Рішення

від 03.07.2024 по справі 646/8104/21

ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 646/8104/21

№ провадження 2/646/41/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року м.Харків

Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі : головуючого судді Демченко І.М., за участю секретаря Разєнкової Т.О., розглянувши у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша Харківська державна нотаріальна контора про визнання права власності на 1/2 частину квартири ,

за участю представника позивача адвоката Кучінської К.В., представника відповідача адвоката Кислого А.М.

В С Т А Н О В И В :

07.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова з позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , як на майно, набутте подружжям у шлюбі.

Справа перебувала у провадженні судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Шелест І.М.

Відповідно до Розпорядження Верховного Суду від 10.03.2022 за № 4/0/9-22 територіальну підсудність судових справ Червонозаводського районного суду м.Харкова змінено та визначено замість нього Ленінський районний суд м. Полтави.

На виконання цього Розпорядження судові справи передано до Ленінського районного суду м. Полтави.

Розпорядженням Верховного Суду від 17.11.2022 № 65 територіальну підсудність судових справ Червонозаводського районного суду м.Харкова відновлено з 23.11.2022, у зв`язку з чим Ленінським районним судом м.Полтави цю справу повернуто до Червонозаводського районного суду м.Харкова.

Згідно з протоколом повторного авторозподілу судової справи головуючим у справі визначено суддю Червонозаводського районного суду м. Харкова Демченко І.М.

Ухвалою від 31.01.2023 справу прийнято до провадження суддею Червонозаводського районного суду м.Харкова Демченко І.М. та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 19.04.2023 у зв`язку з повторною неявкою позивача позов залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04.07.2023 вищевказану ухвалу скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 11.01.2024 з Першої Харківської міської державної нотаріальної контори витребувано копію спадкової справи № 20/2020, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , та відомості щодо її спадкоємців, видані свідоцтва про право на спадщину.

15.02.2024 до суду надійшла копія спадкової справи, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Виклад доводів сторін.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3 за спільні сумісні гроші на підставі договору купівлі-продажу від 25.01.1999 була придбана квартира АДРЕСА_1 .

Шлюб було укладено 2 листопада 1982 року та розірвано ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла та після її смерті відкрилася спадщина, спадкоємцем першої черги є донька померлої - відповідач ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що квартира була придбана у шлюбі, однак відповідач утримує у себе оригінал правовстановлюючого документа на квартиру та у добровільному порядку відмовляється у визнанні за ним права на частку у спільному майні подружжя, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Представником відповідача до суду подано заяву про застосування строку позовної давності, оскільки перебіг позовної давності почався від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про вчинення договору купівлі-продажу квартири, тобто у 1999 році. Враховуючи, що спільне майно придбано подружжям до 01.01.2004, то до поділу майна має застосовуватися положення КпШС України, частиною третьою статті 29 якого встановлено трирічний строк позовної давності. Шлюб між позивачем та ОСОБА_3 розірвано 22.01.2004, отже строк позовної давності сплинув 23.01.2007, у зв`язку з чим у задоволенні позову просить відмовити.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що позивачем при зверненні до суду з цим позов не здійснено всіх заходів обов`язкового досудового урегулювання спору шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини на нерухоме майно після смерті своєї колишньої дружини, відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії в матеріалах справи відсутня. Крім того, вказує, що позивач ОСОБА_1 , який є батьком відповідачки, у 1996 році покинув сім`ю та мешкав з іншою жінкою, разом з ОСОБА_3 не проживав, не вів спільне господарство та не мав з нею спільного бюджету. Спірна квартира була придбана ОСОБА_3 за особисті кошти, які вона отримала від продажу іншого об`єкта нерухомості, що належав їй до шлюбу з позивачем.

Представником позивача до суду подавалася зустрічна позовні заява, яка ухвалою суду від 20.03.2023 повернута (а.с.106).

Представником позивача до суду подано заяву про поновлення строку позовної давності, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався лише після смерті колишньої дружини та звернення ОСОБА_2 до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Крім того, зазначає, що до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується строк позовної давності у три роки від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, тобто після смерті колишньої дружини та оформлення своєї частки у праві спільної сумісної власності на квартиру.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити з обставин, викладених у відзиві та заяві про застосування строку позовної давності.

Третя особа- Перша Харківська державна нотаріальна контора просила справу розглянути у відсутність її представника (а.с.100).

Суд, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши докази, встановив фактичні обставини справи та відповідні правовідносини, які виникли між сторонами.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 20.11.1982 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Московського районного суду м.Харкова від 21.03.2001 розірвано, що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (а.с. 218-219).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 померла (а.с.203 зв).

Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру за № 59015598 від 15.01.2020 заповіт від імені ОСОБА_3 не складався (а.с.204).

З матеріалів спадкової справи за № 20/2020 та за інформацією КП «Харківське БТІ» встановлено, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належить спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зіборовою Л.М. 25 січня 1999 року і зареєстрованого у реєстрі за № 340, право власності на яку зареєстровано Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 18 лютого 1999 року за реєстровим № П-9-2791 (а.с.8-9).

Спадщину після смерті ОСОБА_3 за заявою до нотаріальної контори прийняла донька спадкодавиці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 203-206).

Колишній чоловік спадкодавиці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири, оскільки вона придбана під час перебування у зареєстрованому шлюбі на спільні кошти подружжя (а.с.213-214).

Між сторонами у справі у позасудовому порядку не досягнуто домовленості щодо визнання за позивачем права власності на спірну частину квартири.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених Сімейним кодексом України.

Враховуючи, що спірне майно - квартиру набуто у 1999 році, то для вирішення питання щодо моменту виникнення права власності подружжя на спірну квартиру, повинні застосовуватися положення Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС).

Згідно зі ст. 22 КпШС (чинного на час придбання спірного майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

За змістом вказаних норм майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. При цьому, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України).

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності. При цьому, тягар доказування, що вказане майно не належить до спільного сумісної власності, покладається на особу, яка заперечує факт набуття майна у спільну сумісну власність.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року № 6-843цс17.

Відповідач посилається на те, що придбання спірної квартири здійснювалось її матір`ю (спадкодавицею) за грошові кошти, отримані від продажу нерухомості, набутої до реєстрації шлюбу з позивачем.

Однак жоднихналежних тадопустимих доказівна підтвердженнятаких обставинвідповідачкою таїї представникомдо судунадано небуло,що єїх процесуальнимобов`язком(ст.ст.12,81ЦПК України).Будь-якихінших доказів,на підтвердженнянаявності успадкодавиці особистих грошовихкоштів,джерела отриманнятаких коштів,саме заякі ОСОБА_3 придбала биспірну квартиру,- ненадано. При цьому, суд враховує, що спірна квартира була придбана після 16 років спільного життя позивача та відповідача та перебування їх у шлюбі.

Інші обставини, на які посилається представник відповідача, а саме: проживання ОСОБА_1 з іншою жінкою, відсутність спільного бюджету подружжя тощо, також не підтверджені належними та допустимими доказами.

Отже, відповідач та її представник не спростували закріплену в ст. ст. 22, 24 КпШС презумпцію спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу, і не довели, що спадкодавиця придбала спірну квартиру лише за власні особисті кошти.

Таким чином, встановлено, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Сам по собі факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно і в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.

Згідно зі ст. 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

За правилами статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України).

За статтями 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

На підставі викладеного, враховуючи відсутність доводів сторін щодо відступлення від рівності часток подружжя, то спірна квартира належить колишньому подружжю Березовських у рівних частках, у зв`язку з цим в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя за позивачем підлягає визнання право власності на 1/2 частину квартири.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача в частині недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору та відсутності у зв`язку з цим підстав для звернення до суду, оскільки з матеріалів спадкової справи вбачається, що завідувачем Першої Харківської міської державної нотаріальної контори на адресу ОСОБА_5 направлено повідомлення про необхідність надання оригіналу правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості до нотаріальної контори для оформлення прав ОСОБА_1 та роз`яснено, що ненадання такого документу є перешкоджанням вчиненню нотаріальної дії (а.с.220).

Крім того, у заяві від 06.08.2021, поданої до цієї ж нотаріальної контори, ОСОБА_2 достеменно було відомо про наявність підстав для видачі свідоцтва ОСОБА_1 на право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири (а.с.215).

Відсутність у спадковій справі витребуваних нотаріусом правовстановлюючих документів на спадкове майно свідчить про перешкоджання ОСОБА_2 у оформлення прав позивача, оскільки, як вбачається із копії позовної заяви, яка 03.09.2021 була надана до нотаріальної контори, у додатках вказані копія договору купівлі-продажу квартири та копія технічного паспорту, а текст позовної заяви містить твердження ОСОБА_2 про те, що оригінали усіх документів, копії яких додані до цієї позовної заяви, наявні у неї.

Також суд зазначає, що позивач просить визнати за ним право власності на частину квартири фактично в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, а не в порядку спадкування, у зв`язку з чим посилання представника відповідача на відсутність постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії є безпідставними.

Доводи відповідача про те, що позивач протягом тривалого часу не цікавився долею квартири, не проводив у ній ремонтні роботи, не сплачував комунальні послуги не є предметом розгляду цієї справи, тому суд не бере їх до уваги.

Щодо строків позовної давності.

За вимогами статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу строку позовної давності пов`язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Розглядом справи встановлено, що за умови відсутності дій відповідача ОСОБА_2 , направлених на перешкоджання ОСОБА_1 в оформленні своїх прав, нотаріусом було б видано позивачеві свідоцтво про право власності на 1/2 частку вказаної вище квартири, що було роз`яснено ОСОБА_2 . нотаріусом, про що складено відповідну заяву від 06.08.2021.

Не зважаючи на ці обставини, відповідачем правовстановлюючі документи для оформлення права власності ОСОБА_1 на частку у квартирі нотаріусу надані не були, що свідчить про те, що про порушення своїх прав та особу, яка їх порушила, позивачеві стало відомо у вересні 2021 року, отже позов подано в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задовольняються у повному обсязі, а позивач звільнений від сплати судового збору, як особа з інвалідністю 2 групи, судовий збір підлягає стягненню на користь держави з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 23, 76-81, 258, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України , ст. ст. 60, 63, 68, 69, 71 Сімейного кодексу України, ст. 372 ЦК України, ст.ст. 22, 24, 28 КпШС України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша Харківська державна нотаріальна контора про визнання права власності на 1/2 частину квартири задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , як майно набуте подружжям за час шлюбу.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 2000, 00 грн.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.07.2024.

Головуючий : І.М.Демченко