Постанова

від 03.07.2024 по справі 332/2858/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 03.07.2024 Справа № 332/2858/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №332/2858/24 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібна О.М.

Провадження №22-ц/807/1430/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Онищенка Е.А., Кочеткової І.В., Волчанової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області, треті особи: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, Районне Комунальне підприємство «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області про визнання права власності на житлове приміщення, квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області, треті особи: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, Районне Комунальне підприємство «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області про визнання права власності на житлове приміщення, квартиру.

В обґрунтування позову зазначили, що позивачам по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , належить в рівних частках житлове приміщення, квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.01.1998 року, яке видано Степногірською селищною радою народних депутатів на підставі розпорядження від 15.01.1998 року за номером 238.

Вищезазначене житлове приміщення було надано позивачам на підставі ордеру №565 від 06.02.1992 виконкомом Степногірської селищної ради народних депутатів.

Селище міського типу Сепногірськ Василівського району Запорізької області включено у перелік територій, на якій ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окуповані російською федерацією, затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року №309 (зі змінами).

Війна росії проти України внаслідок бойових дій пошкодила майно позивачів, Держава України компенсує зруйноване майно, за спеціальними програмами. Претендувати на компенсацію можуть українці, які є власниками нерухомості; ті, хто інвестував у будівництво; члени житлово-будівельних кооперативів, які викупили квартиру, але не оформили право власності на нього.

Право власності за позивачами на зазначене майно було зареєстровано органами Районного комунального підприємства «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області, про що є відповідна відмітка на свідоцтві про право власності на житло від 22.01.1998 року, запис у реєстровій книзі за номером 8-10: за громадянами ОСОБА_1 в частині 1/3, ОСОБА_2 в частині 1/3, ОСОБА_3 в частині 1/3.

В державному реєстрі речових прав відсутні відомості про реєстрацію до 01.01.2013 року права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за позивачами.

Позивачі унеможливлені надати для відповідних реєстраційних дій документи підтверджуючі довідку з Районного комунального підприємства «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області. А тому за позивачами необхідно визнати права власності, оскільки Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради постановив рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій за відсутності підтверджуючої довідки з Районного комунального підприємства «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за позивачами.

На підставі вищевикладеного позивачі просили суд прийняти позовну заяву до розгляду. Визнати за позивачами: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житлове приміщення, квартиру АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.01.1998 року виданого Степногірською селищною радою народних депутатів в рівних долях по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача судовий збір на користь позивачів (у разі його понесення).

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2024 року у відкритті провадження відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та роз`яснено позивачу, що відмова державного реєстратора прав на нерухоме майно може бути оскаржена до адміністративного суду.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , представник, адвокат Дерев`янко Ірина Олександрівна подала апеляційнускаргу,в якійпосилаючись нанеповне з`ясування судомобставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2024 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на житлове приміщення, квартиру, за позивачами, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, чому і відповідає подана позовна заява. Вважає ухвалу передчасною, необгрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права, тому просить її скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи,будучи належнимчином повідомленимипро дату,час імісце розглядусправи,до апеляційногосуду нез`явилися,на адресуапеляційного судувід представника ОСОБА_1 , адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, на вимогах апеляційної скарги наполягають просять її задовольнити ( а.с. 72).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що предмет спору у даній справі стосується рішення державного реєстратора за №72345185 від 01.04.2024, про відмову позивачам у державній реєстрації прав власності на квартиру АДРЕСА_1 . В даному випадку державний реєстратор діяв як суб`єкт владних повноважень, а тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, в п. 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Ст. 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першоюстатті 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першоюстатті 16 цього Кодексукожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України).

Разом з тим, відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, який має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Таким чином, суду необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Натомість, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків: "До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Тому, загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суд відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що зазначений спір є публічно-правовим, оскільки позовні вимоги зводяться до незгоди з діями державного реєстратора щодо винесення Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №72345185 від 01.04.2024, який діяв як суб`єкт владних повноважень, а тому між сторонами виник публічно-правовий спір, на вирішення якого поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року в справі №917/1739/17 дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зазначили, що позивачам на праві власності належить в рівних частках житлове приміщення, квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.01.1998 року, яке видано Степногірською селищною радою народних депутатів на підставі розпорядження від 15.01.1998 року за номером 238. Вищезазначене житлове приміщення було надано позивачам на підставі ордеру №565 від 06.02.1992 виконкомом Степногірської селищної ради народних депутатів. Однак в державному реєстрі речових прав відсутні відомості про реєстрацію до 01.01.2013 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за позивачами. Позивачі унеможливлені надати для відповідних реєстраційних дій підтверджуючу довідку з Районного комунального підприємства «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області, оскільки зазначене підприємство знаходиться на окупованій території.

Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради прийняв рішення №72345185 від 01.04.2024 про відмову у проведенні реєстраційних дій за відсутності підтверджуючої довідки з Районного комунального підприємства «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за позивачами, що порушує права та інтереси позивачів щодо володіння своїм майном, а відповідно станом на сьогодні унеможливлює питання компенсації за зруйноване майно. З огляду на зазначене ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд визнати за позивачами право власності на житлове приміщення, квартиру АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.01.1998 року виданого Степногірською селищною радою народних депутатів в рівних долях по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Отже, помилковим є посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали про те, що предметом позову є оскарження дій та рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, Запорізької області, про відмову в проведені реєстраційних дій від 01.04.2024, а тому ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Із урахуваннямвикладеного,а такожвиходячи зпідстав позовута змістузаявлених позовнихвимог,характеру спірнихправовідносин,а такожсуть правата/абоінтересу,за захистомякого звернулисяпозивачі,апеляційний судвважає,що данасправа підлягаєрозгляду впорядку цивільногосудочинства. А висновок суду першої інстанції не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, тому доводи апеляційної скарги про невідповідність оскаржуваної ухвали вимогам діючого законодавства є такими, що заслуговують на увагу.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 141 ЦПК України питання щодо понесених заявником апеляційної скарги витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги має бути вирішено судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи (пункт 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах").

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни задовольнити.

Ухвалу Заводськогорайонного судум.Запоріжжя від22травня 2024року у цій справі скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 04 липня 2024 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Онищенко Е.А. Кочеткова І.В.