Постанова

від 04.07.2024 по справі 420/3275/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/3275/24

Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.

Дата і місце ухвалення 25.03.2024р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Державне підприємство водних шляхів «Устьдунайводшлях», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про визнання протиправною та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 05.03.2021 року ВП № 64728219, що винесена Ізмаїльським відділом державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса);

- визнати протиправною та скасувати постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 20.10.2023 року ВП № 73098742, що винесена Ізмаїльським відділом державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» порушує право позивача на виконання судового рішення та отримання за цим рішенням заробітної плати за рахунок - реалізації майна боржника, що не задіяне у виробничої діяльності.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що за Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» так і Законом України «Про виконавче провадження», не встановлюється заборона (мораторій) на звернення стягнення на підставі виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню на майно боржника у разі його включення до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Приватизація державного підприємства не унеможливлює в подальшому примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, а зупиненням вчинення виконавчих дій це стягнення лише відтерміновується у часі.

Апелянт зазначає, що у даному випадку виконавець відкрив виконавче провадження, у його межах постановами наклав арешт на все рухоме і нерухоме майно боржника, його грошові кошти, тобто вжив необхідних заходів для забезпечення в майбутньому реального виконання рішення, проте, до даних правовідносин відповідач не застосував норми Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Апелянт посилається на те, що зупинення вчинення виконавчих дій порушує право позивача на виконання судового рішення та отримання за цим рішенням заробітної плати за рахунок реалізації майна боржника.

Також апелянт вказує, що на цей час судові накази про стягнення заробітної плати на користь позивача залишились не виконаними. При цьому, процес приватизації Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (третьої особи) розпочався багато років тому, і з того часу не завершений, тривалість його невідома, тому зупинення вчинення виконавчих дій призводить до порушення норм законодавства щодо строків виплати заробітної плати, та невиконання судового рішення про стягнення заробітної плати на користь позивача.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.11.2020 року та 14.07.2023 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області по справам №946/7101/20 та №946/5109/23 були видані судові накази про стягнення з Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з грудня 2019 року по жовтень 2020 року в розмірі 42518,44 грн. та з липня 2021 року по червень 2023 року у розмірі 166902,30 грн.

Постановами головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парапіра А.Д. від 05.03.2021р. та 20.10.2023 року відкрито виконавчі провадження ВП №64728219 та №73098742 з примусового виконання судових наказів, виданих Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області по справам №946/7101/20 та №946/5109/23.

Постановами головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Парапіра А.Д. від 05.03.2021р. та 20.10.2023 року ВП №64728219 та №73098742 зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання судових наказів №946/7101/20 та №946/5109/23 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із включенням ДПВШ «Устьдунайводшлях» до переліку об`єктів малої приватизації згідно наказу ФДМУ № 541 від 25.04.2018 року (щодо ВП №64728219 та №73098742) та наказу РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях від 25.08.2020 року №731, яким прийнято рішення про приватизацію ДПВШ «Устьдунайодшлях» шляхом продажу на аукціоні (щодо ВП №73098742).

Постановами головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Парапір А.Д. ВП №64728219 та №73098742 від 05.03.2021 року та 20.10.2023 приєднав означені в цьому абзаці виконавчі провадження до зведеного виконавчого провадження №64042805.

Не погоджуючись з вищезазначеними постановами про зупинення виконавчих дій, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу та ухвалюючи рішення, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (набув чинності 05 жовтня 2016 року, далі - Закон № 1404-VІІІ).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Нормами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ - примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно ч.1 ст.13 Закону №1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

В силу вимог ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п.12 ч.1 ст. 34 Закону №1404-VІІІ виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Відповідно до ч.2 ст. 34 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

Під час розгляду справи колегією суддів встановлено, що наказом Фонду державного майна України від 20.12.2016р. №2267 «Про прийняття рішення щодо приватизації ДП водних шляхів «Устьдунайводшлях»» відповідно до статті 12 Закону України «Про приватизацію державного майна», постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2015 р. № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках» (із змінами), наказу Фонду державного майна України від 05.10.2016 № 1832 «Про затвердження Переліків об`єктів груп В, Г, які підлягають підготовці до продажу в 2016 році», а також враховуючи заяву, яка надійшла від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансовий дім «NAVIGATOR» щодо приватизації вказаного об`єкта, наказано прийняти рішення про приватизацію державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (код ЄДРПОУ 31091889, місцезнаходження: 68600, Україна, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Героїв Сталінграду, буд. 36) шляхом продажу єдиного майнового комплексу на аукціоні.

Наказом Фонду державного майна України від 25.04.2018р. №541 «Про прийняття рішення про приватизацію Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (код за ЄДРПОУ 31091889)» відповідно до законів України «Про Фонд державного майна України», «Про приватизацію державного і комунального майна», на виконання пункту 2 наказу Фонду державного майна України від 27 березня 2018 року № 447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» прийнято рішення про приватизацію Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Героїв Сталінграда, 36); приватизувати Державне підприємство водних шляхів «Устьдунайводшлях» шляхом продажу єдиного майнового комплексу на аукціоні з умовами.

Учасниками справи вище встановлені обставини судом першої та судом апеляційної інстанції не заперечуються.

Колегією суддів встановлено, що оскаржуваними у цій справі постановами головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Парапіра А.Д. від 05.03.2021р. та 20.10.2023 року ВП №64728219 та №73098742 зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання судових наказів №946/7101/20 та №946/5109/23 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із включенням ДПВШ «Устьдунайводшлях» до переліку об`єктів малої приватизації згідно наказу ФДМУ № 541 від 25.04.2018 року (щодо ВП №64728219 та №73098742) та наказу РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях від 25.08.2020 року №731, яким прийнято рішення про приватизацію ДПВШ «Устьдунайодшлях» шляхом продажу на аукціоні (щодо ВП №73098742).

Таким чином, правовою підставою для зупинення вчинення виконавчих дій була норма п.12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.13, 22).

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали даної справи не містять доказів скасування Наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 №447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2018 році» (до переліку якого включений майновий комплекс Державне підприємство водних шляхів «Устьдунайводшлях»).

Колегія суддів враховує, що законодавцем в основу норми, визначеної у п.12 ч.1 ст.34 Закону №1404-VІІІ, покладено принцип обов`язковості зупинення вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. При цьому, будь-яких виключень правова конструкція зазначеного пункту не передбачає.

Наведений вище висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2021р. у справі №908/4782/15, від 05.07.2021р. у справі №910/2644/20, від 14.04.2021р. у справі №923/566/20, від 10.11.2020р. у справі №910/5812/19 та від 20.10.2020р. у справі №910/7300/19.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що норма п.12 ч.1 ст.34 Закону №1404-VІІІ в установленому чинним законодавством порядку неконституційною не визнавалася.

В даному випадку, з урахуванням приписів п.12 ч.1 ст.34, ст.35 Закону №1404-VІІІ, у спірних правовідносинах продовження (поновлення) вчинення виконавчих дій можливе після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

З огляду на наведене вище, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності та обґрунтованості оскаржуваних позивачем постанов державного виконавця, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання останніх протиправними та їх скасування.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що приватизація державного підприємства унеможливлює в подальшому примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, а зупиненням вчинення виконавчих дій це стягнення лише відтерміновується у часі, колегія суддів зазначає, що приписами ст.ст. 34, 35 Закону №1404-VІІІ чітко передбачено підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, строки зупинення вчинення виконавчих дій та підстави для продовження примусового виконання рішення, і у ході апеляційного перегляду даної справи не встановлено обставин протиправності бездіяльності відповідача та протиправності оскаржуваної постанови державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій, і у зв`язку з цим наявності підстав для продовження примусового виконання рішення.

Таким чином, вказані доводи апеляційної скарги не впливають на вирішення даної справи.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку щодо необґрунтованості заявлених позивачем вимог, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність рішень, що є предметом оскарження у даній справі.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на позов, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.

Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 287, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 04.07.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька