Рішення

від 28.06.2024 по справі 902/427/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" червня 2024 р.Cправа № 902/427/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Макогін О.І.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013", 69093, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Академіка Александрова, будинок 5, квартира 84, ідентифікаційний код юридичної особи 38910797

до Дочірнього підприємства "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс", 22436, Вінницька обл., Хмільницький р-н, село Павлівка, вулиця Миру, будинок 215, ідентифікаційний код юридичної особи 36071448

про стягнення 303 689,12 гривень

за участю представників:

від позивача - Кулик К.А., за довіреністю

від відповідача Наборський С.І., керівник, адвокат Савченко В.В., згідно ордеру

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Вінницької області 12.04.2024 надійшла позовна заява № б/н від 08.04.2024 (вх. № 437/24 від 12.04.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013" до Дочірнього підприємства "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 32 від 18.04.2023 у розмірі 303 689,12 гривень, з яких: 300 000,00 гривень боргу, 900,00 гривень інфляційних втрат та 2 789,12 гривень 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2024 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 17.04.2024 судом постановлено позовну заяву № б/н від 08.04.2024 (вх. № 437/24 від 12.04.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013" залишити без руху із встановленням позивачу строку та способу усунення недоліків позовної заяви.

01.05.2024 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатками.

Ухвалою від 02.05.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/427/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 28.05.2024 о 14:00 год.

Ухвалою від 28.05.2024 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/427/24, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 20.06.2024 року о 10:00 год.

У судовому засіданні 20.06.2024 суд постановив ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача про оголошення перерви для надання часу з метою подання до суду доказів погашення заборгованості та про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/427/24 по суті на 12:00 28.06.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

26.06.2024 до суду через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява № б/н від 26.06.2024 (вх. № 01-34/6697/24 від 26.06.2024) про поновлення процесуального строку та встановлення додаткового строку для подання доказів та клопотання про долучення доказів/документів до матеріалів господарської справи із поясненнями щодо заявлених позовних вимог. Також вказані заява та клопотання ідентичного змісту подані представником позивача через підсистему "Електронний суд" 26.06.2024 (вх. № 01-34/6703/24) та 27.06.2024 - у паперовій формі (вх. № 01-34/6713/24).

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники обох сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням сплати відповідачем суми основного боргу, зазначив про відсутність предмету спору в цій частині, позовні вимоги у частині решти заявлених позовних вимог підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по справі та орієнтовний час виходу.

Після виходу суду з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Дочірнього підприємства "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" про стягнення 303 689,12 гривень, з яких: 300 000,00 гривень боргу, 900,00 гривень інфляційних втрат та 2 789,12 гривень 3% річних.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013" та Дочірнім підприємством "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" було укладено договір № 32 за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця піддони дерев`яні, деревину, вироби з деревини (товар), а покупець - прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Позивач зазначив про перерахування ним у відповідності до взятих на себе зобов`язань на рахунок відповідача у якості передоплати грошових коштів в сумі 428 520,00 гривень, зокрема згідно платіжних інструкцій № 997 від 22.12.2023 на суму 128 520,00 гривень, № 1029 від 26.01.2024 на суму 185 000,00 гривень та № 1028 від 26.01.2024 на суму 115 000,00 гривень.

Як зауважує позивач, у зв`язку з тим, що протягом тривалого часу відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, ТОВ "Ареал-2013" направив на його адресу лист № 080324 від 08.03.2024 року про повернення авансового платежу в сумі 428 520,00 гривень у п`ятиденний термін.

22 березня 2024 року відповідач повернув позивачу передплату в сумі 128 520,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 112 від 22.03.2024.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з повернення авансового платежу у розмірі 300 000,00 гривень позивач звернувся до суду про стягнення 300 000,00 гривень боргу, 900,00 гривень інфляційних втрат та 2 789,12 гривень 3% річних у примусовому порядку.

Відповідач у поданому до суду 26.06.2024 клопотанні про долучення доказів/документів до матеріалів справи заперечив проти заявлених позовних вимог. Зазначив, що позивачем не виконано умови договору щодо надіслання відповідачу заявки. Відповідач повертав надміру сплачені кошти у господарських відносинах, що склалися між сторонами за листами позивача без застосування до позивача штрафних санкцій. На думку відповідача позивачем не доведено обставину існування обов`язку відповідача щодо поставки товару з починаючи із 22.12.2023 та правомірність стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 300 000,00 гривень, що були повернені позивачу, а також не доведено правомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних. На підтвердження повернення позивачу грошових коштів у розмірі 300 000,00 гривень відповідачем надано відповідні платіжні інструкції та банківські виписки.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

18 квітня 2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013" (далі - покупець, позивач) та Дочірнім підприємством "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір № 32 (далі - договір) (т. 1 а.с. 6-9, 89, 90, 108-111).

Відповідно до пункту 1.1. договору за цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця піддони дерев`яні, деревину, вироби з деревини (надалі іменується "товар"), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

За умовами пунктів 1.2., 1.3. договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягав продажу за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), умови та строки поставки визначаються згідно товаросупровідних накладних та супроводжувальних документів. Загальна кількість товару, що передається за цим договором у власність покупця визначаться на підставі фактичного сумарного обсягу поставленого товару.

Згідно з пунктом 1.4. договору постачальник здійснює поставку товару на підставі замовлення покупця, надісланого, на електронну пошту постачальника, окремими партіями, на кожну з яких сторонами укладається відповідна видаткова накладна, згідно п. 1.2. цього договору.

Відповідно до пункту 1.5. договору, якщо на окрему партію товару сторонами погоджено умови поставки та оплати товару, інші, ніж передбачено даним договором, оформлення специфікації є обов`язковим.

За умовами пункту 4.1. договору сторонами визначено, що датою передачі товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній, яка підписується уповноваженими представниками сторін. Дата передачі товару визначає момент переходу права власності та ризику випадкової загибелі товару.

Пунктом 5.1. договору визначено, що строк поставки за домовленістю, якщо інше не визначено специфікацією.

Згідно пункту 6.1. договору ціна за одиницю товару встановлюється у відповідних накладних до цього договору.

Відповідно до пункту 6.2. договору загальною ціною договору є фактична сумарна вартість поставок, прийнятих покупцем. Покупець оплачує партію товару передоплата 100% вартості, або по факту завантаження, якщо інше не встановлено відповідною специфікацією.

За умовами пункту 6.3. договору покупець оплачує партію товару на умовах передоплати 100% вартості, або по факту завантаження якщо інше не встановлено відповідною специфікацією.

Відповідно до пункту 6.4. договору розрахунок по цьому договору здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 6.5. договору покупець здійснює оплату ціни товару у відповідності та на підставі виставлених постачальником рахунку-фактури.

Пунктом 11.1. договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

За умовами пункту 11.2. договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1. цього договору та діє протягом одного календарного року. При цьому договір діє щодо взаєморозрахунків сторін - до повного виконання сторонами зобов`язань по проведенню взаєморозрахунків.

Пунктом 11.6. договору сторони передбачили, що сторони дійшли згоди про те, що в процесі виконання цього договору сторони можуть обмінюватися інформацією та документами за допомогою факсового, телефонного, телеграфного, поштового зв`язку, кур`єрської доставки, а також електронної пошти. Факсові копії документів матимуть юридичну силу до моменту обміну їх оригіналами.

Договір спільно підписано уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013" та Дочірнього підприємства "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс".

Як вбачається із матеріалів справи покупцем - ТОВ "Ареал-2013" згідно платіжної інструкції № 997 від 22.12.2023 було сплачено на користь постачальника - Дочірнього підприємства "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" 128 520,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: "передоплата за піддони зг. договору № 32 від 18.04.23р.", згідно платіжної інструкції № 1028 від 26.01.2024 сплачено 115 000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: "передоплата за піддони зг. договору № 32 від 18.04.23р." та згідно платіжної інструкції № 1029 від 26.01.2024 сплачено 185 000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: "передоплата за піддони зг. договору № 32 від 18.04.23р." (т. 1 а.с. 11-13).

Позивач зазначив, що у зв`язку з невиконанням відповідачем протягом тривалого часу взятих на себе зобов`язань ТОВ "Ареал-2013" направило на адресу відповідача лист № 080324 від 08.03.2024 із вимогою повернення авансового платежу в сумі 428 520,00 гривень у п`ятиденний термін на рахунок позивача (т. 1 а.с. 10, 17).

Вказаний лист № 080324 від 08.03.2024 про повернення авансового платежу в сумі 428 520,00 гривень ТОВ "Ареал-2013" надіслано на електронну пошту відповідача 08.03.2024. Обставину отримання вказаного листа відповідачем визнано представником відповідача у судовому засіданні.

Також представником позивача подано у судовому засіданні лист №110324 від 11.03.2024, з вимогою позивача про повернення авансового платежу в сумі 428 520,00 гривень.

Як вбачається із платіжної інструкції № 112 від 22.03.2024 Дочірнім підприємством "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" 22.03.2024 було сплачено на користь ТОВ "Ареал-2013" 128 520,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: "повернення коштів за пиломатеріали згідно листа про повернення коштів № 080324 від 08.03.24р."

У позовній заяві позивач стверджує, що відповідач товар за договором не поставив, отриману за договором суму попередньої оплати не повернув, що стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення 300 000,00 гривень боргу, 900,00 гривень інфляційних втрат та 2789,12 гривень 3% річних.

Судом встановлено, що після звернення позивача з позовом відповідач погасив борг у розмірі 300 000,00 гривень, здійснивши 09.04.2024 переказ коштів на суму 100 000,00 гривень та 12.04.2024 - на суму 200 000,00 гривень.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом позову у цій справі є матеріально - правова вимога позивача до відповідача про стягнення грошових кощтів за договором № 35 від 18.04.2023 у розмірі 303 689,12 гривень, з яких: 300 000,00 гривень (сума боргу) передоплати за непоставлений товар, 900,00 гривень інфляційних втрат та 2789,12 гривень 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 цього Кодексу).

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями ЦК України та ГК України.

За змістом частини 1статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Судом встановлено, що сторонами відповідно до пункту 6.3. договору визначено що покупець оплачує партію товару на умовах передоплати 100% вартості, або по факту завантаження якщо інше не встановлено відповідною специфікацією.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Ареал-2013" згідно платіжних інструкцій № 997 від 22.12.2023 на суму 128 520,00 гривень, № 1029 від 26.01.2024 на суму 185 000,00 гривень та № 1028 від 26.01.2024 на суму 115 000,00 гривень сплатило на користь Дочірнього підприємства "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" кошти у загальній сумі 428 520,00 гривень.

Специфікація за договором між сторонами не оформлялась, у графі призначення платежу при здійсненні перерахування коштів відповідачу позивачем вказано: "передоплата за піддони зг. договору № 32 від 18.04.23р.", відтак позивачем оплачено товар за договором на умовах передоплати 100% його вартості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначено, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Відповідачем грошові кошти за договором отримано до передачі покупцю товару за договором, тому за своєю правовою природою кошти отримані відповідачем наперед у рахунок оплати за товар, який мав бути поставлений, але є ще не поставленим на момент здійснення оплати є попередньою оплатою (авансом) за договором.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу бере на себе обов`язок здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Згідно з пунктом 1.4. договору постачальник здійснює поставку товару на підставі замовлення покупця, надісланого, на електронну пошту постачальника, окремими партіями, на кожну з яких сторонами укладається відповідна видаткова накладна, згідно п. 1.2. цього договору.

Пунктом 5.1. договору визначено, що строк поставки за домовленістю, якщо інше не визначено специфікацією.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 ЦК.

Згідно з частиною 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За змістом статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом вище, позивачем у період з 22.12.2023 по 26.01.2024 згідно умов пункту 6.3. договору здійснено попередню оплату товару в розмірі 100 % його вартості у розмірі 428 520,00 гривень.

Із матеріалів справи вбачається, що у період з 22.01.2024 по 08.03.2024 зобов`язання з поставки товару за договором відповідачем виконані не були.

Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 19.03.2024 року у cправі № 910/3016/23 умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар.

Судом встановлено, що 08.03.2024 ТОВ "Ареал-2013" було направлено відповідачу лист № 080324 від 08.03.2024 у якому товариством було зауважено, що на протязі тривалого часу відповідач не виконує умови поставки піддонів дерев`яних по договору поставки № 32 від 18.04.2023 та зазначено, що ТОВ "Ареал-2013" просить авансовий платіж в сумі 428 520,00 гривень повернути позивачу на його поточний рахунок у п`ятиденний термін (т. 1 а.с. 10, 17).

Отже, позивач скористався своїм правом на повернення суми попередньої оплати, що передбачено частиною 2 статті 693 ЦК України.

Таким чином, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, частини 2 статті 530 ЦК України у п`ятиденний строк від дня пред`явлення вимоги (листа № 080324 від 08.03.2024), тобто у період з 09.03.2024 по 13.03.2024. Прострочення виконання грошового зобов`язання, за умови невиконання такого зобов`язання виникає відповідно з 14.03.2024.

Доказів повернення відповідачем станом на 14.03.2024 грошових коштів у розмірі 428 520,00 гривень матеріали справи не містять.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем 22.03.2024 згідно платіжної інструкції № 112 від 22.03.2024 було перераховано на користь ТОВ "Ареал-2013" 128 520,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: "повернення коштів за пиломатеріали згідно листа про повернення коштів № 080324 від 08.03.24р."

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині повного та своєчасного повернення попередньої оплати, а тому позивач обгрунтовано звернувся до суду з позовом про стягнення несплаченої суми попередньої оплати у розмірі 300 000,00 гривень (428 520,00 гривень - 128 520,00 гривень = 300 000,00 гривень).

Водночас, судом встановлено, що після звернення позивача з позовом відповідач здійснив повне повернення попередньої оплати у розмірі 300 000,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 147 від 09.04.2024 на суму 100 000,00 гривень та платіжною інструкцією № 161 від 12.04.2024 на суму 200 000,00 гривень, банківськими виписками за період 09.04.2024 та 12.04.2024 (т. 1 а.с. 95, 96, 119-123).

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Приймаючи до уваги подані відповідачем під час розгляду справи докази сплати суми попередньої оплати у розмірі 300 000,00 гривень, провадження у справі в частині стягнення 300 000,00 гривень боргу підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 900,00 гривень інфляційних втрат та 2789,12 гривень 3% річних.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Як уже було зазначено, відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Вимогу про повернення суми попередньої оплати отримано відповідачем 08.03.2024. Таким чином, зважаючи на вимоги статті 693 ЦК України прострочення з виконання грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати виникло з 14.03.2024.

Як вбачається із розрахунку позивача ним здійснено нарахування інфляційних втрат згідно зі статтею 625 ГПК України за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 від суми боргу у розмірі 300 000,00 гривень Розмір інфляційних втрат згідно розрахунку позивача складає 900,00 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що при нарахуванні інфляційних втрат позивачем не враховано, що право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, виникає внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць (за кожен день) з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання з поставки (відвантаження) товару припинились внаслідок пред`явлення позивачем вимоги відповідачу щодо повернення 428520,00 гривень передоплати. Зважаючи, що вказану вимогу отримано відповідачем 08.03.2024, правомірним є нарахування інфляційних втрат з моменту прострочення виконання грошового зобов`язання - з 14.03.2024 до моменту його усунення.

Оскільки позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат до моменту виникнення грошового зобов`язання (за період з 01.02.2024 по 29.02.2024), у задоволенні вимог в частині стягнення 900,00 гривень інфляційних втрат слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних суд враховує таке.

Позивачем у позові зазначено, що відповідач повинен сплатити позивачу 3% річних за користування чужими грошовими коштами у відповідності до статті 536 ГПК України.

Водночас у розрахунку процентів за користування коштами позивачем зазначено - проценти за користування коштами, процентна ставка: 3% річних, згідно зі ст. 625 ЦК України. Розрахунок 3% річних здійснено за період з 22.12.2023 по 22.03.2024 на суму 128 520,00 гривень та за період з 26.01.2023 по 08.04.2024 на суму 300 000,00 гривень. Сума нарахованих позивачем до стягнення 3% річних становить 2789,12 гривень.

Згідно з частиною 3 статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18, частиною 2 статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно висновків викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20 "стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина 5 статті 694 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання."

За умовами частини 3 статті 693 визначені статтею 536 ЦК України проценти нараховуються від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору № 32 від 18.04.2023 обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця не встановлено. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами договором не визначено.

Водночас у відповідача (постачальника, продавця) виникло грошове зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) у зв`язку з пред`явленням позивачем вимоги повернути суму попередньої оплати відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, частини 2 статті 530 ЦК України у п`ятиденний строк від дня пред`явлення цієї вимоги (листа № 080324 від 08.03.2024), тобто у період з 09.03.2024 по 13.03.2024. Прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати попередньої оплати виникло з 14.03.2024.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, правомірними є нарахування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у порядку статті 625 ГПК України з урахуванням повернення відповідачем суми попередньої оплати (22.03.2024 128 520,00 гривень) та з урахуванням заявленого позивачем періоду нарахування 3 % річних - у період з 14.03.2024 по 21.03.2024 на суму 428 520,00 гривень та у період з 22.03.2024 по 08.04.2024 на 300000,00 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, з урахуванням дати виникнення прострочення грошового зобов`язання, суд дійшов висновку, що розмір 3 % річних становить 723,62 гривень.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних є обгрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 723,62 гривень (за період з 14.03.2024 по 08.04.2024 пропорційно до суми боргу).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення 2065,50 гривень 3% річних слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 723,62 гривень 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню, у задоволенні решти заявлених вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються зокрема з судового збору.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні до суду позивачем із позовними вимогами про стягнення 303 689,12 гривень заборгованості згідно платіжної інструкції № 1073 від 09.04.2024 сплачено судовий збір у розмірі 4555,34 гривень.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи, що провадження у справі в частині стягнення 300 000,00 гривень основного боргу підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, частина сплаченого судового збору в сумі 4499,77 гривень підлягає поверненню позивачу відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Разом з тим за відсутності клопотання позивача про повернення вказаної суми судового збору питання щодо повернення 4 499,77 гривень сплаченого позивачем судового збору під час ухвалення рішення судом не вирішується.

Нерозподілений судовий збір складає 55,57 гривень.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 10,93 гривень (у відсотковому співвідношенні (0,24%) до задоволених позовних вимог) покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 44,64 гривень (у відсотковому співвідношенні (0,98%) до позовних вимог у задоволенні яких судом відмовлено) слід залишити за позивачем.

Також відповідно до позовної заяви та доданих до неї доказів, позивач просить стягнути з відповідача 6000,00 гривень понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Розглянувши вимогу про стягнення понесених позивачем витрат пов`язаних з розглядом справи, суд дійшов висновку про таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 ГПК України, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями абзацу 1 частини 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем з дотриманням вимог, передбачених частиною 8 статті 129 ГПК України, разом із позовною заявою на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано суду копію договору про надання правової допомоги № 01/04-24 від 01.04.2024, копію акту від 08.04.2024 наданих послуг до договору про надання правової допомоги № 01/04-24 від 01.04.2024, копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 04/24 від 08.04.2024 про оплату позивачем 6000,00 гривень на підставі договору про надання правової допомоги № 01/04-24 від 01.04.2024.

Згідно з пунктом 1.1. договору про надання правової допомоги № 01/04-24 від 01.04.2024 виконавець зобов`язується надати замовнику юридичні послуги, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

За умовами пункту 3.1. договору про надання правової допомоги № 01/04-24 від 01.04.2024 вартість послуг визначається в акті наданих послуг.

Як вбачається із акту від 08.04.2024 наданих послуг до договору про надання правової допомоги № 01/04-24 від 01.04.2024 сторони домовилися, що адвокатом надані в повному обсязі правові послуги з питання направлення позовної заяви до Дочірнього підприємства "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" про стягнення грошових коштів та штрафних санкцій до Господарського суду Вінницької області, а саме: надано усні консультації та роз`яснення з юридичних питань - напрямку господарського права; надано послуги зі складання позову до Господарського суду Вінницької області; сторони домовилися, що вартість наданої правової допомоги становить 6 000,00 гривень, які клієнт зобов`язується сплатити протягом не пізніше трьох днів з датипідписання цього акту; клієнт підтверджує, що у нього відсутні будь які претензії до адвоката з приводу якості, своєчасності та повноти наданої йому правової допомоги.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 04/24 від 08.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013" 08.04.2024 сплачено 6 000,00 гривень на підставі договору про надання правової допомоги № 01/04-24 від 01.04.2024.

Таким чином, загальний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цієї справи в суді першої інстанції, становить фіксовану суму 6 000,00 гривень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов`язаними з розглядом справи.

Згідно з частиною 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідачем не заявлено та не спростовано вимог позивача в цій частині.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, документально обґрунтовано обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов`язані з розглядом справи № 902/427/24 у сумі 6 000,00 гривень. Розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд дійшов висновку, що витрати Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у сумі 6 000,00 гривень.

Положеннями частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Здійснюючи розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такий розподіл має бути здійснений з урахуванням критеріїв, яким керувався суд під час розподілу між сторонами витрат на сплату судового збору, а саме в частині суми обгрунтованих позовних вимог, у тому числі в частині закриття провадження у справі, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача, а в частині вимог у задоволенні яких було відмовлено у зв`язку із їх необгрунтованістю, такі витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 941,20 гривень покладаються на відповідача, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 58,80 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі № 902/427/24 в частині вимог про стягнення 300 000,00 гривень боргу закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Калинівський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" (22436, Вінницька обл., Хмільницький р-н, село Павлівка, вулиця Миру, будинок 215, ідентифікаційний код юридичної особи 36071448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал-2013" (69093, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Академіка Александрова, будинок 5, квартира 84, ідентифікаційний код юридичної особи 38910797) 723,62 гривень (сімсот двадцять три гривні, 62 копійки) 3% річних, 10,93 гривень (десять гривень, 93 копійки) судових витрат зі сплати судового збору та 5 941,20 гривень (п`ять тисяч дев`ятсот сорок одну гривню, 20 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 900,00 гривень інфляційних втрат та 2 065,50 гривень 3% річних відмовити.

6. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 44,64 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 58,80 гривень покласти на позивача.

7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повний текст рішення складено 05 липня 2024 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2, 3 - сторонам, до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.