Постанова

від 03.07.2024 по справі 916/1542/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1542/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Арустамян К.А.

за участю представників сторін у справі:

Від Одеської Єпархії Української православної церкви адвокат Колотенко О.П.

Від Православної парафії (Релігійної громади) Ікони Божої Матері «Курська-Корінна» Церкви м. Одеси Одеської єпархії УПЦ адвокат Осипенко М.В.

Прокурор Страхова А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову, суддя суду першої інстанції Петренко Н.Д., м. Одеса, повний текст ухвали складено та підписано 11.04.2024

у справі № 916/1542/24

за позовом: заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси

в інтересах держави в особі:

1. Міністерства освіти і науки України

2. Фонду державного майна України

до відповідача: Одеська Єпархія Української православної церкви

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Одеського торговельно-економічного фахового коледжу

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Православної парафії (Релігійної громади) Ікони Божої Матері «Курська-Корінна» Церкви м. Одеси Одеської єпархії УПЦ

про витребування нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

09.04.2024 заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі: Міністерства освіти і науки України, Фонду державного майна України до Одеської Єпархії Української православної церкви про витребування на користь держави Україна в особі Міністерства освіти і науки України нежитлової будівлі Православного храму, загальною площею 378,4 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2.

Разом із позовною заявою прокурор надав заяву про забезпечення позову /вх. № 2-571/24/, в якій просить:

- накласти арешт на нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1614099651101);

- заборонити відповідачу та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (держаним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1614099651101).

В обґрунтування заяви прокурор посилається на те, що діями відповідача зареєстровано за собою право власності на нерухоме майно закладу освіти. Не вжиття заходів забезпечення позову надасть змогу відповідачу здійснити відчуження майна закладу освіти на користь третіх осіб, та, як наслідок, до неможливості захисту інтересів держави в межах однієї справи, неможливості виконання рішення суду. Прокурор вказує, що нова реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості призведе до необхідності звернення до суду з новим позовом в порядку ст. 387 чи ст. 388 ЦК України.

Прокурор зауважує, що наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав і законодавством не встановлено жодних винятків, які б дозволяли державному реєстратору проводити державну реєстрацію за її наявності.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.04.2024, у задоволенні заяви заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі № 916/1542/24 відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що прокурором не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення Одеською Єпархією Української православної церкви дій, спрямованих на відчуження нежитлової будівлі Православного храму за період після реєстрації права власності та безпосередньо до подачі прокурором позову та заяви про забезпечення доказів. Також матеріали справи не містять доказів, які б свідчити про вчинення відповідачем дій, що спрямовані на перешкоджання в подальшому виконанню рішення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником не наведено фактичних обставин (та не підтверджено їх доказами), які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту його прав, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, а відтак вимоги прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна задоволенню не підлягають.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову по справі №916/1542/24.

Прокурор зазначає, що наслідками інвентаризації нерухомого майна навчального корпусу закладу, що перебуває на праві оперативного управління коледжу, виявлено та підтверджено, що частина приміщень навчального корпусу на першому поверсі загальною площею 222,7 кв. м. увійшла до будівлі Православного храму. Отже, майно закладу освіти вибуло з державної власності без волі його власника, Міністерства освіти і науки України. З метою захисту порушеного права держави, прокурор звернувся з позовом про витребування нерухомого майна.

Апелянт вказує, що необхідність у зазначених заходах забезпечення позову викликана тим, що у разі відчуження нерухомого майна відповідачем та здійснення реєстраційних дій стосовно спірного нерухомого майна, у разі задоволення позову прокурора стане неможливим виконання рішення суду, адже відчуження на користь добросовісного набувача об`єкту державної власності під час судового розгляду унеможливить виконання судового рішення про витребування цього майна від недобросовісного набувача в порядку ст. 387 ЦК України. Крім того, таке відчуження призведе до необхідність звернення із новим позовом до добросовісного набувача в порядку вимог ст. 388 ЦК України, в межах якої можливості витребування майна обмежені.

Прокурор зазначає, що обраний ним спосіб забезпечення позову відповідає його предмету, його вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням.

Апелянт вказує, що вжиття запропонованих прокурором заходів забезпечення позову не призведе до обмеження відповідача у здійсненні основної його діяльності щодо задоволення релігійних потреб громадян сповідувати та поширювати віру, адже прокурором не вимагається заборона користування цим майном, а лише заборона розпорядження останнім на час судового розгляду та, за умови задоволення позову, на час виконання судового рішення.

Керуючись викладеним вище, прокурор просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2023 у справі № 916/1542/24 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову - скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства освіта і науки України надійшов відзив на апеляційну скаргу заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову по справі №916/1542/24.

Міністерство вказує, що необхідність у зазначених у позові заходах щодо забезпечення позову зумовлена тим, що у разі відчуження нерухомого майна Відповідачем та здійснення реєстраційних дій стосовно державного нерухомого майна, у разі задоволення позову прокурора стане неможливим виконання рішення суду, оскільки відчуження на користь добросовісного набувача об`єкту державної власності під час судового розгляду унеможливить виконання судового рішення про витребування цього майна від недобросовісного набувача в порядку ст. 387 ЦК України.

МОН України вказало, що вжиття запропонованих Прокурором заходів забезпечення позову не призведе жодним чином до обмеження Відповідача у здійсненні основної його діяльності щодо задоволення релігійних потреб громадян сповідувати та поширювати віру, адже Прокурором не вимагається заборона користування цим майном, а лише - заборона розпорядження Відповідачем на час судового розгляду та, за умови задоволення позову, на час виконання судового рішення.

На думку позивача, такі заходи не можуть позбавити Відповідача прав та законних інтересів власника майна (права володіння та користування), адже такі заходи мають тимчасовий характер та не позбавляють останнього його прав здійснювати основну діяльність. Навпаки, їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується з критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.

Керуючись викладеним вище, позивач просить задовольнити в повному обсязі заяву заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси про вжиття заходів забезпечення позову.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської Єпархії Української православної церкви надійшов відзив на апеляційну скаргу заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову по справі №916/1542/24.

Ухвалою у протокольній від 30.05.2024, колегія суддів залишила даний відзив без розгляду з огляду на наступне.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.05.2024.

Копія даної ухвали була отримана відповідачем засобами поштового зв`язку 17.05.2024.

Відзив Одеської Єпархії Української православної церкви надійшов до Південно-західного апеляційного господарського суду 30.05.2024 (вх.1474/24/Д4), що підтверджується штампом про реєстрацію вхідної кореспонденції.

В той же час, даний відзив на адресу суду було направлено кур`єрською службою доставки ТОВ «Двадцять п`ять годин».

Відповідно до поштової накладної №4235, відправлення було передано кур`єру 19.05.2024, а доставлено до Південно-західного апеляційного господарського суду 30.05.2024.

Діяльність кур`єрських служб з надання послуг доставки поштових відправлень регулюється Законом України "Про поштовий зв`язок" та здійснюється у відповідності з положеннями Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Статтею 1 Закону України "Про поштовий зв`язок" визначено, що поштовий зв`язок це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій.

У відповідності до ст. 13 Закону України "Про поштовий зв`язок" оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.

Пунктом 1 Правил визначено, що просте поштове відправлення це поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки; реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист (рекомендований лист), поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку;

У відповідності до п. 8 Правил оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать: поштові картки - прості, рекомендовані; листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; бандеролі - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; відправлення для сліпих - прості, рекомендовані; посилки - без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю; прямі контейнери - без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України №173/24950 від 28.01.2014 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства інфраструктури України №449 від 19.09.2014), нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

У відповідності до наданої відповідачем поштової накладної №4235 кур`єрської служби доставки ТОВ «Двадцять п`ять годин», відправлення (відзив на апеляційну скаргу) було передано до відправлення у м. Одесі, вул. Пантелеймонівська, 28 19.05.2024 та було спрямовано на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою м. Одеса, проспект Шевченка, 29.

Відтак, у відповідності до вищевказаних нормативів, поштове відправлення, яке було прийнято кур`єрською службою доставки у м. Одесі 19.05.2024, мало б бути доставлено на адресу суду, який також знаходиться у м. Одесі 21.05.2024.

Однак, як свідчать наявні матеріали справи, відзив Одеської Єпархії Української православної церкви на апеляційну скаргу заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову по справі №916/1542/24 надійшов до Південно-західного апеляційного господарського суду лише 30.05.2024, тобто через 11 днів після його направлення.

При цьому, жодних пояснень щодо такого тривалого пересилання кур`єрською службою доставки прийнятої місцевої поштової кореспонденції не у строки, визначені Нормативами, відповідачем не надано.

Також, Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 передбачено, що надання послуг поштового зв`язку (кур`єрська доставка поштових відправлень), окрім іншого, повинно підтверджуватись розрахунковим документом (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту.

Отже, надання накладної служби кур`єрської доставки без відповідного розрахункового документа не може вважатися належним доказом подання апеляційної скарги у день, зазначений на відповідній накладній.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в ухвалі від 21.12.2019 по справі №910/6447/18.

Так, відповідачем не надано відповідного розрахункового документа (касового чеку, розрахункової квитанції тощо), який би свідчив про направлення відзиву на апеляційну скаргу до Південно-західного апеляційного господарського суду саме 19.05.2024.

З огляду на таке, колегія суддів доходить до висновку, що відзив на апеляційну скаргу було подано після 20.05.2024, тобто з пропуском строку на подачу такого відзиву, в той же час відповідач не ініціював питання про поновлення чи продовження такого строку на подання відзиву.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки відзив Одеської Єпархії Української православної церкви на апеляційну скаргу заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову по справі №916/1542/24 було подано з пропуском строку, а відповідач не ініціював питання про поновлення чи продовження такого строку на подання відзиву, такий відзив підлягає залишенню без розгляду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Православної парафії (Релігійної громади) Ікони Божої Матері «Курська-Корінна» Церкви м. Одеси Одеської єпархії УПЦ надійшов відзив на апеляційну скаргу заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову по справі №916/1542/24.

Третя особа вказала, що позивачі не є суб`єктами, які мають право на витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки належних, достатніх та допустимих доказів наявності права власності на спірний об`єкт нерухомості, нежитлову будівлю православного храму православної парафії (релігійної громади) Ікони Божої Матері «Курська-Корінна» Церкви м.Одеси Одеської єпархії УПЦ, загальною площею 378,4кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2, позивачами не надано.

Третя особа зазначає, що згідно умов Додаткової угоди від 18 січня 2012 року до Інвестиційного договору будівництва об`єкту нерухомості (будівлі Православного Храму) у зв`язку з повним виконанням Інвестором своїх обов`язків, будівля Православного Храму була передана Одеській єпархії Української Православної Церкви, яка у повній відповідності до умов Інвестиційного договору, вимог Законів України «Про інвестиційну діяльність», "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, зареєструвала за собою право власності на будівлю православного храму православної парафії (релігійної громади) Ікони Божої Матері «Курська-Корінна» Церкви м. Одеси Одеської єпархії УПЦ, загальною площею 378,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2.

Третя особа вказує, що Одеська єпархія УПЦ виконала свої зобов`язання за договором, у зв`язку із чим, за умовами договору та додаткової угоди до нього, набула майнових прав (тотожні праву власності) щодо об`єкту нерухомості, зокрема права на проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Третя особа зазначає, що прокурором не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення Одеською єпархією Української Православної Церкви дій, спрямованих на відчуження нежитлової будівлі Православного Храму православної парафії (релігійної громади) Ікони Божої Матері «Курська-Корінна» Церкви м. Одеси за період після реєстрації права власності. починаючи з 03.08.2018 року і безпосередньо до подачі прокурором позову та заяви про забезпечення доказів, а також до теперішнього часу, тобто майже за 6 років.

Керуючись викладеним вище, третя особа просить апеляційну скаргу Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси - залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 року у справі №916/1542/24 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову - залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1542/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024.

На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/1542/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про забезпечення позову у справі № 916/1542/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про забезпечення позову у справі № 916/1542/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1542/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову по справі №916/1542/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.05.2024; призначено справу №916/1542/24 до розгляду у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на 30.05.2024 о 11:30.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 повідомлено учасників справи про оголошену перерву у судовому засіданні по справі №916/1542/24 до 20.06.2024 о 14:00 год.

Судове засідання по справі №916/1542/24, призначене на 20.06.2024, не відбулося у зв`язку з оголошенням на території Одеської області повітряної тривоги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 призначено справу №916/1542/24 до розгляду на 03.07.2024 о 15:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

03.07.2024 у судовому засіданні прийняли участь представник Одеської Єпархії Української православної церкви адвокат Колотенко О.П., представник Православної парафії (Релігійної громади) Ікони Божої Матері «Курська-Корінна» Церкви м. Одеси Одеської єпархії УПЦ адвокат Осипенко М.В. та прокурор Страхова А.М.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.06.2024, якою призначено справу №916/1542/24 до розгляду на 03.07.2024 о 15:30, була отримана в електронному кабінеті Міністерством освіти і науки України 21.06.2024, Фондом державного майна України 21.06.2024, Одеським торговельно-економічним фаховим коледжем 21.06.2024.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 03.07.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі № 916/1542/24, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі № 916/1542/24 по суті, не дивлячись на відсутність представників учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

09.04.2024 заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 1578/24/ в інтересах держави в особі: Міністерства освіти і науки України, Фонду державного майна України до Одеської Єпархії Української православної церкви про витребування на користь держави Україна в особі Міністерства освіти і науки України нежитлової будівлі Православного храму, загальною площею 378,4 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на вибуття без волі власника, з порушенням законодавства про освіту та законодавства, що регулює порядок державної реєстрації права на нерухоме майно, майна державної власності освітнього закладу.

Прокурор вказує, що будівля Православного храму за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, буд. 6, з моменту її забудови відносилась до державної власності, як складова частина нерухомого майна навчального закладу. На даний час будівля відноситься до об`єктів державної власності Міністерства освіти і науки України, та перебуває на праві оперативного управління Одеського торговельно-економічного фахового коледжу. Однак, на підставі рішення державного реєстратора від 03.08.2018 № 42378049 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право власності на нежитлову будівлю Православного храму загальною площею 378,4 кв.м. за відповідачем. Прокурор зауважує на відсутності будь-яких документів, що посвідчують передачу будівлі спірного Православного храму на користь відповідача; власник нерухомого майна, позивач1, волю на приватизацію та передачу у власність на користь відповідача вказаної будівлі не виявляв.

Ухвалою суду від 11.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1542/24; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Одеський торговельно-економічний фаховий коледж.

Разом із позовною заявою прокурор надав заяву про забезпечення позову /вх. № 2-571/24/, в якій просить:

- накласти арешт на нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1614099651101);

- заборонити відповідачу та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (держаним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1614099651101).

В обґрунтування заяви прокурор посилається на те, що діями відповідача зареєстровано за собою право власності на нерухоме майно закладу освіти. Не вжиття заходів забезпечення позову надасть змогу відповідачу здійснити відчуження майна закладу освіти на користь третіх осіб, та, як наслідок, приведе до неможливості захисту інтересів держави в межах однієї справи, неможливості виконання рішення суду. Прокурор вказує, що нова реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості призведе до необхідності звернення до суду з новим позовом в порядку ст. 387 чи ст. 388 ЦК України.

Прокурор зауважує, що наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав і законодавством не встановлено жодних винятків, які б дозволяли державному реєстратору проводити державну реєстрацію за її наявності.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заяви прокурора про забезпечення позову, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача.

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Судом встановлено, що предметом позову у даній справі є витребування у відповідача на користь держави Україна в особі Міністерства освіти і науки України нежитлової будівлі Православного храму загальною площею 378,4 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2.

Згідно відповіді № 539576 від 11.04.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля Православного храму площею 378,4 кв..м за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1614099651101) зареєстровано 03.08.2018 за Одеською Єпархією Української православної церкви. Право власності зареєстровано на підставі: розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради № 05/01-06 від 14.01.2014; технічного паспорту від 31.07.2018; акту про готовність об`єкта до експлуатації, виданого Інспекцією ДАБК в Одеській області № 1399 від 04.12.2009.

Таким чином, спірне нерухоме майно може бути безперешкодно відчужено на користь третіх осіб.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Створення для особи, яка звернулась за захистом порушеного права, становища, коли захист такого права не відбудеться у межах одного судового провадження, є неприпустимим.

Викладене свідчить про те, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При вирішенні питання щодо вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд зобов`язаний на підставі поданих заявником доказів та аргументів оцінити саме обґрунтованість припущення можливості ухилення від виконання судового рішення та забезпечення ефективного захисту порушених інтересів держави.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі № 344/14718/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18.

Проте, незважаючи на викладене, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що заходи забезпечення позову спрямовані на усунення перешкод для подальшого виконання рішення у справі, адже їх незастосування може суттєво ускладнити чи взагалі унеможливити виконання такого рішення та ефективно захистити порушені інтереси держави через виникнення потреби у повторному зверненні до суду з іншим позовом.

Колегія суддів вважає, що вжиття заходів забезпечення позову у даному випадку не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні проте тимчасові заходи, спрямовані на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

Необхідність у зазначених заходах забезпечення позову викликана тим, що у разі відчуження нерухомого майна відповідачем та здійснення реєстраційних дій стосовно спірного нерухомого майна, у разі задоволення позову прокурора стане неможливим виконання рішення суду, адже відчуження на користь добросовісного набувача об`єкту державної власності під час судового розгляду унеможливить виконання судового рішення про витребування цього майна від недобросовісного набувача в порядку ст. 387 ЦК України.

Крім того, таке відчуження призведе до необхідність звернення із новим позовом до добросовісного набувача в порядку вимог ст. 388 ЦК України, в межах якої можливості витребування майна обмежені.

Відтак, невжиття заявлених заходів забезпечення позову призведе до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

При цьому, слід підкреслити необхідність вжиття саме обох цих заходів з огляду на наступне.

Спільною властивістю судового арешту і заборони вчинення реєстраційних дій є те, що вони зобов`язують державного реєстратора утриматися від вчинення реєстраційних дій щодо того чи іншого об`єкта нерухомого майна.

Водночас, вони не є тотожними за своєю природою та мають низку відмінностей у наслідках.

Неврахування особливостей може призвести для заявника до негативних наслідків, для якого можуть виникнути у подальшому перешкоди виконання рішення суду, прийнятого на його користь.

Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) наявність зареєстрованих обтяжень, зокрема, судового арешту, є підставою для відмови у державній реєстрації прав.

У такому випадку розгляд заяви про державну реєстрацію прав завершується шляхом прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону заборона вчинення реєстраційних дій є підставою для зупинення державної реєстрації прав. Слід зазначити, що у разі зупинення державної реєстрації прав заява про державну реєстрацію прав залишається нерозглянутою до скасування заборони вчинення реєстраційних дій. Після скасування заборони вчинення реєстраційних дій розгляд заяви про державну реєстрацію прав поновлюється.

Водночас, важливо враховувати, що ч. 4 ст. 24 Закону передбачені випадки, коли наявність зареєстрованих обтяжень, у тому числі судового арешту, не є підставою для відмови у державній реєстрації прав, а саме:

-державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

-державна реєстрація права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав за особою, щодо якої або щодо майна якої наявні обтяження у спеціальному розділі Державного реєстру прав, чи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав;

-державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону;

-державна реєстрація інших обтяжень речових прав на нерухоме майно (крім іпотеки);

-державна реєстрація права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину;

-державна реєстрація права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Таким чином, доцільно мати на увазі, що проведення державної реєстрації у вищевказаних випадках за наявності судового арешту, не буде порушенням закону з боку суб`єкта реєстраційних дій.

У той час, як наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав і законодавством не встановлено жодних винятків, які б дозволяли державному реєстратору проводити державну реєстрацію за її наявності.

Обраний окружною прокуратурою спосіб забезпечення позову відповідає його предмету, його вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням.

Враховуючи викладене, а також набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, беручи до уваги твердження прокурора про безпідставне вибуття з власності держави майна освітнього закладу, невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду та поновлення прав позивачів, адже це може призвести до повторного відчуження спірного майна на користь добросовісного набувача та втрати державою майна освітнього закладу.

Колегія суддів зазначає, що вжиття запропонованих прокурором заходів забезпечення позову не призведе до будь-яких негативних наслідків для відповідача, виходячи з наступного.

Твердження суду першої інстанції про недопустимість вжиття заходів забезпечення позову, що можуть мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, не може бути застосовано до спірних правовідносин, адже, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним напрямом діяльності відповідача є за КВЕД - 94.91. Діяльність релігійних організацій.

За вимогами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Вжиття запропонованих прокурором заходів забезпечення позову не призведе до обмеження відповідача у здійсненні основної його діяльності щодо задоволення релігійних потреб громадян сповідувати та поширювати віру, адже прокурором не вимагається заборона користування цим майном, а лише заборона розпорядження останнім на час судового розгляду та, за умови задоволення позову, на час виконання судового рішення. Отже, такі заходи не позбавлять відповідача прав та законних інтересів власника майна (права володіння та користування), адже такі заходи мають тимчасовий характер та не позбавляють останнього його прав здійснювати його основну діяльність, у той час, як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.

Виходячи зі змісту спірних правовідносин, вжиті заходи забезпечення позову мають наслідком лише збереження існуючого становища до розгляду цієї справи по суті та ніяким чином не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті. Дані заходи забезпечать збалансованість інтересів сторін, оскільки нададуть можливість захисту порушеного права у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження цим майном відповідачем задля запобігання перешкод у поновлені порушеного права у разі задоволення позову.

Разом із тим, застосування заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядженням нерухомим майном, існування якого дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права у разі задоволення позовних вимог.

Отже, застосування заходу забезпечення позову гарантуватиме у майбутньому поновлення порушеного права у разі задоволення позову, оскільки залежить від наявності у відповідача спірного нерухомого майна.

За таких обставин, позивачем доведено наявність обґрунтованого припущення, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушеного права (у разі прийняття судом рішення про задоволення/часткове задоволення позову позивача).

Застосування заходів забезпечення позову, обраних прокурором, відповідають статтям 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а також вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.

Наведене вище свідчить про необхідність задоволення заяви прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1614099651101) та заборони Одеській Єпархії Української православної церкви та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (держаним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1614099651101).

Колегія суддів зауважує на тому, що зазначені заходи забезпечення позову є тимчасовими (до закінчення розгляду справи) та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті (збереження за відповідачем права власності на майно) з метою зупинення вчинення під час розгляду цієї справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушеного права в разі задоволення/часткового задоволення позову.

В той же час, колегія суддів не приймає до уваги всі посилання відповідача та третьої особи, що стосуються відсутності у позивачів права витребувати спірне майно, оскільки встановлення даних обставин відноситься до вирішення спору по суті та не має встановлюватися при розгляді заяви про забезпечення.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку судом першої інстанції не було з`ясовано обставини, що мають значення для справи, наявна невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, крім того судом першої інстанції було порушено норми процесуального права у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 269-271, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову по справі №916/1542/24 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 про відмову у забезпеченні позову по справі №916/1542/24 скасувати.

Прийняти нове рішення:

« 1.Задовольнити заяву Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову за вх. 2-571/24 від 09.04.2024 по справі №916/1542/24.

2.Вжити заходи забезпечення позову у справі № 916/1542/24, а саме:

- накласти арешт на нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1614099651101);

- заборонити Одеській Єпархії Української православної церкви (65038, м. Одеса, пров. Маячний, буд. 6, код за ЄДРПОУ: 20997691) та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (держаним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії), буд. 6/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1614099651101).

Стягувач: Міністерство освіти і науки України (01135, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 10, код за ЄДРПОУ: 38621185).

Боржник: Одеська Єпархія Української православної церкви (65038, м. Одеса, пров. Маячний, буд. 6, код за ЄДРПОУ: 20997691).

Постанова є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання у строк, передбачений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.07.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран