ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/17367/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - Слуцької Н. С. (адвоката), Шульги А. В. (адвоката),
відповідача-1 - Косарецькова В. М. (адвоката),
відповідача-2 - не з`явилися,
третьої особи-1 на стороні позивача - не з`явилися,
третьої особи-2 на стороні позивача - не з`явилися,
третьої особи-3 на стороні позивача - не з`явилися,
третьої особи-4 на стороні позивача - Самборської Г. М. (адвоката),
третьої особи-5 на стороні позивача - не з`явилися,
третьої особи-6 на стороні позивача - не з`явилися,
третьої особи-1 на стороні відповідача - не з`явилися,
третьої особи-2 на стороні відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 (колегія суддів: Владимиренко С. В. - головуючий, Демидова А. М., Ходаківська І. П.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грос Компані"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківський Таунхаус",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристалл-Інвест", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельна компанія "Альянс", 3) Приватного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 4) ОСОБА_1 , 5) Дочірнього підприємства "Профітрейд", 6) Товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток-2012",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт М",
про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грос Компані" (далі - ТОВ "Грос Компані") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна" (далі - ТОВ "КУ "Інвестиційна"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківський Таунхаус" (далі - ТОВ "Васильківський Таунхаус") про витребування з незаконного володіння ТОВ "КУ "Інвестиційна" та ТОВ "Васильківський Таунхаус" на користь позивача 61/70 частини нежилого будинку - адміністративного (літ. "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1468,5 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 691997680382 та про визнання за позивачем права власності на 61/70 частини нежилого будинку - адміністративного (літ. "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1468,5 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 691997680382.
1.2. Позовні вимоги ТОВ "Грос Компані" обґрунтовані незаконністю вибуття спірного об`єкта нерухомості із власності позивача. Як зазначало ТОВ "Грос Компані", із червня 2018 року позивач є власником 61/70 частин вказаного об`єкта нерухомості, однак у жовтні 2020 року нежитловий будинок було неправомірно тричі перереєстровано за новими власниками (спочатку - за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, потім - за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт М" (далі - ТОВ "Ріал Істейт М") шляхом внесення нежитлового будинку до статутного капіталу вказаного товариства, та за ТОВ "КУ "Інвестиційна" - кінцевий набувач, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. ТОВ "Грос Компані" також посилалося на те, що нежитловий будинок було передано в оренду ТОВ "Васильківський Таунхаус" (орендодавець - ТОВ "Ріал Істейт М"), обтяжено іпотекою та накладено заборону, внаслідок чого позивач був позбавлений свого законного права власності на це майно. Позовні вимоги про витребування майна мотивовані положеннями статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Щодо позовних вимог про визнання права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, то ТОВ "Грос Компані" посилалося на положення статті 392 Цивільного кодексу України та зазначало, що право власності на нежитловий будинок не визнається відповідачами.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 (суддя Приходько І. В.) у позові ТОВ "Грос Компані" відмовлено.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "Грос Компані" в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем обставин правомірного набуття права власності на спірний об`єкт нерухомості та недоведеності подальшого порушення його прав відповідачами у справі. Суд першої інстанції зазначив, що укладені між ПАТ "АВАНТ-БАНК" і ПАТ "УПБ" договори міжбанківського кредиту і договір застави майнових прав є нікчемними відповідно до вимог закону, а тому не породжують жодних правових наслідків; у зв`язку з виконанням нікчемних правочинів - договорів міжбанківського кредиту та договору застави майнових прав, яким забезпечувалося виконання цих міжбанківських кредитних договорів, ТОВ "Кристалл-Інвест" без достатніх правових підстав припинило іпотеку нерухомого майна згідно з листом іпотекодежателя ПАТ "АВАНТ-БАНК" від 07.07.2015 № 898 та передало його до статутного капіталу позивача як внесок до статутного капіталу.
Суд першої інстанції з урахуванням положень частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України зазначив, що правочини, вчинені іпотекодавцем, щодо відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна без згоди іпотекодержателя, є нікчемними, оскільки їх недійсність прямо встановлена законом, зокрема статтею 12 Закону України "Про іпотеку". Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що наступні правочини ТОВ "Кристалл-Інвест" з відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку, в тому числі правочин із передачі 61/70 частини нежилого будинку до статутного капіталу ТОВ "Грос Компані", за відсутності згоди іпотекодержателя - ПАТ "УПБ" теж є нікчемними.
При цьому суд першої інстанції зазначив про недоведеність позивачем належними, допустимими та достатніми доказами невідповідності вимогам законодавства пакету документів, поданого ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" для державної реєстрації іпотеки, обтяжень та права власності на нежилий будинок.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що правомірність вимог позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння не підтверджена обставинами, які входять до предмета доказування у цьому спорі (з вимогами віндикаційного позову). Зокрема, як зауважив суд першої інстанції, позивачем не доведено: факту незаконного вибуття майна з володіння позивача та законності набуття такого майна у власність.
2.3. Відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 (судді: Козир Т. П. - головуючий, Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.) рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 скасоване. Позов ТОВ "Грос Компані" задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння ТОВ "Кредитна установа "Інвестиційна" і ТОВ "Васильківський Таунхаус" 61/70 частини нежилого будинку - адміністративного (літ. "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1468,5 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 691997680382, на користь ТОВ "Грос Компані". Визнано за ТОВ "Грос Компані" право власності на 61/70 частини нежилого будинку - адміністративного (літ. "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1468,5 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 691997680382.
2.4. Верховний Суд ухвалив постанову від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, якою постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі № 910/17367/20 скасував, а справу передав на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
2.5. Верховний Суд, скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022, зазначив про помилковість покладення в основу постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20, залишеному в силі постановою Верховного Суду від 13.10.2021.
Верховний Суд у постанові від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20 констатував також передчасність висновків суду апеляційної інстанції про те, що правочини, на підставі яких ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" набуло спірне майно, визнані недійсними в судовому порядку, та не створюють юридичних наслідків, у тому числі і для кінцевого набувача - ТОВ "КУ "Інвестиційна", крім тих, що пов`язані з їх недійсністю; а також про те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння та користування позивача як власника поза його волею на підставі визнаного недійсним у судовому порядку правочину, а відповідачі не визнають право власності позивача на спірне майно.
При цьому Верховний Суд у зазначеній постанові зауважив, що до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить, зокрема, встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно, а отже, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати, обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини. Тому Верховний Суд зазначив, що суд першочергово та достеменно має встановити обставини щодо підстав набуття (виникнення) у позивача права власності на спірне майно, та чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати, зважаючи на те, що правом на звернення з віндикаційним позовом наділений власник майна.
Верховний Суд у постанові від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20 виснував, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що судовим рішенням в іншій господарській справі, а саме у постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі № 910/9010/21, встановлені обставини щодо нікчемності договорів, якими позивач обґрунтовував підстави набуття у власність спірного нерухомого майна.
Верховний Суд також зазначив, що апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги про витребування майна до ТОВ "Васильківський Таунхаус", не надав належної правової оцінки таким позовним вимогам, не врахував, що вказане товариство є лише орендарем спірного нерухомого майна, правовідносини з яким не підпадають під правове регулювання статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Верховний Суд також наголосив на тому, що апеляційний господарський суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц про застосування статей 392, 387, 388 Цивільного кодексу України, та не з`ясував і в судовому рішенні не зазначив, чи є належним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
2.6. Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/17367/20 рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 скасоване та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Грос Компані" задоволено частково.
Витребувано з незаконного володіння ТОВ "КУ "Інвестиційна" 61/70 частини нежилого будинку - адміністративного (літера "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1468,5 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 691997680382, на користь ТОВ "Грос Компані".
Стягнуто з ТОВ "КУ "Інвестиційна" на користь ТОВ "Грос Компані" 75 000,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
В решті позовних вимог ТОВ "Грос Компані" відмовлено.
Стягнуто з ТОВ "КУ "Інвестиційна" на користь ТОВ "Грос Компані" 112 500,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
2.7. Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Грос Компані" про витребування спірного об`єкта нерухомості, виходив із того, що 25.06.2018 між ТОВ "Кристалл-Інвест" та позивачем підписано акт приймання-передачі майна, за яким позивач прийняв як вклад до статутного капіталу спірне нерухоме майно та на підставі якого за позивачем зареєстровано право власності на частину будинку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції оцінив обставини, які передували підписанню акта приймання-передачі майна від 25.06.2018 між ТОВ "Кристалл-Інвест" та позивачем. Зокрема, суд апеляційної інстанції послався на обставини щодо укладення 10.10.2008 між ВАТ "УПБ" (змінено назву на ПАТ "УПБ") та ТОВ "КБК "Альянс" (позичальник) договору про відкриття траншевої кредитної лінії № 68 (далі - кредитний договір № 68), для забезпечення виконання якого 05.02.2010 ТОВ "Кристалл-Інвест" (як іпотекодавець) передало нежилий будинок в іпотеку ПАТ "УПБ" за іпотечним договором від 05.02.2010, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., зареєстрованим за № 106 (далі - іпотечний договір від 05.02.2010 № 106). Суд апеляційної інстанції зазначив, що боргові зобов`язання ТОВ "КБК "Альянс" за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 були припинені 17.07.2015 шляхом їх повного та належного виконання (сплати), тому припинилася також іпотека як похідне зобов`язання. Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначив, що 20.07.2015 іпотека ПАТ "УПБ" щодо нежитлового будинку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 05.02.2010 № 106, була припинена на підставі листа нового іпотекодержателя - ПАТ "АВАНТ-БАНК" від 17.07.2015, до якого права іпотекодержателя перейшли на підставі договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, укладеного між ПАТ "АВАНТ-БАНК" і ПАТ "УПБ". При цьому суд апеляційної інстанції виснував, що вказані обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20, залишеному без змін постановою Верховного Суду від 13.10.2021, та не потребують повторного доказування у цій справі відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції також установив обставини набуття ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" майнових прав за низкою кредитних договорів, у тому числі за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 та іпотечним договором від 05.02.2010 № 106. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20, зауважив, що у справі № 910/8680/20 суд першої інстанції встановив, що відповідні кредитні договори (договори про відкриття траншевої кредитної лінії) розірвані, банком видані довідки про погашення заборгованості та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано відомості про припинення обтяження та припинення іпотеки, у тому числі за іпотечним договором від 05.02.2010 № 106.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання судом недійсним з моменту укладення договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання від 27.04.2020 між ПАТ "УПБ" і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" в частині, що стосується кредитного договору від 10.10.2008 № 68 (укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "КБК "Альянс"), іпотечного договору від 05.02.2010 № 106 (укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "Кристалл-Інвест"), свідчить про необгрунтованість тверджень ТОВ "КУ "Інвестиційна" про набуття права власності на спірне майно ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", з подальшим відчуженням 61/70 частини спірного нежилого будинку ТОВ "Ріал Істейт М", та з подальшою передачею в іпотеку ТОВ "КУ "Інвестиційна" та здійсненням ТОВ "КУ "Інвестиційна" державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.10.2020.
Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо нікчемності договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, укладеного між ПАТ "УПБ" та ПАТ "АВАНТ-БАНК", яким забезпечувалося належне виконання ПАТ "УПБ" вимог ПАТ "АВАНТ-БАНК" за міжбанківськими кредитними договорами від 24.04.2015 №LG, від 29.04.2015 №LG, укладеними між ПАТ "УПБ" (позичальник) та ПАТ "АВАНТ-БАНК" (кредитор), на підставі пунктів 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Суд апеляційної інстанції також зауважив, що доказів про звернення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію / ліквідацію ПАТ "УПБ", яка вживає заходи з виведення з ринку ПАТ "УПБ", до суду з вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, а також договорів міжбанківського кредиту від 24.04.2015 № ММ72121LG та від 29.04.2015 № ММ72201LG ТОВ "КУ "Інвестиційна" у цій справі не подано.
Як зауважив суд апеляційної інстанції, належним способом захисту прав позивача у цій справі як власника спірного нерухомого майна є витребування такого майна у ТОВ "КУ "Інвестиційна", тоді як ТОВ "Васильківський Таунхаус" є лише орендарем спірного нерухомого майна, і такі відносини між позивачем та ТОВ "Васильківський Таунхаус" не підпадають під дію статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги ТОВ "Грос Компані" є документально обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незалучення до участі у справі осіб, про права та (або) інтереси яких прийнято рішення у цій справі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ "Грос Компані" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі № 910/17367/20 - скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити частково.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ТОВ "КУ "Інвестиційна" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/17367/20 повністю та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 про відмову у задоволенні позову ТОВ "Грос Компані".
3.2. ТОВ "КУ "Інвестиційна" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. ТОВ "КУ "Інвестиційна" вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції не з`ясував обставин, що мають значення для справи, а обставини, які суд апеляційної інстанції визнав встановленими, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, без врахування висновків Верховного Суду та з порушенням норм Цивільного кодексу України та Закону України "Про іпотеку". Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі № 6-54цс17, в постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 26.07.2018 у справі № 911/954/16, від 07.02.2019 у справі N 910/13501/17, від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14, від 28.09.2022 у справі № 530/1995/18, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 29.08.2023 у справі № 910/3014/22, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г, від 18.11.2018 у справі № 694/1726/18, від 29.10.2018 у справі № 612/553/15-ц.
ТОВ "КУ "Інвестиційна" також зазначає про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.05.2023 у цій справі. Зокрема, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції помилково послався на преюдиційність справи № 910/8680/20 та відмовився досліджувати обставини та факти, на які посилався скаржник. ТОВ "КУ "Інвестиційна" також зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив обставини щодо набуття (виникнення) у позивача права власності на спірне майно, та чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати.
Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 910/15596/23 за позовом ТОВ "КУ "Інвестиційна" до ДП "Профітрейд" (попередня назва "Мілкіленд-Україна"), ОСОБА_1 , ТОВ "Гросс Компані", ТОВ "Ренпроперті" про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом визнання відсутнім права вимоги кредитора до ТОВ "КБК "Альянс" за кредитним договором, яке виникло на підставі договорів поруки, та, як наслідок, визнання відсутнім права за договором оренди.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "КБК "Альянс" просить відмовити ТОВ "КУ "Інвестиційна" у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/17367/20. ТОВ "КБК "Альянс" вважає, що скаржник не обґрунтував доводи щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статей 203, 215, 388, 655, 656 Цивільного кодексу України, тому посилання на висновки Верховного Суду про застосування наведених норм є безпідставними.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Грос Компані" просить касаційну скаргу ТОВ "КУ "Інвестиційна" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/17367/20 - без змін. ТОВ "Грос Компані" вважає касаційну скаргу ТОВ "КУ "Інвестиційна" необґрунтованою та безпідставною, оскільки судова практика, на яку посилається скаржник, не містить висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Помилковим ТОВ "КУ "Інвестиційна" вважає посилання скаржника на встановлення у рішеннях у справі № 910/9010/21 преюдиційних обставин для цієї справи.
3.5. ТОВ "Грос Компані" подало 11.06.2024 через систему "Електронний суд" додаткові пояснення у справі № 910/17367/20.
3.6. Представник ОСОБА_1 адвокат Самборська Г. М. подала 12.06.2024 через систему "Електронний суд" додаткові пояснення у справі № 910/17367/20.
3.7. Представник ОСОБА_1 адвокат Самборська Г. М. подала 19.06.2024 через систему "Електронний суд" заяву про долучення додаткових пояснень у справі № 910/17367/20.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 29.03.2007 ТОВ "Кристалл-Інвест" придбало нежилий будинок - адміністративний (літ. "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. за реєстровим № 2800.
4.2. 10.10.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Український Професійний Банк" (змінено назву на ПАТ "УПБ") та ТОВ "КБК "Альянс" (позичальник) укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії від 10.10.2008 № 68 з додатковими договорами до нього, за яким ПАТ "УПБ" відкрив позичальнику мультивалютну траншеву відкличну кредитну лінію із встановленням лімітів у наступних валютах - 10 950 000 грн, 1 000 000 дол. США, 500 000 євро, а ТОВ "КБК "Альянс" зобов`язалося його повернути у строк до 08.09.2015.
4.3. 05.02.2010 з метою забезпечення виконання боргових зобов`язань позичальника за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 між ПАТ "УПБ" (іпотекодержателем) та ТОВ "Кристалл-Інвест" (іпотекодавцем) укладено іпотечний договір № 106, за умовами якого зобов`язання позичальника за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 забезпечено іпотекою нерухомого майна - нежилого будинку - адміністративного (літера "В", "Г") загальною площею 1482,40 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, терміном до повного та належного виконання зобов`язань за кредитним договором від 10.10.2008 № 68.
4.4. 06.10.2014 ТОВ "Кристалл-Інвест" та ПАТ "УПБ" уклали договір про внесення змін до іпотечного договору, в якому змінили строк кредиту на 06.10.2017 та збільшили суму кредиту до 49 240 510,00 грн.
4.5. 24.04.2015 ПАТ "АВАНТ-БАНК" (кредитор) та ПАТ "УПБ" (позичальник) уклали міжбанківський кредитний договір №LG, згідно з яким кредитор надає позичальнику кредит у сумі 3 000 000 дол. США на строк із 24.04.2015 до 06.07.2015.
4.6. 29.04.2015 ПАТ "АВАНТ-БАНК" (кредитор) і ПАТ "УПБ" (позичальник) також уклали міжбанківський кредитний договір № MM72201LG, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит у сумі 31 000 000 грн на строк із 29.04.2015 до 11.06.2015.
4.7. 26.05.2015 між ПАТ "АВАНТ-БАНК" (заставодержатель) та ПАТ "УПБ" (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 219, яким забезпечено міжбанківські кредитні договори від 24.04.2015 №LG, від 29.04.2015 №LG. Згідно з цим договором ПАТ "УПБ" передало ПАТ "АВАНТ-БАНК" майнові права за кредитними договорами, укладеними ПАТ "УПБ" з юридичними особами, перелік яких наведений у додатках № 1, 2 до цього договору, та договорами застави, іпотеки, поруки, які забезпечували кредитні договори, наведені у вказаних додатках. Серед них - кредитний договір від 10.10.2008 № 68, укладений між ПАТ "УПБ" та ТОВ "КБК "Альянс", забезпечений іпотекою нерухомого майна - нежилого будинку ТОВ "Кристалл-Інвест" за іпотечним договором від 05.02.2010 № 106.
4.8. 28.05.2015 між ОСОБА_1 (поручитель), ПАТ "УПБ" (позикодавець) та ТОВ "КБК "Альянс" (позичальник) укладено договір поруки № 68-6, за яким ОСОБА_1 є поручителем ТОВ "КБК "Альянс" за кредитним договором від 10.10.2008 № 68.
4.9. 28.05.2015 між Дочірнім підприємством "Мілкіленд-Україна" (поручитель) та ПАТ "УПБ" (позикодавець) та ТОВ "КБК "Альянс" (позичальник) укладено договір поруки № 68-5, за яким Дочірнє підприємство "Мілкіленд-Україна" також є поручителем за кредитним договором від 10.10.2008 № 68.
4.10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що 28.05.2015 між ТОВ "КБК "Альянс" (позичальник), Дочірнім підприємством "Мілкіленд-Україна" та ОСОБА_1 (поручителями) здійснено дострокове погашення кредиту та повністю виконано зобов`язання за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 шляхом перерахування ТОВ "КБК "Альянс" грошових коштів з власного поточного рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "УПБ" на відповідні позичкові рахунки та рахунки нарахованих процентів в ПАТ "УПБ" згідно з платіжними дорученнями від 28.05.2015 на загальну суму 13 206 098,79 грн; шляхом перерахування поручителем - Дочірнім підприємством "Мілкіленд-Україна" грошових коштів в іноземній валюті з власного поточного рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ "УПБ" на відповідні позичкові рахунки та рахунки нарахованих процентів ТОВ "КБК "Альянс" в ПАТ "УПБ" згідно з меморіальним ордером від 28.05.2015 № 23054646, платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах № 1, № 2 на суму 619 500,00 євро та 985 500 євро від 28.05.2015, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку Дочірнього підприємства "Мілкіленд-Україна" № 260071438978 в ПАТ "УПБ" станом на 28.05.2018 на загальну суму 1 605 000,00 євро; шляхом перерахування поручителем - ОСОБА_1 грошових коштів в іноземній валюті з власного поточного рахунку № НОМЕР_3 в ПАТ "УПБ" на відповідні позичкові рахунки та рахунки нарахованих процентів ТОВ "КБК "Альянс" в ПАТ "УПБ" згідно з меморіальним ордером № 23063073 від 28.05.2015, платіжними дорученнями в іноземній валюті № 2, № 3, № 4 в сумі 166 000,00 євро, 6 199,28 євро, та 7 777,35 євро від 28.05.2015, що загалом становить 179 976,63 євро.
4.11. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що 28.05.2015 ПАТ "УПБ" видало ТОВ "КБК "Альянс" відповідну довідку № 11/5-02/520 про залишок заборгованості за кредитним договором від 10.10.2008 № 68, в якій зазначено: "Видана ТОВ "Київська будівельна компанія "Альянс" про те, що станом на 28.05.2015 існує наступна поточна заборгованість перед ПАТ "УПБ" - 1 057 306,44 грн. Прострочена заборгованість по кредиту та нарахованим процентам відсутня".
4.12. 30.05.2015 у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності внесено запис про іпотеку на нерухоме майно ТОВ "Кристалл-Інвест", а саме про зміну первісного кредитора та іпотекодержателя ПАТ "УПБ" на нового кредитора та іпотекодержателя - ПАТ "АВАНТ-БАНК".
4.13. 03.06.2015 ПАТ "АВАНТ-БАНК" повідомило ТОВ "КБК "Альянс" про укладення між ПАТ "УПБ" (первинний кредитор) та ПАТ "АВАНТ-БАНК" (новий кредитор) договору застави майнових прав, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Могильницькою О. А. від 26.05.2015 за реєстровим № 219 про передачу в заставу заборгованості ТОВ "КБК "Альянс" за кредитним договором.
4.14. 03.06.2015 у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності внесено запис про обтяження нежитлового будинку ТОВ "Кристалл-Інвест", а саме про зміну первісного кредитора та іпотекодержателя (обтяжувача) ПАТ "УПБ" на нового кредитора та іпотекодержателя (обтяжувача) - ПАТ "АВАНТ-БАНК".
4.15. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до повідомлення від 03.06.2015 № 671 ПАТ "АВАНТ-БАНК" набув права кредитора (ПАТ "УПБ") за кредитним договором від 10.10.2008 № 68.
4.16. 03.07.2015 ТОВ "КБК "Альянс" здійснено погашення кредиту та повністю виконано зобов`язання за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 перед новим кредитором - ПАТ "АВАНТ-БАНК".
4.17. 17.07.2015 між ПАТ "АВАНТ-БАНК" та ТОВ "КБК "Альянс" було укладено договір про розірвання договору про відкриття траншевої кредитної лінії від 10.10.2008 № 68.
4.18. Як зазначив суд апеляційної інстанції, на цій підставі ПАТ "АВАНТ-БАНК" видало ТОВ "КБК "Альянс" довідку від 17.07.2015 № 901, в якій зазначено: "ПАТ "АВАНТ-БАНК" повідомляє, що до ТОВ "Київська будівельна компанія "Альянс" щодо кредитного договору № 68 від 10.10.2008 у Банка (ПАТ "АВАНТ-БАНК") претензії відсутні у зв`язку з повним погашенням заборгованості".
4.19. Суд апеляційної інстанції при цьому зазначив, що боргові зобов`язання ТОВ "КБК "Альянс" за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 були припинені 17.07.2015 шляхом їх повного та належного виконання (сплати), тому припинилась також іпотека від 05.02.2010 за № 106 ТОВ "Кристалл-Інвест" нежилого будинку - адміністративний (літ. "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1, як похідне зобов`язання. Вказані обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20, залишеному без змін постановою Верховного Суду від 13.10.2021, тому не потребують повторного доказування у цій справі в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
4.20. 30.07.2015 Релігійна організація "Український Католицький університет української греко-католицької церкви" придбала у ТОВ "Кристалл-Інвест" 9/70 частин нежилого будинку - адміністративний (літ. "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1.
4.21. 25.06.2018 між ТОВ "Кристалл-Інвест" та позивачем підписано акт приймання-передачі майна, за яким позивач приймає як вклад до статутного капіталу нерухоме майно 61/70 частин нежилого будинку - адміністративний (літ. "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного акта за позивачем зареєстровано право власності на зазначену частину будинку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з цього реєстру від 28.10.2020 № 229939409 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.06.2018 № 129206158.
4.22. 05.04.2020 між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, укладено договір № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. та зареєстрований у реєстрі за № 619, за умовами якого ПАТ "УПБ" продав ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", у тому числі майнові права щодо іпотеки нежитлового будинку за іпотечним договором від 05.02.2010 за № 106 ТОВ "Кристалл-Інвест".
4.23. На підставі вказаного договору 05.10.2020 № 81/1 було зареєстровано іпотеку та обтяження спірного нежитлового будинку за іпотекодержателем - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", а також право власності на об`єкт нерухомого майна за ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 05.02.2010 за № 106.
4.24. У подальшому ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" здійснило відчуження нежитлового будинку на користь ТОВ "Ріал Істейт М" шляхом внесення нежитлового будинку до статутного капіталу на підставі акта приймання-передачі від 07.10.2020, номер запису про право власності: 38575677; рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мурської Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54487070 від 08.10.2020.
4.25. 08.10.2020 ТОВ "Ріал Істейт М" передало нежитловий будинок в оренду ТОВ "Васильківський Таунхаус" (номер запису про інше речове право: 35878369; рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мурської Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54487070 від 08.10.2020).
4.26. 12.10.2020 позивач з метою захисту свого порушеного права власності на 61/70 нежитлового будинку, звернувся до Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України зі скаргою від 13.10.2020 вх. № 30083-33-20 на зазначені реєстраційні дії з вимогою про їх скасування.
4.27. 12.10.2020 на підставі повідомлення ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" від 12.10.2020 було знято зареєстроване обтяження нежитлового будинку, а ТОВ "Ріал Істейт М" передало нежитловий будинок в іпотеку ТОВ "КУ "Інвестиційна" на підставі іпотечного договору від 12.10.2020 № 1725, яким забезпечувалося виконання зобов`язань за договором фінансового кредиту від 12.10.2020 № 12/10-2020, укладеним між ТОВ "КУ "Інвестиційна" та ТОВ "Ріал Істейт М".
4.28. 21.10.2020 проведено державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок за ТОВ "КУ "Інвестиційна" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.10.2020 № 962.
4.29. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для витребування з незаконного володіння відповідачів 61/70 частини нежилого будинку - адміністративного (літери "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 468,5 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 691997680382, на користь позивача, та визнання за позивачем права власності на зазначену частину нежилого будинку.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 08.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "КУ "Інвестиційна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/17367/20, призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 14.05.2024.
Верховний Суд постановив ухвалу від 14.05.2024 у справі № 910/17367/20, якою задовольнив клопотання ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" про відкладення розгляду справи № 910/17367/20 та відклав розгляд касаційної скарги ТОВ "КУ "Інвестиційна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/17367/20 на 04.06.2024. Згідно з ухвалами Верховного Суду від 04.06.2024, від 11.06.2024, від 18.06.2024 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ "КУ "Інвестиційна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/17367/20.
З урахуванням складності справи та наведених обставин відкладення розгляду справи ця справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і розгляду касаційної скарги.
5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ТОВ "КУ "Інвестиційна" належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.4. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ "Грос Компані" про витребування з незаконного володіння відповідачів частини нежилого будинку на його користь та визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що спірне нерухоме майно незаконно вибуло з його володіння на підставі ряду правочинів та незаконних реєстраційних дій.
5.5. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
5.6. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
5.7. Відповідно до частини 1 статті 321 цього Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
5.8. За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
5.9. Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
5.10. Відповідно до частин 1, 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, власник може витребувати своє майно у недобросовісного набувача, який заволодів ним без відповідної правової підстави. У добросовісного набувача майно може бути витребувано, якщо він набув його безоплатно або якщо набув за відплатним договором, але майно було загублене власником, викрадене у нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.
5.11. Тому суд при витребуванні майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України повинен встановити, чи є особа власником майна, яке вона просить витребувати, чи існує це майно на момент витребування, чи знаходиться це майно у недобросовісного набувача, а якщо у добросовісного, то чи відплатно або безвідплатно він його придбав, а якщо придбав відплатно, то яким чином воно вибуло з володіння власника (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 910/16455/21).
5.12. При розгляді справ про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України суду слід встановити обставини щодо факту виникнення (набуття) у позивача права власності на спірне майно, яке позивач просить витребувати. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, водночас відповідач має право спростувати такі обставини.
5.13. У постанові Верховного Суду від 16.05.2023 у цій справі зазначено, що, виходячи з предмета та підстав позову у справі, яка розглядається, для правильного вирішення спору суд першочергово та достеменно має встановити обставини щодо підстав набуття (виникнення) у позивача права власності на спірне майно, а також те, чи є така особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати, оскільки правом на звернення з віндикаційним позовом наділений власник майна.
5.14. Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "Грос Компані" в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем обставин правомірного набуття права власності на спірний об`єкт нерухомості та недоведеності подальшого порушення його прав відповідачами у справі. Суд першої інстанції зазначив, що укладені між ПАТ "АВАНТ-БАНК" і ПАТ "УПБ" договори міжбанківського кредиту і договір застави майнових прав є нікчемними відповідно до вимог закону, а тому не породжують жодних правових наслідків; у зв`язку з виконанням нікчемних правочинів - договорів міжбанківського кредиту та договору застави майнових прав, яким забезпечувалося виконання цих міжбанківських кредитних договорів, ТОВ "Кристалл-Інвест" без достатніх правових підстав припинило іпотеку нерухомого майна згідно з листом іпотекодежателя ПАТ "АВАНТ-БАНК" від 07.07.2015 № 898 та передало його до статутного капіталу позивача як внесок до статутного капіталу.
Суд першої інстанції з урахуванням положень частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України зазначив, що правочини, вчинені іпотекодавцем щодо відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна без згоди іпотекодержателя, є нікчемними, оскільки їх недійсність прямо встановлена законом, зокрема статтею 12 Закону України "Про іпотеку". Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що наступні правочини ТОВ "Кристалл-Інвест" з відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку, в тому числі правочин із передачі 61/70 частини нежилого будинку до статутного капіталу ТОВ "Грос Компані", за відсутності згоди іпотекодержателя - ПАТ "УПБ" теж є нікчемними.
При цьому суд першої інстанції зазначив про недоведеність позивачем належними, допустимими та достатніми доказами невідповідності вимогам законодавства пакету документів, поданого ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" для державної реєстрації іпотеки, обтяжень та права власності на нежилий будинок.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що правомірність вимог позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння не підтверджена обставинами, які входять до предмета доказування у цьому спорі (з вимогами віндикаційного позову). Зокрема, як зауважив суд першої інстанції, позивачем не доведено: факту незаконного вибуття майна з володіння позивача та законності набуття такого майна у власність.
5.15. Натомість суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Грос Компані" про витребування спірного об`єкта нерухомості, виходив із того, що 25.06.2018 між ТОВ "Кристалл-Інвест" та позивачем підписано акт приймання-передачі майна, за яким позивач прийняв як вклад до статутного капіталу спірне нерухоме майно, та на підставі якого за позивачем зареєстровано право власності на частину будинку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції оцінив обставини, які передували підписанню акта приймання-передачі майна від 25.06.2018 між ТОВ "Кристалл-Інвест" та позивачем. Зокрема, суд апеляційної інстанції послався на обставини щодо укладення 10.10.2008 між ВАТ "УПБ" (змінено назву на ПАТ "УПБ") та ТОВ "КБК "Альянс" (позичальник) договору про відкриття траншевої кредитної лінії № 68, для забезпечення виконання якого 05.02.2010 ТОВ "Кристалл-Інвест" (як іпотекодавець) передало нежилий будинок в іпотеку ПАТ "УПБ" за іпотечним договором від 05.02.2010, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., зареєстрованим за № 106. Суд апеляційної інстанції зазначив, що боргові зобов`язання ТОВ "КБК "Альянс" за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 були припинені 17.07.2015 шляхом їх повного та належного виконання (сплати), тому припинилася також іпотека як похідне зобов`язання. Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначив, що 20.07.2015 іпотека ПАТ "УПБ" щодо нежитлового будинку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 05.02.2010 № 106, була припинена на підставі листа нового іпотекодержателя - ПАТ "АВАНТ-БАНК" від 17.07.2015, до якого права іпотекодержателя перейшли на підставі договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, укладеного між ПАТ "АВАНТ-БАНК" і ПАТ "УПБ". При цьому суд апеляційної інстанції виснував, що вказані обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20, залишеному без змін постановою Верховного Суду від 13.10.2021 та не потребують повторного доказування у цій справі відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції також установив обставини набуття ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" майнових прав за низкою кредитних договорів, у тому числі за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 та іпотечним договором від 05.02.2010 № 106. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20, зауважив, що у справі № 910/8680/20 суд першої інстанції встановив, що відповідні кредитні договори (договори про відкриття траншевої кредитної лінії) розірвані, банком видані довідки про погашення заборгованості та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано відомості про припинення обтяження та припинення іпотеки, у тому числі за іпотечним договором від 05.02.2010 № 106.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання судом недійсним з моменту укладення договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання від 27.04.2020 між ПАТ "УПБ" і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" в частині, що стосується кредитного договору від 10.10.2008 № 68 (укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "КБК "Альянс"), іпотечного договору від 05.02.2010 № 106 (укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "Кристалл-Інвест"), свідчить про необгрунтованість тверджень ТОВ "КУ "Інвестиційна" про набуття права власності на спірне майно ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", з подальшим відчуженням 61/70 частини спірного нежилого будинку ТОВ "Ріал Істейт М", та з подальшим переданням в іпотеку ТОВ "КУ "Інвестиційна" та здійсненням ТОВ "КУ "Інвестиційна" державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.10.2020.
Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо нікчемності договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, укладеного між ПАТ "УПБ" та ПАТ "АВАНТ-БАНК", яким забезпечувалося належне виконання ПАТ "УПБ" вимог ПАТ "АВАНТ-БАНК" за міжбанківськими кредитними договорами від 24.04.2015 №LG, від 29.04.2015 №LG, укладеними між ПАТ "УПБ" (позичальник) та ПАТ "АВАНТ-БАНК" (кредитор), на підставі пунктів 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Суд апеляційної інстанції також зауважив, що доказів про звернення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію / ліквідацію ПАТ "УПБ", яка вживає заходи з виведення з ринку ПАТ "УПБ", до суду з вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, а також договорів міжбанківського кредиту від 24.04.2015 № ММ72121LG та від 29.04.2015 № ММ72201LG ТОВ "КУ "Інвестиційна" у цій справі не подано.
Як зауважив суд апеляційної інстанції, належним способом захисту прав позивача у цій справі як власника спірного нерухомого майна є витребування такого майна у ТОВ "КУ "Інвестиційна", тоді як ТОВ "Васильківський Таунхаус" є лише орендарем спірного нерухомого майна, і такі відносини між позивачем та ТОВ "Васильківський Таунхаус" не підпадають під дію статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги ТОВ "Грос Компані" є документально обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незалучення до участі у справі осіб, про права та (або) інтереси яких прийнято рішення у цій справі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ "Грос Компані" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/17367/20 - скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити частково.
5.16. ТОВ "КУ "Інвестиційна", не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/17367/20, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. Скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.17. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.18. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.19. Касаційну скаргу ТОВ "КУ "Інвестиційна" мотивовано тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції не з`ясував обставин, що мають значення для справи, а обставини, які суд апеляційної інстанції визнав встановленими, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду та з порушенням норм Цивільного кодексу України та Закону України "Про іпотеку". Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі № 6-54цс17, в постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 26.07.2018 у справі № 911/954/16, від 07.02.2019 у справі N 910/13501/17, від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14, від 28.09.2022 у справі № 530/1995/18, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 29.08.2023 у справі № 910/3014/22, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г, від 18.11.2018 у справі № 694/1726/18, від 29.10.2018 у справі № 612/553/15-ц.
Щодо доводів скаржника про можливість витребування індивідуально визначеного майна, виділеного в натурі
5.20. ТОВ "КУ "Інвестиційна" в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Грос Компані", витребував на користь позивача 61/70 частини нежилого будинку - адміністративного (літ. "В", "Г") за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1468,5 м2, не з`ясувавши, чи виділене це майно в натурі.
5.21. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі № 2608/12111/12 (провадження № 6-54цс17), на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання договору недійсним, витребування майна із чужого володіння, виселення, поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем. Верховний Суд України у цій постанові виклав такі висновки:
"Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Крім того, витребувати можна лише індивідуально визначене майно, однак апеляційний суд витребував частину спірної квартири з володіння ОСОБА_5 у власність ОСОБА_3 , не з`ясувавши, чи це майно виділене в натурі".
У справі № 2608/12111/12 вирішувалося питання, зокрема, щодо права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України. Верховний Суд України у постанові від 16.08.2017 у справі № 2608/12111/12, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, зазначив про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно, яке виділене в натурі, проте суди не з`ясували обставин щодо виділення спірного майна в натурі.
5.22. Як зазначає скаржник, аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.10.2018 у справі № 612/553/15-ц та від 18.11.2020 у справі № 694/1726/18.
5.23. Колегія суддів установила, що Верховний Суд у постанові від 18.11.2018 у справі № 694/1726/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич-Сервіс" до ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про витребування часток гаража-прибудови зазначив:
"Тлумачення статті 387 ЦК України свідчить, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно, яке є індивідуально визначеним".
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у справі № 694/1726/18 та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Верховний Суд при цьому зазначив, що суди встановили, що спірне майно не було виділено в натурі, а тому зробили помилковий висновок щодо витребування у ОСОБА_12 13/25 частки та у ОСОБА_13 12/75 частки гаража-прибудови "б".
5.24. У постанові Верховного Суду від 29.10.2018 у справі № 612/553/15-ц, на яку посилається скаржник, за позовом ОСОБА_14 до фізичної особи-підприємця Борзікова С. В. про визнання договору недійсним та витребування земельної ділянки зазначено:
"Індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору".
У справі № 612/553/15-ц суди встановили, що земельна ділянка позивача знаходиться у загальному масиві інших земельних ділянок. Доказів того, що позивач має технічну документацію про встановлення меж земельної ділянки в натурі та закріплення її межовими знаками, не надано. За таких обставин Верховний Суд у справі № 612/553/15-ц зазначив, що суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
5.25. Перевіривши наведені доводи скаржника, колегія суддів установила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про визнання недійсними договорів дарування, скасування їх державної реєстрації та витребування майна із чужого незаконного володіння зазначила про необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02.09.2015 у справі № 6-1168цс15 та від 16.08.2017 у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21.08.2018 у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05.09.2018 у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20.01.2021 у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 зазначила, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до статті 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_18 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки. Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі. Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у статті 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у статті 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування 1/2 спірного нерухомого майна на користь позивачки.
5.26. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, тому колегія суддів вважає, що під час касаційного перегляду постанови у справі № 910/17367/20, що розглядається, врахуванню підлягає саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19, щодо можливості витребування за віндикаційним позовом частки у майні, що є у спільній часткові власності без виділення її в натурі.
5.27. Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, частково задовольнив позовні вимоги позивача та витребував у відповідача 61/70 частин нежитлового будинку на користь ТОВ "Грос Компані". Отже, доводи скаржника щодо нез`ясування судом апеляційної інстанції, чи виділена частка майна в натурі, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19, є необґрунтованими.
Щодо доводів скаржника про ненадання апеляційним господарським судом оцінки нікчемності правочинів
5.28. Скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції статей 76- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, а саме ненадання судом апеляційної інстанції оцінки нікчемності правочинів, на підставі яких позивач набув спірне нерухоме майно відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". ТОВ "КУ "Інвестиційна" вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставини щодо укладення договорів поруки та погашення поручителями кредитного договору від 10.10.2008 № 68 на предмет їх нікчемності відповідно до пунктів 1, 2, 7 та 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". ТОВ "КУ "Інвестиційна" зазначає, що суд апеляційної інстанції не досліджував обставини та факти щодо нікчемності договорів, які були встановлені у справі № 910/9010/21. При цьому скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16 та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.07.2018 у справі № 911/954/16, від 07.02.2019 у справі № 910/13501/17, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14.
5.29. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16 ухвалена за позовом ПАТ "УПБ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман 2014" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов`язання вчинити певні дії.
У справі № 910/10784/16 суди, відмовляючи в позові, виходили з того, що позивачем не доведено того, що спірні договори є нікчемними відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Велика Палата Верховного Суду визнала такі висновки помилковими та зауважила, що передача права вимоги за договорами іпотеки цілісного майнового комплексу та застави його обладнання за ціною, що істотно нижча, ніж заборгованість за кредитним договором, за умови, що в разі визнання банку неплатоспроможним це майно може бути продане з аукціону за справедливу ціну, унеможливила таку реалізацію, а відтак, повернення іншим кредиторам належних їм від банку сум у процедурі виведення банку з ринку фінансових послуг. Тому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у комісії було достатнього підстав для визнання такого договору нікчемним за пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що перерахування коштів, передбачених умовами договору, відбулося шляхом їх списання в день укладення договору відступлення права вимоги (27.05.2015) з поточного банківського рахунку ТОВ "ФК "Аурум фінанс", а не через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. Тому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у комісії було достатнього підстав для визнання такого договору нікчемним за пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/10784/16 дійшла висновків, зокрема про те, що посилання позивача на нікчемність спірного правочину є обґрунтованими, а позовні вимоги про застосування наслідків нікчемного договору - такими, що підлягають задоволенню.
5.30. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 911/954/16 ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сильмариил" про визнання недійсним нікчемного договору та застосування наслідків нікчемності договору. У цій постанові Верховний Суд, посилаючись на положення статті 215 Цивільного кодексу України, статей 3, 4, 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зазначив, що, здійснюючи судовий контроль на предмет нікчемності правочинів за статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", судам належить перевіряти усі критерії, визначені законодавцем відповідно до цієї норми.
Верховний Суд, ухвалюючи нове рішення у справі № 911/954/16 про задоволення позову Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутність визначення у законі поняття "звичайних ринкових умов" унеможливлює застосування положень пунктів 1, 2 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Верховний Суд визначив мету спірного правочину та дійшов висновку про те, що ТОВ "Сильмариил" як кредитор ПАТ "Брокбізнесбанк" (щодо якого було введено тимчасову адміністрацію 28.02.2014) набув майнові права позивача на пільгових умовах, тому це підтверджує очевидне порушення балансу майнових інтересів цього кредитора та майнових інтересів вкладників банку, які інвестували свої кошти в цей банк, та якими банк розпорядився таким чином, що унеможливив повернення їх інвестицій до 2024 року. Зазначені інтереси вкладників банку є в цьому випадку тим "суспільним інтересом", належний захист якого у демократичному суспільстві повинна забезпечити держава в особі органів правосуддя на виконання приписів статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
5.31. У постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 910/13501/17, на яку посилається скаржник, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" про стягнення коштів, за твердженням скаржника, зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Колегія суддів установила, що Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у справі № 910/13501/17, якими задоволено позовні вимоги ТОВ "ФК "Централ Капітал" до ПрАТ "Оболонь" про стягнення кредитної заборгованості, направив справу на новий розгляд. При цьому Верховний Суд зазначив, що суди порушили вимоги статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не дослідили спірні правочини на предмет їх дійсності та не надали власної оцінки обставинам справи, виходячи із доказів, наданих учасникам справи № 910/13501/17, обмежившись посиланням на преюдиційні обставини, які були встановлені постановою апеляційного суду. Тому Верховний Суд виснував, що судам, зокрема, належить із врахуванням приписів статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" перевірити дійсність правовідносин між ТОВ "ФК "Централ Капітал" та ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" з відступлення права вимоги до ПрАТ "Оболонь" за кредитним договором від 14.11.2013 № 051-11-13 до завершення строку повернення кредиту та договорами застави та іпотеки, укладеними між ПрАТ "Оболонь" та ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" на забезпечення кредитних зобов`язань ПрАТ "Оболонь".
5.32. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14 ухвалена за позовом ОСОБА_19 до ОСОБА_20 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частку в праві власності на домоволодіння та земельні ділянки. Верховний Суд зазначив, що позивач посилався на порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту, проте суди встановили відсутність підстав для кваліфікації заповітів як нікчемних, тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд у справі № 359/12165/14 зазначив, що в Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. У зазначеній постанові Верховний Суд наводив висновки щодо застосування статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо необхідності суду у разі виявлення нікчемності правочину під час розгляду справи враховувати такі обставини за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
5.33. Постанова Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 530/1995/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_21 та ОСОБА_22 до Зіньківської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Ярового О. Б., ОСОБА_23 про визнання заповіту недійсним. У наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що "нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає".
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту в межах позовних вимог та з підстав, передбачених у частині 1 статті 225 та частині 2 статті 1257 Цивільного кодексу України, оскільки апеляційний суд встановив, що доказів того, що на момент складення спірного заповіту фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не надано.
5.34. В аспекті наведених доводів, колегія суддів враховує, що відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
5.35. У справі № 910/17367/20, що розглядається, суди встановили, що 30.01.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 73/БТ "Про запровадження особливого режиму контролю діяльності за ПАТ "Український професійний банк" та призначення куратора".
30.04.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 293/БТ, якою ПАТ "УПБ" віднесено до категорії проблемних та запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку.
28.05.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 348, якою ПАТ "УПБ" віднесено до категорії неплатоспроможних.
20.07.2015 іпотека ПАТ "УПБ" щодо спірного нерухомого майна, яка виникла на підставі іпотечного договору від 05.02.2010 № 106, була припинена на підставі листа ПАТ "АВАНТ-БАНК", до якого права іпотекодержателя перейшли на підставі договору про заставу майнових прав від 26.05.2015 № 219, укладеного між ПАТ "АВАНТ-БАНК" та ПАТ "УПБ".
5.36. Суд першої інстанції зазначив, що за змістом звіту Аудиторської фірми ТОВ "Інтер Аудит" від 26.08.2016 про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій ПАТ "УПБ", складеного на замовлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, досліджено обставини виведення коштів з визнаного у подальшому неплатоспроможним ПАТ "УПБ", у тому числі й операції, за якими нібито відбулося погашення заборгованості за кредитним договором, зобов`язання за яким були забезпечені переданим в іпотеку нежилим будинком (спірним нерухомим майном).
5.37. Суд першої інстанції встановив, що права іпотекодержателя перейшли від ПАТ "УПБ" до ПАТ "АВАНТ-БАНК" на підставі договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, укладеним безпосередньо перед визнанням ПАТ "УПБ" неплатоспроможним. За вказаним договором ПАТ "УПБ" передало в заставу ПАТ "АВАНТ-БАНК" права вимоги за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 та іпотечним договором 05.02.2010 № 106, за яким в іпотеку було передано нежилий будинок, який є предметом спору в цій справі.
5.38. Суд першої інстанції зазначив, що договором застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 забезпечувалося виконання зобов`язань, які виникли:
- з міжбанківського кредитного договору від 24.04.2015 №LG, укладеного між ПАТ "УПБ" (позичальник) та ПАТ "АВАНТ-БАНК" (кредитор) щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: повернення кредиту у сумі 3 000 000,00 дол. США у строк із 24.04.2015 до 06.07.2015; сплати процентів за користування кредитом у розмірі 22 % річних та інших зобов`язань;
- з міжбанківського кредитного договору від 29.04.2015 №LG, укладеного між ПАТ "УПБ" (позичальник) та ПАТ "АВАНТ-БАНК" (кредитор), щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: повернення кредиту в сумі 31 000 000,00 грн у строк із 29.04.2015 до 11.06.2015; сплати процентів за користування кредитом у сумі 45 % річних та інших зобов`язань.
5.39. Суд першої інстанції встановив, що сума забезпечення за переданими в заставу кредитними договорами станом на 29.04.2015 становила згідно з договором застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 585 101 540,80 грн; при цьому сума зобов`язань ПАТ "УПБ" перед ПАТ "АВАНТ-БАНК" за міжбанківськими кредитами становила 97 787 218,00 грн (за курсом НБУ на 29.04.2015). Тому суд першої інстанції погодився з доводами ТОВ "КУ "Інвестиційна" про те, що вартість забезпечення у понад п`ять разів перевищувала розмір основного зобов`язання.
5.40. Суд першої інстанції також зазначив, що відповідно до умов міжбанківського кредитного договору від 24.04.2015 № ММ72121LG ПАТ "АВАНТ-БАНК" надало ПАТ "УПБ" кредит у розмірі 3 000 000,00 дол. США зі сплатою 22 % річних. Згідно з даними Національного банку України станом на 24.04.2015 середньозважена процентна ставка за міжбанківськими кредитами в іноземній валюті становила 10,7 % річних.
Відповідно до умов міжбанківського кредитного договору від 29.04.2015 № ММ72201LG ПАТ "АВАНТ-БАНК" надало ПАТ "УПБ" кредит у розмірі 31 000 000,00 грн зі сплатою 45 % річних. Згідно з даними Національного банку України станом на 29.04.2015 середньозважена процента ставка за міжбанківськими кредитами в гривні становила 25,5 % річних.
5.41. Посилаючись на положення пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також статті 1054 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що перевищення розміру процентів за користування кредитом за міжбанківськими кредитними договорами у 2 рази від середньозваженої процентної ставки свідчить про те, що ПАТ "УПБ" отримало послугу (надання грошей у тимчасове платне користування) від ПАТ "АВАНТ-БАНК" за ціною, що на 100 відсотків і більше відрізнялася від звичайної вартості послуг кредитування за міжбанківськими кредитними договорами станом на 24.04.2015 та 29.04.2015. Вказані обставини, як зазначив суд першої інстанції, свідчать про нікчемність договорів міжбанківського кредиту від 24.04.2015 № ММ72121LG та від 29.04.2015 № ММ72201LG.
5.42. Зважаючи на вимоги частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції зазначив, що укладений між сторонами договір застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 не породжував для сторін відповідних прав та/або обов`язків, в тому числі не міг призвести до набуття ПАТ "АВАНТ-БАНК" права звернути стягнення на предмети забезпечення та набуття прав кредитора. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність ознак нікчемності договору застави майнових прав, посвідченого 26.05.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Могильницькою О. А., реєстровий номер 219.
5.43. Суд першої інстанції, враховуючи вимоги пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зазначив, що умови договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 надають перевагу ПАТ "АВАНТ-БАНК" як кредитору, порівняно із загальними правилами застави, тому свідчать про нікчемність вказаного правочину.
При цьому суд першої інстанції, посилаючись на вимоги статей 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", зазначив, що направлення повідомлення заставодавцю і реєстрація обтяження у відповідному реєстрі є обов`язком заставодержателя, виконання якого передує факту звернення стягнення; вказані вимоги мають імперативний характер. Проте суд першої інстанції встановив, що умови пункту 4.6 договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 виключали такий обов`язок заставодержателя, тому дійшов висновку, що такі умови надавали кредитору переваги, не передбачені чинним законодавством, а крім того, прямо суперечили вимогам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Суд першої інстанції зауважив, що домовленість сторін договору про заставу майнових прав від 26.05.2015 № 219 про звернення стягнення відповідно до пункту 4.6 надає пільги (переваги) ПАТ "АВАНТ-БАНК" як кредитору ПАТ "УПБ", поряд з іншими кредиторами ПАТ "УПБ", оскільки спрямована на позачергове задоволення вимог одного з кредиторів неплатоспроможного банку.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що договір застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, міжбанківський кредитний договір від 24.04.2015 № MM72121LG, укладений між ПАТ "УПБ" (позичальник) та ПАТ "АВАНТ-БАНК" (кредитор) та міжбанківський кредитний договір від 29.04.2015 № MM72201LG, укладений між ПАТ "УПБ" (позичальник) та ПАТ "АВАНТ-БАНК" (кредитор), є нікчемними відповідно до Закону, а тому не породжують жодних правових наслідків.
5.44. Суд першої інстанції з урахуванням положень частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України зазначив, що правочини, вчинені іпотекодавцем, щодо відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна без згоди іпотекодержателя, є нікчемними, оскільки їх недійсність прямо встановлена законом, зокрема статтею 12 Закону України "Про іпотеку". Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що наступні правочини ТОВ "Кристалл-Інвест" з відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку, в тому числі правочин із передачі 61/70 частини нежилого будинку до статутного капіталу ТОВ "Грос Компані", за відсутності згоди іпотекодержателя - ПАТ "УПБ" теж є нікчемними.
5.45. Натомість суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ТОВ "Грос Компані", зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про нікчемність договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, укладеного між ПАТ "УПБ" та ПАТ "АВАНТ-БАНК", яким забезпечувалося належне виконання ПАТ "УПБ" вимог ПАТ "АВАНТ-БАНК" за міжбанківськими кредитними договорами від 24.04.2015 №LG, від 29.04.2015 № MM72201LG, укладеними між ПАТ "УПБ" (позичальник) та ПАТ "АВАНТ-БАНК" (кредитор), на підставі пунктів 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
5.46. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що ПАТ "УПБ" за договорами міжбанківського кредиту від 24.04.2015 № ММ72121LG та від 29.04.2015 № ММ72201LG не здійснив відчуження чи передачу в користування, придбання, отримання у користування майна, не здійснював оплати результатів робіт та/або послуг за цінами, нижчими або вищими від звичайних (оплата за якими на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), а також не зобов`язувався здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов таких договорів.
5.47. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що співставлення судом першої інстанції процентних ставок, обумовлених договорами міжбанківського кредиту від 24.04.2015 № ММ72121LG та від 29.04.2015 № ММ72201LG, із середньозваженою процентною ставкою НБУ за міжбанківськими кредитами в гривні (станом на 29.04.2015) та іноземній валюті (станом на 24.04.2015), та відповідний висновок про перевищення процентів, обумовлених зазначеними договорами міжбанківського кредиту, у два рази середньозваженої процентної ставки НБУ, не відповідає пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за яким визначається ціна відповідних послуг з урахуванням звичайних цін на такі послуги.
5.48. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення пункту 14.1.71 Податкового кодексу України, зазначив, що "середньозважена процентна ставка" НБУ не є "звичайною ціною" у розумінні Податкового кодексу України. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо нікчемності на підставі пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договорів міжбанківського кредиту від 24.04.2015 № ММ72121LG та від 29.04.2015 № ММ72201LG, та зазначив про неправильне застосування судом першої інстанції до договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України з визнанням його нікчемним внаслідок нікчемності зазначених договорів міжбанківського кредиту.
5.49. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "КУ "Інвестиційна" не доведено, що договір застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 передбачає платіж чи передачу іншого майна з метою надання ПАТ "АВАНТ-БАНК" переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами ПАТ "УПБ". Суд апеляційної інстанції також зауважив, що висновок суду першої інстанції про нікчемність договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 відповідно до приписів пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є також помилковим з огляду на таке. Договірні умови, визначені пунктом 4.6 договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, підлягають виконанню з урахуванням, у тому числі й умов, визначених у пунктах 4.4 та 4.5 вказаного договору, за якими про намір звернути стягнення на предмет застави у порядку, передбаченому цим договором, заставодержатель повідомляє заставодавця шляхом надсилання повідомлення про порушення зобов`язань (невиконання вимог заставодержателя), забезпечення виконання яких передбачено цим договором. Вказане у попередньому абзаці цього пункту договору повідомлення направляється заставодержателем після реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про звернення стягнення на предмет застави, за адресою заставодавця. Звернення стягнення на предмет застави відбувається у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження". Вказаний порядок визначений сторонами у пунктах 4.4, 4.5, 4.6 договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, яким забезпечено майнові права за договорами міжбанківського кредиту.
5.50. Колегія суддів зазначає, що на підставі встановлених фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції надав кваліфікацію спірним правовідносинам, а також надав правову оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі ТОВ "Грос Компані". При цьому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції в цьому випадку врахував вказівки, що містилися у постанові Верховного Суду від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, про те, що господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені в судових рішеннях у інших господарських справах.
5.51. Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20 за позовом Приватного акціонерного товариства "Банкомзв`язок" до ПАТ "Український професійний банк", ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", Товариства з обмеженою відповідальністю "Держзакупівлі. Онлайн" про визнання недійсними електронних торгів (аукціону), протоколу електронного аукціону, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 13.10.2021, позов задоволено повністю. Серед іншого, визнано недійсним з моменту укладення договір № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання від 27.04.2020, посвідчений Мурською Н. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 619, укладений між ПАТ "УПБ" і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" в частині, що стосується договору про відкриття траншевої кредитної лінії від 10.10.2008 № 68, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "КБК "Альянс", іпотечного договору від 05.02.2010, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "Кристалл-Інвест", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 106.
5.52. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що обставини щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 встановлені рішенням суду у справі № 910/8680/20. Тому суд апеляційної інстанції зауважив, що з огляду на припинення основних (боргових) зобов`язань за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 шляхом його повного виконання, припинилася також іпотека від 05.02.2010 за № 106 ТОВ "Кристалл-Інвест" спірного нежилого будинку як похідне зобов`язання. Суд апеляційної інстанції зауважив, що обставини щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 10.10.2008 № 68, встановлені рішенням суду у справі № 910/8680/20, спростовують висновки суду першої інстанції про наявність заборгованості за кредитним договором від 10.10.2008 № 68, до яких суд першої інстанції дійшов на підставі звіту аудиторської фірми у вигляді ТОВ "Інтер-аудит" про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій ПАТ "УПБ".
5.53. Суд касаційної інстанції враховує, що згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99 а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" (№ 28342/95) існує усталена практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.
5.54. Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи обставини, встановлені рішенням суду у справі № 910/8680/20, яке набрало законної сили, зокрема щодо припинення основних (боргових) зобов`язань за кредитним договором від 10.10.2008 № 68 шляхом його повного виконання, дійшов висновку, що припинилася також іпотека від 05.02.2010 за №106 ТОВ "Кристалл-Інвест" спірного нежилого будинку як похідне зобов`язання.
5.55. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не здійснив та не дослідив обставини щодо укладення договорів поруки та погашення поручителями кредитного договору від 10.10.2008 № 68, а також не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, від 26.07.2018 у справі № 911/954/16 та від 07.02.2019 у справі № 910/13501/17, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14, від 28.09.2022 у справі № 530/1995/18 щодо необхідності здійснення судового контролю на предмет нікчемності правочинів відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Щодо доводів скаржника про неправильне застосування статей 203, 215, 655, 656 Цивільного кодексу України
5.56. ТОВ "КУ "Інвестиційна" в касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував, зокрема, статті 203, 215, 655, 656 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, а також не так витлумачив ці висновки, ніж це зробив Верховний Суд у наведених постановах. ТОВ "КУ "Інвестиційна" в касаційній скарзі зазначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб самостійно не може застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів. Фонд у разі виявлення нікчемних правочинів зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15). Скаржник також зауважує, що усталеність визначення вказаної правової позиції підтверджується постановами Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16 та від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16. У касаційній скарзі, обґрунтовуючи наведені доводи, скаржник також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 29.08.2023 у справі N 910/3014/22, про те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, водночас, якщо одна зі сторін спірного правочину чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
5.57. Розглянувши зазначені доводи скаржника, колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУ ДЖЕСТ 2014" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ЄВРОБАНК" та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ЄВРОБАНК" про визнання наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/24198/16 зазначила, що судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним оспорюваного наказу є помилковими з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів. У справі № 910/24198/16 Верховний Суд вирішував питання щодо належності / ефективності способу захисту, обраного позивачем, а також щодо юридичної природи наказів (рішень) щодо нікчемності правочинів, ухвалених Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов`язків для контрагентів банку, тому не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, то, за висновком Великої Палати Верховного Суду, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів.
5.58. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15 ухвалена за позовом фізичної особи до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Савельєвої Анни Миколаївни та до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. У справі № 826/1476/15 вирішувалося питання щодо правомірності дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Верховний Суд також звернув увагу на те, що у випадку встановлення відповідним судовим рішенням нікчемності укладеного особою з банком правочину, уповноважена особа не позбавлена права відповідно до положень чинного законодавства подати до Фонду додаткову інформацію про зменшення кількості вкладників, а також застосувати наслідки нікчемності такого правочину.
5.59. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В. В. про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії. У справі № 819/353/16 вирішувався спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат.
5.60. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський м`ясокомбінат" до уповноваженої особи Фонду про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення. У справі № 826/23064/15 вирішувався спір про визнання протиправним та скасування рішення у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними договорів про внесення змін до кредитного договору.
5.61. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження. У справі № 826/8273/16 вирішувався спір про визнання протиправним та скасування рішення у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними договорів про внесення змін до кредитного договору.
5.62. Колегія суддів установила, що в зазначених постановах Великої Палата Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16 викладено правову позицію про те, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення відповідно до закону (частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ; наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону; рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення, як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15 є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
5.63. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" про визнання договору недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/3156/17 зазначила, що позовна вимога позивача про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, та зауважила, що відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону; такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.
5.64. Постанова Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/3014/22, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нападівське" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції", Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал" про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) та договору купівлі-продажу майнових прав.
У зазначеній постанові Верховний Суд зауважив, що: "згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд може встановлювати факт нікчемності правочину не виключно при вирішенні спору про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, але й при розгляді будь-якого іншого спору, якщо одна зі сторін правочину чи інша заінтересована особа, які є учасниками справи, вважає його нікчемним."
У справі № 910/3014/22 Верховний Суд зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування положень частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, та висновку щодо застосування статті 514 Цивільного кодексу України, викладеного в постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19. Тому Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення первісного позову Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нападівське" в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2021 є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.
5.65. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до фізичної особи про визнання договору нікчемним банківського вкладу зроблені висновки щодо форми і змісту договору банківського вкладу. У справі № 463/5896/14-ц, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про визнання нікчемним "Договору № 1230475 на вклад "Депозитний" на ім`я фізичної особи" від 08.07.2013, укладеного між позивачем, від імені якого діяла фізична особа, та відповідачем. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на неефективність обраного способу захисту.
5.66. Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо нікчемності договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, а також договорів міжбанківського кредиту від 24.04.2015 № ММ72121LG та від 29.04.2015 № ММ72201LG, встановив, що ТОВ "КУ "Інвестиційна" не подало доказів про звернення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію/ліквідацію ПАТ "УПБ", яка вживає заходи з виведення з ринку ПАТ "УПБ", до суду з вимогами про застосування наслідків недійсності зазначених договорів. Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16 та від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16 (на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник), суд апеляційної інстанції також зазначив, що Фонд самостійно не може застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів; Фонд у разі виявлення нікчемних правочинів зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом.
5.67. При цьому в оскаржуваній постанові у справі № 910/17367/20 суд апеляційної інстанції встановив, що судовим рішенням у справі № 910/8680/20 встановлено відсутність ознак нікчемності договорів міжбанківського кредиту від 24.04.2015 № ММ72121LG та від 29.04.2015 № ММ72201LG, а також договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219, укладених між ПАТ "УПБ" та ПАТ "АВАНТ-БАНК". Водночас, як зауважив суд апеляційної інстанції, за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Тому суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у межах доводів апеляційної скарги ТОВ "Грос Компані" та аргументів ТОВ "КУ "Інвестиційна", викладених у запереченнях на апеляційну скаргу, перевірив висновки суду першої інстанції щодо обставин нікчемності правочинів.
5.68. Отже, за наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16 та від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, на які посилається скаржник, тому наведені скаржником доводи не підтвердилися.
Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України
5.69. Скаржник також у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції проігнорував приписи Верховного Суду, які зазначені в постанові від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20 (щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України) та не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19.
5.70. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
5.71. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
5.72. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Приватного підприємства "Продекспорт", Закритого акціонерного товариства "Агропродукт" про стягнення заборгованості. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов такого висновку:
"32. Утім, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не врахував положень частини п`ятої статті 82 ЦПК України (частини п`ятої статті 75 ГПК України) у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, згідно з якими обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
33. Крім того, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України, пункту 4 частини третьої статті 2 ГПК України змагальність сторін належить до основних засад (принципів) цивільного та господарського судочинства. Тому судове рішення у справі не може бути використане проти особи, яка не брала участі у цій справі. До того ж протилежний підхід призвів би до порушення статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
34. Оскільки у висновку колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц не враховано положень частини п`ятої статті 82 ЦПК України (частини п`ятої статті 75 ГПК України) у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку.
35. З огляду на приписи цих процесуальних норм, особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі".
5.73. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф Інвест" до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу, зауважила, що "преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин".
5.74. Постанова Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, ухвалена за позовом Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс сервіс люкс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Юнайтед", державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Дідичука Ігоря Анатолійовича про визнання договорів недійсними, визнання недійсним та скасування рішення, скасування запису про проведення державної реєстрації. У цій постанові Верховний Суд навів такі висновки:
"9.19. Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 75 ГПК України та не дотримання принципу правової визначеності відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на те, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Відповідно до приписів частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
Крім того, Касаційний господарський суд зазначає, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм".
5.75. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, що в рішенні Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20, залишеному без змін постановою Верховного Суду від 13.10.2021, встановлено, що кредитні договори (договори про відкриття траншевої кредитної лінії) розірвані, банком видані довідки про погашення заборгованості та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про припинення обтяження та припинення іпотеки, у тому числі за іпотечним договором від 05.02.2010 за № 106. Тому суд апеляційної інстанцій зробив висновок, що за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника і судових вимог кредитора та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється. При цьому, як зазначено у пунктах 4.10- 4.20 цієї постанови, суд апеляційної інстанції встановив обставини щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 68 від 10.10.2008.
5.76. Отже, суд апеляційної інстанції установив фактичні обставини, необхідні для розгляду цієї справи, та надав їм правову оцінку, тому доводи скаржника про неврахування вказівок Верховного Суду, які зазначені в постанові від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20 (щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України), та висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, не підтвердилися.
5.77. Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 910/15596/23 за позовом ТОВ "КУ "Інвестиційна" до ДП "Профітрейд" (попередня назва "Мілкіленд-Україна"), ОСОБА_1 , ТОВ "Гросс Компані", ТОВ "Ренпроперті" про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом визнання відсутнім права вимоги кредитора до ТОВ "КБК "Альянс" за кредитним договором, яке виникло на підставі договорів поруки, та, як наслідок, визнання відсутнім права за договором оренди з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвалою від 21.11.2023 Північний апеляційний господарський суд відхилив клопотання ТОВ "КУ "Інвестиційна" про зупинення провадження у справі № 910/17367/20 до набрання законної сили рішенням по справі № 910/15596/23. Суд апеляційної інстанції встановив, що клопотання ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 910/15596/23 обґрунтовано тим, що в рамках зазначеної справи досліджуватиметься питання погашення заборгованості за кредитним договором від 10.10.2008 № 68, що свідчить про об`єктивну неможливість вирішення справи № 910/17367/20 до справи № 910/15596/23.
Розглянувши зазначене клопотання ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", враховуючи положення пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17 та від 17.12.2019 у справі № 917/131/19 (щодо передумов та підстав, які повинен з`ясувати суд для вирішення питання про зупинення провадження у справі) суд апеляційної інстанції встановив, що у цьому випадку відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи № 910/17367/20 .
5.78. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/17367/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 25.06.2024 |
Оприлюднено | 08.07.2024 |
Номер документу | 120204741 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Багай Н.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні