Рішення

від 05.07.2024 по справі 441/9/23

ГОРОДОЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

441/9/23 2/441/43/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.07.2024 Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Перетятько О.В.

за участі секретаря Сорока М.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Городок Львівськоїобласті цивільнусправу запозовною заявою Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернулася до Городоцького районного суду Львівського району Львівської області із позовною заявою,у якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 кошти, затрачені Тернопільським національним медичним університетом імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України на її навчання, в розмірі 104579 грн. 57 коп., а також судові витрати по справі.

Позов мотивує тим, що, на підставі рішення приймальної комісії від 11.08.2012 року №22 наказом ректора Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України»№840 від 11.08.2012 року, відповідача ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу медичного факультету Університету, яка після закінчення навчання, на виконання умов Угоди №26 від 01.09.2012 року, була прийнята на роботу в КЗ ЛОР «Львівське обласне патологоанатомічне бюро» та відповідно до п.6 умов Угоди, мала відпрацювати три роки, однак умов угоди не виконала, оскільки у 2020 році звільнилась з роботи за власним бажанням.

Вказує, що відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2018 року, вартість навчання становить 92725 грн. 32 коп. Крім того, згідно довідок про доходи ОСОБА_1 за період навчання в Університеті з вересня 2012 року по серпень 2015 року було нараховано та виплачено стипендію в розмірі 11854 грн. 25 коп. та з вересня 2015 по грудень 2018 стипендія не н7араховувалася, в загальному розмір виплаченої суми становить за період з вересня 2015 по грудень 2018 року -11854,24 грн.

Просить стягнути кошти на навчання та виплачену відповідачу стипендію та судовий збір.

Представник позивача у судове засідання не прибула, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, окрім того, подала відповідь на відзив, у якому позов підтримала з мотивів, наведених у ньому та просила врахувати доводи, викладені у відповіді на відзив під час вирішення справи по суті, а саме: вимоги ч.2 ст.52 ЗУ "Про освіту" від 23.05.1991 №1060-ХІІ, яка була чинна на момент виникнення правовідносин, якою передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули вищу освіту за кошти державного або місцевого бюджету, направляються на роботу і зобов"зані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, постанову Кабінету Міністрів України №992 від 22.08.1996, якою затверджено порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Окрім того вказує, що не може бути підставою для відмови в позові відсутність порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування, оскільки при вирішенні даного питання, слід керуватись положеннями чинного законодавства.(а.с.89-97, 101-102).

Відповідач у судове засідання не з`явилася, її представник подала клопотання про розгляд справи без її та відповідача участі, просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, крім того подала відзив, у якому позов заперечила, оскільки вважає його неправомірним та безпідставним ( а.с.73-82, 109).

Заперечення в основному мотивує тим, що право на безоплатну освіту забезпечується, зокрема, для здобувачів вищої освіти у закладах освіти за рахунок фінансування з державного бюджету та/обо місцевого бюджетів у порядку встановленому ст4 Закону №2145-VIII. Керівництво вищих закладів освіти за рік до закінчення навчання пропонує випускникові посади відповідно до укладеної угоди з урахуванням конкретних місць працевлаштування надісланих державним замовником, однак, відповідачу не було запропоновано посаду відповідної категорії за рік до закінчення навчання, позаяк, ОСОБА_1 сама займалася вирішенням питання подальшого свого працевлаштування.

Звертає увагу, що повідомлення про направлення на роботу, копія якого долучена до позовної заяви, не є належним чином оформлене, оскільки, в ньому відсутні записи медичного закладу, в який було скеровано відповідача для проходження інтернатури,

Вважає, що позивач не довів невиконання ОСОБА_1 умов угоди від 01.09.2012 рок, оскільки умовами угоди передбачена відповідальність виключно за відмову виїхати на місце працевлаштування за призначенням, а , як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не відмовлялась від такого, а самостійно знайшла місце працевлаштування.

Звертає увагу, що на момент звернення позивача до суду, відсутній нормативно затверджений порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання в разі порушення ними умов угоди про працевлаштування. Умовами Угоди, відшкодування витрат за начання у випадку не відпрацювання 3-х років, не передбачено, тому просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дотримуючись вимог вищезазначених норм процесуального закону, розгляд справи проводиться у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Проаналізувавши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до наступногою.

Відповідно до змістуст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст. ст. 1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України, окрім іншого передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому,статтею 12 ЦПК Україниустановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ізстаттею 53 Конституції Україникожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (частина третястатті 53 Конституції України).

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з Наказу № 480 від 11.08.2012 по ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України», ОСОБА_1 на підставі рішення приймальної комісії від 11.08.2012 року за №22 зараховано студентом першого курсу медичного факультету (а.с. 16).

На виконання вимог Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №992 від 22 серпня 1996 рокута Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженогонаказом МОЗ України №367 від 25 грудня 1997 року, 01.09.2012 року між Державним вищим навчальним закладом «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського» та ОСОБА_1 укладена угода №26 про підготовку фахівців з вищою освітою (а.с. 17).

За умовами вказаної угоди, відповідач зобов`язувався прибути після закінчення Університету на навчання в інтернатуру відповідно до направлення та пройти повний курс навчання згідно програми; по завершенню навчання в інтернатурі прибути на місце працевлаштування згідно призначення і відпрацювання не менше трьох років; у разі відмови їхати за направленням на навчання в інтернатурі або за призначенням на місце працевлаштування відшкодувати університету вартість навчання та суму отримання стипендії.

Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії Угоди, Угодою передбачено обов`язок Університету: забезпечити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця; оформити студентові направлення на працевлаштування; здійснити контроль за своєчасним прибуттям студента до-місця проходження інтернатури після закінчення навчання в Університеті(а.с.17).

Відповідно до долученої до матеріалів справи копії Наказу Міністерства охорони здоров`я України №1353 від 12 червня 2019 року «Про зміну найменування та затвердження статуту Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України (нова редакція)», Державному вищому навчальному закладу «Тернопільський державний медичний університет імені 1.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» змінено найменування на Тернопільський національний медичний університет імені 1.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України (а.с. 14).

Згідно витягу з Наказу № 214 (ДМ) ректора Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України від 26.06.2018 року про випуск лікарів 2018 року, ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря та видано диплом (а.с. 28).

11.05.2018 року відповідач ОСОБА_1 звернулася з заявою до голови комісії по працевлаштуванню випускників з проханням видати направлення на роботу у Департамент ОЗ Львівської ОДА КЗ ЛОР «Львівське обласне паталогоанатомічне бюро» (а.с.21).

Відповідно до відомостей зазначених в Журналі обліку направлень на роботу випускників за 2018 рік, 29.06.2018 року ОСОБА_1 отримала направлення на роботу №10 в КЗ ЛОР «Львівське обласне патологоанатомічне бюро» на посаду «лікар-паталогоанатом», про що особисто розписалась (а.с.26).

На виконання умов укладеної угоди, згідно протоколу засідання комісії зі сприяння працевлаштуванню спеціалістів які закінчують Державний ВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім.І.Я.Горбачевського МОЗ України» у червні 2018 року від 16.05.2018 та на підставі вищевказаної заяви відповідача, Галушка направлена в КЗ ЛОР «Львівське обласне патологоанатомічне бюро» ДОЗ Львівської ОДА , за адресою м.Львів вул.Пекарська,52, лікарем-патологоанатом (а.с.22-24).

Як убачається з листа начальника «Львівського обласного патологоанатомічного бюро» КЗ ЛОР від 27.09.2022 за №137/21, ОСОБА_1 з 01.08.2018 прийнята на посаду лікаря-інтерна з паталогічної анатомії Головної патологоанатомічної лабораторії, з 01.08.2019 була переведена на посаду лікаря-патологоанатома, з 02.11.2020 була звільнена згідно ст.38 КЗпАП України за власним бажанням, Наказ №119-К від 02.11.2020 (а.с.29,30).

З розрахунку фактичних затрат на навчання ОСОБА_1 , як студент медичного факультету за державним замовленням 2018 року випуску вбачається, що вартість навчання відповідача за період з 2012 по 2018 роки становить 92725 грн. 32 коп. (а.с. 32).

Згідно довідок про доходи №07-18/3145, №07-18/3147 від 14.11.2022 року, виданими Тернопільським національним медичним університетом імені І.Я. Горбачевського МОЗ України», за період навчання в університеті з вересня 2012 року по грудень 2013, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено стипендію в розмірі 11885 грн. (а.с.33-34, 34-36).

З метою досудового врегулювання спору, 22.11.2022 року Університет надсилав відповідачу вимогу про виконання зобов`язання, а саме повернути затрачені бюджетні кошти на навчання та суму отриманої стипендії в загальному розмірі 104579 грн. 57 коп. та перерахувати їх на казначейський рахунок Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України. (а.с.37-38).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, станом на день подання позовної заяви та під час розгляду справи в суді, жодної письмової відповіді від відповідача на надіслану вимогу на адресу Університету не надходило.

Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 після одруження змінила прізвище на ОСОБА_2 .( а.с.53).

Відповідно до п.4 Розділу І Статуту Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 січня 2023 року №5, Університет заснований на державній формі власності. Органом управління Університету є Міністерство охорони здоров`я України. Університет як суб`єкт господарювання діє в статусі бюджетної установи на засадах неприбутковості. Майно Університету є державною власністю.

Водночас, п.10 Розділу І Статуту передбачено, що Університет є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і мати обов`язки, бути позивачем і відповідачем у суді (а.с.112-113).

Відповідно до ч.2ст.44 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХІІ(в редакції від 19.02.2016) (чинною на момент виникнення правовідносин), вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державним контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Урішенні Конституційного Суду України від 04.03.2004 №5-рп/2004у справі №1-4/2004 вказано, що безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ч.4ст.53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення).

Так,постановою Кабінету Міністрів України №992 від 22.08.1996(чинною на момент виникнення правовідносин, втрата чинності від 07.06.2017) затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, пунктом 3 якої передбачено, що Порядок, затверджений пунктом 1 цієїпостанови, поширюється на осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю.

Відповідно до п.4 вищезазначеного Порядку, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком №1.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що згідно з угодою випускник зобов`язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця вищою освітою.

Відповідно до п. 18 Порядку, керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди.

Пунктом 19 Порядку передбачено, що оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником.

Відповідно до п.20 Порядку, молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.

Окрім цього, згідно з п. 14 цього Порядку, у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Згідно з п.1Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» №77/96 від 23.01.1996. із змінами, внесеними згідно зУказом Президента №342/96 від 16.05.1996, вищі навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів: за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів - за державним замовленням; за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб - для роботи у недержавному секторі народного господарства; за рахунок власних коштів особи - для роботи у державному і недержавному секторі народного господарства (за бажанням).

Окрім цього, пунктом 2 цьогоУказупередбачено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Водночас, відповідно до вищезазначеногоУказу Президента України від 23 січня 1996 №77тапостанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 № 992,наказом МОЗ України №367 від 25.12.1997затверджено Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (чинний на момент виникнення правовідносин, втрата чинності від 09.09.2022).

Пунктом 6 даного Порядку передбачено, що випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, а також ті, що почали навчання до 1996 року за державним замовленням без укладення угоди, зобов`язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.

Також, згідно з п.21 цього Порядку, випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням.

У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п. 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до п.25 Порядку, питання зміни місця працевлаштування випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти вирішуються між

державними замовниками. Контрольні функції покладаються на

Міністерство охорони здоров`я України.

Суд звертає увагу на те, що договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання.

Частиною першоюстатті 509 ЦК Українивизначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першоїстатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно дост. 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1ст. 610 ЦК Українипередбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.4 ч.1ст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків.

Збитками у цьому випадку є кошти з Державного бюджету України, які були отримані Університетом на підготовку та навчання Відповідача за державним замовленням, та виділялись Міністерством охорони здоров`я України (державним замовником) відповідно до затвердженого обсягу державного замовлення за відповідною спеціалізацією.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст.5 ЦПК України).

Згідно із частиною першоюстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 26 січня 2021 року у справі 607/3693/17 (провадження №14-151цс20) зазначено, що отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом) (п.122).

Зобов`язання випускника вищого навчального закладу щодо повернення здійснених на навчання витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі його неприбуття за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом) є мірою цивільно-правової відповідальності цього випускника і водночас, способом захисту майнових прав та інтересів замовника навчання (п.123).

До спірних правовідносин між випускником вищого навчального закладу та замовником його навчання щодо повернення здійснених витрат на це навчання підлягає застосуванню відповідна нормастатті 52 Закону України «Про освіту», чинна на момент виникнення між відповідними випускником та вищим навчальним закладом правовідносин щодо навчання випускника, якщо відповідна міра цивільно-правової відповідальності передбачена укладеним договором про надання освітніх послуг (п.124).

Правова позиція щодо підставності та обгрунтованості відшкодування зазначених коштів до державного бюджету міститься в ухвалі від 17 серпня 2017 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №607/10520/15-ц (провадження №6-22687св16), а також постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року у справі № 607/9099/15-ц (провадження №61-694 св 17), від 19 вересня 2018 року №607/3690/17 (провадження №61-1116 св 17), від 31 жовтня 2018 року №07/3681/17-ц (провадження №61-26840 св18), від 30 січня 2019 року №607/3682/17 (провадження №61-607/3693/17 (провадження №14-151 цс20).

Вказаний висновок суду відповідає, зокрема, і висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23 січня 2018 року в справі № 607/9099/15-ц, яку суд відповідно дост. 263 ЦПК Українивраховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. В протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

Відтак, так як, Університет є бюджетною установою, органом управління якого є Міністерство охорони здоров`я України, а ректор ДВНЗ «ТДМУ імені І.Я. Горбачевського» (натепер - ТНМУ імені І.Я. Горбачевського МОЗ України) є стороною укладеної з відповідачем Угоди на підготовку фахівця з вищою освітою, який погодився на працевлаштування його навчальним закладом, отримав направлення на роботу та, навчаючись за кошти Державного бюджету, погодився відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років, тому ТНМУ імені І.Я. Горбачевського МОЗ України наділений правом звернутися до суду з даним позовом з метою відшкодування Університету (до державного бюджету), затрачених Університетом коштів на навчання в розмірі 92725,32 гривень та суми отриманої стипендії в розмірі 11854,57, що разом становить 104579,57 грн.

Згідно зіст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, судом встановлено та не спростовано відповідачем і матеріалами справи, що ОСОБА_3 , закінчивши навчання за кошти державного бюджету України в Тернопільському національному медичному університеті, не дотримала вимоги Угоди № 26, укладеної 01 вересня 2012 між нею та Тернопільським національним медичним університетом, у частині зобов`язання відпрацювати не менше трьох років по завершенні навчання, між ти, Університетом повністю виконано умови укладеної з відповідачем угоди, а саме: забезпечено якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця, оформлено студентові направлення на працевлаштування.

Аналізуючи вищенаведені обставини, суд приходить до переконання, що у даному випадку має місце умисне порушення з вини відповідача прав позивача, відтак, позов Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_3 про стягнення коштів за навчання та суми отриманої стипендії підлягає до задоволення.

При цьому, суд критично оцінює покликання представника відповідача на відсутність нормативно затвердженого порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання в разі порушення ними умов угоди про працевлаштування, з огляду на вищенаведене та правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №607/10520/15-ц (провадження №6-22687св16), а також постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року у справі № 607/9099/15-ц (провадження №61-694 св 17), від 19 вересня 2018 року №607/3690/17 (провадження №61-1116 св 17), від 31 жовтня 2018 року №07/3681/17-ц (провадження №61-26840 св18), від 30 січня 2019 року №607/3682/17 (провадження №61-607/3693/17 (провадження №14-151 цс20).

Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно платіжного доручення №2156 від 07.12.2022 за подання до суду позовної заяви, позивач сплатив до державного бюджету судовий збір у розмірі 2481 грн.

Зважаючи на положення ч.ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судові витрати у виді сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №2156 від 07.12.2022 підлягають стягненню із відповідача у розмірі 2481 грн. (а.с. 1).

Керуючись ст.ст.247,259,263 - 265,268,273,284 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_3 про стягнення коштів за навчання задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , проживаючої по АДРЕСА_1 на користь Тернопільського національного медичного університету імені І.Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України (46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 1, код в ЄДРПОУ 02010830) кошти затрачені на навчання в сумі 104579 (сто чотири тисячі п`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 57 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , проживаючої по АДРЕСА_1 на користь Тернопільського національного медичного університету імені І.Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України (46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 1, код в ЄДРПОУ 02010830) судовий збір в сумі 2481 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Перетятько О.В.