Постанова

від 02.07.2024 по справі 320/2797/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/2797/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Мельничука В.П.,

Шведа Е.Ю.,

При секретарі: Долинської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Солд» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс Солд» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001860704 від 13 січня 2021 року, прийняте Головним управлінням ДПС у Київській області, на підставі акту перевірки №3942/10-36-07-04/42514786 від 09 грудня 2020 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Аверс солд» (код ЄДРПОУ - 42514786) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ «Аверс солд» за вересень 2020 року у розмірі 2 495 043, 00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо поставки товару та надання послуг між ним та контрагентом ТОВ «Великоцепцевицький аграрій» мали реальний характер, товар поставлено, а послуги надані, та оплачені позивачем. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001860704 від 13 січня 2021 року, прийняте Головним управлінням ДПС у Київській області, на підставі акту перевірки №3942/10-36-07-04/42514786 від 09 грудня 2020 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Аверс солд» (код ЄДРПОУ - 42514786) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету;

Зобов`язано Головне управління ДПС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі заяви ТОВ «Аверс солд» дані, зазначені у абзацах 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 13 та 14 пункту 4 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26.

Постановою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року скасовано, а справу № 320/2797/21 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено факт доставки та передання позивачем обумовленого умовами договору складського зберігання зерна, його прийняття між ТОВ «М. В. Карго», ТОВ «Боріваж» з оформленням передбаченими нормативними актами документами та подальший рух прийнятого на зберігання зерна.

Під час нового розгляду справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001860704 від 13 січня 2021 року, прийняте Головним управлінням ДПС у Київській області.

Зобов`язано Головне управління ДПС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані, зазначені у абзацах 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 13 та 14 пункту 4 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26, на підставі заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс солд». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем до матеріалів справи не було долучено додатки до договору поставки, які є його невід`ємними частинами, що містять умови щодо пунктів навантаження, умов та пунктів зберігання продукції.

До того ж, скаржник зазначає, що у правовідносинах між позиачем та його контрагентами наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарських операцій та підтвердження реальності договірних умов з постачання товару.

На думку апелянта, у ході перевірки позивача було виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2 495 043, 00 грн, а тому у бюджетному відшкодуванні було відмовлено шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Аверс солд» 22 червня 2020 року подана до податкового органу податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2020 року податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 2 495 043, 00 грн.

У рядку 20.2.1 цієї ж декларації частину від`ємного значення з ПДВ у розмірі 2 495 043, 00 грн заявлено до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку.

До податкової декларації позивачем були додані, зокрема: довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Додаток 2); заява про повернення суми бюджетного відшкодування (Додаток 4); розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5).

Разом з тим, у період з 30 листопада 2020 року по 04 грудня 2020 року ГУ ДПС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Аверс солд» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за вересень 2020 року.

За результатами перевірки було оформлено акт № 3942/10-36-07-04/42514786 від 09 грудня 2020 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України у зв`язку з чим контролюючий орган дійшов висновку про завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2020 року в розмірі 2 495 043 00 грн, у результаті чого ТОВ «Аверс солд» відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 2 495 043, 00 грн за вересень 2020 року.

Зазначені висновки контролюючого органу грунтувались на факті відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Аверс солд» та ТОВ «Великоцепцевицький аграрій», відповідно до аналізу інформації, що зберігається в інформаційних базах даних ДФС України ІС «Податковий блок».

На думку відповідача, контрагент позивача - ТОВ «Великоцепцевицький аграрій» не мав реальних можливостей для здійснення господарських операцій, а ТОВ «Аверс солд» доведений до відпрацювання в ризиковій категорії «вигодонабувач» по взаємовідносинам з вказаним контрагентом.

На підставі висновків акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58, пункту 78.1.8 статті 78, статті 79 ПК України ГУ ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001860704 від 13 січня 2021 року, яким позивачу відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість на рахунок у банку за вересень 2020 року на суму 2 495 043, 00 грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем було надано на підтвердження правомірності формування спірних сум податкової звітності всі необхідні документи, а підстави для висновку про нереальність спірних господарських операцій у ході судового розгляду встановлено не було, тому підстави для відмови у відшкодуванні позивачу від`ємного значення податкового кредиту були відсутні, що вказує на протиправність податкового повідомлення-рішення №0001860704 від 13 січня 2021 року.

Як наслідок, належним способом захисту є зобов`язання ГУ Державної податкової служби у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі заяви ТОВ «Аверс солд» дані, зазначені у абзацах 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 13 та 14 пункту 4 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14.1 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Податкове зобов`язання для цілей розділу V Податкового кодексу України, згідно з підпунктом 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

У свою чергу, пунктом 200.10 ПК України передбачено, що у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).

Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.

Відповідно, у пункті 200.11 ст. 200 ПК України встановлено, що контролюючий орган має право протягом 60 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання, провести документальну перевірку платника податку у порядку, передбаченому підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.

Рішення про проведення документальної перевірки має бути прийнято не пізніше закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки.

Вказані норми свідчать про те, що контролюючий орган наділений повноваженнями на проведення камеральної та документальної позапланової перевірки платника податку в разі, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ і якщо розрахунок такої суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за визначеними у пунктах 200.10 та 200.11 ст. 200 ПК України операціями.

Водночас реальність вчинених платником правочинів та повнота/правильність їх відображення у податковій звітності, що були основою відображених у звітності цифр, в тому числі заявленої до відшкодування суми ПДВ, може бути перевірена контролюючим органом саме в разі здійснення документальних перевірок у порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України, але не камеральної перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Аверс солд» 22 червня 2020 року подана до податкового органу податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2020 року податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 2 495 043, 00 грн.

У рядку 20.2.1 цієї ж декларації частину від`ємного значення з ПДВ у розмірі 2 495 043, 00 грн заявлено до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку.

До податкової декларації позивачем були додані, зокрема: довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Додаток 2); заява про повернення суми бюджетного відшкодування (Додаток 4); розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У силу вимог пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

За правилами пункту 200.14 статті 200 ПК України, якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Наслідком встановлення контролюючим органом невідповідності суми бюджетного відшкодування, заявленої платником податку у податковій декларації, є прийняття податкового повідомлення-рішення.

У свою чергу, податковий орган вважає, що позивачем неправомірно включено до розрахунку суми бюджетного відшкодування податкового кредиту на підставі вказаної податкової декларації по взаємовідносинам з його контрагентами з підстав нереальності господарських операцій.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, за придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

У силу вимог пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Відтак, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, 14 лютого 2020 року між ТОВ «Великоцепцевицький Аграрій» (постачальник) та ТОВ «Аверс солд» (покупець) укладено договір поставки №ВПП-14/02/20 ВЦА, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, іменовану надалі «товар», а покупець зобов`язується прийняти і сплатити його за умовами даного договору.

Згідно з пунктами 3.3 - 3.5 Договору поставки право власності на товар переходить до покупця в момент передачі йому товару. Моментом передачі товару вважається дата вручення товару покупцю або перевізнику. Одночасно з товаром постачальник повинен передати покупцю видаткові накладні та товаротранспортні накладні.

Згідно вказаного договору, ТОВ «Великоцепцевицький Аграрій» було передано, а ТОВ «Аверс солд» прийнято товар (пшеницю 3-го, 4-го класу та 2-го класу).

На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем були надані видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, податкові накладні.

Отримана від ТОВ «Великоцепцевицький Аграрій» продукція була експортована позивачем до Сінгапуру, Болгарії, Естонії, Дубаї та ін. на умовах укладених контрактів з наступними покупцями: Olam Internation Limited, Argo Bord Food, AL Ghurair Resources International LLC, Viking Traiding OU, Agr LTD, на підтвердження чого позивачем додані договори, митні декларації та відповідні інвойси. Також, частина із придбаної пшениці та кукурудзи була продана ТОВ «Маліфісента» та ТОВ «Львів Грос», на підтвердження чого позивачем надано договір поставки, видаткові накладні, накладні на повернення, специфікації до договору.

До того ж, для виконання умов поставки продажу пшениці ТОВ «Аверс солд» укладено договори на виконання послуг по декларуванню та митному оформленню товарів, що переміщуються через митний кордон та про надання послуг з приймання, сушки, доробки та зберігання зерна: (ТОВ «Укр-грейн» договір транспортного експедирування 32020-6 від 10 лютого 2020 року; ТОВ «СМТ Южний» договір на брокерські митні послуги № РБ/276-19 від 11 грудня 2019 року; ТОВ «Боріваж» договір на надання митно-брокерських послуг №Д/Т-19/212 від 26 лютого 2020 року; ТОВ «Транспортно-експедиторська компанія «Зектер» договір на виконання послуг по декларуванню та митному оформленню предметів, що переміщуються через митний кордон України № 11-ТБ від 17 грудня 2019 року; ТОВ «Ніка Транс Логістика» договір доручення № НТЛ-825-Б від 10 грудня 2019 року, платіжні доручення; ТОВ «ЄВТ Грейн» № ЄГ-АС-136 від 16 грудня 2019 року, платіжні доручення; ТОВ «Одемара-Інтер» договір на митно-брокерське обслуговування № O-І/320 від 17 грудня 2019 року, платіжні доручення; ТОВ «Боріваж» договір тимчасового складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна № Д/19-46 від 18 лютого 2020 року; ТОВ «М.В. Карго» договір про надання послуг з приймання, сушки, підробці та зберігання зерна № 04/12-2019-2 від 04 грудня 2019 року, платіжні доручення).

Вказані первинні документи оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

У свою чергу скаржник посилання на недоліки з огляду на те, що у наданих позивачем товарно-транспортних накладних було зазначено пункт навантаження, водночас інформації про те, чиї саме склади знаходяться за цією адресою, не надано, як і не долучено документів на підтвердження факту користування чи володіння такими складами. Також у долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних відсутні будь-які відмітки штемпеля терміналу пункту призначення.

Крім того, перевізником, згідно наданих товарно-транспортних накладних, було ТОВ «Великоцепцевицький Аграрій». Водночас відповідно до відомостей АІС «Податковий Блок» у зазначеного контрагента відсутні у володінні чи користуванні будь-які транспортні засоби.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що транспорті документи не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення.

Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими та податковими накладними, які були надані позивачем під час перевірки, про що зазначені в акті перевірки.

У даному випадку, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Відсутність товарно-транспортної накладної або оформлення її з певними дефектами само по собі не свідчить про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому.

Безпосереднього зв`язку між відсутністю товарно-транспортних накладних чи їх дефектів та підставою, моментом та правилами формування податкового кредиту відповідачем не доведено.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, або ж наявність певних недоліків у її заповненні, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. До того ж, судом встановлено, що позивач у даному конкретному випадку не був учасником транспортних відносин, у зв`язку з чим наявність у нього, в даному конкретному випадку, транспортних документів не є обов`язковою.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 27 серпня 2018 року у справі № 804/2952/14 та від 18 жовтня 2019 року у справі № 813/300/16.

Щодо окремих дефектів видаткових накладних, слід звернути увагу, що дана обставина не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

Так, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, сукупність зібраних і досліджених судом за час розгляду справи доказів, які були наведені вище, свідчить на користь правомірності доводів позивача про реальний характер його господарських взаємовідносин з ТОВ «Великоцепцевицький Аграрій», які не спростовуються обставинами наявності окремих недоліків при оформленні обмеженої кількості видаткових накладних.

Відповідачем не наведено жодних обґрунтованих обставин, які б свідчили про безтоварність безпосередньо операцій, здійснених позивачем. Відповідач фактично посилається виключно на недоліки господарських операцій, у яких позивач не брав участь, та оподаткування яких не є предметом даного спору.

На думку суду, недостатність адміністративно-господарських можливостей контрагента для виконання ним господарської операції щодо поставки товару/надання послуг може слугувати підставою для обґрунтованого сумніву щодо реальності господарської операції лише в сукупності з іншими фактами, які б свідчили про безтоварний характер господарської операції, зокрема, відсутність належним чином оформлених первинних документів, відсутність економічного змісту господарської операції, відсутність зміни майнового стану учасників господарської операції. Втім, наданими позивачем доказами підтверджується зворотне.

Посилання апелянта на наявність кримінальних проваджень колегія суддів оцнює критично, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які вироки суду щодо посадових осіб контрагентів позивача, ухвал про закриття кримінального провадження і звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, та які відповідно приписів до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України були б обов`язковими для адміністративного суду.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.12.2019 у справі №440/3732/18.

Крім того, суд позбавлений можливості встановити факт дослідження та оцінки господарських операцій безпосередньо позивача та його контрагентів у таких кримінальних провадженнях.

Суд наголошує, що сама по собі наявність кримінального провадження, в рамках якого досліджується діяльність контрагентів позивача, безвідносно до зібраних у рамках такого кримінального провадження доказів, що підтверджують вину особи, не може бути безумовною підставою для автоматичного спростування реальності усіх фінансово-господарських операцій платника податків, у відношенні до якого здійснюються заходи кримінально-процесуального характеру.

Факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає безумовних підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій у їх взаємній сукупності з урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

При цьому, ні вироків, ні жодних доказів, встановлених у ході здійснення кримінальних проваджень, які б свідчили про нереальний характер господарських операцій між позивачем та контрагентами, відповідач до суду не надав.

У свою чергу, ТОВ «Аверс солд» має всі документи, які підтверджують фактичні поставки йому товару ТОВ «Великоцепцевицький Аграрій».

На момент складання податкових накладних в період, що перевірявся, зазначений контрагент позивача був зареєстрований органами державної податкової служби у встановленому порядку в якості платника ПДВ, а тому мав відповідні правові підстави для складання податкових накладних.

Що стосується доводів контролюючого органу про безтоварність господарських операцій внаслідок відсутності сертифікатів якості на товар, засвідчені виробником та, як наслідок, неможливість встановлення виробника вказаних товарів, то суд зазначає, що така відсутність не доводить безумовно безтоварність операції, а може бути лише складовою у ряді наданих відповідачем належних та допустимих доказів. Вимога однієї сторони надати та обов`язок іншої сторони передати сертифікати якості на товар, засвідчений виробником, є правом покупця, з однієї сторони та обов`язком продавця - з іншої. Водночас, відсутність вимоги покупця надати документи, породжує право продавця їх не передавати, оскільки, в даному випадку відсутній предмет спору між сторонами.

Щодо посилань відповідача на не можливість підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентів у зв`язку з відсутністю основних та трудових фондів, слід звернути увагу на те, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на віднесення витрат до складу собівартості реалізованої продукції та право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами - контрагентами позивача. У випадку невиконання контрагентом платника податків свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, правомірність декларування наслідків вчинених правочинів, відповідальність та негативні наслідки мають наставати саме щодо цієї особи, дії чи бездіяльність останнього, наслідки ведення ним господарської діяльності. не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідно, чинне законодавство не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання, так само, як і на платника податків не покладається обов`язок перевіряти своїх контрагентів на предмет дотримання ними вимог податкового законодавства.

У свою чергу, згідно висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 21.02.2020 по справі №К/9901/26800/18 та від 27.02.2020 по справі №К/9901/26768/18, посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагентів позивача необхідних ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності з обсягом робіт та у відповідні строки, зокрема, технічного персоналу, матеріальних та виробничих активів, як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано відхиляються судами, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умовами укладених між позивачем і вказаними вище контрагентами договорів.

Крім того, у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 811/2154/13, від 16 квітня 2020 року у справі № 805/5017/15-а Верховний Суд вже наголошував на тому, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі (постанови від 26.06.2018 у справі №К/9901/27855/18, від 19.06.2018 у справі №К/9901/3749/18, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17).

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно, скаржником не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених чинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судом встановлено рух активів (товарів/послуг) по ланцюгу від постачальника до покупця, від виконавця до замовника, встановлено зв`язок між фактом придбання товарів/послуг і господарською діяльністю позивача.

На думку суду, недостатність адміністративно-господарських можливостей контрагента для виконання ним господарської операції щодо поставки товару/надання послуг може слугувати підставою для обґрунтованого сумніву щодо реальності господарської операції лише в сукупності з іншими фактами, та належними доказами, які б свідчили про безтоварний характер господарської операції, зокрема, відсутність належним чином оформлених первинних документів, відсутність економічного змісту господарської операції, відсутність зміни майнового стану учасників господарської операції. Втім, наданими позивачем доказами підтверджується зворотне.

Таким чином, висновки та позиція відповідача по справі, сприймаються судом критично, оскільки інформація про ознаки неможливості здійснення контрагентом фінансово-господарської діяльності одержана останнім з його власних інформаційних систем, у той час, як норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

До того ж, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на включення витрат до складу собівартості реалізованої продукції та право на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних порушень або зловживань за ланцюгом постачання товару, така відповідальність має бути персональна, останні мають нести відповідальність та мати відповідні негативні наслідки.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2023 у справі № 803/1810/16, від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 у справі №826/16134/14.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Отже, зважаючи на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001860704 від 13 січня 2021 року.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ «Аверс солд» у розмірі 2 495 043, 00 грн, слід зазначити наступне.

У силу вимог пункту 200.7.1 статті 200.7 Податкового кодексу України формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Зазначена в заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат:

а) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки;

б) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, з обов`язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна);

в) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для складення акта перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату складення акта перевірки;

г) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення;

ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення.

У випадках, передбачених підпунктами «б» і «в» цього пункта, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування в автоматичному режимі на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

У випадках, передбачених підпунктами «а», «г» і «ґ» цього пункта, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

На підставі даних Реєстра заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 Податкового кодексу України).

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26 затверджений Порядок ведення Реєстра заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Порядок №26), який набрав чинності з 01 квітня 2017 року.

Відповідно до пункта 4 цього Порядка орган ДФС вносить до Реєстру, зокрема, такі дані:

- дату подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - заява) на рахунок платника податку у банку, поданої у складі податкової декларації з податку на додану вартість (далі - податкова декларація) або уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість (далі - уточнюючий розрахунок) (в разі їх подання);

- суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначену в кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов`язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

- дату початку та закінчення проведення перевірки даних податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), в складі яких подана заява, з обов`язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна);

- дату та номер податкового повідомлення-рішення та суму бюджетного відшкодування за кожною заявою з урахуванням уточнюючого розрахунку (у разі їх подання), не узгоджену органом ДФС;

- дату початку оскарження податкового повідомлення-рішення та суму бюджетного відшкодування, що оскаржується;

- дату закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення та суму бюджетного відшкодування, узгоджену за результатами оскарження;

- суму узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування за кожною заявою та дату її узгодження.

Згідно з пунктом 6 Порядка №26 повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до Реєстра.

Інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі органом ДФС на наступний робочий день після виникнення такого випадку (пункту 7 Порядку №26).

Пунктом 12 Порядку №26 передбачено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу Казначейства для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі та перераховується органом Казначейства у строки, передбачені пунктом 200.13 статті 200 ПК України, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

При цьому, органи Казначейства стають доступними для виконання узгоджені суми бюджетного відшкодування, зазначені в Реєстрі, які підлягають поверненню.

Таким чином, Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість передбачає його інформаційне наповнення контролюючими органами та внесення до нього інформації у строки та порядку, визначеному наведеним вище положеннями Податкового кодексу України та Порядка №26.

З матеріалів справи вбачається, що до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані про заяву позивача не внесені, що свідчить про не виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо відображення у Реєстрі інформації про заяву позивача, яка була подана разом із податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2020 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 21.07.2021 у справі №320/5697/20.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту є зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс солд» дані, зазначені у абзацах 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 13 та 14 пункта 4 Порядка ведення Реєстра заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінета Міністрів України від 25 січня 2017 року №26.

Посилання апелянта на передчасність таких вимог колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у даному випадку спірним питанням у даних правовідносинах є не стягнення заборгованості з відшкодування податку на додану вартість, а лише факт внесення до Реєстра заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс солд» відповідних даних.

При цьому, підстави для відображення у Реєстрі інформації про суму узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування та дату її узгодження на момент розгляду справи відсутні.

Наданий відповідачем у суді апеляційної інстанції Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість колегія суддів оцінює критично, оскільки з вказаного Реєстру не вбачається належне виконання порядку та способу відшкодування позивачу суми узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування згідно поданої ТОВ «Аверс Солд» заяви.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді В.П. Мельничук

Е.Ю. Швед