П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2024 року
м. Київ
справа № 749/807/21
провадження № 51-136км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 ,
засудженої ОСОБА_8
(у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_8 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Мени Чернігівської області, мешканки АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 28 вересня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на неї обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено, а цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено частково. Стягнуто із засудженої на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн та 250 000 грн відповідно. В іншій частині позову ОСОБА_10 відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат, арешту транспортних засобів та речових доказів.
Вироком Чернігівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК скасовано. Призначено ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій ОСОБА_8 визнано винуватою в тому, що вона 04 серпня 2021 року приблизно о 18 год 30 хв, керуючи технічно справним автомобілем марки «Daewoo Lanos» (д.н.з. НОМЕР_1 ), на перехресті вулиць Сновської та Архітектурної у місті Сновськ Корюківського району Чернігівської області, рухаючись по другорядній дорозі та наближаючись до нерегульованого перехрестя з головною дорогою, усупереч вимогам пп. «б» п. 2.3, п. 16.11 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) та вказівкам дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» п. 33 «Дорожні знаки» Додатку 1 до ПДР, не переконалась у безпечності своїх дій, не надала дорогу керованому ОСОБА_9 із пасажиром ОСОБА_10 , технічно справному мотоциклу марки «Kawasaki», модель «KLE 500» (д.н.з. НОМЕР_2 ), який рухався по головній дорозі, що призвело до зіткнення керованого нею автомобіля з мотоциклом під керуванням ОСОБА_9 .
Таким чином, ОСОБА_8 порушила вимоги ПДР, що спричинило потерпілому ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесні ушкодження, а потерпілому ОСОБА_10 - тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник стверджує про істотне порушення вимог КПК, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог сторона захисту стверджує, що під час призначення ОСОБА_8 покарання апеляційний суд:
- не врахував характеризуючі дані про її особу, яка до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувалася, виховує двох неповнолітніх дітей, в той час коли її чоловік проходить службу в ЗСУ, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також досудову доповідь органу пробації;
- безпідставно визнав підставою для призначення ОСОБА_8 реальної міри покарання невизнання нею своєї винуватості;
- не з`ясував дії якого саме водія знаходяться у причинному зв`язку із наслідками, що настали у вигляді ДТП, хто з водіїв мав більшу можливість уникнути зіткнення, що, на переконання захисника, впливає, у тому числі на розмір стягнутої з ОСОБА_8 моральної шкоди;
- поза увагою залишилося те, що під час звернення ОСОБА_10 за медичною допомогою до приймально-діагностичного відділення КНП «Сновська ЦРЛ» одразу після ДТП, у нього не було виявлено тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, закритої травми шийного відділу хребта без пошкодження спинного мозку з крайовим переломом ніжки дуги С2 хребця справа та перелому зуба осьового хребця без зміщення та саден ділянок обох колінних суглобів, а дані тілесні ушкодження у потерпілого були виявлені та описані лікарями Корюківської районної лікарні через декілька днів після ДТП, а тому посилання апеляційного суду на те, що внаслідок ДТП ОСОБА_10 отримав вказані тілесні ушкодження, проходив тривале лікування і спосіб його життя та майбутнє змінилися вкрай негативно є безпідставними.
Наголошує, що наявні у матеріалах кримінального провадження докази дають підстави звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджена підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, а прокурор та представник потерпілого заперечували проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, вважали вирок апеляційного суду законним і обґрунтованим та просили залишити його без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Щодо покликання захисника на те, що дії засудженої не знаходяться у причинному зв`язку з наслідками, що настали у результаті ДТП та доказами, на підставі яких суди встановили ступінь тяжкості спричинених потерпілим тілесних ушкоджень, то суд звертає увагу на таке.
Сторона захисту не оскаржувала у апеляційному порядку вирок суду першої інстанції у частині доведеності винуватості засудженої, а також у частині призначення покарання. Захист у апеляційному порядку оскаржував судове рішення суду першої інстанції у частині вирішення цивільних позовів.
Натомість у касаційній скарзі та під час розгляду цього провадження у касаційній інстанції захист стверджує, що суд апеляційної інстанції встановив інші обставини ДТП, аніж суд першої інстанції.
Однак суд апеляційної інстанції розглядав провадження у межах поданих апеляційних скарг стороною захисту і іншими учасниками провадження.
Прокурор оскаржував вирок суду першої інстанції у частині при значення покарання, зокрема застосування ст. 75 КК, а потерпілий - у частині призначення покарання та визначення розміру моральної шкоди.
Таким чином суд апеляційної інстанції переглянув вирок у межах доводів апеляційних скарг і не встановлював нових обставин, аніж були встановлені судом першої інстанції, з якими сторона захисту погоджувалася.
Щодо доводів захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, необхідності застосування до неї положень ст. 75 КК, а також неправильного вирішення судами попередніх інстанцій цивільного позову потерпілого ОСОБА_10 , то суд зауважує наступне.
Визначення розміру покарання у конкретному кримінальному провадженні є реалізацією принципу справедливості у частині індивідуалізації кримінальної відповідальності. Обираючи той чи інший вид та розмір покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувалася, характеризується формально позитивно, свою вину визнала частково, у вчиненому не розкаялась та не усвідомила протиправність своїх дій, які призвели до таких тяжких наслідків, в результаті яких дві особи отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, не вибачилась перед потерпілими за спричинені тілесні ушкодження, при цьому, намагалась перекласти провину за ДТП на водія мотоцикла ОСОБА_9 , використовуючи для цього різні методи, в тому числі надаючи неправдиві відомості, повідомляючи про підроблення її підпису в матеріалах провадження, що було спростовано під час судового слідства, а тому обґрунтовано погодився із призначеним ОСОБА_8 місцевим судом основним покаранням у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК, однак дійшов висновку про необхідність збільшення розміру додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У цьому кримінальному провадженні суди не встановили обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання. Це у сукупності із іншими даними по провадженню стало підставою для призначення засудженій мінімального покарання, визначеного санкцією інкримінованої їй статті.
Рішення суду про неможливість застосування до ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням є належним чином мотивоване, а тому доводи касаційної скарги сторони захисту про необхідність застосування до засудженої положень ст. 75 КК колегія суддів відхиляє.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до осіб з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, які дають можливість суду зробити висновок, що виправлення засудженого можливе без відбування покарання.
Тобто, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідити та оцінити всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що приписи ст. 75 КК застосовуються лише в тому разі, коли для цього є відповідні умови та підстави.
Як правильно наголосив апеляційний суд, ОСОБА_8 не вжила жодних заходів для того, щоб хоча б частково відшкодувати шкоду потерпілим, сплатити кошти за реабілітацію, яка, зокрема, для потерпілого ОСОБА_10 була тривалою.
Із зазначеним висновком апеляційного суду погоджується й колегія суддів.
Посилання у касаційній скарзі захисника про неврахування судом апеляційної інстанції характеризуючих даних про ОСОБА_8 , зокрема, перебування на її утриманні двох неповнолітніх дітей, а також висновку органу пробації, що є підставою для застосування до засудженої положень ст. 75 КК, як про це просить захисник, на думку Суду, є необґрунтованими, оскільки вказані обставини були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_8 мінімального розміру покарання, визначеного у санкції ч. 2 ст. 286 КК, у сукупності з іншими даними про особу засудженої, однак за встановлених фактичних обставин кримінального провадження, про що зазначено вище, є недостатніми для застосування до останньої інституту звільнення від відбування покарання.
Підстав зробити інші висновки у суду апеляційної інстанції не було і з такою позицією цього суду погоджується колегія суддів Верховного Суду.
Думка потерпілих, які у цьому кримінальному провадженні просили суди призначити ОСОБА_8 покарання виключно у виді позбавлення волі, хоча і не є визначальною, однак у сукупності з іншими обставинами справи підставно була врахована апеляційним судом під час вирішення питання про можливість звільнення останньої від відбування покарання із випробуванням.
Проходження чоловіком ОСОБА_8 служби в лавах ЗСУ не є безумовною підставою для застосування у цьому кримінальному провадженні положень ст. 75 КК, вказані обставини мають враховуватися у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи даними, що характеризують засуджену.
Матеріалами касаційної перевірки не встановлено таких даних щодо засудженої, які б дали підстави дійти висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, тобто прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75 КК. Тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про неможливість звільнення від відбування покарання ОСОБА_8 з випробуванням.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі у найнижчому розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої, принципу справедливості та співмірності, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Додатково суд звертає увагу на те, що аргументи сторони захисту про те, що апеляційний суд не з`ясував дії якого саме водія знаходяться у причинному зв`язку із наслідками, що настали у вигляді ДТП, хто з водіїв мав більшу можливість уникнути зіткнення Суд відхиляє, оскільки зі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, дослідженої з дотримання ст. 23 КПК та оціненої відповідно до вимог ст. 94 КПК сукупності доказів та показань потерпілих і свідків видно, що саме порушення ОСОБА_8 вимог ПДР знаходиться в причино-наслідковому зв`язку між подією та наслідками, що настали у вигляді ДТП, в результаті якого двоє осіб отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
Сумніви сторони захисту про те, що тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, закритої травми шийного відділу хребта без пошкодження спинного мозку з крайовим переломом ніжки дуги С2 хребця справа та перелому зуба осьового хребця без зміщення та саден ділянок обох колінних суглобів були отримані потерпілим ОСОБА_10 саме в результаті ДТП спростовуються дослідженим судами попередніх інстанцій висновком судово-медичної експертизи від 27 вересня 2021 року № 54, відповідно до якого вказані тілесні ушкодження були спричинені ОСОБА_10 внаслідок ДТП, яка мала місце 04 серпня 2021 року.
Цивільні позови вирішено судами попередніх інстанцій відповідно до вимог статей 127 - 129 КПК. Розмір відшкодування моральної шкоди на користь кожного потерпілого, визначений з урахуванням вимог статей 22, 23, 1167, 1168 Цивільного Кодексу України та є обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суд апеляційної інстанції не допустив істотних порушень вимог процесуального закону і правильно застосував норми матеріального закону.
Відтак Суд вважає, що вирок апеляційного суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам щодо нього та ухвалений відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 420 КПК.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Вирок Чернігівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Суд | Касаційний кримінальний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 02.07.2024 |
Оприлюднено | 05.07.2024 |
Номер документу | 120180629 |
Судочинство | Кримінальне |
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Антонюк Наталія Олегівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні