Ухвала

від 05.07.2024 по справі 278/3344/15-к

ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №278/3344/15-к

Провадження № 1-кп/293/137/2024

УХВАЛА

05 липня 2024 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Черняхів кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.04.2015 за №12015060020001992 по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.357 КК України

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Черняхівського районного суду Житомирської області знаходиться вищевказане кримінальне провадження.

Ухвалою від 09.05.2024 суд продовжив строк дії обраного Верховним Судом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 (шістдесят) діб з дня постановлення ухвали, тобто до 08.07.2024 включно без визначення розміру застави.

28.06.2024 на електронну адресу суду від прокурора Житомирської обласної прокуратури надійшло клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 діб.

Мотивуючи клопотання прокурор зазначає, що вина обвинуваченого підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, які долучені до матеріалів справи. Наразі, ризики, які враховувались Верховним Судом при обранні ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зникли та не зменшились. При цьому сторона обвинувачення вважає, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду, оскільки обвинувачується у вчинені ряду особливо тяжких злочині та може бути засудженим до реальної міри покарання. Також вказує, що обвинувачений раніше притягався до кримінальної відповідальності за злочини спрямовані проти власності, а тому може продовжити свою злочинну діяльність.

Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на строк 60 діб, з викладених у клопотанні підстав. Підтвердив, що заявлений ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшився та продовжує існувати, що виправдовує тримання ОСОБА_6 під вартою. Вважає, що обрання відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою не забезпечить виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків та не зможе запобігти його спробам переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Додатково вказав на можливість вчиняти обвинуваченим вплив на свідків, які судом не допитувались.

Представник потерпілої та потерпілі у судове засіданні не з`явились.

Захисники у судовому засіданні заперечили проти клопотання прокурора. Зокрема, захисник ОСОБА_7 просив змінити його підзахисному запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, зважаючи, що обвинувачений не має наміру переховуватись від суду. Вказує, що єдиний процесуальний ризик, який вбачав суд на той час, це ймовірну можливість незаконного впливу на свідків, які ще не були допитані. На даний час вказаний ризик є мінімальним, оскільки свідки по справі вже були допитані судом. Вважає, що будь-яких інших ризиків неналежної поведінки ОСОБА_6 не вбачається. Тому відсутні будь-які ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а сама тяжкість злочину не може бути безумовною підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зазначив, що відповідно до вимог КПК України обвинувачений вважається раніше не судимим.

Захисник ОСОБА_8 підтримав вказані доводи ОСОБА_7 та наголошує, що до його підзахисного після закінчення строку домашнього арешту у 2016 році будь яких запобіжних заходів судом не застосовувалось та протягом п`яти років розгляду вказаного кримінального провадження ОСОБА_6 з`являвся до суду, та виконував обов`язки передбачені ст. 42 КПК України. Захисник також заперечує щодо можливості впливу на свідків оскільки вважає, що свідки в цьому кримінальному провадженні відсутні, так як прокурором в підготовчому судовому засіданні не заявлено клопотання про їх допит.

Обвинувачений у судовому засіданні підтримав думку захисників.

Заслухавши думки учасників кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.

З приводу розгляду клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому суд зазначає наступне.

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, відповідно до ст.178 КПК України, суд враховує вік, сімейний та майновий стан обвинуваченого, його соціальні зв`язки за місцем проживання.

Відповідно до ч. 1 ст.183КПКУкраїни тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Згідно із ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Згідно з ч. 2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії»).

Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії», в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.

Положеннями ч. 3 ст. 199 КПК України визначено, що при продовженні строку тримання під вартою суд враховує наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

З урахуванням вимог частини 5статті 199 КПК України, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені раніше ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно із ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; та ризик втечі обвинуваченого, наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів.

Також нормою ч.1 ст. 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Отже, із системного аналізу змісту ч. 2 ст.177 та ч. 1 ст.194 КПК України видно, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу в частині встановлення наявності заявлених стороною обвинувачення ризиків суд керується стандартом доведення «достатні підстави».

Особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що обвинувачений зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьомуКПКне вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Таким чином, вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначенихст.177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі або довічне позбавлення волі, а також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких Верховним Судом було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не відпали і продовжують діяти на даному етапі розгляду кримінального правопорушення.

Так, при вирішенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу суд враховує наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_6 кримінальних правопорушень за п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289 КК України, які віднесені до категорії особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до15 років або довічне позбавлення волі.

Суд наголошує, що санкції статей, за якими обвинувачується ОСОБА_6 , передбачають покарання у виді довічного позбавлення волі, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку кримінально-карного діяння, в якому він обвинувачується та вказує на те, що розуміючи тяжкість покарання він може ухилитися від суду, що свідчить про наявний ризик, визначений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України.

Крім того, суд зважає на те, що обвинувачений ОСОБА_6 хоча і має постійне місце проживання, проте не має міцних соціальних зв`язків, офіційно не працевлаштований.

Таким чином ризик переховування ОСОБА_6 від суду виправдовує продовження тримання обвинуваченого під вартою та свідчить, що жоден інший менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти встановленому ризику.

Належних гарантій, які б переважали б за наявними ризиками суду не надано.

Даних щодо неможливості за станом здоров`я обвинуваченого перебувати в СІЗО суду на час розгляду клопотання стороною захисту не надано.

Обставин, які є перешкодою для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом не встановлено.

Суд зазначає, що своїм рішенням забезпечує не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, а тому з урахуванням тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, можливої міри покарання, яка йому загрожує та наявності ризику, визначеного ст. 177 КПК України у кримінальному провадженні, та те, що строк тримання обвинуваченого під вартою спливає 08.07.2024, об`єктивної можливості закінчити розгляд кримінального провадження до даної дати відповідно не має, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 може запобігти ризику, передбаченому п.1 ч.1ст.177 КПК України.

Разом з тим, суд уважає, що наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 постійного місця проживання, неможливо на даний час віднести до тих стримуючих чинників, які б у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання.

При цьому доводи сторони захисту про те, що обвинувачений добросовісно виконував обов`язок щодо явки до суду під час попереднього розгляду справи судами, не є запорукою виконання ним такого обов`язку в подальшому.

Отже, оцінюючи в сукупності всі обставини провадження, з метою запобігання наведеного ризику, суд вважає, що клопотання прокурора є обґрунтованим, зокрема, стороною обвинувачення доведено наявність обставин, передбачених ч. 3ст.199 КПК України, що виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, а тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Водночас, відповідно до вимог ч.4 ст.183 КПК України, враховуючи характер та тяжкість вчинених злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , суд, продовжуючи обвинуваченому строк тримання під вартою, вважає за можливе не визначати розмір застави.

На переконання суду, на даний час відсутні підстави для зміни обраного запобіжного заходу обвинуваченому на домашній арешт, оскільки запобіжний захід у виді тримання під вартою обирався ОСОБА_6 не тільки з урахуванням тяжкості злочину, але й його характеру, особи обвинуваченого та ризику, визначеного п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, а інші більш м`які запобіжні заходи на переконання суду не зможуть запобігти ризику переховування від суду.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому з тримання під вартою на домашній арешт задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючисьст. 177,183, 194, 199, 331, 395 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Житомирської обласної прокуратури про продовження застосування строку дії запобіжного заходу задовольнити.

Продовжити строк дії обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 (шістдесят) діб з дня постановлення ухвали, тобто до 03.09.2024 включно без визначення розміру застави.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту відмовити.

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити СІЗО Державної установи "Житомирська УВП (№8)" для відома та виконання.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим, що перебуває під вартою, з моменту отримання вказаної ухвали суду в тому самому порядку.

Оскарження ухвалине зупиняєїї виконання.

Головуюча суддя Людмила ПРОЦЕНКО

Судді

ОСОБА_9