Постанова

від 26.06.2024 по справі 922/1975/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1975/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

Офісу ГП - Шапка І.М.,

позивача-1 - не з`явились,

позивача-2 - не з`явились,

відповідача-1 - Горобинської Н.М.,

відповідача-2 - Водолазького О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЯ"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 (у складі колегії суддів: Склярук О.І. (головуючий), Гетьман Р.А., Россолов В.В.) у справі

за позовом Керівника Київської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Харківської обласної державної адміністрації,

2.Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації,

до: 1. Харківської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЯ",

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація, далі - ХОВА, Позивач 1), Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, Позивач 2) звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Харківської міської ради (далі - ХМР, Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЯ" (далі - ТОВ "СВЯ", Відповідач 2), у якій просив суд:

визнати незаконним та скасувати пункт 3 додатку 1 до рішення ХМР "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України" від 26.02.2014 № 1479/14;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, укладений між ХМР та ТОВ "СВЯ", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований у реєстрі за № 457;

зобов`язати ТОВ "СВЯ" повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062. площею 0,0858 га, розташовану за адресою: місто Харків, вулиця Пушкінська, 32.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків", яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха. Крім того, передачу даної земельної ділянки у приватну власність не було погоджено з органами охорони культурної спадщини, що є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у задоволенні позову було відмовлено.

2.2. За висновками суду першої інстанції Прокурором не було надано належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів для задоволення позову, при цьому, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України" від 26.02.2014 № 1479/14, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України.

2.3. Суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності, у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позову (відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу).

2.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури було задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

2.5. Апеляційний суд виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі міста Харкова та в межах пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків", а отже вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова.

При цьому пункт 3 додатку 1 до рішення ХМР "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України" від 26.02.2014 № 1479/14, на підставі якого ТОВ "СВЯ" було передано у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам статей 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96,122, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, статей 1, 17, 18, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 1, 7 Закону України "Про охорону археологічної спадщини".

Оскільки спірна земельна ділянка, згідно з вимогами законодавства, не може передаватись у приватну власність, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, укладений між Відповідачами суперечить інтересам держави та порушує вимоги частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, частин першої, сьомої статті 17, частини першої статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", частини четвертої статті 83, частини п`ятої статті 122 Земельного кодексу України.

Колегія суддів апеляційного суду врахувала правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, відповідно до якої повернення у власність територіальної громади майна, незаконно відчуженого органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб.

2.6. Щодо поданої Відповідачем 1 заяви про застосування наслідків пропущення строків позовної давності, приймаючи до уваги, що Прокурором було заявлено негаторний позов, не про витребування спірної земельної ділянки, а про її повернення законному власнику - державі в особі Позивача 1, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що у даному випадку позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, відзивів на них та позиції інших учасників справи

3.1. 31.07.2023 до Суду надійшла касаційна скарга ХМР на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 у справі № 922/1975/22.

Обґрунтовуючи наявність підстав для подання своєї скарги, Відповідач 1 посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновків суду касаційної інстанції про те, що неприведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішення органу місцевого самоврядування, викладених у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

3.2. 15.08.2023 до Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "СВЯ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 у справі № 922/1975/22.

ТОВ "СВЯ" посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 21.02.2018 у справі № 553/3280/16-а.

3.3. Крім того, у якості підстави для подання наведених касаційних скарг Відповідачі посилаються на відсутність висновків Верховного Суду: про застосування норм статей 2, 15 Закону України "Про Держаний земельний кадастр" щодо необхідності отримання органом охорони культурної спадщини офіційної інформації з Державного земельного кадастру про місце розташування, опис меж, площу, координати поворотних точок меж, дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, категорію земель, вид використання земельної ділянки; щодо категорії земель, оскільки розділення земельних ділянок за видом цільового призначення здійснюється в межах віднесення земель до певної категорії.

3.4. Подані Відповідачами матеріали визнані Судом достатніми для відкриття касаційного провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу ХМР Позивачі просять залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначають, що судом апеляційної інстанції у повному обсязі досліджено обставини справи, вважають що оскаржувана постанова законна та обґрунтована.

3.6. Від Харківської обласної прокуратури надійшли відзиви на вказані касаційні скарги, в яких прокуратура також просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, та наголошує на тому, що Скаржниками не спростовано доводів позовної заяви та висновків суду апеляційної інстанції.

4. Рух справи у касаційному суді

4.1. Ухвалою Суду від 03.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ХМР на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 у справі № 922/1975/22 та призначено її до розгляду у судовому засіданні 23.08.2023.

4.2. Ухвалою Суду від 24.08.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ТОВ "СВЯ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 у справі № 922/1975/22, призначено її до розгляду у судовому засіданні 27.09.2023.

4.3. Розгляд справи неодноразово відкладався.

4.4. 18.08.2023 і 20.09.2023 від ХМР та ТОВ "СВЯ", відповідно, надійшли клопотання про зупинення касаційного провадження у справі № 922/1975/22 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 927/1206/21.

Прокурор також підтримав зазначене клопотання Відповідачів.

Ухвалою Суду від 27.09.2023 було зупинено касаційне провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у справі № 927/1206/21.

4.5. Касаційне провадження у справі поновлювалось для розгляду клопотань Відповідача 2 про зупинення виконання оскаржуваної постанови, після вирішення яких по суті провадження у справі знов було зупинено.

4.6. Оскільки 12.03.2024 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 927/1206/21, яку оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 20.03.2024, провадження у справі № 922/1975/22 було поновлено та призначено її до розгляду на 15.05.2024.

4.7. У судових засіданнях 15.05.2024 та 29.05.2024 було оголошено перерву, розгляд справи призначено на 26.06.2024.

4.8. Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на зупинення касаційного провадження у справі, з метою дотримання єдності судової практики, а також врахування позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 927/1206/21 при прийнятті судового рішення, колегія суддів розглядає справу в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Відповідно до додатку 6 до наказу Міністерства культури України "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" від 28.11.2013 р. № 1224, пам`ятка археології місцевого значення "Поселення Харків" (охор. № 8828-Ха) була взята на облік, а її межи визначені картографічними матеріалами облікової документації. Таким чином, до затвердження проектів землеустрою щодо організацій і встановлення меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон межі території пам`ятки визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж. Факт того, що на спірній земельній ділянці розташована пам`ятка археології «Поселення Харків» підтверджується наявним у матеріалах справи Паспортом та обліковою карткою пам`яткою (з картою-схемою розміщення).

Відомості про занесення пам`ятки археології "Поселення Харків" до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наявні на офіційному веб-сайті Міністерства культури та інформаційної політики.

Вказана інформація також розміщена на офіційному веб-сайті Обласного комунального закладу "Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини", створеному на підставі розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 25.11.2003 №414

5.2. Рішенням ХМР від 25.12.2013 № 1379/13 ТОВ "СВЯ" затверджено проект відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку площею 0,0858 га, кадастровий номер 6310136600:01:015:0062, по вулиці Пушкінській, 32 у місті Харкові, для експлуатації та експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-5" (адміністративного призначення) строком до 01.12.2018.

5.3. У подальшому, згідно з пунктом 3 додатку 1 до рішення ХМР від 26.02.2014 № 1479/14, ТОВ "СВЯ" було продано земельну ділянку площею 0,0858 га, кадастровий номер 6310136600:01:015:0062, по вулиці Пушкінській, 32 у місті Харкові із земель житлової та громадської забудови (код класифікації видів цільового призначення - 03.15) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-5" (адміністративного призначення).

На виконання цього рішення між Відповідачами укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 46/14 від 11.08.2014, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. за № 457.

5.4. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 зареєстрована в ДЗК 24.10.2013. Цільове призначення: 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-5" (адміністративного призначення).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр), на час пред`явлення позову власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 є ТОВ "СВЯ" (запис про право власності № 6634093 від 11.08.2014, внесений приватним нотаріусом ХМНО Галіщевою О.А.). В якості підстави для державної реєстрації в Реєстрі зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 46/14 від 11.08.2014.

5.5. Згідно з інформацією Департаменту від 16.03.2021 (далі - Департамент) земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 по вулиці Пушкінській, 32 у місті Харкові розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків".

Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного статтями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме: пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків".

Спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі міста Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків". Таким чином вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова.

5.6. Прокурор вважає, що при передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 було допущено низку порушень вимог земельного та пам`яткоохоронного законодавства, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом у цій справі.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

6.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Предметом позову у цій справі є вимоги про: визнання незаконним та скасування пункту 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України" від 26.02.2014 № 1479/14; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, укладеного між Відповідачами; зобов`язання ТОВ "СВЯ" повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Позивача 1.

6.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що розгляд справи № 922/1975/22 зупинявся до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 927/1206/21, а тому колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 під час розгляду цієї справи, керуючись при цьому положеннями частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що 17.04.2024, тобто після подання касаційних скарг у цій справі, в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена постанова Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22 (за позовом Прокурора в інтересах держави в особі: Департаменту; ХОДА, до ХМР, ТОВ "Терези" про скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення ділянки), висновки в якій викладені, зокрема, щодо застосування положень Закону України "Про охорону культурної спадщини", які Верховний Суд також вважає за необхідне врахувати під час розгляду цієї справи, адже правові висновки у справі № 922/1412/22, стосуються тих же аргументів (підстав касаційного оскарження), якими обґрунтована касаційна скарга ХМР у цій справі № 922/1975/22, а також стосуються тієї самої пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків".

6.5. Касаційне провадження за скаргами Відповідачів відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

6.6. Як було зазначено вище, Прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі з метою захисту прав держави на земельну ділянку, на якій розташовано об`єкт культурної спадщини - пам`ятка археології. Отже, з метою вирішення позову Прокурора потрібно враховувати правове регулювання відносин щодо земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології.

6.7. У статті 13 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень частини першої статті 317 Цивільного кодексу України, лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

6.8. Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні,' природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

6.9. Судами встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі міста Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків".

6.10. Археологічні об`єкти культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (абзац другий частини другої статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац четвертий статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Отже, залишки стародавніх поселень є нерухомими археологічними об`єктами культурної спадщини, а тому не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі.

6.11. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 16 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті.

Відомості про занесення пам`ятки археології "Поселення Харків" до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наявні на офіційному веб-сайті Міністерства культури та інформаційної політики, а також на офіційному веб-сайті Обласного комунального закладу "Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини".

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16.01.1992, ратифікованою Україною 27.08.2004 наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об`єкти, інші пам`ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17 (на яку посилався апеляційний суд в оскаржуваній постанові), перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності.

6.12. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Відповідно до частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

Пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" гарантовано право державної власності на пам`ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.

Така позиція є усталеною і послідовною та викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі, а також у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17, від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, від 18.06.2024 у справі 922/1976/22, ухвалених у подібних правовідносинах.

6.13. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі міста Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків", отже вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова.

Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована. Отже, спірна земельна ділянка була передана з державної власності протиправно (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

6.14. Згідно з частинами першою-третьою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частинами другою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

6.15. Відтак, ані пункт 3 додатку 1 до рішення ХМР "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України" від 26.02.2014 № 1479/14, ані договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, укладений між Відповідачами не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, ухваленої у подібних правовідносинах, і підстав для відступлення від них колегія суддів не вбачає).

6.16. Додатково Суд зазначає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Саме на зазначений висновок Верховного Суду щодо незаконної передачі у приватну власність земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №557/303/21, Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, послався суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постановісправі, що розглядається.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 констатувала відсутність у цій справі підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20.

6.17. Разом з цим, враховуючи те, що у цій справі зайняття спірної земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, апеляційний суд дійшов правомірних висновків, що позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

В контексті зазначеного, у цьому випадку відсутні підстави для формування та викладення висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, мова про які ідеться у поданих Відповідачами скаргах, оскільки існує чіткий та однозначний підхід до розгляду аналогічних спорів. Зокрема, відповідну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, і підстави для її зміни (відступу) відсутні. Крім цього, положення статей 2, 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" не регулюють питання щодо відчуження земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, у зв`язку з чим виник спір у цій справі.

6.18. Щодо твердження Ради про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, Суд зазначає, що таке за результатами перегляду не підтвердилося. Так згідно з зазначеним висновком, умовою належності земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єктів, визначених статями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", зважаючи на імперативність якої, земельна ділянка належить до земель історикокультурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.

Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення.

Висновок Верховного Суду у зазначеній справі був врахований під час апеляційного розгляду справи № 922/1975/22 і оскаржувана постанова містить пряме посилання на нього.

Своєю чергою, посилання Відповідача 2 на неврахування апеляційним господарським судом висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 21.02.2018 у справі № 553/3280/16-а, базуються на довільному тлумаченні зазначених висновків та фактичних обставин справи.

Так, суд першої інстанції дійшов однозначного висновку про те, що Прокурор при зверненні до суду з даним позовом юридично обґрунтував та навів підстави представництва інтересів держави в суді, які були визнані судами обґрунтованими.

Зазначений висновок суду першої інстанції не оскаржувався сторонами та не був предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

При цьому, Суд звертає увагу на послідовну позицію Верховного Суду, викладену у справах №806/1000/17, №924/1237/17, №906/240/18, №910/18770/17, №910/4345/18, №912/2385/18, №916/2404/23, у яких Верховний Суд вирішував питання щодо права прокурора на звернення до суду з позовом, зокрема, прокурор, звертаючись до суду в порядку, передбаченому статтею 23 Закона України "Про прокуратуру", повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

6.19. Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, Скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

6.20. Щодо критерію пропорційності Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зауважує, що у пункті 71 рішення у справі "Rysovskyy v. Ukraine" від 20.10.2011 ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття.

Отже, за встановлених обставин справи, повернення власникові майна не становить для Відповідача індивідуальний і надмірний тягар.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно зі статтею 311 Господарського процесуального кодексу України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.2. За таких обставин касаційні скарги Відповідачів підлягають частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку 1 до рішення ХМР від 24.12.2014 № 1751/14 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, укладеного Відповідачами, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові у цій частині.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЯ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 у справі № 922/1975/22 задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 у справі № 922/1975/22 в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.12.2014 № 1751/14 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВЯ", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 457, скасувати.

3. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 у справі № 922/1975/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко