Рішення

від 29.05.2024 по справі 911/2523/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2523/20

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Марценюк О.М.

розглянувши справу № 911/2523/20

за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в

інтересах держави в особі

1. Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, с. Стоянка Бучанського району

2. Державного підприємства Білоцерківське лісове господарство,

с. Дрозди Білоцерківського району

до 1. Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області

(правонаступник Сквирської районної державної адміністрації), м. Біла

Церква

2. Фізичної особи-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича,

м. Сквира

про зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників:

прокурор: Набок Ю.В., посвідчення № 069103 від 01.03.2023;

від позивачів 1, 2: не з`явились;

від відповідачів 1, 2: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2020 року до Господарського суду Київської області звернувся перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - прокурор) з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (далі - позивач 1) і Державного підприємства Білоцерківське лісове господарство (далі - позивач 2) до Сквирської районної державної адміністрації та Фізичної особи-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича (далі - відповідач 2), в якому просить суд зобов`язати ФОП Ільченка В.А. повернути у власність держави з правом постійного користування ДП Білоцерківський лісгосп земельну ділянку площею 2,4573 га з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003, яка розташована в адміністративних межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області.

Підставами пред`явлення позову, за твердженнями прокурора, є обставини прийняття Сквирською районною державною адміністрацією розпорядження від 11.10.2005 № 474 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду СПД Ільченку В.А. для риборозведення в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області та подальша передача в оренду ФОП Ільченку В.А. земельної ділянки лісогосподарського призначення без погодження постійного користувача - ДП Білоцерківський лісгосп, із наданням не передбаченому законом суб`єкту та для невизначених земельним і лісовим законодавством цілей.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Через канцелярію суду 30.10.2020 від Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства надійшов лист вих. № 06-31/1753 від 21.10.2020 в якому зазначено, що з інформації, наданої ДП «Білоцерківський лісгосп», земельна ділянка з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 площею 2,4573 га накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Білоцерківський лісгосп» у кварталі 81 виділ 3 Сквирського лісництва. Погодження на вилучення вказаної ділянки з лісового фонду, зміну цільового призначення ДП «Білоцерківський лісгосп» не надавав. Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства підтримує позицію прокурора в повному обсязі та просить суд справу слухати без їх участі.

Через канцелярію суду 02.11.2020 від ФОП Ільченка В.А. надійшов відзив на позовну заяву від 28.10.2020, в якому відповідач 2 позов не визнає та не погоджується з вимогами прокурора, оскільки вважає, що законно отримав у користування на умовах оренди спірну земельну ділянку водного фонду, добросовісно нею володіє. Також, на думку ФОП Ільченко В.А., матеріали справи не містять документів, якими було б встановлено межі та розміри земельних ділянок лісового фонду, які передавались у постійне користування, планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування станом до 2003 року та станом на 2004-2007 роки.

Через канцелярію суду 09.11.2020 від Сквирської районної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву від 04.11.2020, у якому зазначено, що спірна земельна ділянка, надана в оренду Сквирською районною державною адміністрацією ФОП Ільченку В.А., на момент передачі її в оренду не відносилась до земель лісового фонду, а тому Сквирська районна державна адміністрація, видаючи оспорюване розпорядження, діяла в межах чинного на той час законодавства.

Через канцелярію суду 25.11.2020 від прокуратури надійшла відповідь на відзив Сквирської районної державної адміністрації та 07.12.2020 відповідь на відзив ФОП Ільченка В.А. У відповідях на відзиви прокурор наполягає на тому, що доданими до позовної заяви документами підтверджується факт перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні ДП «Білоцерківський лісгосп», а тому доводи, викладені у відзивах не спростовують правомірність вимог прокурора.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.02.2021 залишено без розгляду позов першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Білоцерківське лісове господарство; відмовлено у задоволенні позову першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 замінено відповідача 1 у справі № 911/2523/20 Сквирську районну державну адміністрацію на правонаступника Білоцерківську районну державну адміністрацію Київської області (надалі відповідач 1).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2021 у справі № 911/2523/20 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2021, а справу № 911/2523/20 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 911/2523/20 передано до провадження судді Христенко О.О.

Ухвалою господарського суду від 18.12.2023 справу № 911/2523/20 прийнято до розгляду суддею Христенко О.О., підготовче засідання призначено на 17.01.2024, зобов`язано учасників справи надати суду письмові пояснення по справі № 911/2523/20, з урахуванням позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.11.2023.

17.01.2024 на електронну пошту суду від Білоцерківської окружної прокуратури надійшли письмові пояснення вих. № 50/3-694вих24 від 17.01.2024 (вх. № суду 721/24), в яких прокурор зауважує про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 відноситься до земель лісового фонду ДП «Білоцерківське лісове господарство» та розташована в кварталі 81 виділи 1, 3 Сквирського лісництва ДП «Білоцерківське лісове господарство» і, що правовий статус спірної лісової ділянки посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, викопіюванням з Публічної кадастрової карти та розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації від 21.04.2004 № 248 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Білоцерківському спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території Сквирського району» з додатками. При цьому, прокурор зазначає, що норми Лісового та Земельного кодексів України свідчать про те, що для ведення лісового господарства лісові ділянки можуть бути отримані в користування виключно на умовах постійного (безстрокового) користування лише спеціалізованими державними або комунальними лісогосподарськими підприємствами; отже прокурор зазначає, що розпорядження Сквирської РДА від 11.10.2005 № 474 прийнято всупереч вимог ст. 9 Лісового кдексу України, так як земельні лісові ділянки виділялися не для їх спеціального використання та без погодження з ДП «Білоцерківський лісгосп» як постійного користувача.

Ухвалою суду від 17.01.2024 підготовче засідання у справі № 911/2523/20 було відкладено на 07.02.2024.

05.02.2024 на елекрону адресу господарського суду та 06.02.2024 через систему «Електронний суд» від Фізичної особи-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича надійшли письмові пояснення (вх. 1569/24), в яких останній стверджував про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та була сформована за рахунок порушених та деградованих земельних ділянок земель запасу Кам`яногребельської сільської ради. Як зауважує відповідач 2 земельні ділянки земель запасу Кам`яногребельської сільської ради, знаходились під водою (1,2 га) та під болотом (1,8 га) (тобто техногенно були порушенні), доказів, що на відповідних землях були ліси чи лісоплощі або що ці землі перебували у користуванні КСП «Перше травня» в межах Кам`яногребельської сільської ради, до матеріалів справи не надано. Відповідач 2 також вказує на те, що розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації від 11.10.2005 № 474 було затверджено технічну документацію із земелеутрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду для риборозведення. Відповідач 2 також зазначав про те, що надана прокурором інформація про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 входить до скаладу земель державного лісового фонду не відповідає дійсності, оскільки за даними з публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 відноситься до державної власності з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб.

Ухвалою суду від 07.02.2024 підготовче засідання у справі № 911/2523/20 було відкладено на 21.02.2024.

20.02.2024 через канцелярію господарського суду від Білоцерківської окружної прокуратури надійшов лист № 50/3-1681вих-24 від 15.02.2024 (вх. №2301/24) із додатками для при`єднання до матеріалів справи.

21.02.2024 на електронну пошту суду та 26.02.2024 через канцелярію суду від Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» надійшло клопотання вих. № 251 від 21.02.2024 (вх. № 2361/24 та вх. № 2616/24), в якому останній підтримав заявлені прокурорм позовні вимоги та просив суд позов прокурора задовольнити.

У зв`язку із оголошенням 21.02.2024 у місті Києві сигналу повітряна тривога, яка тривала 1 год. 09 хв. з 12:11 до 13:21, судове засідання з розгляду справи № 911/2523/20 не відбулось, зважаючи на що судове засідання було призначено на 20.03.2024, про що судом постановлена відповідна ухвалал від 21.02.2024.

20.03.2024 через систему «Електронний суд» від Білоцерківської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення (вх. № 2986/24).

Ухвалою суду від 20.03.2024 закрито підготовче провадження у справі № 911/2523/20 та призначено її до розгляду по суті на 17.04.2024.

В судових засіданнях 17.04.2024 та 08.05.2024 судом оголошувалась перерва з розгляду справи по суті на 08.05.2024 та на 29.05.2024 відповідно.

Присутнім в судових засіданнях прокурором були підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, відповідях на відзиви та письмових поясненнях.

Представник позивача 1 в судові засідання жодного разу не з`явився, про дату та час судових засідань повідомлений належним чином, про що, зокрема, свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення позивачу 1 поштового відправлення щодо ухвали суду. В матеріалах справи наявний лист Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства вих. № 06-31/1753 від 21.10.2020 (вх. № суду 23843/20 від 30.10.2020), в якому позивач 1 підтримує позицію прокурора в повному обсязі та просить суд справу слухати без їх участі.

Представник позивача 2 в судові засіданні жодного разу не з`явився, про дату та час судових засідань повідомлений належним чином, про що, зокрема, свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставлення ухвал суду до електронного кабінету позивача 2. В матеріалах справи наявне клопотання позивача 2 вих. № 251 від 21.02.2024, в якому позивач 2 просить проводити засідання суду без участі представника позивача 2.

Представник відповідача 1 в судові засіданні жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином повідомлений про розгляд справи за його участі, про що зокрема, свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення відповідачу 1 поштових відправлень щодо ухвал суду та довідки про доставлення ухвал суду до електронного кабінету відповідача 1. В матеріалах справи наявний відзив від 04.11.2020 (вх. № суду 24540/20 від 09.11.2020) на позовну заяву, наданий Сквирською районною державною адміністрацією, в якому відповідач 1 проти позову заперечує.

Відповідач 2 в засідання суду (при новому розгляді справи) жодного разу не з`явився, про дату та час судових засідань повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставлення ухвал суду до електронного кабінету відповідача 2. 05.02.2024 на елекрону адресу господарського суду від ФОП Ільченка Володимира Анатолійовича надійшли письмові пояснення (вх. 1569/24), де відповідач 2 висловив свої заперечення щодо позовних вимог, які підлягають розгляду.

Частиною 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

21.04.2004 Сквирська районна державна адміністрація, у зв`язку з припиненням діяльності колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, видала розпорядження «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Білоцерківському державному спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території Сквирського району» № 248, яким, зокрема, передано в постійне користування земельні ділянки лісового фонду Білоцерківському державному спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території району згідно додатку, яким передбачено перелік лісів та інших лісовкритих площ, які були в користуванні сільськогосподарських підприємств у Сквирському районі, зокрема, і у користуванні КСП «Перше травня» в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району, де вказано загальну площу 55,3 га, з яких: 26,0 га полезахисні лісосмуги.

Пунктами 2, 3 вказаного розпорядження зобов`язано Управління сільського господарства і продовольства райдержадміністрації організувати роботу з передачі та уточнення розмірів земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, а Білоцерківське державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство зобов`язано виготовити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду для передачі їх у постійне користування для ведення лісового господарства.

На виконання розпорядження № 248 від 21.04.2004 та наказу директора Білоцерківського держлісгоспу від 22.04.2004 № 26 «Про прийомку лісів колишніх сільськогосподарських підприємств» 24.05.2004 створено комісію для прийомки-передачі земель лісів колишніх КСП, якою встановлено, що по Кам`яногребельській сільській раді Сквирського району Київської області площа земель лісового фонду реформованих сільськогосподарських підприємств складає 61,0 га.

Відповідач 2 зазначає, що 05.10.2007 на розпорядження Сквирської районної державної адміністрації від 21.04.2004 № 248 прокурорм Сквирського району принесений протест. 12.10.2007 головою Сквирської районної державної адміністрації Київської області прийнято розпорядження № 646 «Про скасування розпорядження голови Сквирської райдержадміністрації від 21.04.2004 № 248.

Господарським судом Київської області розглядалась справа № А8/083-08 за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства „Білоцерківське лісове господарство до Сквирської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним і скасування розпорядження голови № 646 від 12.10.2007.

Судом при розгляді справи № А8/083-08 встановлено, що на виконання розпорядження № 248 від 21.04.2004 ДП „Білоцерківське лісове господарство уклало з ТОВ „Київський регіональний інститут земельної реформи договір на виготовлення проєкту землеустрою, на виготовлення якого витрачало кошти. Вказаний проєкт землеустрою погоджено з відповідними органами державного контролю.

Згідно висновку Київського обласного головного управління земельних ресурсів № 20-9е від 14.05.2007 поданий на державну експертизу проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок ДП „Білоцерківське лісове господарство для передачі у постійне користування для ведення лісового господарства за рахунок лісових площ, які були в користуванні сільськогосподарських підприємств та земель запасу в межах 13-ти сільських рад Сквирського району Київської області, відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам та правилам, оцінюється позитивно.

Крім того, з травня 2004 року ДП „Білоцерківське лісове господарство здійснюються витрати на лісовпорядкування вказаних територій, а також виготовлено планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Постановою Господарського суду Київської області від 01.04.2008 у справі № А8/083-08 визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Сквирської районної державної адміністрації № 646 від 12.10.2007 „Про скасування розпорядження голови Сквирської райдержадміністрації від 21.04.2004 № 248.

11.10.2005 Сквирською районною державною адміністрацією видано розпорядження № 474 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду СПД Ільченку Володимиру Анатолійовичу для риборозведення в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області», яким:

- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду СПД Ільченку Володимиру Анатолійовичу в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області (п. 1);

- надано в оренду СПД Ільченку Володимиру Анатолійовичу земельну ділянку водного фонду загальною площею 2,4573 га, в тому числі під водою 1,2435 га, прибережна захисна смуга 1,2138 га (інші захисні насадження 0,3649 га, заболочені землі 0,8489 га) для риборозведення строком на 49 років, з дати державної реєстрації оренди земельної ділянки водного фонду (п. 2).

Між Сквирською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ФОП Ільченко Володимиром Анатолійовичем (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду та водного об`єкту від 28.04.2005, відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі розпорядження від 11.10.2005 № 474 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду та водний об`єкт для риборозведення, що знаходяться в межах Кам`яногребельської сільської ради.

За умовами п.п. 2, 4 договору оренди в оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 1,2138 га, у тому числі прибережна захисна смуга 1,2138 га (з них інші захисні насадження 0,3649 га, болота 0,8489 га). В оренду передається водний об`єкт площею 1,2435 га, у тому числі під водою 1,2435 га.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється за проєктом землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки водного фонду, розробленим ТОВ «Геотехцентр» та затвердженим розпорядженням голови Сквирської районної державної адміністрації від 11.10.2005 № 474 (п. 18 договору оренди).

Згідно п. 19 договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Земельна ділянка вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб (п. 26 договору оренди).

У прикінцевих положеннях договору оренди сторонами погоджено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір оренди зареєстровано Сквирським районним відділом Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2006 за № 04060220000.

Згідно акту приймання-передачі орендованої земельної ділянки водного фонду від 28.04.2006 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування орендовану за договором оренди від 05.05.2006 земельну ділянку водного фонду площею 1,2138 га, у тому числі прибережна захисна смуга 1,2138 га (з них інші захисні насадження 0,3649 га, болота 0,8489 га) для риборозведення.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46869729 від 15.05.2019, державним реєстратором Сквирської районної державної адміністрації Харченко М.І. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ФОП Ільченко В.А. права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 за адресою: Київська обл., Сквирський район, Кам`яногребельська сільська рада.

Однак, стверджуючи про те, що розпорядження Сквирської районної державної адміністрації від 11.10.2005 № 474 суперечить вимогам земельного та лісового законодавства України, прокурор звертаючись з позовними вимогами посилається на те, що розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації від 21.04.2004 № 248 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Білоцерківському спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території Сквирського району» передано в постійне користування земельні ділянки лісового фонду Білоцерківському спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території району.

У зв`язку з цим прокурор заявив позов в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства і Державного підприємства «Білоцерківський лісгосп» про зобов`язатння ФОП Ільченка В.А. повернути у власність держави з правом постійного користування ДП «Білоцерківський лісгосп» земельну ділянку площею 2,4573 га з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003, яка розташована в адміністративних межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.11.2023 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2021, а справу № 911/2523/20 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Так, за висновком Верховного Суду суди першої та апеляційної інстанції повинні були надати оцінку в контексті усіх наявних у справі матеріалів, які, зокрема, підтверджують порядок формування спірної земельної ділянки, категорії земель в межах якої вона формувалась, а також обставин пов`язані із визначенням її цільового призначення.

Водночас, господарські суду попередніх інстанцій формально розглянули доводи прокурора щодо цільового призначення земель, в межах яких було сформовано спірну земельну ділянку, обмежившись встановленням факту, що вказана вище земельна ділянка є сформованою та на момент виникнення спору належить до земель водного фонду, та, на цій підставі дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Також, суди не врахували, що передача спірних земельних ділянок лісового фонду відбувалась до моменту формування спірної земельної ділянки, а в матеріалах справи наявні документи, на підставі яких суди мали можливість зробити висновок щодо дотримання порядку її формування, зміни цільового призначення, інші супутні обставини тощо.

В силу ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням висновків Верховного Суду, суд дійшов наступних висновків.

Щодо наявності/відсутності правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство», суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. (частина третя).

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої).

Отже відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому представництво прокурором в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Білоцерківський лісгосп» з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які порушені, на думку прокурора, внаслідок незаконного відведення земель лісогосподарського призначення.

Звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП «Білоцерківський лісгосп», яке не є органом державної влади або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів, прокурор порушив норми ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається.

При цьому порушення прокурором встановленої Законом прямої заборони на звернення до суду в інтересах державної компанії виключає необхідність з`ясування питання невиконання або неналежного виконання таким позивачем дій, спрямованих на захист власних прав та інтересів або інтересів держави. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 906/853/17 та від 15.09.2020 у справі № 911/551/19.

Беручи до уваги наведене, суд зазначає про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Білоцерківський лісгосп», у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі ДП «Білоцерківський лісгосп», без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Стосовно позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзаців 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас, згідно з положеннями ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох виключних випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства є Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство), про що зазначено у п. 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521.

Відповідно до п. 7 зазначеного Положення Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно п. 1 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 № 134, територіальними органами Держлісагентства є обласні управління лісового та мисливського господарства.

Завданням Управлінь є реалізація повноважень Держлісагентства на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства (п. 3 Положення № 134).

Пунктами 4.3, 4.4, 4.7 Положення про Управління Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Держлісагентства від 12.11.2012 № 401, визначено, що Управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства; здійснює управління об`єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством; координує діяльність підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства України, крім підприємств, установ, організацій, які безпосередньо підпорядковуються Держлісагентству України.

Отже державним органом, який безпосередньо здійснює на території Сквирського району Київської області контроль у сфері лісового та мисливського господарства є Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

З метою встановлення підстав представництва Білоцерківська місцева прокуратура зверталась до Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства із листом вих. № 39-1305вих-20 від 21.05.2020 щодо необхідності звернення до суду для захисту прав держави. З листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства вих. № 06-46/1365 від 19.08.2020 вбачається, що Управлінню не виділені кошти на сплату судового збору, тому не було можливості вжити заходи спрямовані на захист інтересів держави. Таким чином, Білоцерківською місцевою прокуратурою вживалися заходи щодо встановлення причин неналежного здійснення позивачем 1 своїх повноважень у спірних правовідносинах, які вживались заходи щодо спонукання до їх належного захисту державних інтересів.

Разом з цим, звертаючись з даним позовом до господарського суду, прокурор зазначив, що вказаним уповноваженим органом, за наявності факту порушення інтересів держави, своєчасних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки, по даний час не вжито, що стало підставою для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як органу управління державним майном, що перебуває у користуванні державного підприємства.

Як слідує зі змісту позовних вимог, прокурор звернувся із позовом, в якому заявив вимогу на підставі статті 391 Цивільного кодексу України про зобов`язання відповідача 2 повернути у власність держави спірну земельну ділянку.

У контексті зазначених обставин підлягає врахуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У свою чергу, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісового фонду (ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Однак, за твердженнями прокурора, є обставини прийняття Сквирською районною державною адміністрацією розпорядження від 11.10.2005 № 474 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду СПД Ільченку В.А. для риборозведення в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області та передачі в оренду ФОП Ільченку В.А. земельної ділянки лісогосподарського призначення без погодження постійного користувача - ДП Білоцерківський лісгосп.

Відповідно до приписів ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження замлями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

За змістом ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових діялнках.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

За змістом ст. 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Водночас у ч. 2 ст. 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що, за змістом ст. 63 Лісового кодексу України, полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. "б" ч. 1 ст. 164 ЗК України).

Згідно ст. 7 Лісового кодексу України ліси, розташовані в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається й реалізується державою в особі Кабінету Міністрів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЗК України (у редакції, чинній станом на квітень 2004 року) земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно ч. 4 ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Відповідно до ст. 10 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натуральних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містить детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх стоврення, мастаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Згідно з ст. 48 Лісового кодексу України матеріали лісовпорядкування мають бути затверджені в устанолвеному порядку територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Згідно ч.ч. 1, 2, та 4 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порядок припинення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду був визначений ст. 21 Лісового кодексу України (редакція чинна станом на 2004 рік), в якій було зазначено, що постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

У листі Державного підприємства «Білоцеркцівське лісове господарство» № 438 від 07.08.2019, який наявний в матеріалах справи, зазначено про те, що на підставі розпорядження № 248 від 21.04.2004 Сквирської районної державної адміністрації земельна ділянка з кадастровим номером 3224082400:03:016:003 перебуває в постійному користуванні лісгоспу і розміщена у кварталі 81 виділіл 3 Сквирського лісництва; державне підприємство не надавало згоди на вилучення вищезазначеної ділянки із свого користування.

До листа ДП «Білоцеркцівське лісове господарство» наданий перелік лісів та інших лісовкритих площ, які були в користуванні сільськогосподарських підприємств у Сквирському районі, зокрема, де вказані й лісові землі КСП «Перше травня» в межах Кам`яногребельської сільської ради.

У листі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 13.08.2019 № 04-48/1621, копія якого наявна в матеріалах справи, було повідомлено про те, що Управління не надавало погодження на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 та зміни її цільового призначення.

Лісовпорядкування це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання "Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 № 119 і належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, базується на матеріалах лісовпорядкування.

Відповідно до п. 3.2.8 Статуту ВО «Укрдержліспроект» окрім іншого, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування по видільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційні, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і введенням державного лісового кадастру.

Виробниче об`єднання "Укрдержліспроект" створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування. Подібний правовий висновок, сформований, зокрема у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц. Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14 та від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, саме планово - картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являється основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.

Так, з листа Виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 20.08.2019 № 595, наявного в матеріалах справи, вбачається належність земельної ділянки з кадастровим номером 3224082400:03:016:003 до складу земель державного лісового фонду кварталу 81 виділів 1 та 3 Сквирського лісництва ДП "Білоцерківське лісове господарського", що підтверджується й фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кварталу 81 і таксаційних виділів Сквирського лісництва ДП "Білоцерківське лісове господарство" та межі спірної земельної ділянки.

На піжветрдження того, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 81 виділ 1 та 3 Сквирського лісництва прокурором надано Проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП «Білоцерківський лісгосп» станом на 2006 рік, на 2015 рік з доказами їх затвердження, копії планшетів 2005 та 2014 років, копія протоколу другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 з розгляду проєкту організації та розвитку лісового господарства Білоцерківського лісгоспу Київської області на 2004-2013 роки (складений за даними безперервного лісовпорядкування 2003 року).

Вказані вище документи підтверджують факт належності спірної земельної ділянки на момент передачі її відповідачу 2 в оренду, до земель лісогосподарського призначення, а докази є належними і допустимими, оскільки стосуються предмета доказування.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась, отже, прийняття Сквирською районною державною адміністрацією розпорядження Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду СПД Ільченку В.А. для риборозведення в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області від 11.10.2005 № 474 та подальша передача її в оренду суперечить чинному на той момент законодавству, у зв`язку з чим укладення договору оренди відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

У своєму відзиві (вх. № 23927/20 від 02.11.2020) та запереченнях (вх. 1569/24 від 05.02.2024) Фізична особа-підприємець Ільченко В.А. стверджував про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та була сформована за рахунок порушених та деградованих земельних ділянок земель запасу Кам`яногребельської сільської ради.

Однак, зазначені заперечення відповідача 2 спростовуються планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування та листами "Укрдержліспроект" від 20.08.209 № 595, ДП "Білоцерківське лісове господарство" від 07.08.2019 № 428, Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 13.08.2019 № 04-48/1621.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до аналогічних положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 вказаного Кодексу.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Принцип змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) і принцип рівності сторін (ст. 7 Господарського процесуального кодексу України), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про залишення без розгляду позову першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Білоцерківське лісове господарство та про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (правонаступник Сквирської районної державної адміністраці) та Фізичної особи-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича про зобов`язання повернути земельну ділянку.

Судовий збір, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Білоцерківське лісове господарство до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (правонаступник Сквирської районної державної адміністрації) та Фізичної особи-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича залишити без розгляду.

2. Позов першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (правонаступник Сквирської районної державної адміністраці) та Фізичної особи-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича про зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнити.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) повернути у власність держави земельну ділянку площею 2,4573 га з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003, яка розташова в адміністративних межах Сквирської міської ради Білоцерківського району Київської області.

4. Стягнути з Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 2, код ЄДРПОУ 19425498) на користь Київської обласної прокуратури (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 1 051 (одну тисячу п`ятдесят одну) грн 00 коп судового збору.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 1 051 (одну тисячу п`ятдесят одну) грн 00 коп судового збору.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 04.07.2024.

Суддя О.О. Христенко