Постанова

від 05.07.2024 по справі 607/2905/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/2905/24Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р. Провадження № 22-ц/817/563/24 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірський Б.О.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №607/2905/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Назаренко Яна Володимирівна на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2024 року (ухвалене суддею Іваницьким О.Р.) у справі за позовом Кредитної спілки "КРЕДИТ-ФОС" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2024 року Кредитна спілка "КРЕДИТ-ФОС" (далі - КС "КРЕДИТ-ФОС") звернулась до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що між КС "КРЕДИТ-ФОС" та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії №208 від 30 грудня 2020 року відповідно до умов якого позивач передав відповідачу кредит в розмірі 200 000 грн траншами: 30 грудня 2020 року - 50000 грн., 31 грудня 2020 року - 50000 грн., 22 січня 2021 року - 50000 грн., 29 січня 2021 року - 50000 грн. та 30 вересня 2021 року - 15000 грн., всього 215 0000 грн., терміном користування тридцять шість місяців, з 30 грудня 2020 року по 30 грудня 2023 року зі сплатою 45 відсотків річних.

В порядку забезпечення виконання зобов`язання за даним кредитним договором, між КС "КРЕДИТ-ФОС" та ОСОБА_2 укладено договір поруки №208-1 згідно умов якого остання зобов`язувалася виконати за боржника у повному обсязі грошові зобов`язання за кредитним договором.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачами зобов`язань за даним договором кредиту та відповідно до його умов виникла заборгованість у сумі 204580 грн. 80 коп. , яка складається з 118 000 грн. - суми неповернутого кредиту та 86580 грн.80 коп суми нарахованих відсотків.

Відтак позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищезазначену суму заборгованості.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь КС "КРЕДИТ-ФОС" заборгованість за кредитним договором у розмірі 204580 грн. 80 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Назаренко Я.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини справи.

Вказує на відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримався вимог ч.2 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.

Посилається на те, що ОСОБА_1 не мав наміру не платити за кредитним договором, оскільки оплатив усю суму кредиту з відсотками, які йому були відомими, проте щоразу, коли він звертався до позивача за закриттям договору - йому постійно дораховували якісь невідомі відсотки.

Вважає, що відсотки, які прописані позивачем, є надзвичайно високими і їхній розмір не відповідає заявленому розміру кредитодавця на його сайті, де зазначено ставку 0,01% річних.

Посилається на те, що дії позивача є недобросовісними, оскільки останній скористався необізнаністю відповідача та ввів його в оману, з урахуванням того, що він, як споживач, є більш вразливою стороною у даних договірних відносинах.

Також просив стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати пов`язані із сплатою судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Від представника КС "КРЕДИТ-ФОС" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вважає, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Звертає увагу на відсутність доказів для підтвердження того, що ОСОБА_1 звертався з позовом про визнання недійсним кредитного договору або його окремих умов.

Вказує на те, що ані умови договору, ані наданий розрахунок позивача не містять будь-яких інших платежів, окрім тіла кредиту та нарахованих відсотків, а тому доводи відповідача щодо сплати ним будь-яких інших платежів не відповідають дійсності.

Зазначає, що попри заперечення ОСОБА_1 самого розміру заборгованості, ним не спростовано розрахунок, який наданий позивачем та не надано власного розрахунку.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги та відзиву в їх межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що між КС "КРЕДИТ-ФОС" та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №208 від 30 грудня 2020 року відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 200 000 грн траншами: 30 грудня 2020 року - 50000 грн., 31 грудня 2020 року - 50000 грн., 22 січня 2021 року - 50000 грн., 29 січня 2021 року - 50000 грн., 30 вересня 2021 року - 15000 грн., всього 215 0000 грн. терміном користування тридцять шість місяців, з 30 грудня 2020 року по 30 грудня 2023 року зі сплатою 45 відсотків річних.

В порядку забезпечення виконання зобов`язання за даним кредитним договором, між КС "КРЕДИТ-ФОС" та ОСОБА_2 укладено договір поруки №208-1 згідно умов якого остання зобов`язувалася виконати за боржника у повному обсязі грошові зобов`язання за кредитним договором.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачами зобов`язань за даним договором кредиту та відповідно до його умов виникла заборгованість у сумі 204580 грн. 80 коп. , яка складається з 118 000 грн. - суми неповернутого кредиту та 86580 грн.80 коп. суми нарахованих відсотків (а.с.5,6).

Згідно п. 1.1 Кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти у кредит позичальникові у сумі 200 000 грн. та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 45 відсотків річних. Згідно п. 4.3 Кредитного договору сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно Графіку розрахунків.

Відповідно до п.3.1.1 Кредитного договору кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі у разі затримання позичальником сплати кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за кредитом, забезпеченим іпотекою, та за кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці.

Відповідно до договору поруки №208-1 від 30 грудня 2020 року ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язується перед позивачем відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за вищевказаним кредитним договором (а.с.42).

04 січня 2024 року позивачем на адресу відповідачів направлено вимоги щодо сплати заборгованості по кредиту (а.с.43).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їхньої обґрунтованості.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Із статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

В силу ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі та про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача суми заборгованості, оскільки фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку не були повернуті, що свідчить про порушення прав КС "КРЕДИТ-ФОС" та не виконання відповідачами взятих на себе договірних зобов`язань за вищевказаними договорами.

Колегією суддів перевірено висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором відновлювальної кредитної лінії №208 від 30 грудня 2020 року та з`ясовано, що він визначений у відповідності із умовами, що містяться у ньому.

Вказаний договір підписаний сторонами та відповідно є чинним.

Також апеляційний суд приходить до переконання про обґрунтованість розрахунку заборгованості, оскільки він узгоджується із умовами договору.

Водночас відповідачем не надано жодних доказів на спростування правильності розрахунку заборгованості позивача, зокрема не подано власного розрахунку.

Щодо тверджень ОСОБА_1 про те, що кредитний договір суперечить принципу добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті, проте він не є вичерпним.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Однак, при розгляді даної справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 не заявлялось зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору у зв`язку з його невідповідністю вимогам ЗУ "Про захист прав споживачів".

Таким чином, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на порушення ЗУ "Про захист прав споживачів", оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки суд розглядає справи в межах заявлених вимог, вирішення цього питання в межах даної справи є неможливим.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів не погоджується із проведеним судом першої інстанції розподілом судових витрат між відповідачами, зокрема із висновком суду про солідарне стягнення судових витрат по сплаті судового збору в сумі 3028 грн., оскільки дані витрати підлягали стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно - по 1514 грн. з кожного.

Так, при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №461/5420/14-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, резолютивна частина оскаржуваного рішення суду в частині проведеного судом першої інстанції розподілу судових витрат підлягає зміні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Резолютивну частину рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2024 року в частині проведеного судом розподілу судових витрат - змінити, виклавши її в редакції даної постанови.

"Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та з ОСОБА_2 (зареєстрована АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Кредитної спілки "КРЕДИТ-ФОС" (юридична адреса: 46025, м. Тернопіль, вул. І.Франка, буд.20, прим.10, код ЄДРПОУ 25694430) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1514 грн. з кожного."

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 05 липня 2024 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Храпак Н.М.