шлюбі про що свідчіть копія свідоцтва про шлюб № НОМЕР_1 від 12.11.1972 року, виданого 25.02.2016 року повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану Новоукраїнського районного управління юстиції у Кіровоградській області (а.с.14).

На підставі рішення виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради за № 86 від 18.04.1994 року на ім`я ОСОБА_14 08.07.1994 року було видано свідоцтво про право особистої власності на квартиру за АДРЕСА_1 , загальною площею 53,27 кв.м., житловою площею 30,66 кв.м. (т. 1, а.с.245 зворот).

Згідно копії ордера № 1315 виданого ОСОБА_5 в розділі склад сім`ї зазначено: ОСОБА_5 власник та ОСОБА_3 чоловік (т. 1, а.с.16).

Право власності на вищевказану квартиру на підставі свідоцтва про право особистої власності зареєстровано в Ульяновському міжміському бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_14 , запис в реєстраційній книзі № 18/1 від 08.07.1994 року, що підтверджується довідкою КП «Благовіщенське міжміське бюро технічної інвентаризації № 22 від 26.11.2021 р. та Реєстраційним написом від 08.07.1994 р. (т. 1, а.с. 51,246).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що було складено відповідний актовий запис за № 228 від 17.07.2017 року на підставі якого Новоукраїнським районним відділом ДРАЦС було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 . Місце смерті м. Новоукраїнка, Новоукраїнський район, Кіровоградська область (т. 1, а.с. 13, 125).

Подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були батьками ОСОБА_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в РФ, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.22).

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_15 був громадянином РФ та проживав на її території.

З метою оформлення спадкових прав після смерті сина ОСОБА_5 в січні 2017 року поїхала до РФ, де їй 15.06.2017 року видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті сина ОСОБА_15 (т.1, а.с.23).

Згідно довідки від паспортного відділу ООО УК «ИРГИЧЭЭН» 04.03.2021 року про те що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 був зареєстрований один по місцю проживання за адресою: « АДРЕСА_3 . Снят с регистрационного учета 15.07.2017 г» (мова оригіналу) (т.1, а.с.17).

Як вбачається з довідки з місця проживання для оформлення спадкової справи Управління соціального захисту та охорони здоров`я Новоукраїнської міської ради № 1270 від 07.04.2021 року виданої ОСОБА_1 померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_16 до дня смерті проживав в АДРЕСА_2 разом із сестрою ОСОБА_1 (т.1, а.с.18).

Перебування в родинних відносинах позивача з ОСОБА_3 підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (а.с.12) та копією свідоцтва про народження позивача ОСОБА_17 , серія НОМЕР_3 (а.с.10), батьками яких вказані ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .

Відомості про те, що ОСОБА_3 на час смерті проживав біля своєї сестри ОСОБА_1 , відображено також в акті обстеження житлових умов від 07.04.2021 року № 277/02-33, де зазначено, що ОСОБА_3 з січня 2017 року і до дня смерті проживав за адресою проживання сестри: АДРЕСА_2 , але з 1994 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Викладені факти також підтверджуються свідками: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 . Акт підписаний депутатом Новоукраїнської міської ради Яндульським Ю.О., посвідчений секретарем міської ради Вишневецькою Л.Д. і затверджений заступником міського голови ОСОБА_24 (т.1, а.с.20-21).

Згідно копії лікарського свідоцтва про смерть № 36 від 17.07.2017 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: Кіровоградська область, Новоукраїнський район, м. Новоукраїнка (т.1, а.с.146-147).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 ,про щобуло зробленовідповідний актовийзапис за№ 38Новоукраїнським районнимвідділом ДРАЦС на підставі якого Новоукраїнським районним відділом ДРАЦС було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 (т. 1, а.с.53, 152, 241 зворот).

Відповідно до копії спадкової справи № 110/2021 щодо майна померлого ОСОБА_8 , заведеної державним нотаріусомНовоукраїнської районноїдержавної нотаріальноїконтори ШевченкоН.Г. за заявою ОСОБА_1 . Інших спадкоємців за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_3 не має (т.1, а.с.123-132).

Постановою державного нотаріуса Новоукраїнської районної нотаріальної контори Шевченко Н.Г. від 06.09.2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у праві власності на спірну квартиру, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на ім`я померлого (т. 1, а.с.32).

У зв`язку з чим стороною позивача було подано оголошення в газеті «Новоукраїнські новини» про втрату правовстановлюючого документу на житло (т.1, а.с.33).

Відповідно до копії спадкової справи № 14/2021 щодо майна померлої ОСОБА_5 , заведеної приватним нотаріусомНовоукраїнської районноїдержавної нотаріальноїконтори УкраїнськоюН.М. за заявою ОСОБА_2 . Інших спадкоємців за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_5 відсутні (т.1, а.с.123-132).

Згідно Звіту про оцінку майна наданого стороною позивача, складеного 01.11.2021 року ринкова вартість двокімнатної квартири, загальною площею 53,27кв.м, в тому числі житлова площа 30,66 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , складає 12 5981 грн (т.1. а.с. 34-36).

Разом з тим, згідно висновку про вартість майна, що міститься в спадковій справі сторони відповідача, складеного 29.09.2021 року вартість двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 складає 65 436 грн (т.1, а.с.249).

В ході розгляду справи судом, за клопотаннями сторін, були допитані та заслухані свідки ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 .

З показів свідків зі сторони позивача у судовому засіданні судом були встановлені такі обставини.

Допитана у судовому засіданні 24.01.2024 року свідок ОСОБА_37 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , онука позивачки, пояснила, що подружжя ОСОБА_38 в 90-х роках їздили на заробітки до Росії, близько 10 років як повернулись додому. В 2016 році в Росії помер їх син, у зв`язку з чим ОСОБА_14 їздила забирати його тіло щоб поховати в Новоолександрівці, а пізніше знову їздила до Росії для оформлення спадщини після сина. В цей період тяжко захворів її чоловік ОСОБА_3 та потребував сторонньої допомоги, тому ОСОБА_1 забрала його до себе та доглядала за ним. ОСОБА_14 повернулася наприкінці 2016 року. Свідок з чоловіком, також допомагали ОСОБА_3 , привозили ліки, возили до лікарні, відвозили до квартири в. м. Новоукраїнка. ОСОБА_39 помер у квартирі, в той час вони поверталися з лікарні та за його проханням заїхали на квартиру, де він і помер в присутності дружини ОСОБА_5 . Ховала ОСОБА_3 його дружина, а також допомагала родина позивача.

Допитаний у судовому засіданні 24.01.2024 року свідок ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебував з родиною ОСОБА_38 в дружніх відносинах. Вони часто зустрічалися, коли їздили до Росії, неодноразово вивозив та зустрічав їх в аеропорту м. Москва. Коли помер їх син, він допомагав доправляти його тіло додому. Також, возив ОСОБА_14 в аеропорт в 2016 році, коли вона їхала до ОСОБА_40 оформляти спадщину після сина, зустрічав взимку перед Новим роком. Свідок до 2020 року проживав в м. Бровари, тому щодо смерті ОСОБА_3 в 2017 році нічого пояснити не може.

Допитаний у судовому засіданні 12.03.2024 року свідок ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_9 вказав, що знає родину з часу будівництва будинку, був з ними сусідами. Родина їздила на заробітки до Росії, проживали в даній квартирі, коли приїздили у відпустку. Йому відомо, що у них помер син, який проживав в РФ, ховали його в Україні. Після його смерті родина часто перебувала в с. Звірівка. ОСОБА_3 хворів і їх родичі приїздили до них досить часто. Також бачив, як ОСОБА_3 супроводжував його племінник із с. Звірівка, возили своєю машиною. Кузнєцова теж здійснювала за ним догляд. Щодо місця смерті ОСОБА_3 йому не відомо, а ОСОБА_14 померла вдома.

Допитаний у судовому засіданні 12.03.2024 року свідок ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_10 вказав, що з позивачем перебуває в родинних відносинах, є чоловіком її внучки. Родину ОСОБА_38 знає добре, вони часто приїздили. Коли помер їх син, то він разом з ОСОБА_41 їздив до Москви за його тілом. Після поховання сина подружжя почало хворіти. ОСОБА_39 на час своєї хвороби був біля сестри ОСОБА_1 , а ОСОБА_14 їздила в ОСОБА_42 оформляти спадкові права після смерті сина, перед смертю чоловіка приїхала. Він та ОСОБА_1 допомагали ОСОБА_3 , опікувалися ним, соціальний працівник в с. Звірівка не приїздила, хворого не відвідувала. Коли вони їздили в лікарню, то заїжджали на квартиру в м. Новоукраїнка полити квіти, ОСОБА_3 практично там не жив. В останній раз, їздили в лікарню за ліками, заїхали на квартиру, де він і помер, про що їх повідомила ОСОБА_14 .. Похованням ОСОБА_3 займався він та ОСОБА_1 , пам`ятник також ставив він. Також, зазначив, що відповідача ОСОБА_43 він не знає, бачив її декілька раз, вона була на похороні ОСОБА_3 , йому відомо, що вона племінниця ОСОБА_14 та при житті ОСОБА_14 просила скласти на неї заповіт, але ОСОБА_14 відмовила.

Допитана у судовому засіданні 12.03.2024 року свідок ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_11 вказала, що родину ОСОБА_38 знає давно, ОСОБА_44 хрещений її сина. Їй відомо, що ОСОБА_3 тіжко хворів та періодично проживав біля сестри ОСОБА_1 , оскільки в цей час його дружина їздила до ОСОБА_40 оформляти спадщину після смерті їх сина. Перед смертю ОСОБА_45 більшість часу, десь біля 15 разів на місяць проводив в с. Звірово, міг бути цілий день, часто заходив до неї в магазин. Протягом трьох місяців ОСОБА_3 сильно хворів в цей час він був в селі. Їй відомо, що помер ОСОБА_46 коли ОСОБА_47 його віз з лікарні та вони заїхали на квартиру в м. Новоукраїнка, там була його дружина ОСОБА_14 .. Похованням займалися вона та ОСОБА_48 , отримували свідоцтво про смерть, кошти на поховання. Поховали його біля сина.

З показань свідків зі сторони відповідача суд з`ясував таке:

Допитана у судовому засіданні 24.01.2024 року свідок ОСОБА_49 , ІНФОРМАЦІЯ_12 вказала, що була сусідкою подружжя померлих ОСОБА_38 з 1983 року, також працювала з ними і на Півночі РФ. ОСОБА_39 постійно проживав у квартирі за адресою АДРЕСА_4 . Він хворів, навіть її сестра возила його до лікарні в м. Кіровоград. Помер він у 2017 році, доглядала його дружина ОСОБА_50 . Їх син проживав в ОСОБА_40 , коли він помер, то ОСОБА_51 поїхала щоб перевести його тіло додому, коли повернулась помер чоловік. Їй не відомо, щоб ОСОБА_39 на час відсутності дружини кудись виїжджав. Проте їй відомо, що на час відсутності ОСОБА_52 , приїздила її подружка, іноді вони разом їздили в село. ОСОБА_3 помер вдома у квартирі, похованням займалася його дружина. ОСОБА_1 не приймала участь у похованні, була лише присутня на похоронах. Пам`ятник чоловіку та сину ставила сама ОСОБА_14 . Також вказала, що після смерті сина ОСОБА_14 не їздила до ОСОБА_40 .

Допитана у судовому засіданні 24.01.2024 року свідок ОСОБА_32 , ІНФОРМАЦІЯ_13 вказала, що були сусідами по площадці з померлим подружжям ОСОБА_38 . ОСОБА_39 , коли захворів, постійно проживав у квартирі за адресою АДРЕСА_4 . Доглядала його дружина з дому він не виїжджав, оскільки був у «памперсах». До них приходили родичі, гості, була племінниця ОСОБА_53 , ще донька ОСОБА_1 . Зі слів ОСОБА_54 , вона завжди розраховувалася з ними за все. На час, коли ОСОБА_50 була відсутня, з ОСОБА_55 була Кузнєцова. Їй відомо, що помер син ОСОБА_38 , ОСОБА_51 їздила за ним, допомагала їй ОСОБА_56 , в цей час ОСОБА_3 був дома. Також вказала, що пам`ятник сину та чоловіку ОСОБА_14 поставила сама.

Допитана у судовому засіданні 24.01.2024 року свідок ОСОБА_57 , ІНФОРМАЦІЯ_14 пояснила, що була соціальним працівником та була закріплена за родиною ОСОБА_3 та ОСОБА_14 . Зі слів ОСОБА_14 знає, що коли помер їх син вона їздила до Москви зустрічати його тіло та привезла до с. Новоолександрівка, де й поховала. ОСОБА_39 хворів, його доглядали вона, його дружина, іноді приїздили родичі позивачки - ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 . ОСОБА_3 помер у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 ОСОБА_14 поховання чоловіка допомагали свідок та родичі. Також свідок зазначила, що ОСОБА_3 не проживав за межами квартири тривалий час, оскільки за його життя вона ходила в лікарню за рецептом ліків для нього, викликала швидку, лікарів.

Допитаний у судовому засіданні 27.03.2024 року свідок ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_15 вказав, що з позивачкою та її родиною є односельчанами. Він також добре знав родину ОСОБА_38 , перебував в дружніх відносинах з їх сином. Його донька тривалий час проживала в їх домоволодінні, оскільки працювала в поліції в м. Новоукраїнка. Він особисто допомагав батькам товариша. ОСОБА_39 хворів, у зв`язку з чим потребував допомоги та проживав останній рік, біля своєї сестри ОСОБА_1 . В цей час його дружина ОСОБА_14 їздила до Росії вступати в спадкові права після смерті сина. На похованні ОСОБА_61 , він був, їх організовувала ОСОБА_50 , ховали його в с. Олександрівка, точніше не пам`ятає. На той час він був депутатом міської ради та посвідчував акт побутових умов, щодо змісту акта не пам`ятає. Відповідача свідок не знає, не зустрічав жодного разу.

Допитаний у судовому засіданні 27.03.2024 року свідок ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_15 вказав, що знайомий позивача, є односельчанами з нею та її родиною. Родину ОСОБА_38 знає, спілкувався з ними. З ОСОБА_3 спілкувалися незадовго до його смерті, 2-4 рази на тиждень, коли він приїздив до сестри. Після смерті сина ОСОБА_3 часто приїздив до сестри ОСОБА_1 , а коли тяжко захворів, то проживав біля неї. ОСОБА_48 возив ОСОБА_61 до лікарні, оскільки дружина останнього ОСОБА_62 не опікувалася чоловіком, проживала у квартирі в м. Новоукраїнка.

Допитана у судовому засіданні 27.03.2024 року свідок ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_16 вказала, що також є односельчанкою родини ОСОБА_1 . Вона підписувала акт обстеження на прохання ОСОБА_1 , коли приїздив депутат. ОСОБА_3 , коли захворів, то останній рік проживав біля сестри. Свідок на прохання ОСОБА_1 робила ін`єкції обезболення. До них приїздила ОСОБА_50 , але не надовго. Також зазначила, що ОСОБА_3 ховали з квартири. Свідку відомо, що ОСОБА_14 їздила оформляти спадщину після смерті сина до Росії.

Допитана у судовому засіданні 27.03.2024 року свідок ОСОБА_34 , ІНФОРМАЦІЯ_17 вказала, що є знайомою ОСОБА_2 та проживала в одному будинку з родиною ОСОБА_38 . Також працює бухгалтером ОСББ цього будинку. Їй відомо, що ОСОБА_3 та ОСОБА_14 весь час проживали разом, навіть коли він тяжко хворів, їм допомагала ОСОБА_63 , соціальний працівник. Після смерті сина ОСОБА_50 поїхала за ним, щоб перевести і поховати в цей час за чоловіком доглядала подружка з ОСОБА_64 , вона її особисто бачила. ОСОБА_3 весь час проживав у квартирі, нікуди він не виїжджав, ніхто його не відвозив. Вона особисто декілька раз на місяць спілкувалася з ним.

Свідок ОСОБА_35 , допитаний в судовому засіданні 08.05.2024 року, також вказав, що з родиною ОСОБА_38 були сусідами. Йому відомо, що ОСОБА_3 весь час знаходився вдома, його доглядала дружина. Під час хвороби ОСОБА_61 він останнього не бачив.

Свідок ОСОБА_65 , допитана в судовому засіданні 08.05.2024 року, пояснила, що проживає в будинку з 1993 року, заселилася разом з родиною ОСОБА_38 . Вони товаришували разом. Коли помер їх син, ОСОБА_62 поїхала перевести його тіло додому та владнати спадкові права, в цей час ОСОБА_61 доглядали із соціальної служби. До хвороби ОСОБА_45 разом з дружиною часто їздив до родичів в село. Перед смертю ОСОБА_3 перебував вдома.

Щодо вимоги про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст. 16 ЦК України, ч. 4ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбаченостаттею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно дост. 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 1226 ЦК Україничастка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті1220,1222,1270 ЦК України).

Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістомстатті 392 ЦК Україниправо власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Відповідно до частини третьоїстатті 368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частин першої, другоїстатті 372 ЦК Українипередбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зістаттею 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленимистаттями 69-72 СК Українитастатті 372 ЦК України.

Зазначені нормиСК Україникореспондуються зістаттею 22 Кодексу про шлюб та сім`юУкраїни, за якою майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Частиною першоюстатті 24 Кодексу про шлюб та сім`юУкраїни визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

У пунктах 23, 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»Верховний Суд України роз`яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 Сімейного кодексу України, частина третястатті 368 Цивільного кодексу України), відповідно до частин другої, третьоїстатті 325 Цивільного Кодексу Україниможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна, а також підставою набуття такого майна у власність.

Згідно зі ст.15Закону України «Про власність»у члена житлово-будівельного кооперативу виникає право власності на квартиру внаслідок повного внесення пайового внеску за надану в користування квартиру. Тому у разі, коли право на пай, з повною виплатою якого виникло право власності на квартиру в будинку ЖБК, належало й іншим особам (другому з подружжя, спадкоємцям, членам сім`ї члена ЖБК), останні з цих підстав набувають права власності на квартиру відповідно до частки, яку складає належна їм частина паю у повній сумі пайового внеску.

Відповідно до Закону України«Про кооперацію»кооператив - це юридична особа, створена фізичними і (або) юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської чи іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на основі самоврядування. Порядок набуття права власності на кооперативну квартиру суттєво відрізняється від приватизації державного житлового фонду.

Кооперативна квартира спочатку є приватною власністю кооперативу як юридичної особи, а після повної виплати членом кооперативу пайового внеску переходить в його приватну власність як фізичної особи. При цьому всі господарські, прибудинкові споруди, а також прибудинкова територія залишаються у власності кооперативу.

В кооперативі право власності на житлову площу після виплати паю набуває тільки член кооперативу. Якщо пай виплачувався в шлюбі, квартира є спільною сумісною власністю подружжя. При поділі майна подружжя (або чоловік), який перебував у шлюбі і брав участь у виплаті пайового внеску, може отримати свою частку в праві на квартиру або за спільною згодою, або через суд.

Як встановлено судом сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.11.1972 року.

Письмовими доказамипо справі,зокрема архівнимиданими реєстровихкниг КП«БМБТІ»,підтверджено,що спірнанерухомість набутапокійною ОСОБА_14 в кооперативномубудинку,на підставісвідоцтва проправо особистоївласності,виданого напідставі рішеннявиконкому Новоукраїнськоїміської радивід 18.04.1994року №86, на квартиру за АДРЕСА_1 , загальною площею 53,27 кв.м., житловою площею 30,66 кв.м.

Доказів того, що зазначена квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_14 матеріали справи не містять та стороною відповідача не доведено.

Таким чином, спірна квартира перебувала у спільній сумісній власності покійного подружжя.

Проте, відповідно до частини першоїстатті 25 ЦК Україниздатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч. 4ст. 25 ЦК України).

З урахуванням зазначеного, визначення судом частки у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно дост. 16 ЦК України.

У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20.06.2018 у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20.03.2019 у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22.04.2020 у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Відповідно вимога позивача про визнання частки померлого ОСОБА_3 , у праві спільної сумісної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , становить її частину, судом не може розглядатись, оскільки визнання за померлими права власності не узгоджується із положеннями статей 4, 46, 47 ЦПК України, й такі особи не мають цивільної процесуальної правосуб`єктності на час вирішення спору, що свідчить про неефективність способу захисту права позивачки, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимог позивача про визначення за нею права власності на частки майна в порядку спадкування за законом суд зазначає наступне.

Поняття спадкування закріплене у ст. 1216 ЦК, відповідно до якої спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦКУкраїни, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 3 статті 1223ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Виходячи з вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1258ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Приписами статті 1259ЦК України встановлено, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини.

Частиною другою ст.1259ЦК України передбачено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259цього Кодексу.

Відповідно достатті 1261 ЦК Україниу першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі ст.1262 ЦК України, у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Статтею 1264 ЦК України, передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України.

Таким чином, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6ЦК Українидозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина другастатті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.

Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

Підставою для звернення позивача з вимогою про визнання за нею права власності на частину спадкового майна після смерті брата, позивач вказала його проживання біля неї на момент смерті, оскільки хворів та потребував сторонньої допомоги.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст.29, частини другої статті 1221 ЦК (435-15). Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

З аналізу вищенаведеного слідує, що постійним місцем проживання особи в цілях спадкування необов`язково є те житло, в якому особа зареєструвала/задекларувала місце проживання за життя, а може бути і те житло, яке особа суб`єктивно сприймала як своє основне місце проживання, мала свої речі там, ночувала в ньому, а також була пов`язана із спільним побутом та взаємними правам та обов`язками з іншими особами, що проживають в ньому, тобто, які мали характер сімейних.

Для з`ясування дійсного постійного місця проживання особи підлягають дослідженню об`єктивні докази, зокрема покази свідків та письмові докази, які засвідчують суб`єктивне ставлення спадкодавця до вибору свого місця проживання за життя, характер його сімейних відносин та побуту.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні": місце проживання- адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Відповідно до статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечувалося, що ОСОБА_3 помер за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідачем заперечується факт постійного проживання ОСОБА_3 в період з січня 2017 по липень 2017 рік з позивачем.

Як встановлено показами свідків подружжя ОСОБА_38 фактично проживали разом в квартирі по АДРЕСА_4 . У зв`язку зі смертю їх сина, дружина була вимушена зайнятися організацією його поховань та оформленням спадкових прав, тому періодично від`їздила за межі України, а її чоловік ОСОБА_3 . більшість часу перебував у своєї сестри ОСОБА_1 в с. Новоолександрівка, оскільки хворів та потребував стороннього догляду. Однак, проживав ОСОБА_3 у своєму будинку в АДРЕСА_4 , де був зареєстрований, де і помер.

Вказані обставини свідчать проте, що ОСОБА_3 вищевказане житло суб`єктивно сприймав як своє основне місце проживання, мав свої речі там, ночував в ньому, а також був пов`язаний спільним побутом та взаємними правами та обов`язками зі своєю дружиною ОСОБА_14 , яка теж проживала в ньому.

Суд вважає,що підчас судовогорозгляду ненадано достатніхта належнихдоказів упідтвердження того,що позивачфактично проживаларазом ізбратом,вела господарство,виконувала домашнюроботу,прала білизну,готувала їжу,тобто ретельнодоглядала заспадкодавцем,який зсічня 2017року засвоїм станомздоров`япотребував сторонньогодогляду,так якперебував убезпорадному стані.При цьомув ході розглядусправи невстановлено,що ОСОБА_3 перебував в безпорадному стані та потребував постійного стороннього догляду.

Водночас у суду не виникає сумніву, що позивачз січня 2017 по липень 2017 відвідувала ОСОБА_3 , періодично забирала його до себе, надавала допомогу, відвозила до лікарні, однак суд вважає, що такі дії були пов`язані з їх родинними стосунками та мали характер допомоги родича своєму родичу, який тимчасово залишився без піклування дружини.

Надані стороною позивача копії акта обстеження-побутових умов та довідки не можуть бути беззаперечними доказами та їх зміст не спростовує покази свідків, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, з пояснень яких встановлено, що ОСОБА_3 постійно не проживав біля своєї сестри, а перебував у неї періодично у зв`язку з його хворобою. Покійний постійно проживав за адресою: АДРЕСА_4 , разом зі своєю дружиною, вели спільне господарство, мали спільний побут.

Отже, твердження позивача проте, що ОСОБА_3 проживав разом з нею більше ніж шість місяців, тому вважається такою, що прийняла спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України є безпідставним.

У даномуспорі покійнадружина померлого ОСОБА_14 була спадкоємцемпершої чергита фактичноприйняла спадщинув порядкуу відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України. В ході розгляду справи не підтверджено факт не проживання подружжя ОСОБА_38 на момент смерті чоловіка разом, також не встановлено, що дружина подавала заяву про відмову від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, а тому ОСОБА_14 вважається такою, що прийняла спадщину на усе майно після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що за життя ОСОБА_14 , позивач не зверталася до суду з позовом про зміну черговості спадкоємців або усунення їх від прийняття спадщини, враховуючи обставини якими вона обгрунтовує свої позовні вимоги.

Крім того, будь-яких доказів, які б вказували на фактичне прийняття спадщини шляхом вступу в управління спадковим майном, суду також надано не було, враховуючи, що з часу відкриття спадщини до дня звернення до суду минуло більше п`яти років.

Зважаючи на ч. 4 ст. 265 ЦПК України, питання щодо недопустимості доказів вирішується під час ухвалення рішення суду.

Позилання представника відповідача про визнання недопустимим доказом довідку УПСЗОЗ № 1270 від квітня 2021 року, акт обстеження житлово-побутових умов від 07.04.2021 року та накладну № 16 від 12.02.2024 року,суд вважає безпідставним, оскільки на обгрунтування таких доводів представником не надано відповідні докази, та вказані твердження лише є припущенням останьої.

Відповідно до ст.79 ЦПК Українидостовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене у позивача ОСОБА_1 відсутні правові підстави для спадкування після смерті ОСОБА_3 , на підставі чого у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю, то відповідно відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Представником позивача у відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України, через канцелярію суду подано заяву в якій вказала, що докази на підтвердження витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, будуть надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Судові витрати по цивільній справі суд на підставі п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК Українивідносить за рахунок позивача.

Керуючись ст.10,18,23,76,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття.

Повний текст рішення складено 04.07.2024 року.

Суддя: А. А. Русіна