Рішення
від 17.06.2024 по справі 908/404/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/30/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2024 Справа № 908/404/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Проскуряков К.В. за участі секретаря судового засідання Соколова А.А. розглянув матеріали справи

За позовом: Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (вул. Якова Новицького, буд. 5, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 0290997323; електронна пошта: vzop@zap.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі:

Позивача: Західного офісу Держаудитслужби (вул. Костюшка, буд. 8, м. Львів, 79000; код ЄДРПОУ 40479801; електронна пошта: 131315@dasu.gov.ua)

До відповідачів:

1 - Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815; електронна пошта: uz@uz.gov.ua) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Гоголя, буд. 1, м. Львів, 79007; код ЄДРПОУ 40081195; електронна пошта: contract@railway.lviv.ua)

2 - Приватного підприємства "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" (вул. Північне шосе, буд. 4, м.Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 30829259)

про визнання недійсним договору №Л/ДПРК-161554/НЮ

від 20.12.2016 та стягнення 1 126 800,00 грн.

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Гапонова В.М., посвідчення № 075791 від 01.03.2023, прокурор відділу;

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача-1: Гачак І.О. (в режимі відеоконференції), довіреність № 422 від 10.01.2024, свідоцтво № 661 від 25.11.2011, адвокат;

Від відповідача-2: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

16.02.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі: Західного офісу Держаудитслужби до відповідачів: 1 - Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", 2 - Приватного підприємства "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" про визнання недійсним договору №Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016 та стягнення 1 126 800,00 грн.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2024 справу №908/404/24 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 908/404/24 в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.03.2024 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов`язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 13.03.2024 № 908/404/24 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про забезпечення проведення судового засідання призначеного на 18.03.2024 об 11:00 в режимі відеоконференції та вирішено судове засідання проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду використанням підсистеми "Електронний суд".

13.03.2024 від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до суду надійшла заява № б/н від 13.03.2024 (вх. № 5802/08-08/24 від 13.03.2024) про застосування строків позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім цього, 14.03.2024 від АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" до суду надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 13.03.2024 (вх. № 5938/08-08/24 від 14.03.2024), згідно якого відповідач-1 заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити.

18.03.2024 від заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області до суду надійшла відповідь на відзив № 52-103-2745вих-24 від 18.03.2024 (вх. № 6130/08-08/24 від 18.03.2024), в якій заступник керівника зазначив про необґрунтованість заперечень відповідача-1 викладених у відзиві на позовну заяву та підтримав заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 18.03.2024 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 17.04.2024 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв`язку з використанням підсистеми "Електронний суд" ЄСІКС.

05.04.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС від Позивача надійшла заява, у якій вказано, що письмова позиція Західного офісу Держаудитслужби викладена у листі №131313-17/9772-2023 від 22.12.2023, який було долучено до позовної заяви (п. 14 додатків) та просить врахувати вказаний лист як письмові пояснення у справі №908/404/24.

Ухвалою суду від 17.04.2024 № 908/404/24 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 20.05.2024 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції. Запропоновано відповідачу-2 виконати вимоги ухвали суду від 18.03.2024 та здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою від 20.05.2024 судом оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 17.06.2024 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою. Призначене судове засідання ухвалено здійснювати в режимі відеоконференцзв`язку з використанням підсистеми "Електронний суд".

29.05.2024р. через систему "Електронний суд" Позивач надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності його пер ставника.

В судовому зсіданні 17.06.2024р., яке проводилося в режимі відеоконференцзв`язку з використанням підсистеми "Електронний суд", судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокурор посилається на ст.ст. 9, 19, 131-1, 140 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 1, 4, 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст.ст. 1, 3, 7, 8, 32, 36 Закону України "Про публічні закупівлі", ст.ст. 13, 16, 202, 203, 215, 216, 228, 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 6, 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", та просить визнати недійсним договір №Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016 та стягнути 1 126 800,00 грн.. При цьому вказує, що Регіональною філією «Львівська залізниця» 11.11.2016 в електронній системі публічних закупівель «Prozorro» опубліковано відомості про проведення відкритих торгів - ДК 021:2015:09130000-9. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 940 000,00 гривень. Участь у вказаній закупівлі прийняли два суб`єкти господарювання: ПП «Агросервіс» з пропозицією 939 000,00 грн та ТОВ «Черкаси-Ексім-Транс» з пропозицією 940 000,00 грн. Критерієм вибору переможця була ціна 100%. На підставі повідомлення від 06.12.2016 в електронній системі публічних закупівель «Prozorro» переможцем електронних торгів визнано ПП «АГРОСЕРВІС». 20.12.2016 між ПАТ «Українська залізниця», в особі Виробничого структурного підрозділу «Служба локомотивного господарства» Регіональної філії «Львівська залізниця», та ПП «АГРОСЕРВІС» укладено спірний договір. Предметом цього договору є паливо пічне побутове у кількості 60 тон на загальну суму 1 126 800,00 грн. (п. 1.2., 3.2. та додаток № І до договору). Адміністративна колегія Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у своєму рішенні № 73/12-р/к від 29.10.2019 дійшла висновку, що ТОВ «ЧЕРКАСИ-ЕКСІМ-ТРАНС» та ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» під час підготовки документації та участі у торгах на закупівлю діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель за Законом України «Про публічні закупівлі». Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ТОВ «ЧЕРКАСИ-ЕКСІМ-ТРАНС» та ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результат проведених торгів, порушивши право Замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції». У діях ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення зазначеного тендера та недобросовісне отримання права на укладення договору. Таким чином, завідомо суперечлива мета дій Відповідача 2 полягала у тому, щоб уникнути встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах. Отже, придбання РФ «Львівська залізниця» нафти і дистилятів проведено за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її видимості. Поведінка ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» та ТОВ «ЧЕРКАСИ-ЕКСІМ-ТРАНС» під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель. Тому договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. З ст. 228 ЦК України. Вищенаведене свідчить про наявність у Відповідача 2 умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку. Враховуючи наявність умислу лише у ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД», як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти у сумі 1 126 800,00 грн. за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави. Оскільки про факт вчинення Відповідачем 2 антиконкурентних узгоджених дій у вигляді спотворення результатів торгів, проведених Відповідачем 1, стало відомо з рішення адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к від 29.10.2019, то про порушення договором інтересів держави та суспільства з умислу ПП «АГРОСЕРВІС» та про особу, яка його вчинила, позивач, прокурор могли довідатися лише 29.10.2019, а отже, з цього дня розпочався перебіг строку позовної давності. Строк позовної давності було продовжено в силу положень законодавства у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та в подальшому з початком військової агресії проти України, а тому станом на дату звернення до суду з вимогами про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності строк позовної давності не пропущений.

Заперечуючи проти позовних вимог Відповідач у відзиві вказує на те, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Західний офіс Держаудитслужби листом від 22.12.2023 № 131313-17/9772-2023 не відмовився здійснювати представництво інтересів держави, а лише повідомив прокурора, що минули строки. Прокурором до матеріалів цієї справи не долучено повідомлення, що ним буде подано цей позов. Тобто, не дотримано процедури щодо представництва, а відповідно і не отримав права бути позивачем у цій справі. Крім цього, у випадку визнання цього договору недійсним залізниця буде змушена компенсувати вартість товару за цим договором, який на дату відшкодування може бути навіть більшою, аніж на дату проведення тендеру. Таким чином, державні інтереси не будуть захищені, а навпаки створюється ризик їх подальшого порушення. Прокурором не враховано порушення прав та інтересів сторін договору про закупівлю, внаслідок оспорювання його прокурором, з огляду на вже витрачені на закупівлю грошові кошти та повне виконання умов договору залізницею, їх прийняття та оплату замовником. Посилаючись на абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України вказує, що навіть у разі визнання недійсним договору покупець (залізниця) не матиме змоги повернути товар постачальнику чи оголосити на означений товар нову закупівлю. У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину залізницею сплачено кошти, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 вказує, що інтерес позивачів та прокурора має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу. Також обґрунтовуючи свої заперечення нормами статей 3, 15, 16, 215, 216, 203 ЦК України, та посилаючись на правові позиції Верховного Суду України зазначає, що зі змісту заявленого позову вбачається, що його подано на захист порушених, на думку прокурора, матеріальних інтересів держави, з підстав не застосування конкурентної та прозорої процедури закупівлі та при недотриманні визначеного законодавством принципу максимальної ефективності та економічної обґрунтованості, а отже, задоволенню такого позову мало б передувати доведення прокурором щонайменше суми збитків, понесених державою внаслідок укладення правочину на визначених сторонами умовах, та встановлення їх невигідності для держави. Однак, відповідних доказів прокурором надано не було. Прокурором у позовній заяві не доведено обставин щодо невідповідності кількості, вартості або ж якості поставленого товару, розміру збитків, чи інших істотних порушень, які б могли вплинути на виконання умов оспорюваного договору. Прокурором також не доведено наявність інших потенційних учасників закупівлі, що могли б задовольнити потреби залізниці за менші кошти, ні наявність на ринку, на той час, більш вигідних для залізниці цінових пропозицій, незважаючи на те, що вказане є невід`ємною частиною для висновку про порушення прав держави, та, відповідно, про можливість задовольнити заявлені у справі вимоги із вказаних підстав. Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.09.2021 у справі № 905/1870/20. Прокурор звертаючись до суду з позовом, фактично заявив вимоги від імені та в інтересах залізниці (відповідача-1) про стягнення коштів з відповідача-2, при цьому фактично вимагає застосувати односторонню реституцію, яка не передбачена чинним законодавством. Також с посиланням на рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 (справа №1-11/2012) зазначив, що цей позов не відповідає критеріям пропорційності, оскільки може призвести до безпідставного порушення майнових прав господарюючих суб`єктів - сторін договору.

У своїй відповіді на відзив прокурор вказав, що прокурором належним чином дотримано процедуру представництва інтересів держави, передбачену ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що документально підтверджується долученими до позову матеріалами. Окружною прокуратурою з`ясовано, що Західний офіс Держаудитслужби як орган уповноважений державою здійснювати захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює, у зв`язку з чим прокурор листом №52-103-12282вих-23 від 08.12.2023 інформував Позивача щодо необхідності вжиття заходів до звернення до суду із відповідним позовом. У свою чергу, Західний офіс Держаудитслужби будучи належним чином проінформованим прокурором про наявність порушених інтересів держави не вжив заходів на поновлення інтересів держави, а лише констатував про відсутність підстав для вжиття заходів шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним оскаржуваного договору (лист № 131313-17/9772-2023 від 22.12.2023). Враховуючи усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень, прокурор дотримавшись розумного строку (майже три місці з моменту інформування про порушення інтересів держави), звернувся до суду із вказаним позовом, попередньо направивши Західному офісу Держаудитслужби повідомлення № 52-103-1009вих-24 від 05.02.2024 про вжиття заходів представницького характеру, яке долучено до позовної заяви (додаток №19 до позову). Щодо обраного способу захисту прокурор вказав, що частинами 5 та 6 ЦК України передбачено, що не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Частиною 3 ст. 228 ЦК України визначено, що якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до обраного способу захисту Відповідач 1 не має повертати за спірним договором товар (надані послуги) або його вартість (принцип двосторонньої реституції не застосовується). Адже умисел на порушення інтересів держави був лише з боку ПП «Енерго Холдинг ЛТД», тому замість загальної реституції у порядку ч. 1ст. 216 ЦК України мають застосовуватися спеціальні наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України. Таким чином, обставини справи, які зазначені у позовні заяві, свідчать про належним чином обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави, який включає позовні вимоги і щодо визнання недійсним договору, і щодо застосування наслідків такої недійсності, та не призведе до стягнення коштів з Відповідача 1 за порушення, вчинені іншим суб`єктом господарювання.

13.03.2024 Відповідач надав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій з посиланням на ст. 253, ч. 5 ст. 261 ЦК України зазначив, що пунктом 10.1 договору від 20.12.2016 № Л/ДПРК-161554/НЮ сторони узгодили, що цей договір діє до 31.12.2016, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. 27.02.2017 залізницею була здійснена оплата за поставлений товар, тобто зобов`язання за цим договором були виконані. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, строк позовної давності обчислюється, виходячи із наступного: 28.02.2017 + 3 роки = 28.02.2020. З описаного вище випливає, що строк позовної давності для подання цієї позовної заяви сплив ще до початку запровадження Кабінетом Міністрів України карантину. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 253, 261, ч. 4 ст. 267 ЦК України просить суд застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено, що ухвали від 21.02.2024, 18.03.2024 та 17.04.2024 по справі № 908/404/24, які надіслані на адресу Приватного підприємства "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" (вул. Північне шосе, буд. 4, м. Запоріжжя, 69006) повернулись до суду з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає наступне. У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії

Відповідач-2 письмового відзиву на позовну заяву до суду не надіслав, його представник у судові засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначених судових засідань повідомлений належним чином шляхом направлення відповідних ухвал суду на поштову адресу відповідача - 2. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача - 2 або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що проведеною Вознесенівською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області перевіркою встановлено, що Регіональною філією «Львівська залізниця» 11.11.2016 в електронній системі публічних закупівель «Prozorro» опубліковано відомості про проведення відкритих торгів - ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти (ідентифікатор закупівлі UА-2016-11-11-001519-а). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 940 000,00 гривень.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі взяли два суб`єкти господарювання: ПП «Агросервіс» з пропозицією 939 000,00 грн. та ТОВ «Черкаси-Ексім-Транс» з пропозицією 940 000,00 грн. Критерієм вибору переможця була ціна 100%.

01.12.2016р. відбулось розкриття тендерних пропозицій.

На підставі повідомлення про намір укласти договір, складеного головою тендерного комітету Замовника та опублікованого 06.12.2016 в електронній системі публічних закупівель «Prozorro» переможцем електронних торгів визнано ПП «АГРОСЕРВІС».

06.12.2016 електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір з переможцем торгів ПП «АГРОСЕРВІС».

20.12.2016 між ПАТ «Українська залізниця», в особі Виробничого структурного підрозділу «Служба локомотивного господарства» Регіональної філії «Львівська залізниця», та ПП «АГРОСЕРВІС» укладено договір №Л/ДПРК-161554/НЮ.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що Постачальник зобов`язується у 2016 році поставити Покупцеві товар, зазначений у Специфікації № 1, а Покупець прийняти і оплатити такий товар.

Предметом цього договору є паливо пічне побутове у кількості 60 тон на загальну суму 1 126 800,00 грн. (п. 1.2., 3.2. та додаток № 1 до договору).

Пунктом 10.1. Договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

РФ «Львівська залізниця» листом № Т-2/209 від 17.01.2024 повідомила, що ПП «АГРОСЕРВІС» у грудні 2016 року поставило для Покупця 60 тон палива пічного побутового відповідно до умов договору. Оплата проведена за договором у повному обсязі.

Згідно з платіжними дорученнями № 271 від 27.02.2017, № 176824 від 23.03.2017 РФ «Львівська залізниця» перераховано на рахунок ПП «АГРОСЕРВІС» грошові кошти у сумі 1 126 800,00 грн., що свідчить про повне виконання покупцем своїх зобов`язань за придбаний товар.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне підприємство «АГРОСЕРВІС» (ідентифікаційний код юридичної особи: 30829259) змінило своє найменування на Приватне підприємство «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» (ідентифікаційний код юридичної особи: 30829259) та змінило місцезнаходження на: 69006, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 4 (державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи від 06.08.2019 за № 10261050021004622).

У подальшому, рішенням адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к від 29.10.2019 визнано ТОВ «ЧЕРКАСИ-ЕКСІМ-ТРАНС» та ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю - «Палива пічного побутового рідкого» (оголошення UA-2016-11-11-001519-а), проведених Регіональною філією «Львівська залізниця ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (п. 7резолютивної частини рішення АКМУ).

Під час розгляду адміністративною колегією Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи № 03-22-09/18 було встановлено обставини, які свідчать про узгоджену поведінку ТОВ «ЧЕРКАСИ-ЕКСІМ-ТРАНС» та ПП «АГРОСЕРВІС» (ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД») під час участі у торгах, що підтверджується наступним: наявність сталих господарських відносин; використання одних і тих же засобів зв`язку під час участі у торгах; завантаженні документів з одних і тих же ІР-адрес; поданні податкової звітності з однієї поштової скриньки та з одних і тих же ІР-адрес; використанні одних ІР-адрес при вході до електронного кабінету банківських рахунків; схожості в оформленні документів у тендерних пропозиціях ТОВ «ЧЕРКАСИ-ЕКСІМ-ТРАНС» та ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» під час участі у торгах, не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) учасниками торгів своєї поведінки при підготовці до участі та участі у процедурі закупівлі, зокрема про обмін між ними інформацією (п. 176 рішення АКМУ).

З огляду на викладене, адміністративна колегія Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у своєму рішенні № 73/12-р/к від 29.10.2019 дійшла висновку, що ТОВ «ЧЕРКАСИ-ЕКСІМ-ТРАНС» та ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» під час підготовки документації та участі у торгах на закупівлю діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель за Законом України «Про публічні закупівлі». Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ТОВ «ЧЕРКАСИ-ЕКСІМ-ТРАНС» та ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результат проведених торгів, порушивши право Замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції». Така поведінка ТОВ «ЧЕРКАСИ-ЕКСІМ-ТРАНС» та ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Вказаним рішенням адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» накладено штраф за виявлені порушення у сумі 68 000,00 грн. Відносно ТОВ «ЧЕРКСАСИ-ЕКСТМ-ТРАНС» розгляд справи було закрито на підставі припинення юридичної особи згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис про припинення від 31.05.2019 №10261110016005676).

За інформацією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, наданої листом № 60-02/63 від 09.01.2024, рішення адміністративної колегії ТОВ «Черкаси-Ексім-Транс» та ПП «ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД» до суду не оскаржувалося та останніми добровільно виконано не було.

В подальшому Черкаське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою за вих. №01/99 від 28.09.2020 про стягнення з Приватного підприємства "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" штрафу та пені за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановлених рішенням від 29.10.2019 року № 73/12-р/к у справі № 03-22-09/18 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу".

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.12.2020 справа № 908/2561/20 позовні вимоги Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Приватного підприємства "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" до загального фонду Державного бюджету України штраф в сумі 408000 грн. 00 коп. за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладений рішенням Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.10.2019 року № 73/12-р/к у справі № 03-22-09/18, та пеню в сумі 408000 грн. 00 коп. за прострочення терміну сплати штрафу.

Вказане рішення до апеляційного суду не оскаржувалося, набрало законної сили 20.01.2021р., на виконання якого було видано судові накази.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

В частині 3 ст. 5 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

У постанові Верховного Суду об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, зокрема, визначено, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В частині 5 статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісна конкуренція.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

У статті 1, ч. 2 ст. 4 цього Закону визначено, що економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання,внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Згідно з п. 4 частини 2 статті 6 зазначеного Закону, антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

За змістом п. 1 ст. 50 цього Закону антиконкурентні узгоджені дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Як визначено у преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі" № 922-VIII від 25.12.2015 (в редакції, чинній на момент оголошення та проведення процедури закупівлі, за результатами якої відповідачами укладено оспорюваний договір), цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент укладення договору), договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, установлених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.

Як зазначалося вище, рішенням Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к від 29.10.2019 у справі № 03-22-09/18 визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаси-Ексім-Транс" (м. Черкаси, код ЄДРПОУ 34404529) та Приватне підприємство "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" (код ЄДРПОУ 30829259) вчинили правопорушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю - "Палива пічного побутового рідкого" (оголошення UА-2016-11-11-001519-а), проведених Регіональною філією «Львівська залізниця» (Торги № 4 за рішенням).

Адміністративна колегія Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у рішенні від № 73/12-р/к від 29.10.2019 у справі № 03-22-09/18 дійшла висновку, що поведінка ТОВ "Черкаси-Ексім-Транс" та ПП "Агросервіс" (ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД") становить антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів). Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції учасники тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, отже, спотворили результат проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак вчинили узгоджені дії, заборонені Законом України "Про захист економічної конкуренції".

В подальшому, відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України №23-рп від 28.11.2019 "Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України", з червня 2020 Черкаське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету було припинено шляхом приєднання до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, яке, в свою чергу, перейменовано на Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

У позовній заяві прокурором зазначено, що за інформацією, наданню в листі Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №60-02/63 від 09.01.2024, рішення адміністративної колегії від № 73/12-р/к від 29.10.2019 у справі № 03-22-09/18 в судовому порядку не оскаржувалось. Оскільки зазначене рішення добровільно не виконано, Черкаське обласне територіального відділення Антимонопольного комітету України звернулось з позовом до Господарського суду Запорізької області, яким 21.12.2020 прийнято рішення у справі №908/2561/20 про стягнення з ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" штрафу та пені, на виконання якого видані накази про примусове стягнення.

За відсутності доказів скасування в установленому законом порядку вказаного рішення Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к від 29.10.2019 у справі № 03-22-09/18, воно є чинним. Доказів протилежного матеріали даної господарської справи не містять.

Приймаючи рішення у справі суд враховує, що частиною 3 статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Прийняття та дотримання законодавства про боротьбу з недобросовісною конкуренцією, зокрема, у сфері публічних закупівель та закупівель, які прирівнюються до державних, відповідає інтересам держави (суспільства). Саме держава взяла на себе обов`язок відповідно до статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" здійснювати заходи щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб`єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції (п.5.39 постанови Верховний Суду від 26.10.2022 у справі №904/5558/20).

Невід`ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища - як результату й сукупності умов взаємодії усіх суб`єктів ринку, за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію.

Вільне змагання суб`єктів господарювання-підприємців забезпечує встановлення цін на рівні, що призводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійсненню науково-технічного прогресу. Ефективна економіка, як наслідок, відповідно забезпечує підвищення ефективності на одиницю ресурсів, що використовуються, сприяючи зростанню продуктивності. Висока та динамічна продуктивність капіталу, як інвестиційна складова, та продуктивність праці, як соціальна складова, є запорукою зростання загального добробуту.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

З 21.02.2019 набрали чинності зміни до Конституції України щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору (стаття 85 Конституції України).

Порушення законодавства про публічні закупівлі призводять до підриву авторитету Української держави перед Європейським співтовариством, свідчать про невиконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, яка ратифікована Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII, нівелюють конституційні засади, тобто фактично відтерміновують набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору.

З позовної заяви вбачається, що вона має на меті комплексний захист інтересів держави, порушених внаслідок укладення спірного договору. В обґрунтування позову прокурор, зокрема, зазначає, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій (що стосуються спотворення результатів торгів) заборонених відповідно до п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є: спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору; мета правочину завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), яка означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 по справі № 910/114/19, предметом у якій було визнання недійсним договору про закупівлю як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, вказав, що визначене положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом вимог. Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, окрім вироку суду, постановленого у кримінальній справі може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у главі V ГПК України (п.п. 32 - 34 постанови).

Обставини вчинення ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі "Палива пічного побутового рідкого" (оголошення UА-2016-11-11-001519-а), проведених Регіональною філією «Львівська залізниця» (Торги № 4 за рішенням), підтверджуються рішенням Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №73/12-р/к від 29.10.2019 у справі № 03-22-09/18.

Орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення учасниками закупівлі, у тому числі ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" (попередня назва - ПП "Агросервіс"), законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цього тендера.

Поведінка ТОВ "Черкаси-Ексім-Транс" та ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" (ПП "Агросервіс") під час участі у процедурі закупівлі явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель.

Таким чином протиправні дії ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що, в свою чергу, не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки обмежує розвиток конкуренції у державі.

Також суд виходить з того, що видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Статтею 7 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

У свою чергу практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається завдяки Закону України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.

Враховуючи викладене, у діях ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже придбання товару Регіональною філією «Львівська залізниця» ПАТ "Українська залізниця" за спірним Договором № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р. укладеним з ПП "Агросервіс" (на даний час - ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД"), за наслідками вищезазначеної закупівлі, відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її видимості.

Обставини вчинення та наслідки таких діянь свідчать про невідповідність вищевказаних фактів, як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб`єктів господарювання. Виконання зобов`язань за оскаржуваним правочином, укладеним із порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, не відповідає принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.

На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що Договір № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р., укладений відповідачами за наслідками процедури закупівлі, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, тому позовні вимоги про визнання його недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідачами протилежного не доведено, належних доказів на спростування заявлених позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним суду не надано.

Щодо застосування наслідків недійсності договору № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р.

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним (ч. ч. 1, 2 статті 228 України), натомість правочин, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам може бути визнаний недійсним із застосуванням відповідних правових наслідків його недійсності (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Так, згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні положення щодо правових наслідків визнання недійсним господарського зобов`язання як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства містяться у частині 1 ст. 208 ГК України.

Верховним Судом у постанові від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20 зроблено правовий висновок, що на стадії коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 зазначила, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених в ст.216 ЦК України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочину, визнаного таким судом, є обов`язковими та не можуть бути проігноровані його сторонами.

Як зазначалося вище, на виконання договору № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р. укладеного між ПАТ «Українська залізниця», в особі Виробничого структурного підрозділу «Служба локомотивного господарства» Регіональної філії «Львівська залізниця», та ПП «АГРОСЕРВІС», останнє у грудні 2016 року поставило для Покупця 60 тон палива пічного побутового відповідно до умов договору. Оплата проведена за договором у повному обсязі. Згідно з платіжними дорученнями № 271 від 27.02.2017, № 176824 від 23.03.2017 РФ «Львівська залізниця» перераховано на рахунок ПП «АГРОСЕРВІС» грошові кошти у сумі 1 126 800,00 грн., що свідчить про повне виконання покупцем своїх зобов`язань за придбаний товар. Про наявність рішення рішенням Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №73/12-р/к від 29.10.2019 у справі № 03-22-09/18 Регіональній філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» стало відомо лише з листа прокуратури від 03.01.2024р. Умови договору було виконано у 2017 році, а вказане рішення було прийнято після виконання його умов (лист № Т-2/209 від 17.01.2024).

Незважаючи на притягнення ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" до відповідальності у вигляді накладення штрафу за вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, негативні наслідки укладення між відповідачами Договору № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р. залишаються не усунутими. Зазначене не призводить до поновлення інтересів держави, порушених вчиненням антиконкурентних узгоджений дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі, оскільки не сумісне з основними засадами цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2018 у справі № № 911/639/17 вказано, що для правильного застосування правових наслідків за приписами ч.3 ст. 228 ЦК України необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Наведеним вище підтверджується, що замовник - Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» під час проведення торгів та прийняття рішення про визначення переможця № 2248 від 06.12.20216р., а також на дату укладення Договору № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р. не було та не могло бути відомо про порушення учасниками вказаної закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цього тендера, що в подальшому було встановлено рішенням Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к від 29.10.2019 у справі № 03-22-09/18.

У той же час, ПП "Агросервіс" (на даний час - ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД"), маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, взявши участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, нівелювавши змагальність у ній, не міг не усвідомлювати протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, отримавши внаслідок таких незаконних дій право на укладення договору, за яким одержав кошти в сумі 1 126 800,00 грн.

Вищезазначене свідчить про наявність умислу лише у однієї сторони оспорюваного правочину - ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" (відповідача-2) на укладення договору, який суперечить інтересам держави й суспільства.

В даному випадку застосування положень ч. 3 ст. 228 ЦК України є ефективним способом захисту для відновлення інтересів держави, є справедливою сатисфакцією, та належним заходом впливу на правопорушника з метою запобігання та неприпустимості ним вчинення подібного у подальшому.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету" затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Зокрема, Держаудитслужбою здійснюється контроль за правильністю та своєчасністю надходження доходів до бюджету за кодом класифікації 24060300 "Інші надходження".

Враховуючи наявність умислу лише у ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД", як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти за цим правочином у розмірі 1 126 800,00 грн. повинні бути повернуті Регіональній філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а отримані останнім за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави в особі Південного офісу Держаудитслужби.

Щодо застосування позовної давності.

Регіональною філією «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» 13.03.2024 до суду подано Заяву про застосування строків позовної давності у справі № 908/404/24.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21: "Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу".

Отже, інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Також ч. 1 ст. 223 ГК України встановлено, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).

У свою чергу ст. 258 ЦК України не встановлює спеціальної позовної давності до вимог про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до абз. 1 п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 статті 267 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)).

Як вбачається з матеріалів справи спірна закупівля проводилася Регіональною філією «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» у грудні 2016 року, а саме 01.12.2016р. здійснено розкриття тендерної пропозиції, 06.12.2016 прийнято рішення про визначення ПП «АГРОСЕРВІС» (нове найменування - ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД") переможцем № 2248 та електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір з переможцем торгів ПП «АГРОСЕРВІС».

Оскільки вказана публічна закупівля проведена з порушенням її учасниками ТОВ "Черкаси-Ексім-Транс" та ПП "ЕНЕРГО ХОЛДИНГ ЛТД" (ПП "Агросервіс") законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення її результатів, що в подальшому було встановлено рішенням Адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к від 29.10.2019 у справі № 03-22-09/18, то суд дійшов висновку, що загальний строк позовної давності щодо оспорення результатів цієї закупівлі або притягнення винних осіб (учасників закупівлі) до відповідальності почав свій перебіг з 07.12.2016р.

20.12.2016 ПАТ «Українська залізниця» в особі Виробничого структурного підрозділу «Служба локомотивного господарства» Регіональної філії «Львівська залізниця» з переможцем вказаної закупівлі - ПП «АГРОСЕРВІС» було укладено договір № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р, який, що встановлено судом у цьому рішенні, завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а тому наявні підстави для визнання його недійсним та застосування наслідків недійсності цього правочину.

Оскільки відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, то загальний строк позовної давності щодо заявлення позовних вимог про визнання правочину недійсним починає свій перебіг з наступного дня після його укладення (вчинення) - у спірному випадку - з 21.12.2016р.

Вказане означає, що в силу ч. 1 ст. 261 ЦК України, за змістом якої початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд, саме з цієї дати усі уповноважені державною органи Антимонопольного комітету України чи Державної аудиторської служби в межах своїх повноважень мали право, реальну можливість та обов`язок вживати заходів щодо виявлення порушень при здійсненні спірної закупівлі UA-2016-11-11-001519-а.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначеної норми права викладено в постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 136/277/18, від 10.07.2019 у справі № 321/1702/16-ц.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ч. 1 ст. 261 ЦК України, в поєднанні із загальним правилом, встановленим ст. ст. 13, 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, указує, що Відповідач має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, у цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, у результаті яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх учинив.

Такий правовий висновок щодо застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України в подібних правовідносинах викладено Верховним Судом у постановах від 24.07.2019 у справі № 521/14384/16-ц, від 02.07.2019 у справі № 925/271/18.

З матеріалів справи вбачається, що інформація про спірну закупівлю UA-2016-11-11-001519-а була розміщена та проводилася на загальнодоступному електронному веб-порталі публічних закупівель "Prozorro", тобто вказані уповноважені державні органи мали можливість своєчасно виявити порушення учасниками цієї закупівель законодавства про захист економічної конкуренції.

Проте, прокурор у позовній заяві вказав, що про факт вчинення Відповідачем-2 антиконкурентних узгоджених дій у вигляді спотворення результатів торгів, проведених Відповідачем-1, йому стало відомо з рішення адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к від 29.10.2019. Як наслідок, про порушення договором інтересів держави та суспільства з умислу ПП «АГРОСЕРВІС» та про особу, яка його вчинила, позивач, прокурор могли довідатися лише 29.10.2019, а отже, з цього дня розпочався перебіг строку позовної давності.

Оцінюючи доводи сторін в цій частині суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 щодо обчислення строку позовної давності за позовом прокурора, а саме:

"33. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

34. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

35. Суд апеляційної інстанції вказав, що позовна давність не може поширюватись на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки має місце так зване триваюче правопорушення, і власник може пред`явити позов на захист його права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення.

36. У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

37. Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

38. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

43.Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.

44. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

45.Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

46.Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

47. У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

48. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

49.Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

51.Оскільки прокурор пред`явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просили відповідачі, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг і висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

59.Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

62.Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

63.Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

64. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

65. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

66.Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів."

З позовної заяви вбачається що прокурор у цій справі звернувся з позовом довідавшись про порушення інтересів держави з рішення адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к від 29.10.2019р, тобто не раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та за наявності відповідного органу державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Отже, суд дійшов висновку, що позовна давність у цій справі має обчислюватися не з дня коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, а з дня коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суд також враховує, що згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

З положень ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", зокрема, слідує, що головними завданнями органу державного фінансового контролю, серед іншого, є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1, п. 8, п. 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Як вбачається зі змісту Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (пп. 1, 3 п. 3 Положення). Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль, зокрема, через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; моніторингу закупівель (підпункт 3 пункту 4 Положення); вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, в т.ч., звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 9 пункту 4 Положення).

Згідно з підпунктом 20 пункту 6 вказаного Положення, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

Постановою Кабінету Міністрів України № 266 від 06.04.2016 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби" затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до пункту 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Львівської області - за місцем проведення закупівлі у м. Львові - здійснює Західний офіс Держаудитслужби, який мав здійснювати моніторинг публічних закупівель з грудня 2016 року.

Однак, суд у цій справі також враховує, що само по собі встановлене порушення при здійсненні спірної публічної закупівлі стосується вчинення її учасниками антиконкурентних узгоджених дій у вигляді спотворення результатів торгів, проведених Відповідачем-1, чим порушено п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Відповідно ч. 4 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Статтею 42 Цього Закону встановлено, що строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п`ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.

З наведеного суд дійшов висновку, що уповноважені органи Антимонопольного комітету України протягом 5 років з дня вчинення порушення мали право притягнути учасників спірної публічної закупівлі, переможець яких визначений 06.12.2016р., до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Рішення адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к прийнято 29.10.2019р. тобто в межах вказаного 5-річного строку.

Однак, цей строк давності притягнення до відповідальності є відмінним від загального трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, перебіг якого починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦКУ).

На думку суду прокурор помилково обчислює вказаний 3-річний строк позовної давності з дати прийняття Рішення адміністративної колегії Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 73/12-р/к 29.10.2019р., оскільки уповноважені на те органи Антимонопольного комітету України з дати вчинення порушення, тобто 06.12.2016р. відповідно до покладених на них завдань та обов`язків мали вживати заходів щодо перевірки суб`єктів господарювання щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", та які є державними органами із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

При цьому слід розрізняти здійснення відповідними державними органами відповідних функцій у спірних правовідносинах щодо виявлення порушення (органи АМКУ) від права звернення до суду з позовом про визнання правочину недійним (органи ДАСУ).

З огляду на викладене, суд констатує , що оскільки у цій справі за встановленого факту порушення інтересів держави з позовом до суду звернувся керівник Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Західного офісу Держаудитслужби, проте з підстав встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме органи Антимонопольного комітету України.

Таким чином, початок перебігу строку позовної давності щодо визнання недійсним спірного договору № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р. з підстав порушення законодавства про публічні закупівлі та захист економічної конкуренції та застосування наслідків його недійсності слід обраховувати з наступного дня після дати його укладання відповідачами - з 21.12.2016р.

Отже, трирічний строк позовної давності щодо вказаних вимог сплив 21.12.2019р., тобто ще до набрання чинності законодавчими актами, на які посилається прокурор, обґрунтовуючи продовження 3-річного строку позовної давності, а саме:

- Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, згідно з яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;

- постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин, який неодноразово продовжувався постановами Уряду до 30.06.2023;

- Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії;

- Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, якій неодноразово було продовжено та який діє дотепер.

Оскільки позовна заява Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області у цій справі надійшла до Господарського суду Запорізької області 16.02.2024, тобто більше ніж через 7 років після проведення у грудні 2016 року спірної закупівлі та укладення спірного Договору, який було виконано сторонами без зауважень однієї до другої, то вказане свідчить про пропуск прокурором строку позовної давності.

Стаття 267 ЦК України визначає наслідки спливу позовної давності:

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що оскільки Відповідачем-1 подано відповідну заяву про застосування позовної давності 13.03.2024р., тобто під час розгляду цієї справи судом і до прийняття рішення у справі, прокурором не обґрунтовано та тне доведено поважності причин пропуску позовної давності, а його доводи щодо початку його перебігу та порядку обчислення визнані судом безпідставними, суд дійшов висновку про відмову у позові внаслідок пропуску строку позовної давності.

Разом з тим, суд не вважає такими, що заслуговують на увагу доводи Відповідача-1 щодо відсутності порушення інтересів держави у цій справі та, відповідно, відсутності права прокурора на звернення до суду з цим позовом.

Так, заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в порядку ст. 53 ГПК України звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Західного офісу Держаудитслужби, за яким відкрито провадження у цій справі № 908/404/24.

При цьому, прокурор зазначив, що позивачем, як органом уповноваженими на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, допущено нездійснення заходів спрямованих на захист інтересів держави в межах своїх повноважень та не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним договору № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р,, як такого що суперечить інтересам держави, із застосуванням наслідків його недійсності, внаслідок чого інтереси держави залишаються незахищеними. У зв`язку із цим у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

З положень статті 131-1 Конституції України слідує, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.4 ст. 55 ГПК України, якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником, учасником, акціонером цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18).

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси Держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження №12-194гс19) Суд зауважив, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду наведено, зокрема, наступні правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначає про порушення або загрозу порушення "інтересів держави", якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - "інтересів держави", про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку що "інтереси держави" (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителів певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі №812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі №687/379/17-й, від 26.02.2019 у справі №9 05/803/18, постанова від 16.04.2019 у справі №910/3486/18) нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам, до суду не звернувся.

Як зазначалося вище, заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в порядку ст. 53 ГПК України звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом, позивачем у справі визначено Західний офіс Держаудитслужби.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

Постановою Кабінету Міністрів України № 266 від 06.04.2016 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби" затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до пункту 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Львівської області здійснює Західний офіс Держаудитслужби.

Таким чином, саме Західний офіс Держаудитслужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель на території Львівської області, де проводилась процедура закупівлі - відкриті торги UA-2016-11-11-001519-а.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі №909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю товарів за державні кошти та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.

В матеріалах справи міститься лист Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області 08.12.2023 № 52-103-12282вих-23 на адресу Західного офісу Держаудитслужби, який направлено з метою надання належної оцінки повідомленим фактам та самостійного звернення з позовом до суду про визнання недійсним договору про закупівлю товарів за державні кошти № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016р., як такого, що укладений з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та без додержання вимоги щодо відповідності цього правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, з одночасним застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Західним офісом Держаудитслужби листом від 22.12.2023 № 131313/17/9772-2023 повідомлено прокуратурі, що в органу державного фінансового контролю відсутні підстави для вжиття заходів шляхом звернення до суду з позовом щодо визнання недійсним вказаного вище договору. З наданої Західним офісом Держаудитслужби інформації вбачається, що орган державного фінансового контролю не вжив жодних заходів із захисту порушених інтересів держави, викладених у листі окружної прокуратури, не звернувся до суду з необхідним позовом, а також не проінформував про заплановані заходи задля усунення порушень вказаних інтересів держави та конкретні строки їх вжиття.

Таким чином, Західним офісом Держаудитслужби належних заходів щодо захисту інтересів держави з метою визнання договору недійсним та стягнення коштів до державного бюджету не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень.

Отже, органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах - Західним офісом Держаудитслужби допущено нездійснення необхідного захисту - не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним договору № Л/ДПРК-161554/НЮ від 20.12.2016, як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ПП «АГРОСЕРВІС», із застосуванням наслідків його недійсності.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 "Б", "нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він наділений відповідними повноваження для їх захисту інтересів держави, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі №812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі №687/379/17-й, від 26.02.2019 у справі №905/803/18, постанова від 16.04.2019 у справі №910/3486/18) нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам до суду не звернувся.

У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок, згідно з яким прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Внаслідок нездійснення вказаними органами належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.

У зв`язку із викладеним у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Західного офісу Держаудитслужби шляхом пред`явлення цього позову правомірно обґрунтовано прокурором порушенням інтересів держави у бюджетній сфері та необхідністю їх комплексного захисту, адже вчинення Відповідачем 2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів, призвело до закупівлі товару за рахунок коштів підприємства за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками закупівлі її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу коштів для цього; органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснюють захисту інтересів держави.

Отже, прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та на виконання вимог якої Вознесенівською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області листом від 05.02.2024 № 52-103-1009вих-24 було повідомлено позивача попередньо, до пред`явлення позову, про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що прокурор обґрунтовано, у межах своїх повноважень, звернувся до суду з даним позовом для представництва в суді інтересів держави.

Інші доводи сторін не приймаються до судом з огляду на вищевикладене.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню внаслідок пропуску прокурором строку позовної давності.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на Вознесенівську окружну прокуратуру міста Запоріжжя Запорізької області.

Керуючись ст.ст. 74, 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено: 27.06.2024.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СудГосподарський суд Запорізької області
Дата ухвалення рішення17.06.2024
Оприлюднено08.07.2024
Номер документу120203771
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —908/404/24

Ухвала від 26.11.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Ухвала від 09.09.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Ухвала від 07.08.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Ухвала від 22.07.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Рішення від 17.06.2024

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

Ухвала від 20.05.2024

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

Ухвала від 17.04.2024

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

Ухвала від 18.03.2024

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

Ухвала від 13.03.2024

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

Ухвала від 21.02.2024

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні