Рішення

від 03.07.2024 по справі 826/12683/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року № 826/12683/18

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПарненко В.С.,

при секретаріЗанковичу А.І.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Тутика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фінар» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2018 №0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями,

в с т а н о в и в:

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» (далі позивач, ТОВ «ФК «Фінар») звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12 липня 2018 року № 0036761406.

В обґрунтування позову платник зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року № 0036761406 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки проведення господарських операцій ТОВ «ФК «Фінар» щодо купівлі/продажу прав вимог грошових зобов`язань за кредитними договорами та договорами поруки спричинило зміну у структурі доходів та витрат підприємства лише на відповідну вартість придбання та подальшого продажу цих прав, а не на суми можливих вимог за кредитними договорами. Є помилковим висновок податкового органу про незаконність відступлення права вимоги на користь третіх фізичних осіб, оскільки чинне законодавство не містить заборон на здійснення таких операцій. Контролюючий орган дійшов передчасного висновку, що внески до статутного капіталу, які здійснені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є безповоротною фінансовою допомогою.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 18.11.2022 касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року № 0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року залишено без змін.

В постанові від 18.11.2022 колегія суддів зазначила наступне:

- суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку, що позивачем було правомірно укладено договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь фізичних осіб;

- визначаючи суму доходу ТОВ «ФК «Фінар» від проведення зазначених вище операцій, податковий орган дійшов висновку, що прибутком платника в даному випадку є різниця між вартістю заборгованості за кредитними договорами та фактично отриманими грошовими коштами від фізичних осіб. Платником в якості прибутку за проведеними операціями задекларовано різницю між розміром грошових коштів, отриманих від фізичних осіб на виконання умов договорів про відступлення прав вимог на їх користь, та розміром грошових коштів, сплачених ТОВ «ФК «Фінар» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» за відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» за відповідними кредитними договорами;

- при цьому судовими інстанціями не з`ясовано вказані обставини та не встановлено дійсний податковий обов`язок позивача в межах розглядуваних правовідносин;

- таким чином, судова колегія вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року № 0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 9 874 735,00 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 2 468 684,00 грн.

08.12.2022 наведена вище адміністративна справа надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Каракашьян С.К.

У подальшому адміністративну справу № 826/12683/18 на виконання положень пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-ІХ надіслано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративна справа № 826/12683/18 передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 справу прийнято до провадження судді Харченко С.В.

Рішенням Вищої ради правосуддя №411/0/15-24 від 13 лютого 2024 ОСОБА_4 було звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

У зв`язку зі звільненням судді Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 826/12683/18 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 прийнято справу до провадження судді Парненко В.С. та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Здійснено заміну відповідача у справі - Головне управління ДФС у м. Києві на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011).

13.05.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що проведення позивачем операцій з продажу кредитної заборгованості на користь третіх осіб суперечить вимогам чинного законодавства, а до складу доходів повинна бути включена винагорода від таких операцій (у вигляді різниці між вартістю заборгованості, що відступається, та фактично отриманими грошовими коштами від фізичних осіб). Також податковий орган, з посиланням на матеріали кримінального провадження №3201700110000110, зазначає про те, що дохід у розмірі 910 000 грн є безповоротною фінансовою допомогою від ОСОБА_2 та ОСОБА_3

15.05.2024 до суду надійшла заява ГУ ДПС у м. Києві про заміну відповідача правонаступником.

Суд зазначає, що питання заміни відповідача у справі правонаступником було вирішено в ухвалі від 24.04.2024.

12.06.2024 представником позивача подано клопотання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляд справи по суті. Представник відповідача не заперечував проти заявленого клопотання, що підтверджується відповідним написом на клопотанні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду на 03.07.2024.

03.07.2024 представником позивача подано до суду повідомлення про зміну найменування позивача у справі з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фінар». На підтвердження зміни найменування надано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Подальший розгляд справи здійснено з урахуванням зміненого найменування позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фінар».

В судове засідання, призначене на 03.07.2024, прибули представники сторін, підтримали обрані правові позиції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» зареєстроване 02.10.2013 та перебуває на обліку в податковому органі з 03.10.2013. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є 64.92 - Інші види кредитування.

З 18.05.2018 по 08.06.2018 посадовими особами відповідача, на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 04.05.2018 №7908, направлень від 18.05.2018 №1425/26-15-14-06-02, №1426/26-15-14-02, №772/26-15-42-08 та від 29.05.2018 №3011/26-15-14-09, відповідно до ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України, проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства - за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 02.10.2013 по 31.12.2017.

15.06.2018 за результатом проведеної перевірки складено акт №789/26-15-14-06-02-10/38921903, яким встановлено порушення позивачем:

- пп. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 10 038 535 грн., у тому числі по періодам: за 2016 рік - 9 981 331 грн., за 2017 рік у сумі - 57204 грн.;

- пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5, п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України, у результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування військового збору до бюджету в періоду, що перевірявся, на суму 398,44 грн.;

- пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України, у результаті чого несвоєчасно було сплачено до бюджету військовий збір на загальну суму 277, 75 грн.

26.06.2018 позивачем подані заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду яких, рішенням Головного управління ДВС у м. Києві від 09.07.2018 №31645/10/26-15-14-06-02, висновки акту №789/26-15-14-06-02-10/38921903 залишено без змін.

На підставі акту перевірки від 15.06.2018 №789/26-15-14-06-02-10/38921903 Головним управлінням ДФС у м. Києві 12.07.2018 прийнято податкове повідомлення-рішення №0036761406, яким за порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 12 548 169 грн, в т.ч. за податковим зобов`язанням у сумі + 10 038 535 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2 509 634 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд зазначає, що розгляд справи здійснюється лише в частині позовних вимог, які були направлені постановою Верховного Суду від 18.11.2022 на новий розгляд, а саме щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2018 № 0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у вказаній частині, суд зазначає наступне.

Серед підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем в акті №789/26-15-14-06-02-10/38921903 від 15.06.2018 зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» не дотримано обов`язкової вимоги до договорів з продажу заборгованості, які є первинними документами, та в подальшому передано грошову вимогу по актам приймання-передачі неналежній особі, яка не мала права на проведення таких операцій, з даного приводу суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» (Новий кредитор) укладено договори про відступлення права вимоги.

1. Договір від 20 травня 2016 року, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_5 за кредитним договором №2007-05-ф від 29.01.2007, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_6 за договором поруки №05-2007-ф/2 від 29.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архівольт» за договором поруки №05-2007-ф/1 від 29.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-V» за договором поруки №34-2007-ф/3 від 20.07.2009, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-05-ф від 29 січня 2007 року становить 7 686 458 грн та 1326199, 9 доларів США (25, 259572 грн. - за курсом НБУ).

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 10000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 20.05.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 20.05.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 10000 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 20.05.2016 та копією платіжного доручення №7 від 20.05.2016.

2. Договір від 17.06.2016, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_5 за кредитним договором №2007-50-ф від 31.08.2007, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_6 за договором поруки №50-2007-ф/2 від 31.08.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манор» за договором поруки №50-2007-ф/1 від 31.08.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-50-ф від 31.08.2007 становить 1 877 893,65 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 12 550 грн. Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 12 550 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 17.06.2016 та копією платіжного доручення №11 від 17.06.2016.

3. Договір від 17.06.2016, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2007-12-ф від 16.03.2007, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_5 за договором поруки №12-2007ф/2 від 16.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Water world» за договором поруки №12-2007-ф/1 від 16.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сувеніри України» за договором поруки №12-2007-ф/3 від 21.07.2009, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-12-ф від 16.03.2007 становить 9 730 865, 46 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 12 550 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17 червня 2016 року, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 12 550 грн., що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 17.06.2016 та копією платіжного доручення №10 від 17.06.2016.

4. Договір від 17.06.2016, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2007-09-ф від 03.03.2007, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_5 за договором поруки №09-2007-ф/2 від 03.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манор» за договором поруки №09-2007-ф/1 від 03.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-09-ф від 03.03.2007 становить 1 829 006,04 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 12 550 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 12 550 грн, що підтверджується копією картки рахунку №352 за 17.06.2016 та копією платіжного доручення №9 від 17.06.2016.

5. Договір від 04.10.2016, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2008-28-ф від 11.07.2008, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_5 за договором поруки №28-2008-ф/2 від 11.07.2008, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2008-28-ф від 11.07.2008 становить 299 674, 68 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 050 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 04.10.2016, актом прийому-передачі права вимоги 04.10.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 13 050 грн., що підтверджується копією картки рахунку №352 за 04.10.2016 та копією платіжного доручення №16 від 04.10.2016.

Розпоряджаючись набутим правом вимоги за вказаними вище договорами, у подальшому позивач (Первісний кредитор) з фізичними особами уклав такі договори про відступлення права вимоги.

1. Договір від 20.05.2016 з ОСОБА_6 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_5 за кредитним договором №2007-05-ф від 29.01.2007, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_6 за договором поруки №05-2007-ф/2 від 29.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архівольт» за договором поруки №05-2007-ф/1 від 29.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-V» за договором поруки №34-2007-ф/3 від 20.07.2009, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-05-ф від 29.01.2007 становить 7 686 458 грн та 1326199,9 доларів США (25, 259572 грн. - за курсом НБУ).

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 11 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 20.05.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 20.05.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_6 перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 11 000 грн, що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 20.05.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

2. Договір від 17.06.2016 з ОСОБА_6 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_5 за кредитним договором №2007-50-ф від 31.08.2007, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_6 за договором поруки №50-2007-ф/2 від 31.08.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манор» за договором поруки №50-2007-ф/1 від 31.08.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-50-ф від 31.08.2007становить 1 877 893,65 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_6 перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 000 грн., що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 17.06.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

3. Договір від 17.06.2016 з ОСОБА_5 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2007-12-ф від 16.03.2007, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_5 за договором поруки №12-2007ф/2 від 16.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Water world» за договором поруки №12-2007-ф/1 від 16.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сувеніри України» за договором поруки №12-2007-ф/3 від 21.07.2009, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-12-ф від 16.03.2007 становить 9 730 865, 46 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_5 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 000 грн, що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 17.06.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

4. Договір від 17.06.2016 з ОСОБА_5 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2007-09-ф від 03.03.2007, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_5 за договором поруки №09-2007-ф/2 від 03.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манор» за договором поруки №09-2007-ф/1 від 03.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-09-ф від 03.03.2007 становить 1 829 006,04 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_5 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 000 грн, що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 17.06.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

5. Договір від 04.10.2016 з ОСОБА_5 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_6 за кредитним договором №2008-28-ф від 11.07.2008, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_5 за договором поруки №28-2008-ф/2 від 11.07.2008, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2008-28-ф від 11.07.2008 становить 299 674, 68 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 04.10.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 04.10.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_5 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 500 грн, що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 04.10.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

У подальшому, а саме 20 травня, 17 червня та 04 жовтня 2016 року, між позивачем та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 укладено договори про дострокове розірвання договорів поруки: №05-2007-ф/2 від 09.01.2007, №50-2007-ф/1 від 31.08.2007, №50-2007- ф/2 від 31.08.2007, №12-2007-ф/1 від 16.03.2007, №12-2007-ф/2 від 16.03.2007, №12-2007- ф/3 від 21.07.2007, №09-2007-ф/1 від 03.03.2007, №09-2007-ф/2 від 03.03.2007, №28-2008- ф/2 від 11.07.2008.

За умовами зазначених договорів, сторони дійшли згоди достроково розірвати договір поруки з моменту набуття чинності договору про дострокове розірвання договору поруки, а зобов`язання сторін, що виникли з договору поруки - припиняються.

Внаслідок аналізу зазначених господарських операцій, відповідач дійшов висновку про недотримання позивачем обов`язкової вимоги до договорів з продажу та передання грошової вимоги по актам приймання-передачі неналежній особі, яка не мала права на проведення таких операцій, внаслідок чого позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України.

Також, Верховний Суд за наслідком касаційного перегляду судових рішень по справі № 826/12683/18 зазначив, що суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку, що позивачем було правомірно укладено договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь фізичних осіб.

Щодо правомірності укладених між Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» та фізичними особами договорів про відступлення права вимоги, враховуючи висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 18.11.2022 у справі № 826/12683/18, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Підпунктом 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі за текстом ПК України) (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21) зроблено порівняльний аналіз договорів відступлення права вимоги та факторингу та викладено правовий висновок такого змісту: «Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункти 37, 38)). Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" умови (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункт 48)).

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункт 57)).».

Верховний Суд в постанові від 22.08.2022 у справі № 337/3304/20 дійшов наступного висновку: « 09 серпня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 28 березня 2007 року №010/17-41/176 зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами, та договорами поруки від 07 лютого 2008 року: №010/17-41/176/3, поручителем за яким виступає ОСОБА_4 та №010/17-41/176/4, поручителем за яким виступає ОСОБА_1 22 серпня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» та ФОП ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги №47 за кредитним договором від 28 березня 2007 року №010/17-41/176 зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами до нього в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав вимоги АТ "Райффайзен Банк Аваль" на користь ТОВ «Фінансова компанія «Форінт».

Договір відступлення прав вимоги за його ознаками є договором, за яким у зобов`язанні за кредитним договором ТОВ «ФК «Форінт» замінено на нового кредитора ФОП ОСОБА_2.Такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу, оскільки він за своєю правовою природою є договором відступлення прав вимоги (цесії), укладення якого врегульовано статтями 512-519 ЦК України, суб`єктний склад якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а тому для його укладення не вимагається наявність у ФОП ОСОБА_2,як нового кредитора, ліцензії на право здійснення фінансових послуг факторингу.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 08 червня 2021 року у справі №346/1305/19, від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги від 22 серпня 2018 року, укладених між ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» та ФОП ОСОБА_2.».

Верховний Суд в постанові від 25.01.2023 у справі № 638/18879/18 дійшов наступного висновку: «Згідно з умовами зазначеного договору 30 серпня 2018 року ПАТ Банк «Меркурій» передало ТОВ «Фінанс Проперті Групп» всі права вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 червня 2008 року та за договором іпотеки. ТОВ «Фінанс Проперті Групп» 04 вересня 2018 року відступило своє право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ОСОБА_2, який за купівлю майнових прав сплатив ТОВ «Фінанс Проперті Групп» 171 000 грн. Отже, договір про відступлення прав вимоги за його ознаками є договором, за яким у зобов`язаннях за кредитним договором від 03 червня 2008 року і договором іпотеки ТОВ «Фінанс Проперті Групп» як правонаступник банку замінений на відповідача ОСОБА_2 як нового кредитора. Відповідач ОСОБА_2 не набув право здійснювати фінансові операції щодо боржника ОСОБА_1, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором від 03 червня 2008 року і за договором іпотеки.

Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема, ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

Зазначений договір відступлення прав вимоги не містить умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором у розпорядження кредитору за плату, тобто його умови не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за цим правочином не є відносинами у сфері факторингу.

Цей правочин є купівлею-продажем прав вимоги і за правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України, і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявності у ОСОБА_2 як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження N 14-181цс20), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, та не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.».

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, ч. 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже діюче законодавство передбачає, що правова природа дійсності правочину може бути змінена лише за рішенням суду, а згідно ч. 1 ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 360/1839/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) дійшла правового висновку, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 712/11967/21 (провадження № 61-4340св22) вказано, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

Верховний Суд в постанові від 22.02.2023 у справі № 523/10510/17 дійшов наступного висновку: «Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).».

З аналізу наданих позивачем до суду договорів про відступлення права вимоги, укладених з фізичними особами ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вбачається, що вказані фізичні особи за цими договорами не набули права надавати фінансові послуги (надання грошових коштів за плату) боржникам або попередньому кредитору, за умовами договорів у нового кредитора виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитними договорами.

Таким чином, враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду, а також зміст укладених між ТОВ «Фінансова компанія «Фінар» та фізичними особами ( ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) договорів про відступлення права вимоги, суд доходить висновку, що вказані договори не можна кваліфікувати як договори факторингу, оскільки такі за своєю правовою природою є договором відступлення прав вимоги (цесії), укладення якого врегульовано статтями 512-519 ЦК України, суб`єктний склад якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а тому для його укладення не вимагалося наявність у фізичних осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , як нових кредиторів, ліцензії на право здійснення фінансових послуг факторингу.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладені між ТОВ «Фінансова компанія «Фінар» та фізичними особами ( ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) договори про відступлення права вимоги визнані в судовому порядку недійсними.

Отже, оскільки вищевказані договори у встановленому порядку недійсними не визнані, тому висновки контролюючого органу, наведені в акті №789/26-15-14-06-02-10/38921903 від 15.06.2018, що проведені позивачем операції з продажу кредитної заборгованості на користь фізичної особи суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, за вказаних обставин, за умов коли доказів визнання зазначених правочинів недійсними суду не надано, очевидними є підстави для врахування засад правомірності правочинів встановлених статтею 204 ЦК України в ході розгляду зазначеної справи.

В даному аспекті суд також вказує на те, що в межах повноважень визначеної Кодексом адміністративного судочинства України, суд який здійснює розгляд зазначеної адміністративної справи не наділений компетенцією встановлювати оцінку дійсності вищевказаних правочинів.

З урахуванням викладеного, оскільки первинні документи по вищевказаних господарських операціях (договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами фізичним особам, акти приймання-передачі документів та акти прийманняпередачі права вимоги) оформлені у відповідності до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, такі документи є належними та допустимими доказами вчинення господарських операцій.

З огляду на зазначене, відповідачем не доведено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44 ПК України, яким визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Щодо висновків відповідача, що ТОВ «ФК «Фінар» в порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п. 134.1 ст. 134 ПК України занижено доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування за договорами про відступлення права вимоги на загальну суму 54 859 640 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з пп. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України передбачено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 та 7 ч. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов`язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Наказом ТОВ «ФК «Фінар» від 04.01.2016 №1 «Про затвердження облікової політики» визначено, що при відображенні в бухгалтерському обліку господарських операцій і подій необхідно застосовувати норми системи міжнародних стандартів фінансової звітності МСБО-МСФЗ (IAS-IFRS), починаючи з 2016 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Фінар» фінансова звітність складається за міжнародними стандартами фінансової звітності.

Відповідно до п. 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 «Дохід» (далі за текстом МСБО 18), дохід - це валове надходження економічних вигід протягом періоду, що виникає в ході звичайної діяльності суб`єкта господарювання, коли власний капітал зростає в результаті цього надходження, а не в результаті внесків учасників власного капіталу. Справедлива вартість - це сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Згідно з п. 8 МСБО 18, дохід включає тільки валові надходження економічних вигід, які отримані чи підлягають отриманню суб`єктом господарювання на його власний рахунок.

Відповідно до п. 9 МСБО 18, дохід має оцінюватися за справедливою вартістю компенсації, яка була отримана або підлягає отриманню.

Визначення фінансового інструменту наведено у п. 11 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 32 «Фінансові інструменти: подання», відповідно до якого фінансовий інструмент - це будь-який контракт, який приводить до виникнення фінансового активу у одного суб`єкта господарювання та фінансового зобов`язання або інструмента капіталу у іншого суб`єкта господарювання.

В свою чергу, фінансовий актив - це будь-який актив, що є, в т.ч. контрактним правом отримувати грошові кошти або інший фінансовий актив, або обмінювати фінансові інструменти з іншим суб`єктом господарювання за умов, які є потенційно сприятливими.

Відповідно до п. 5.1 Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти», фінансові активи та фінансові зобов`язання первісно визнаються за їх справедливою вартістю плюс (для фінансових активів) мінус (для фінансових зобов`язань) витрати на операцію, що прямо відносяться на придбання фінансового активу чи фінансового зобов`язання.

Відповідно до параграфу 3.2.12 Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти» (далі за текстом МСФЗ 9) при припиненні визнання фінансового активу повністю різниця між: балансовою вартістю (оціненою на дату припинення визнання) та отриманою компенсацією (включаючи будь-який новий отриманий актив мінус будь-яке нове взяте зобов`язання) визнається у прибутку або збитку.

В додатку А «Визначення термінів» МСФЗ 9 наведено визначення терміну утримуваний для торгівлі (held for trading), згідного якого фінансовий актив або фінансове зобов`язання класифікуються як утримувані для торгівлі, якщо вони придбані або створені в основному з метою продажу або викупу в близькому майбутньому.

Згідно з п. БА.6 МСФЗ 9, торгівля, як правило, означає активне придбання та продаж, а фінансові інструменти, утримувані для торгівлі, як правило, використовуються з метою отримання прибутку від короткострокових коливань цін або маржі дилера.

Згідно з п. 2 Міжнародного стандарту фінансової звітності 13 «Оцінка справедливої вартості» (далі за текстом МСФЗ 13) справедлива вартість - це ринкова оцінка, а не оцінка з урахуванням специфіки суб`єкта господарювання.

Пунктом 24 МСФЗ 13 передбачено, що справедлива вартість - це ціна, яка була б отримана за продаж актива або сплачена за передачу зобов`язання у звичайній операції на основному (або найсприятливішому) ринку на дату оцінки за поточних ринкових умов (тобто вихідна ціна), незалежно від того, чи спостерігається така ціна безпосередньо, чи оцінена за допомогою іншого методу оцінювання.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що справедливою вартістю є сума грошових коштів, яка, зокрема, може бути отримана у разі його реалізації за звичайних умов.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, субрахунок 352 «Інші поточні фінансові інвестиції» є рахунку 35 «Поточні фінансові інвестиції». Зазначений рахунок, в свою чергу, належить до Класу 3 «Кошти, розрахунки та інші активи».

Клас 3. Кошти, розрахунки та інші активи. Рахунки цього класу серед іншого призначені для узагальнення інформації короткострокових фінансових інвестицій. З матеріалів справи вбачається, що в бухгалтерському обліку ТОВ «ФК «Фінар» придбання права вимоги за кредитними договорами обліковувалися як фінансові активи, а саме фінансові інвестиції, утримувані для продажу (торгівлі).

Зазначені операції в бухгалтерському обліку позивача відображені на рахунку 352 «Іншi поточні фінансові інвестиції».

Таким чином, оскільки операції з правами вимоги відображені в бухгалтерському обліку ТОВ «ФК «Фінар» як фінансові інвестиції, що утримуються для продажу (торгівлі), адже договори укладалися не з метою стягнення заборгованостей, а з метою перепродажу, то їх облік у визначений спосіб не суперечить правилам обліку фінансових інструментів за Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку.

Як зазначалося вище, ТОВ «ФК «Фінар» у 2016 році були здійснені господарські операції з придбання у ТОВ «Ковельсвіт» прав вимоги за кредитними договорами.

За відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «Фінар» сплатило ТОВ «Ковельсвіт» грошові кошти в загальному розмірі 60 700,00 грн.

В подальшому ТОВ «ФК «Фінар» відступило право вимоги за кредитними договорами фізичним особам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

За відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «Фінар» отримало від вказаних фізичних осіб грошові кошти в загальному розмірі 63 500,00 грн.

Таким чином, проведення господарських операцій щодо купівлі/продажу прав вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами та договорами поруки спричинило зміну у структурі доходів та витрат позивача на відповідну вартість придбання та подальшого продажу цих прав, а фактичний прибуток позивача від здійснення вищевказаних операцій складає 2 800,00 грн. (63 500 60 700), а не 54 859 640 грн, як зазначено контролюючим органом в акті перевірки.

Суд зазначає, що за договором про відступлення права вимоги відбувається заміна лише кредитора, що не впливає на величину фінансового результату до оподаткування (не збільшує активи та не зменшує зобов`язання), тому доходу в розумінні Податкового кодексу України у кредитора не виникає, а отже, податкові наслідки з податку на прибуток підприємств - відсутні.

Станом на дату складання ГУ ДФС у м. Києві акту перевірки, на балансі позивача були відсутні фінансові активи, пов`язані із укладеними договорами, оскільки їх визнання припинено у зв`язку із відчуженням, отже отримання будь-яких інших економічних вигод було не можливим.

Враховуючи положення міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, в даному випадку результатом проведених позивачем операцій є прибуток, розрахований як різниця між сумою отриманих вигод від відступлення прав вимог та витратами, що понесені на придбання цих прав вимог.

Окрім того, висновки Головного управління ДФС у м. Києві, викладені в акті перевірки від 15.06.2018 №789/26-15-14-06-02-10/38921903 спростовуються також Висновком експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби Безпеки України Шаповалова Романа Анатолійовича від 29.10.2018 №110/7.

Так, з приводу вищевказаних господарських операцій щодо купівлі/продажу прав вимоги експертом зазначено, що фінансовий результат (прибуток) ТОВ «ФК «Фінар» у зв`язку з придбанням та відступленням прав вимоги по кредитним договорам документально підтверджується на підставі наданих на дослідження первинних документів бухгалтерського обліку, а також платіжних документів у розмірі 2800 грн.

За результатами судово-економічної експертизи експерт дійшов висновку, що - «Висновки Головного управління ДФС у м. Києві, викладені в Акті №789/26-15-14-06-02-10/38921903 від 15.06.2018 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ФК «ФІНАР» код за ЄДРПОУ 38921903, податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 02.10.2013 по 31.12.2017» в частині заниження податку на прибуток нормативно та документально не підтверджується.

Також, Державна фіскальна служба України в листі від 24.02.2017 № 3894/6/99-99-13-02-03-15 за результатами аналізу ст. ст. 512-514 ЦК України, пп. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України зробила висновок, що у разі якщо відповідно до договору про відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто відбувається заміна кредитора, то доходу у розумінні ПКУ у нового кредитора не виникає.

Окрім того, в своїх податкових консультаціях Державна фіскальна служба України та Державна податкова служба України неодноразово зазначали, що положеннями Податкового кодексу України не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці від операцій з відступлення права вимоги, в т.ч. з дисконтом (Індивідуальна податкова консультація ДФСУ від 07.02.2018 № 518/6/99-99-15-02-02-15/І ПК; Індивідуальна податкова консультація ДПСУ від 13.04.2020 № 1497/6/99-00-07-01-01-06/ІПК, від 29.10.2019 № 1074/6/99-00-07-03-02-15/ІПК; від 18.08.2020 № 3393/ІПК/99-00-05-06-02-06).

Верховний Суд в постанові від 27.02.2018 у справі № 813/1766/17 дійшов висновку, що доходи для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток повинні бути фактично отриманими і підтвердженими належними первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з суб`єктами господарювання, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, дійсним податковим обов`язком позивача було включення до фінансового результату 60 700,00 грн витрат на придбання фінансових інвестицій, 63 500,00 грн доходу від продажу фінансових інвестицій та 2 800,00 грн прибутку, з якого і сплачується позивачем податок на прибуток.

Отже, ТОВ «ФК «Фінар» правомірно було не включено в доходи суму у розмірів 54 859 640,00 грн, яка є різницею між загальною сумою вимог за кредитними договорами боржників та фактично отриманими коштами від фізичних осіб.

Враховуючи викладене, висновки ГУ ДФС у м. Києві, викладені в акті перевірки від 15.06.2018 №789/26-15-14-06-02-10/38921903 щодо порушення ТОВ «ФК «Фінар» положень п. 44.1 ст. 44 та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, що в наслідку призвело нібито до заниження доходу, що враховується при обчисленні об`єкта оподаткування за договорами про відступлення права вимоги на загальну суму 54 859 640,00 грн за 2016 рік, є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, позовна заява в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2018 № 0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 12.07.2018 №0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а тому вказані позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Суд вказує, що в рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2018 вказано, що за подання даного адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 188 222 грн 53 коп., що підтверджується платіжним дорученням №129 від 21 серпня 2018 року.

В резолютивній частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2018 присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» судові витрати у сумі 188 222, 55 грн (сто вісімдесят вісім тисяч двісті двадцять дві гривні 55 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Також, судом вказано, що висновок експерта № 110/7 від 29 жовтня 2018 року за результатами судово-економічної експертизи не може бути допустимим доказом у справі, з огляду на що витрати на проведення експертизи та сплату комісії за послугу банку не підлягають відшкодуванню.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2018 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18.11.2022 касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року № 0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року залишено без змін.

Таким чином, питання розподілу судових витрат було вирішено під час первісного розгляду адміністративної справи, в цій частині Постановою Верховного Суду від 18.11.2022 не скасовано, а тому рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2018 в частині розподілу судових витрат є чинним.

Відтак, позовні вимоги в частині розподілу судових витрат задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

в и р і ш и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фінар» (вул. Борщагівська, буд. 154, м. Київ, 03056, код ЄДРПОУ 38921903) до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2018 №0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12.07.2018 №0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено 04 липня 2024 року.

Суддя Парненко В.С.