Постанова

від 04.07.2024 по справі 910/15043/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2024 р. Справа№ 910/15043/21 (910/1668/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Копитової О.С.

суддів: Остапенка О.М.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря судового засідання: Гріщенко А.О.

та представників сторін згідно протоколу судового засідання від 04.07.2024 року,

розглянувши матеріали апеляційної скарги арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни

на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року

у справі №910/15043/21 (910/1668/24) (суддя Мандичев Д.В.)

за позовною заявою розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» Сердюк Марини Миколаївни

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»

2) приватної акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «АЕ - Агроексім Лімітед»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - товариство з обмеженою відповідальністю "Курганський Бройлер"

про визнання правочинів недійсними

в межах справи №910/15043/21

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фаст Агро Інвест»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року у справі №910/15043/21(910/1668/24) у задоволенні позову розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» арбітражної керуючої Сердюк М.М. (надалі по тексту - ТОВ «Комплекс Агромарс») відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, арбітражний керуючий Сердюк М.М. (надалі по тексту - апелянт) звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року у справі №910/15043/21(910/1668/24) та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а саме: визнати недійсним договір №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі - товариства з обмеженою відповідальністю «Курганський Бройлер» (надалі по тексту - ТОВ «Курганський Бройлер») від 23.02.2016 року, укладеного між приватною акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю «АЕ - Агроексім Лімітед» (надалі по тексту компанія «АЕ - Агроексім Лімітед») та ТОВ «Комплекс Агромарс», а також визнати недійсною додаткову угоду №1 до договір №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі - ТОВ «Курганський Бройлер» від 23.02.2016 року, укладеної 19.12.2016 року між компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» та ТОВ «Комплекс Агромарс».

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу апелянт зазначає, що 23.02.2016 р. між компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» та ТОВ «Комплекс Агромарс» було укладено Договір №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Курганський Бройлер»

Відповідно до п. 1.1 Договору №166/2016/КАМ/О, Продавець в порядку та на умовах цього Договору зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, передбачених цим Договором та чинним законодавством України, зобов`язується прийняти та оплатити частину в статутному капіталі ТОВ «Курганський Бройлер» у розмірі 14 718 314

Розрахунок згідно даного договору здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошових коштів у валюті Договору в сумі, зазначеній в п. 2.2. Договору, на рахунок Продавця, протягом одного року з моменту підписання цього Договору.

Згідно п. 3.1 Договору №166/2016/КАМ/О, право власності на частку, яка є предметом даного Договору, від Продавця до Покупця переходить з моменту державної реєстрації Статуту ТОВ «Курганський Бройлер».

19.12.2016 року між відповідачами була укладена Додаткова угода № 1 до Договору №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Курганський Бройлер» від 23.02.2016 року.

Відповідно до п.1 Додаткової угоди №1 Сторони погодили внести зміни до п.2.3 Договору №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Курганський Бройлер» та продовжити строк розрахунку згідно Договору до 02.07.2021 року.

Зі змісту Договору №166/2016/КАМ/О та Додаткової угоди №1 до Договору №166/2016/КАМ/О випливає, що зі сторони Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» оскаржувані правочини підписала представник ОСОБА_1, яка діяла на підставі довіреності від 29.12.2015 року.

Апелянт наголошує, що в реєстраційній справі ТОВ «Комплекс Агромарс», яка була витребувана судом в межах справи 910/15043/21 (910/5900/23), були наявні довіреності, які видавались Компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» на користь ОСОБА_1 , а саме: апостильована довіреність від 28.02.2014 року, з перекладом на українську мову, зі строком дії до 28.02.2014 року; апостильована довіреність від 09.01.2015 року, з перекладом на українську мову, зі строком дії до 09.01.2016 року.

В реєстраційній справі відсутня довіреність компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» на представника - ОСОБА_1, що діяла в період укладення оскаржуваних договорів, а саме з 23.02.2016 року по 19.12.2016 року.

Таким чином, апелянт вважає, що оскільки, компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» не видавалась довіреність на представник - ОСОБА_1, яка була дійсна на дату укладення оскаржуваних договорів (23.02.2016 р., 19.12.2016 р.), остання підписала Договір №166/2016/КАМ/О та Додаткову угоду №1 до Договору №166/2016/КАМ/О не маючи належний обсяг цивільної дієздатності.

Щодо фраудаторності укладених правочинів, то апелянт зазначає, що в межах справи про банкрутство ТОВ «Комплекс Агромарс» №910/15043/21 Компанія «АЕ-Агроексім Лімітед» заявила до Боржника грошові вимоги на загальну суму 239 766 733,81 грн., які обґрунтовані 1) договором №609/2014/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» від 17.07.2014; 2) договором №13-143-/КАМ-Ю про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» від 28.11.2013; 3) договором №464/2015/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» від 02.06.2015 року.

Договір №609/2014/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» від 17.07.2014 та договір №13-143-/КАМ-Ю про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» від 28.11.2013 року є предметом оскарження в межах справи 910/15043/21 (910/5900/23), 910/15043/21 (910/14816/23).

У травні 2023 року Компанія «АЕ-Агроексім Лімітед» вчергове звертається до суду із заявою про грошові вимоги на суму 76 617 958,08 грн., які виникли на підставі Договору №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Курганський Бройлер» від 23.02.2016 року.

При цьому, апелянт наголошує, що перші три договори з купівлі часток ТОВ «Комплекс Агромарс» укладало за відсутності будь-яких доходів для підприємства від таких дій, оскільки частки були придбані самим Боржником та в подальшому не відчужені іншим учасникам, що в решті призвело до зменшення статутного капіталу та формування кредиторської заборгованості перед Компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» на загальну суму 239 766 733,81 грн.

Апелянт зазначає, що з оскаржуваним договором №166/2016/КАМ/О ТОВ «Комплекс Агромарс» придбало частку в статутному капіталі ТОВ «Курганський Бройлер» у розмірі 14 718 314,00 грн. при цьому взяло на себе зобов`язання з її оплати у розмірі 1 910 500, 00 євро, еквівалент в гривнях на дату укладення договору складає 56 906 535,10 грн., що майже в чотири рази більше за вартість самої частки. На дату звернення Компанії «АЕ-Агроексім» до суду із заявою про грошові вимоги до боржника сума заборгованості за цим договором складає 76 617 958,08 грн.

Апелянт також зазначає, що оскаржуваний правочин є фраудаторним огляду на наступне.

Оскаржуваний Договір №166/2016/КАМ/О з Додатковою угодою №1 до нього, як і інші договори укладені між Відповідачами, є правочином, щодо якого є заінтересованість та таким, що укладений з метою створення штучної кредиторської заборгованості.

Апелянт наголошує на пов`язаності осіб та вказує, що гаразі, ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 є учасниками ТОВ «Комплекс Агромарс» та його кінцевими бенефіціарними власниками. Ці ж особи 24.04.2019 заснували ТОВ «Концерн Комплекс» (ЄДРПОУ 42971976). Директором ТОВ «Концерн Комплекс» з моменту реєстрації була

ОСОБА_3 . Станом на теперішній час директором ТОВ «Концерн Комплекс» є ОСОБА_2 . Свої корпоративні права у ТОВ «Концерн Комплекс» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у листопаді 2020 року продали на користь ОСОБА_1 .

Тобто, ТОВ «Комплекс Агромарс» продано від однієї компанії (ТОВ «Комплекс Агромарс»), бенефіарними власниками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до іншої компанії (ТОВ «Концерн Комплекс»), засновниками якої також були ці особи, які були та залишаються її керівниками та підписантами.

ОСОБА_1 (особа, якій ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передали свої частки у ТОВ «Концерн Комплекс») є також співвласником разом із ОСОБА_4 часток у статутному капіталі ТОВ «ГАВРИЛІВСЬКИЙ ТОРГОВИЙ КОМПЛЕКС» (ЄДРПОУ 33279961), які вони набули у 2007 році від ТОВ «КОМПЛЕКС АГРОМАРС» та ТОВ «КОНЦЕРН КОМПЛЕКС» (ЄДРПОУ 19491762).

Тобто, ТОВ «Комплекс Агромарс», учасником якого з 2001 р. є ОСОБА_3 , продала свою частку у ТОВ «ГАВРИЛІВСЬКИЙ ТОРГОВИЙ КОМПЛЕКС» ОСОБА_1 , яка у 2020 році також набула право на частку у ТОВ «Концерн Комплекс» від тієї ж таки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 свою частку в ТОВ «Комплекс Агромарс» в розмірі 49,99% у заставу (відповідне обтяження зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 16.06.2021).

Ці обставини, на думку апелянта свідчать і про пов`язаність ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які є контролерами ТОВ «Комплекс Агромарс» та ТОВ «Концерн Комплекс».

Таким чином, продавець та покупець Комплексу є афілійованими особами, пов`язаними між собою та перебувають під контролем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які здійснюють вирішальний вплив на їх господарську діяльність.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були представниками Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед», що підтверджується довіренностями, доданими до цієї позовної заяви.

Враховуючи пов`язаність відповідачів, можна зробити висновок що обидві сторони оспорюваного договору були обізнані про фінансовий стан та наміри контрагента, рішення про укладення договору приймалось за обізнаності та на підставі волевиявлення спільного контролера обох юридичних осіб, або групи осіб, що контролює вказаних пов`язаних осіб.

Апелянт вважає, що укладаючи оскаржуваний Договір №166/2016/КАМ/О та додаткову угоду до нього сторони заздалегідь усвідомлювали, що вказаний договір в частині оплати ТОВ «Комплекс Агромарс» виконаний не буде, укладали його за відсутності наміру його виконувати та за обізнаності та згоди Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» на відсутність такого виконання.

Зважаючи на те, що ТОВ «Комплекс Агромарс» та Компанія «АЕ-Агроексім Лімітед» є пов`язаними між собою, то фактично відчужена частка в статутному капіталі не вибула з володіння Продавця. Вказані дії хоча формально не порушували існуючих норм права, проте були спрямовані на завдання шкоди третім особам - реальним кредиторам ТОВ «Комплекс Агромарс», що у розумінні норм Цивільного кодексу України є зловживанням правом.

Крім того, апелянт наголошує і на тому, що збільшуючи свою кредиторську заборгованість у 2016 року ТОВ «Комплекс Агромарс» мало цілий ряд дійсних кредитних зобов`язань, а саме:

- перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором № 114-КД від 16.08.2010 року, строк виконання зобов`язань за яким з повернення 142 624 028,00 грн. спливав 25.07.2023 року;

- перед ПАТ «Кредобанк Таскомбанк» за кредитним договором № НК 857 від 30.11.2015року, строк виконання зобов`язань за яким з повернення 7 546 311,08 дол. США спливав 30.11.2020 року;

- перед АТ «Кредитвестбанк Кредобанк» за Генеральним договором про здійснення кредитування № 103 від 20.06.2014 року строк виконання зобов`язань за яким з повернення 1 338 896,61 дол. США спливав 31.12.2020 року.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2024 року апеляційну скаргу арбітражної керуючої Сердюк М.М. передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді: Копитової О.С., суддів: Остапенка О.М., Сотнікова С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 року витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15043/21(910/1668/24).

Від господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/15043/21(910/1668/24).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 року апеляційну скаргу арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року у справі №910/15043/21 (910/1668/24) залишено без руху.

На виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 року від апелянта надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою арбітражної керуючої Сердюк М.М. на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року у справі №910/15043/21 (910/1668/24). Розгляд апеляційної скарги арбітражної керуючої Сердюк М.М. призначено на 03.07.2024 року.

01.07.2024 року на електронну адресу суду від Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу розпорядника майна ТОВ «Комплекс Агромарс» Сердюк М.М., а оскаржуване - без змін.

В обґрунтуваннях поданого відзиву представник зазначає, доводи апелянта є безпідставними з огляду на наступне.

29.12.2015 року, що підтверджується матеріалами справи, Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» була видана довіреність на представника Компанії - ОСОБА_1., з проставленням 07.01.2016 року апостилю постійним секретарем Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпра від Строк дії довіреності визначений до 29.12.2016р.

Таким чином, зазначена довіреність була чинною на час укладення оспорюваних Договору № 166/2016/КАМ/О та Додаткової угоди №1 до нього, тобто 23.02.2016 та 19.12.2016.

Зазначеною довіреністю було передбачено право ОСОБА_1., зокрема, укладати, управляти, здійснювати та вчиняти всі та кожні господарські справи та речі, які є необхідними або потрібними чи будь-яким чином пов`язаними з діяльністю та справами компанії, та з такою метою підписувати, оформлювати, заповнювати, змінювати, модифікувати чи скасовувати будь-які договори, або брати будь-які зобов`язання у зв`язку з підписанням або оформленням будь-якого договору.

Доводи арбітражного керуючого про те, що в реєстраційній справі ТОВ «Комплекс Агромарс», яка була витребувана судом в межах справи 910/15043/21 (910/5900/23) була відсутня зазначена довіреність взагалі не заслуговують на увагу, оскільки реєстраційна справа ТОВ «Комплекс Агромарс» може містити документи, що пов`язані лише з купівлею-продажом корпоративних прав самого ТОВ «Комплекс Агромарс», проте Договір № 166/2016/КАМ/О стосується купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ відношення до корпоративних прав ТОВ «комплекс Агромарс».

Отже, представник вважає, що згідно з даною довіреністю від 29.12.2015 року ОСОБА_1 мала право на вчинення дій із укладання оспорюваних правочинів.

Також на думку представника Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» є безпідставними та необґрунтованими і твердження апелянта про Фраудаторність Договору № 166/2016/КАМ/О.

Представник стверджує, що укладання боржником оскаржуваного

правочину під час дії кредитних правовідносин не призвело до втрати ТОВ «Комплекс Агромарс» платоспроможності, а зобов`язання за кредитними договорами продовжували виконуватися ТОВ «Комплекс Агромарс» належним чином і після укладення Договору № 166/2016/КАМ/О.

Крім того, наголошує представник Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» і про сплив позовної давності та зазначає, що 23.02.2016р. та 19.12.2016р., з позовом ТОВ «Комплекс Агромарс» (боржник) не звертався взагалі, арбітражний керуючий звернулася з даним позовом лише в лютому 2024 року, то Позивачем в даному конкретному випадку пропущено загальний строк позовної давності (строк позовної давності сплив 23.02.2019р. та 19.12.2019р. відповідно).

01.07.2024 року на електронну адресу суду від Компанії «АЕ - АГРОЕКСІМ ЛІМІТЕД» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

02.07.2024 року на електронну адресу ТОВ «Комплекс Агромарс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

03.07.2024 року на електронну адресу суду від представника ТОВ «Комплекс Агромарс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, твердження в якому є аналогічними з твердженнями, викладеними Компанією «АЕ - АГРОЕКСІМ ЛІМІТЕД» у своєму відзиві.

03.07.2024 року на електронну адресу суду від апелянта надійшли письмові пояснення, в яких апелянтом повторно наголошено на фраудаторності правочину.

Апелянт посилаючись правові висновки Верховного Суду, наголосила, що

аналізуючи питання про наявність об`єктивних перешкод для арбітражного керуючого своєчасно звернутися за захистом порушеного права, варто врахувати, що провадження у справі про банкрутство відкрито і арбітражного керуючого призначено у 2021 році, тобто після спливу 5 років з дати укладення спірного правочину (вже після спливу позовної давності).

Відтак, арбітражний керуючий об`єктивно не могла подати позов в межах 3-річного строку позовної давності. Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що позовна давність пропущена арбітражним керуючим з поважних причин, а тому порушене право підлягає судовому захист.

03.07.2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 04.07.2024 року.

04.07.2024 року представники сторін, які з`явилися в судове засідання надали усні пояснення по справі.

04.07.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Разом з тим, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23.02.2016 року між Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» (продавець) та ТОВ «Комплекс Агромарс» (покупець) укладено Договір № 166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Курганський бройлер».

Згідно з пунктом 1.1 Договору № 166/2016/КАМ/О Продавець в порядку та на умовах даного Договору та чинного законодавства України зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець, в порядку та на умовах, передбачених даним договором та чинним законодавством України, зобов`язується прийняти та оплатити частину в статутному капіталі в розмірі 14 718 314,00 грн., що складає 22,1776% від загального розміру статутного капіталу Товариства.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2. Договору № 166/2016/КАМ/О валютою договору, узгодженою Сторонами, визначено євро; договірна вартість частки складає 1 910 500,00 євро.

У пункті 2.3. Договору № 166/2016/КАМ/О передбачений порядок розрахунку, за яким перерахування покупцем грошових коштів у валюті договору здійснюється на рахунок продавця протягом одного року з моменту підписання договору.

19.12.2016 року між відповідачами укладена Додаткова угода № 1 до Договору №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Курганський Бройлер» від 23.02.2016 року (надалі - Додаткова угода №1).

Пункт 2.3. Договору № 166/2016/КАМ/О у редакції додаткової угоди № 1 до нього від 19.12.2016 встановлює обов`язок сплатити суму договору до 02.07.2021 року.

За положеннями пункту 6.2. Договору № 166/2016/КАМ/О останній діє до повного виконання Сторонами взятих на себе обов`язків.

На виконання умов Договору № 166/2016/КАМ/ Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» здійснила перереєстрацію частки в ТОВ «Курганський бройлер» на користь ТОВ «Комплекс Агромарс», що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за 31.12.2008, 31.12.2009, 31.12.2010, 31.12.2011, 31.12.2012, 31.12.2013, 31.12.2014, 31.12.2015, 31.12.2016.

Звернувшись із даним позовом до суду, розпорядник майна просила визнати недійсним договір № 166/2016/КАМ/О із додатковою угодою № 1, посилаючись на те, що в реєстраційній справі відсутня довіреність Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» на представника - ОСОБА_1, що діяла в період укладення оскаржуваних договорів, а саме з 23.02.2016 по 19.12.2016. Також позивач наголосила на фраудаторності оспорюваних договорів, оскільки ТОВ «Комплекс Агромарс» придбало частку в статутному капіталі ТОВ «Курганський Бройлер» у розмірі 14 718 314,00 грн., прийнявши на себе зобов`язання з її оплати у розмірі 1 910 500, 00 євро, що майже в чотири рази більше за вартість самої частки, оскільки еквівалент в гривнях на дату укладення договору складає 56 906 535,10 грн. До того ж, оспорювані договори укладені між заінтересованими особами з метою створення штучної кредиторської заборгованості.

ТОВ «Комплекс Агромарс», заперечуючи проти позову, наголосило, що довіреність на ОСОБА_1. була чинною на час укладення оспорюваних договорів. При цьому, оскаржуваний правочин вчинений більш ніж за 5 років до відкриття провадження у справі про банкрутство. Так, укладення договору не призвело до втрати ТОВ «Комплекс Агромарс» платоспроможності, приймаючи до уваги, що останній продовжував виконувати зобов`язання за кредитними договорами. Крім того, відповідач-1 заявив про сплив строку позовної давності.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 звернув увагу, що згідно з довіреністю від 29.12.2015 року ОСОБА_1 мала право на вчинення дій із укладання оспорюваних правочинів. При цьому, упродовж 2008-2011 років Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед», в процесі внесення іноземних інвестицій, у формі здійснення внеску до статутного капіталу ТОВ «Курганський бройлер», передано ряд об`єктів рухомого майна, обладнання та грошових коштів. Крім того, відповідачами вчинені конклюдентні дії із виконання правочинів шляхом здійснення 18.03.2016 перереєстрації частки на користь ТОВ «Комплекс Агромарс». До того ж, оскаржуваний правочин не призвів та не міг призвести до втрати платоспроможності ТОВ «Комплекс Агромарс» в силу його укладення поза межами підозрілого періоду, а також в силу нездійснення боржником розрахунків за ним. Одночасно відповідач-2 просив застосувати строк позовної давності.

Аналогічні пояснення та заперечення надані апелянтом та відповідачами під час апеляційного розгляду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів зазначає про наступне.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 року у справі №904/624/19).

Верховний Суд неодноразово висловлювався, що обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті 65 КУзПБ), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника у справі про банкрутство (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/6179/17, від 19.07.2022 року у справі №904/6251/20 (904/316/21)).

З огляду на викладене, вбачається, що з метою досягнення цілей провадження у справі про банкрутство боржника та належного виконання арбітражним керуючим своїх повноважень, останній при встановленні обставин незаконних майнових дій боржника, які становлять загрозу унеможливлення (як повністю, так і в певній мірі) задоволення вимог кредиторів, зобов`язаний не в залежності від поширення в часі на такі дії спеціальних норм законодавства про банкрутство (як ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства) звертатися до суду на загальних засадах цивільного законодавства України задля їх спростування.

Зокрема, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Фраудаторними правочинами називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Відтак, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р (II)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").".

Велика Палата Верховного Суду, кваліфікуючи правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц зробила такий правовий висновок:

«Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)".

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (правова позиція викладена у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 року у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

Оцінивши зібрані в матеріалах справи докази в сукупності із поясненнями учасників справи колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав вважати Договір №166/2016/КАМ/О фраудаторним, адже в межах спірних правовідносин підтверджується наявність всіх ознак фраудаторності, що полягає в наступному.

Як зазначає розпорядник майна ТОВ «Комплекс Агромарс», доводи якого підтверджуються як поданими доказами, так і загальнодоступними джерелами (зокрема, відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень), має місце наступна історія перебігу правовідносин між ТОВ «Комплекс Агромарс» та Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед», яка передувала відкриттю провадження у справі про банкрутство ТОВ «Комплекс Агромарс».

У період 2013-2016 роки між ТОВ «Комплекс Агромарс», як покупцем, та Компанією «АЕ-Агроексім Лімітед», як продавцем, було укладено наступні правочини:

- договір №13-143-/КАМ-Ю про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» від 28.11.2013 року (ціна продажу - 5 397 623,20 Євро; строк оплати - 12 місяців, який в послідуючому продовжено до 01.02.2021);

- договір №609/2014/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс`від 17.07.2014 року (ціна продажу - 4 720 665,00 Євро, строк оплати - 12 місяців, який в послідуючому продовжено до 01.02.2021);

- оскаржуваний Договір №166/2016/КАМ/О (ціна продаж - 1 910 500,00 Євро, строк оплати - рік, який в послідуючому продовжено до 02.07.2021).

Наведені правочини в послідуючому стали підставою для пред`явлення Компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» в межах справи про банкрутство ТОВ «Комплекс Агромарс» №910/15043/21 кредиторських вимог до боржника на загальну суму близько 325 млн. грн., що підтверджується ухвалами суду, прийнятими у справі №910/15043/21.

Тобто в межах правовідносин ТОВ «Комплекс Агромарс» та Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» мала місце поведінка у вигляді виходу Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» із числа учасників ТОВ «Комплекс Агромарс» шляхом взяття останнім на себе грошових зобов`язань за придбання часток у власному статутному капіталі та статутному капіталі ТОВ «Курганський бройлер», що в послідуючому трансформувалися в кредиторські вимоги Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед». При цьому, слід зазначити, що аналогічно до ТОВ «Комплекс Агромарс» станом на сьогодні ТОВ «Курганський бройлер» також перебуває в процедурі банкрутства.

Тому, колегія суддів зважає на доводи розпорядника майна ТОВ «Комплекс Агромарс» відносно того, що такий ланцюг правочинів з Компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» є сумнівним в розрізі їх економічної вигоди, адже перші три зумовили виключно зменшення статутного капіталу боржника та появу наразі кредиторських вимог, а оскаржуваний правочин - набуття у власність неплатоспроможного підприємства.

В той же час, як на момент виходу Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» із числа учасників ТОВ «Комплекс Агромарс», так і продажу останньому частки в ТОВ «Курганський бройлер», ТОВ «Комплекс Агромарс» мало ряд дійсних кредитних зобов`язань, які наразі також трансформовано в кредиторські вимоги в рамках справи про банкрутство останнього, зокрема:

- перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором №114-КД від 16.08.2010 року (розмір кредиту - 142 624 028,00 грн., строк погашення - 25.07.2023 року);

- перед ПАТ «Кредобанк» за кредитним договором №НК857 від 30.11.2015 року (розмір кредиту - 7 546 311,08 доларів США, строк погашення - 30.11.2020 року);

- перед АТ "Кредитвест Банк" за генеральним договором про здійснення кредитування №103 від 20.06.2014 року (розмір кредиту - 1 338 896,61 доларів США, строк погашення - 31.12.2020 року) та за договором про відкриття кредитної лінії №135-6010/16-КЮ від 22.07.2016 року (розмір кредиту - 2 743 739,08 Євро, строк погашення - 22.07.2021 року).

Наразі невиконання таких кредитних зобов`язань трансформувалося в кредиторські вимоги на загальну суму близько 636 млн.грн., що підтверджується ухвалами суду в межах справи №910/15043/21.

Тобто при наявності значної суми грошових зобов`язань ТОВ «Комплекс Агромарс» шляхом вчинення відповідної ланки правочинів з Компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» (в т.ч. щодо придбання частки в статутному капіталу ТОВ «Курганський бройлер» за оскаржуваним правочином) взяло на себе додаткові зобов`язання за відсутності економічного обґрунтування, що наразі зумовило збільшення загального розміру кредиторських вимог за рахунок них та одночасне зменшення потенційно можливого задоволення вимог кредиторів, обґрунтованими існуючими в той час кредитними зобов`язаннями.

З іншого боку, Компанія «АЕ-Агроексім Лімітед», будучи обізнаною про кредитні зобов`язання ТОВ «Комплекс Агромарс» (є очевидним в силу корпоративного управління таким товариством до відчуження часток), маючи невиконані зобов`язання останньої за правочинами відчуження частки в його статутному капіталі, укладає з такою особою ще один правочин купівлі-продажу (оскаржуваний договір №166/2016/КАМ/О на суму 1 910 500,00 Євро із відтермінуванням строку сплати таких коштів на 5 років з послідуючим продовженням ще на рік).

Так, оскаржуваний Договір №166/2016/КАМ/О від імені ТОВ «Комплекс Агромарс» вчинено ОСОБА_3 в якості генерального директора такого товариства, а від імені Компанії «АЕ - Агроексім Лімітед» - представником ОСОБА_1., що діяла на підставі довіреності від 29.12.2015 року.

Колегія суддів вважає вірним відхилення судом першої інстанції доводів розпорядника майна відносно відсутності у ОСОБА_1. необхідного обсягу повноважень на вчинення такого правочину в силу відсутності відповідної довіреності від 29.12.2015 року в матеріалах реєстраційної справи ТОВ «Комплекс Агромарс», адже примірник такої довіреності наявний в матеріалах справи, а її чинність (дійсність) не залежить від наявності чи ні в реєстраційній справі товариства.

Поряд з цим, як вбачається із судових рішень у справі №910/15043/21 та наявних в даній справі копій договорів купівлі-продажу часток в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» і додаткових угод до них, на час виходу Компанії «АЕ - Агроексім Лімітед» із складу учасників ТОВ «Комплекс Агромарс» шляхом вчинення відповідних правочинів представництво інтересів такої компанії здійснювалося як безпосередньо ОСОБА_1 , так і ОСОБА_3 , діючою в порядку передоручення від ОСОБА_1 .

Тобто ОСОБА_3 , в т.ч. за рахунок передоручення їй прав представництва від ОСОБА_1 діяла одночасно в інтересах ТОВ «Комплекс Агромарс» та Компанії «АЕ - Агроексім Лімітед» (в т.ч. підтвердження таких обставин стало правовою підставою для визнання постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 у справі №910/15043/21 (910/13298/23) недійсними договорів №13-143-/КАМ-Ю про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» від 28.11.2013 року та №609/2014/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» від 17.07.2014 року).

Наведене безумовно вказує на пов`язаність ТОВ «Комплекс Агромарс» та Компанії «АЕ - Агроексім Лімітед», зокрема, через своїх власників/представників.

В аспекті додаткового підтвердження таких обставин колегія суддів враховує наступне:

- кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ "Комплекс Агромарс" є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- свого часу такі особи заснували ТОВ "Концерн Комплекс" (код ЄДРПОУ 42971976), директором якого було призначено ОСОБА_3 ;

- в листопаді 2020 року корпоративні права у ТОВ «Комплекс Агромарс» від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перейшли до ОСОБА_1 , а директором на сьогодні такого товариства значиться ОСОБА_2 ;

- ОСОБА_1 в свою чергу на сьогодні є також учасником ТОВ «Гаврилівський торговий комплекс» (код ЄДРПОУ 33279961), статутний капітал якого свого часу належав ТОВ «Комплекс Агромарс» та ЗАТ «Концерн Комплекс»;

- наразі частка ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» передана в заставу ОСОБА_1 .

Відтак, очевидним є пов`язаність між собою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а відтак, і юридичних осіб, представництво та володіння якими останні здійснюють.

В свою чергу, сукупність таких обставин: а) вчинення ланки фактично безоплатних та економічно невигідних (придбання корпоративних прав в товариствах, які наразі знаходяться в процедурі банкрутства) правочинів; б) взяття нових грошових зобов`язань при наявності значної маси кредитних зобов`язань; в) відсутність вчинення з боку Компанії «АЕ - Агроексім Лімітед» активних дій щодо стягнення з ТОВ «Комплекс Агромарс» вартості відчужених корпоративних прав; г) очевидна пов`язаність між собою представників/власників таких товариств; д) явне покращення становища Компанії «АЕ - Агроексім Лімітед» з продажем корпоративних прав на користь ТОВ «Комплекс Агромарс» в аспекті банкрутства останнього та ТОВ «Курганський бройлер» - набуття ймовірності задоволення своїх вимог (отримання коштів) на рівні з іншими кредиторами, в той час, як виплата коштів засновникам за наслідками банкрутства здійснюється виключно після погашення всіх кредиторських вимог, дає обґрунтовані підстави стверджувати про фраудаторність оскаржуваного Договору №166/2016/КАМ/О, наслідком якого стало на сьогодні погіршення майнових інтересів кредиторів ТОВ «Комплекс Агромарс» за рахунок збільшення загальної суми кредиторських вимог на суму вимог Компанії «АЕ - Агроексім Лімітед».

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом, передбаченим статтею 64 КУпБ, засновники (акціонери, учасники) банкрута не включаються у черговість вимог до банкрута на суму акціонерного капіталу і не входять до комітету кредиторів.

Разом із цим, особа, яка до процедури порушення провадження у справі про банкрутство, укладає договір купівлі-продажу учасника (акціонера) часткою участі/акцій, створює правочин з якого виникають грошові вимоги такої особи перед заінтересованою особою (акціонером, учасником), що надає такій особі право претендувати разом із іншими кредиторами у розподілі майна банкрута та брати участь у голосуванні комітету кредиторів.

Такий правочин по суті надає учаснику/акціонеру банкрута переваги (майнові та управлінські), яких би за приписами Кодексу України з процедур банкрутства він не мав би у разі відсутності такого правочину.

Беззаперечно такий правочин призводить до погіршення становища інших кредиторів, які повинні ділити майно із кредитором - заінтересованою особою.

Оцінюючи аргументи про час укладення такого правочину, суд відхиляє доводи відповідачів про його задавненість та укладання задовго до процедури порушення провадження у справі про банкрутство, адже незважаючи на його укладання у 2016 році, грошові зобов`язання за ним виконані не були.

За вказаними грошовими зобов`язаннями Компанія «АЕ-Агроексім Лімітед» звертається із грошовими вимогами до банкрута, що призводить до порушення законних інтересів інших кредиторів ТОВ «Комплекс Агромарс».

Наведене в своїй сукупності і є правовою підставою стверджувати про існування всіх ознак фраудаторності Договору №166/2016/КАМ/О, який має своїм наслідком порушення майнових інтересів кредиторів ТОВ «Комплекс Агромарс».

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, Компанія «АЕ-Агроексім Лімітед» з-поміж іншого зазначає, що ні в позові, а ні в апеляційній скарзі не зазначено яким чином та які саме права та інтереси кредиторів ТОВ «Комплекс Агромарс» або самого боржника були порушені укладенням оскаржуваного правочину за п`ять років до відкриття провадження про банкрутство ТОВ «Комплекс Агромарс».

У письмових поясненнях скаржник зауважила, що подала позов з метою захисту прав та інтересів кредиторів проти несумлінних дій Боржника та Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед», які заявили безпідставні грошові вимоги.

Вирішуючи питання ефективності обраного способу захисту, суд апеляційної інстанції враховує висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, сформульований у постанові від 24.11.2021 року у справі №905/2030/19 (905/2445/19):

"Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі N 905/1926/16. КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Більш того, слід звернути увагу, що частина третя статті 12 КУзПБ зобов`язує арбітражного керуючого під час реалізації своїх прав та обов`язків діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).

Судова палата вважає, що, проаналізувавши документи та фактичні обставини ще на стадії розпорядження майном або у процедурі ліквідації арбітражний керуючий зобов`язаний самостійно визначитися з наявністю підстав для подання заяви (позову) про визнання недійсними правочинів боржника для збільшення ліквідаційної маси, відновлення порушених прав кредиторів і погашення їх вимог".

Відповідно до частини третьої статті 44 КУзПБ, розпорядник майна зобов`язаний розглядати заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника, що надійшли в установленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до частини 9 статті 44 КУзПБ, розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.

Основною метою визнання недійсними правочинів за участю боржника у межах справи про банкрутство є: захист інтересів кредиторів, наповнення ліквідаційної маси, скорочення різниці між розміром ліквідаційної маси і загальним розміром кредиторських вимог. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що розпорядник майна обрала ефективний спосіб захисту прав, виходячи з обов?язку самостійно визначитися з наявністю підстав для подання заяви (позову) про визнання недійсними правочинів боржника для збільшення ліквідаційної маси, відновлення порушених прав кредиторів і погашення їх вимог.

Відносно посилань на пропуск строків позовної давності колегія суддів відзначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що оскаржуваний правочин укладено в 2016 році, а з позовом розпорядник майна звернулась суду лише у 2024 році, тобто з пропуском строку позовної давності.

Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності, суд першої інстанції виснував, що підстави для застосування строків позовної давності відсутні, оскільки заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Зі свого боку, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на такому.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, сформульованого у постанові від 11.02.2020 року у справі № 10/5026/995/2012, у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого про визнання недійсними правочинів, укладених боржником, днем початку перебігу позовної давності є день вчинення таких правочинів.

Вирішуючи питання про поважність причин пропущення позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропущення позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2021 року у справі №758/10761/13-ц виснував, що застосування норм про позовну давність підпорядковується загальним засадам матеріального цивільного права, які мають фундаментальний характер і є нормами прямої дії, включаючи й загальні положення щодо справедливості, добросовісності та розумності як загального стандарту поведінки учасників цивільних правовідносин.

Вирішуючи питання про поважність причин пропущення позовної давності у даній справі апеляційний суд враховує те, що стороною оспорюваного правочину є сам боржник (ТОВ «Комплекс Агромарс») і він укладений із заінтересованою особою (учасником боржника - Компанія «АЕ-Агроексім Лімітед»).

При цьому, очевидно, що арбітражний керуючий до набуття ним повноважень розпорядника майна та заявлення Компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» кредиторських вимог, які ґрунтуються на невиконанні боржником оскаржуваного правочину, не міг бути обізнаним про його існування, а тим паче, про перебіг відносин, що склалися за його вчинення.

Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) зазначав: "У розглядуваному аспекті зазначене, зокрема, істотно послаблює позиції відповідачів, які є причетними до фраудаторного правочину і захищаються від позову про визнання такого правочину недійсним та похідних позовів посиланням на пропуск позовної давності позивачем, адже за змістом частини третьої статті 16 ЦК України у разі встановлення зловживання правом суд може відмовити особі у захисті. Положення стосується не тільки позивача, який просить про застосування певних способів захисту, а й відповідача, який захищається від позову шляхом висування тих чи інших заперечень (у тому числі заявляючи про пропуск позивачем позовної давності)".

Дослідивши матеріали справи та враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року з прийняттям нового рішення про визнання недійсними Договору №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі - ТОВ «Курганський Бройлер» від 23.02.2016 року, укладеного між Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» та ТОВ «Комплекс Агромарс», а також додаткової угоди №1 до нього, укладеної 19.12.2016 року між Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» та ТОВ «Комплекс Агромарс».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни

на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року у справі №910/15043/21(910/1668/24) - задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року у справі №910/15043/21(910/1668/24) - скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» - Сердюк Марини Миколаївни.

Визнати недійсним Договір №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Курганський Бройлер» від 23.02.2016 року, укладеного між компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» та товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс».

Визнати недійсною Додаткову угоду №1 до Договору №166/2016/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Курганський Бройлер» від 23.02.2016 року, укладеної 19.12.2016 року між компанією «АЕ-Агроексім Лімітед» та товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс».

4. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

5. Справу №910/15043/21(910/1668/24) повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Головуючий суддя О.С. Копитова

Судді О.М. Остапенко

С.В. Сотніков