Рішення

від 04.07.2024 по справі 380/6780/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

справа №380/6780/24

провадження № П/380/6866/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ЄДРПОУ: 43968090), в якому просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3239-1301 від 12 лютого 2024 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на те, що оскаржувана вимога є безпідставною та необґрунтованою. Зокрема, зазначає, що на виконання законодавчих норм, будучи особою, яка проводить незалежну професійну діяльність, належним чином здійснив усі сплати єдиного внеску, що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.2424751973.1, платіжною інструкцією № 0.0.2308543863.1; платіжним доручення № 171 та платіжним доручення № 173 та інформацією із Єдиного державного веб-порталу електронних послуг «Порталу Дія» про сплату боргу за ЄСВ від 15.11.2021. Вказує, що загальна сума сплати єдиного внеску, що підтверджується вказаними вище документами, становить саме 15 950, 00 грн., що дорівнює сумі боргу, визначеному відповідачеві відповідно до оскаржуваної вимоги.

Ухвалою суду від 02.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

На виконання вимог ухвали суду 16.04.2024 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені і застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону № 2464). Згідно з АІС Податковий блок в інтегрованій картці платника податків станом на 15.04.2024 обліковується заборгованість фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю, з єдиного внеску в розмірі 15 950,00 грн., у зв`язку з чим відповідачем правомірно було сформовано та направлену позивачу податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки).

24.04.2024 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує наявність в нього заборгованості по сплаті єдиного внеску, що облікується в інтегрованій катртці платника податку. Вказує, що із відзиву і поданого розрахунку жодним чином не зрозуміло за який період не виконані податкові зобов`язання. Припускає, що вказаний борг виник протягом 2023 року, однак, в силу вимог норми пункту 919 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно з якою тимчасово, з 1 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе, у вказаний вище період позивач взагалі не мав обов`язку сплачувати єдиний внесок. Також покликається на позицію Великої Палати ВС, за якою самостійне встановлення податковим органом особі, яка є ФОП, ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування їй ЄСВ у подвійному розмірі є неправомірним. Більше того ч. 5. ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» чітко встановлює, що особи, зазначені у пункті 5 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті.

Ухвалою від 03.06.2024 суд витребував у Головного управління ДПС у Львівській області належним чином завірені копії інтегрованої картки платника податку позивача ОСОБА_1 з 01.01.2021, податкових декларацій, поданих позивачем з 01.01.2021 та конкретизований розрахунок податкової заборгованості з покликанням на підстави її виникнення, а також продовжив строк розгляду справи.

На виконання ухвали суду 14.06.2024 представник відповідача подав до суду клопотання про долучення витребуваних судом доказів.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на податковому обліку як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є платником єдиного внеску.

Позивач самостійно визначав базу нарахування єдиного внеску за звітний рік, про що свідчить дані поданих платником податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи підприємця, зокрема, у Додатку 1 до декларації Розрахунок сум нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску:

нараховано єдиного внеску за 2021 рік у сумі 15 950,00 грн.;

нараховано єдиного внеску за січень -березень 2022 року у сумі 4290,00 грн..

Позивачем сплачено ЄСВ з фізичних осіб за 2021 рік у сумі 15 950,00 грн. та за січень - березень 2022 року у сумі 4290,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та даними інтегрованої картки платника податку.

12.02.2024 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3239-1301, в якій позивачу викладено вимогу сплатити заборгованість (недоїмку) зі сплати єдиного внеску в сумі 15 950,00 грн.

01.03.2024 позивач оскаржив вимогу про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 22.03.2024 №8146/6/99-00-06-02-03-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3239-1301 від 12.02.2024 без змін.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3239-1301 від 12 лютого 2024 року позивач звернувся до суду з цим позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами ЗаконуУкраїни Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI)в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

За визначенням наданим у пункті 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Так, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, тобто й на осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (частина 3 статті 6 Закону №2464-VI).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач самостійно визначав собі базу нарахування єдиного внеску за 2021 звітний рік та за період січень-березень 2022 року, про що свідчать дані поданих платником податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи підприємця, зокрема у Додатку 1 до Декларації Розрахунок сум нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску нараховано єдиного внеску за 2021 рік у сумі 15 950,00 грн та за січень -березень 2022 року у сумі 4290,00 грн. і такі суми єдиного внеску позивачем сплачено.

За змістом рішення Державної податкової служби України від 22.03.2024 №8146/6/99-00-06-02-03-06, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3239-1301 від 12.02.2024 без змін, спірна сума боргу по ЄСВ виникла згідно Додатку ЄСВ 1 до податкової декларації про майновий стан і доходи фізичної особи підприємця за 2021 рік (№9435247352 від 27.12.2023), однак, як встановлено судом вище, така сума ЄСВ позивачем сплачена. Вказане підтверджується і даними інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 .

За долученими до матеріалів справи податковим органом розрахунками суд встановив, що підставою визначення позивачу суми боргу згідно зі спірною податковою вимогою вказано - нарах(у пот.р)плат.самост.о.п.за рiк(декл.терм.спл.мин.рiк) Додаток ЄСВ 1 Розрахунок сум нарахованого доходу застрахованих осiб та суми нарахованого єдиного збору N 9435247353 вiд 27.12.2023 терм.спл. 27.12.2023.

Водночас Додаток 1 до декларації Розрахунок сум нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за 2023 рік відсутній в матеріалах справи і на вимогу суду такий податковим органом не подано. Тобто доказів самостійного декларування позивачем належної до сплати суми нарахованого єдиного внеску за 2023 рік, що стало підставою нарахування згідно спірної вимоги, відповідачем суду не подано.

Суд зауважує, що п. 9-19 розділу VIII Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає, що тимчасово, з 1 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе. При цьому, положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовується.

При цьому такими особами розрахунок єдиного внеску у складі податкової декларації не заповнюється за період, в якому відповідно до абзацу першого цього пункту єдиний внесок не нараховувався, не обчислювався та не сплачувався.

Враховуючи, що позивач є платником єдиного податку, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, він має право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе з 01.03.2022. Проте, даних обставин податковий орган не врахував, а тому суд доходить висновку про безпідставне та неправомірне нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 15 950,00 грн. згідно оскаржуваної вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що вимога Головного управління Державної податкової служби у Львівській області № Ф-3239-1301 від 12 лютого 2024 року щодо сплати позивачем недоїмки в сумі 15 950,00 грн., не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності та обґрунтованості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

вирішив:

адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ЄДРПОУ: 43968090) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-3239-1301 від 12 лютого 2024 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску в сумі 15 950,00 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судових витрат у вигляді судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.