Постанова

від 25.06.2024 по справі 622/1362/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року м. Харків Справа № 622/1362/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.

за участю:

секретаря судового засідання секретаря судового засідання Ламанової А.В.;

прокурора - Кадацька Д. М. посвідчення №072726 від 01.03.23 в залі суду;

від ГУ Держгеокадастру у Харківській області - Чернявський А.В. виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в залі суду;

від ОСОБА_1 - адвокат Біловус Р.В. ордер ХВ №0000851039 від 22.04.2019 в залі суду,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №1125Х/2) на рішення, ухвалене Господарським судом Харківської області у складі судді Трофімова І.В. 03.04.2024 (повний текст складено та підписано 08.04.2024) у справі №622/1362/19

за позовом Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області;

2. ОСОБА_1

про скасування наказу, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року прокурор в інтересах Золочівської селищної ради Харківської області звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1682-СГ від 05.06.2015 про надання відповідачу 2 земельної ділянки в оренду;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306га;

- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306га;

- зобов`язати відповідача повернути державі в особі Золочівської селищної ради Харківської області (об`єднаної територіальної громади) земельну ділянку з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306га, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області. Судові витрати прокурор просить покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у ході вивчення правомірності передачі в оренду ряду земельних ділянок, розташованих на території Золочівського району Харківської області, Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області встановлено, що всупереч вимогам закону наказом Головного Управління Держземагенства у Харківській області №1682-СГ від 05.06.2015 відповідачу передано в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306га, за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 30 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено за спливом строку позовної давності.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури А.Кравченка на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 30 березня 2023 року у справі за позовом Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах Золочівської селищної ради Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Фізичної особи ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави - задоволено частково. Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 30 березня 2023 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.12.2023 у справі №622/1362/19 вказану справу передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.01.2024 прийнято справу до розгляду; вирішено розглядати її в порядку загального позовного провадження

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.04.2024 у справі №622/1362/19 у задоволенні позову відмовлено. Витрати зі сплати судового збору залишені за прокурором.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області, місцевий господарський суд зазначив, що така позовна вимога не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, то суд першої інстанції встановив факт порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання Відповідачем 2 у користування (оренду) спірної земельної ділянки, отже, суд дійшов висновку про законність, обґрунтованість та доведеність позовних вимог. Разом з цим, судом встановлено, що відповідачами у справі заявлено про застосування позовної давності. Прокурором подано заяву про визнання причин пропуску строків позовної давності поважними. Суд встановив порушення строків позовної давності при зверненні з позовом у даній справі та не визнав поважними причини пропуску такого строку, зазначені у заяві прокурора.

З огляду на викладене, Господарський суд Харківської області дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації.

Щодо вимоги про повернення земельної ділянки, місцевий господарський суд зазначив, що ця вимога є похідною від вимог про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, тому не підлягає задоволенню.

02.05.2024 до Східного апеляційного господарського суду звернувся заступник керівника Харківської обласної прокуратури з апеляційною скаргою, в якій просить суд: скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2024 у справі №622/1362/19 в частині відмови у задоволенні вимог про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306га;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306га;

- зобов`язання відповідача-2 повернути державі в особі Золочівської селищної ради Харківської області (об`єднаної територіальної громади) земельну ділянку з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306га, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області. Судові витрати прокурор просить покласти на відповідачів.

Просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги прокурора.

Судові витрати у вигляді судового збору за подання позову, трьох апеляційних скарг (ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 29.12.2020; рішення Диканського районного суду Полтавської області від 30.03.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2024) покласти на відповідачів.

Справу просить розглядати за участю представника Харківської обласної прокуратури.

Доводами апеляційної скарги є наступні:

- на думку заявника апеляційної скарги, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про пропуск прокурором строку позовної давності та необґрунтовано відхилив аргументи прокурора щодо можливості бути обізнаним про зазначені порушення закону лише з 2018 року після надходження до органів прокуратури оспорюваного наказу, договору оренди та документів щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності.

- крім того, апелянт вважає, що вимога прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку власнику - Державі є негаторною вимогою, на яку не поширюється позовна давність.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (апеляційної скарги) між суддями Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 справу передано для розгляду суду у складі судової колегії: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №622/1362/19. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1125Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2024 у справі №622/1362/19 до надходження матеріалів справи.

14.05.2024 справа №622/1362/19 надійшла до Східного апеляційного господарського суду.

Апеляційна скарга залишалась без руху. Після усунення заявником виявлених судом недоліків скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2024, крім іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2024 у справі №622/1362/19. Призначено справу до розгляду на 25 червня 2024.

28.05.2024 від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про сплив строків позовної давності на момент звернення прокурора з позовом у даній справі та відсутність поважних причин для його поновлення. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області залишити без змін.

В судовому засіданні 25.06.2024 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

В судовому засіданні 25.06.2024 представник ГУ Держгеокадастру у Харківській області заперечував проти вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги і залишити без змін рішення місцевого господарського суду у даній справі.

Представник ОСОБА_1 висловив аналогічну позицію, як у ГУ Держгеокадастру, зазначив, що вважає оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши пояснення Прокурора, представників відповідачів, дослідивши обставини справи та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах вимог та доводів апеляційної скарги, Східний апеляційний господарський суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час її розгляду, 05.06.2015 Головним Управлінням Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Відповідач 1) видано наказ №682-СГ, яким Фізичній особі ОСОБА_2 (Відповідач 2) надано в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306га, за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

14.07.2015, на виконання зазначеного наказу, між ГУ Держземагенства у Харківській області та Відповідачем 2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

За вказаним договором передається спірна земельна ділянка в оренду для ведення фермерського господарства (п. п. 2, 14 договору). Встановлено річну орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 4 (чотири) відсотки від її нормативної грошової оцінки.

12.05.2016 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та Відповідачем 2 укладено додаткову угоду про внесення змін до вищевказаного договору оренди землі, відповідно до якої визначено розмір орендної плати.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Золочівської райдержадміністрації від 03.07.1997 №372 Відповідачу 2 ВЖЕ надавалася земельна ділянка площею 43,28га на території Одноробівської сільської ради для розширення фермерського господарства, на підставі якого останній отримав державний акт на право постійного користування землею серія ХР-13-00-000890.

Крім цього, Відповідачу 2 на підставі державного акту на право приватної власності серії ІІІ-ХР №085228 належить земельна ділянка площею 7,25га, розташована на території Одноробівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та на підставі державного акту серії ЯГ №075495 від 10.04.2007 перебуває у власності земельна ділянка площею 5,1958га, розташована на території Олександрівської сільської ради Золочівського району Харківської області для ведення фермерського господарства.

Відповідно до інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Відповідач 2 є засновником та керівником в наступних підприємствах - ТОВ Відродження-1881, Селянська Спілка Управління Фермерських Господарств та Фермерське господарство Альфа, в якому він також є підписантом.

Отже, підставами для звернення Прокурора з позовом у даній справі стало те, що отримавши спірну земельну ділянку в оренду в 2015 році, без проведення земельних торгів, Відповідач 2 не створив нове фермерське господарство. Наведені обставини не були перевірені та належно оцінені Головним Управлінням Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Відповідач 1), що призвело, за твердженням Прокурора, до видачі незаконного наказу та укладення договору, які Прокурор просив визнати незаконним та недійсним відповідно.

Рішення Господарського суду Харківської області у справі №622/1362/19 в частині відмови у визнанні незаконним та скасуванні наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №1682-СГ від 05.06.2015 про надання відповідачу 2 земельної ділянки в орендуне оскаржується заявником апеляційної скарги, тому, відповідно до положень статті 269 ГПК України, в цій частині не переглядається в даному апеляційному провадженні.

Отже, рішення Господарського суду Харківської області у справі №622/1362/19 переглядається в даному апеляційному провадженні в частині відмови у задоволенні вимог про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306га;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306га;

- зобов`язання відповідача повернути державі в особі Золочівської селищної ради Харківської області (об`єднаної територіальної громади) земельну ділянку з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306га, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області. Судові витрати прокурор просить покласти на відповідачів.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, Східний апеляційний господарський суд зазначає про наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Таким чином, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

При цьому, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України також Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За змістом статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Згідно зі статтями 89, 91, 92 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Таким чином, Закон України "Про фермерське господарство", який є спеціальним, визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно вказати не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств.

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених ч. 1 ст. 7 Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності обробляти землю, вести господарство такого типу, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц.

Східний апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом, що матеріалами справи підтверджується, що в заяві від 26.05.2015 до Головного управління Держземагенства у Харківській області Відповідачем 2 не обґрунтовано розмір земельної ділянки, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначено перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутнім фермером для отримання земельної ділянки великої площі не доведено, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, наявність власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо. Відповідачем 2 не підтверджено також наявність у нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі, зареєстрованої сільськогосподарської техніки тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції, під час апеляційного провадження та не заперечується представниками сторін, Головним Управлінням Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Відповідач 1) під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 про надання земельної ділянки застосовано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства.

При цьому, Східний апеляційний господарський суд відхиляє як безпідставні посилання Прокурора, викладені у апеляційній скарзі, на те, що спірні договори оренди можна вважати нікчемними, з огляду на наступне.

На час прийняття Управлінням Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Відповідач 1) спірного наказу №1682-СГ від 05.06.2015 та укладення спірного договору оренди землі від 14.07.2015 відповідно статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно частини 2 цієї статті не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, крім іншого, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22 звертала увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема як такого, що порушує публічний порядок.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71 73 постанови від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №469/3134/19).

З огляду на вищевикладене об`єднана палата з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосила на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Отже, на час видачі спірного наказу, фізична особа мала право звернутись з відповідною заявою про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без процедури земельних торгів. Однак, при цьому, відповідний орган держави мав обов`язок детально дослідити подану заяву на отримання земельної ділянки та надати оцінку обставинам, викладеним у заяві, на предмет її відповідності критеріям, визначеним законом та наявності правових підстав для отримання такою особою земельної ділянки.

Зазначене виключає доводи Прокурора, що спірні договори оренди є нікчемними, оскільки правовідносини у даній справі, виключають очевидність порушення у цьому випадку законодавства.

Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, спірний договір оренди є оспорюваним.

Отже, Управлінням Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Відповідач 1) під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено попереднього отримання земельної ділянки для аналогічних цілей та можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Відсутність перевірки можливостей та намірів ОСОБА_1 щодо використання землі, а також того факту, що ОСОБА_2 вже використав своє право на отримання землі для ведення фермерського господарства призвели незаконної передачі йому спірної земельної ділянки.

З огляду на наведені обставини, Східний апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок Господарського суду Харківської області про законність, обґрунтованість та доведеність позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, заявлених Прокурором.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи Прокурор просить визнати недійсним договір оренди від 14.07.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306га. З позовом у даній справі Прокурор звернувся у листопаді 2019 року. При цьому, відповідачами у даній справі зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Як встановлено та зазначено вище, Прокурор вважає, що оскільки він довідався про наявність порушень закону лише 21.05.2018, то відлік строку позовної давності повинен рахуватись саме з цієї дати.

Дослідивши зазначені аргументи заявника апеляційної скарги, Східний апеляційний господарський суд зазначає про наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках:

1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Як встановлено та зазначено вище, на підставі наказу 05.06.2015 Головного Управління Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки від 14.07.2015, який зареєстровано 23.07.2015.

Східний апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд правомірно зазначив, що на момент укладення спірного договору саме Головне управління Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Відповідач 1) було уповноваженим органом, який мав право розпоряджатись спірною земельною ділянкою.

При цьому, Головне управління Держземагенства у Харківській області є безпосереднім учасником спірних правовідносин та стороною оспорюваного договору оренди.

Отже, Держава в особі уповноваженого органу дізналася про укладення спірного договору оренди з 14.07.2015 та про його державну реєстрації з 23.07.2015.

Таким чином, Східний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що трирічна позовна давність спливла:

- 14.07.2018 щодо вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки;

- 23.07.2018 щодо вимоги про скасування державної реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки.

Твердження Прокурора про те, що ним не пропущений строк позовної давності, за висновком апеляційного господарського суду є помилковим. Разом з цим, Східний апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про пропуск Прокурором такого строку.

В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України трирічної позовної давності Прокурор вказує те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 органи прокуратури дізнались тільки у 2018, тобто після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області та опрацювання наданих документів.

Східний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення названих прокурором причин та про те, що ці причини не є поважними, оскільки, як встановлено та зазначено вище, Прокурор мав можливість отримати цю інформацію раніше 2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" (в редакції чинній станом на момент реєстрації спірного договору) інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 3 статті 32 зазначеного Закону передбачено, що для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.

Зазначені положення Закону залишаються чинними і на час звернення Прокурора з позовом у даній справі та на час її розгляду.

Отже, з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру, Прокурор, який має безпосередній доступ до відомостей з реєстру мав можливість довідатись та опрацювати таку інформацію.

Отже, з 23.07.2015 Прокурор мав можливість отримати інформацію з Державного реєстру та довідатись про отримання ОСОБА_1 більше однієї земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Східний апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначив, що вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимог про визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки.

Оскільки, Східний апеляційний господарський суд погодився з правомірністю відмови місцевим господарським судом у вимозі про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, тому правильним є висновок про те, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку.

Враховуючи викладене, Східний апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом в повному обсязі встановлено обставини, які маються значення для вирішення спору, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, відповідають обставинам справи, порушень місцевим господарським судом норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права під час апеляційного провадження не встановлено. Отже, підстав для скасування чи зміни законного і обґрунтованого рішення місцевого господарського суду не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження та спростовуються наведеним вище, тому Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

З огляду на висновок апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта у вигляді судового збору, сплаченого за звернення зі скаргою, покладаються на останнього відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2024 у справі №622/1362/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.07.2024.

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя М.М. Слободін