Рішення

від 08.07.2024 по справі 904/1884/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2024м. ДніпроСправа № 904/1884/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Кузьмича Миколи Олександровича, сел. Миролюбівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в розмірі 112 478,17 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Фізична особа-підприємець Кузьмич Микола Олександрович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ"(далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг №2 від 16.10.2023 у загальному розмірі 112 478.17 грн.

Ціна позову складається з:

-111 600,00 грн. - основного боргу,

- 82,33 грн. - 3% річних,

-795,84 грн. - пені.

Ухвалою від 02.05.2024 позовна заява залишена без руху.

06.05.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 07.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

27.05.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позов, в якому проти позову заперечив та зазначив про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи становить 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

02.07.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про стягнення судових витрат, понесених відповідачем

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

08.07.2024 справу розглянуто по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг № 2 від 16.10.2023 в частині своєчасної оплати вартості наданих послуг.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач підтвердив укладення з позивачем договору про надання послуг №2 від 16.10.2023 та зазначив, що в межах вищезазначеного Договору Позивачем було надано послуги, з збирання врожаю соняшника, в кількості 23 гектари.

Виходячи з вартості послуг, визначених п. 3.1 Договору, а саме 1200 грн. за 1 гектар збору врожаю соняшника, Позивачем на користь Відповідач надано послуги на загальну суму 27 600грн. 00 коп.

Факт надання Позивачем вищезазначених послуг являється документально підтвердженим у вигляді акту № 2 від 09.11.2023 року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), який було складено та підписано виконавцем (Позивачем), а також в повному обсязі погоджено та беззаперечно підписано замовником (Відповідачем).

Відповідач зазначив, що в силу об`єктивних обставин, оплату за надані послуги згідно акту № 2 від 09.11.2023 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на користь Позивача було здійснено з простроченням термінів, визначених договором, а саме не в межах строків, визначених п. 3.3. договору на протязі 7 днів з моменту підписання акту, а лише 14.05.2024.

Щодо обґрунтувань Позивача про прострочення Відповідачем зобов`язання за актами

виконаних прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 19.03.2024 року та 09.04.2024 року відповідач заперечує ці вимоги, та стверджує, що послуги Позивачем не надавалися.

Відповідач вказує, що з наданих позивачем копій актів № 3 від 19.03.2024 та № 4 від 09.04.2024 року прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) вбачається, що копії вказаних документів не містить жодних ознак їх підписання з боку «Замовника» (Відповідача), а акт № 3 взагалі не містить навіть підпису з боку Виконавця (Позивача).

Більш того, Позивачем не надається жодного доказу чи навіть обґрунтування, з приводу того, що вказані Акти від 19.03.2024 року та від 09.04.24 року прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) будь-яким способом направлявся чи передавався на користь Відповідача (поштове відправлення, відправлення на електронну пошту тощо).

Щодо рахунку-фактури № 3 від 19 березня 2024 року, виписаного для платника Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ» на суму 21 000 гри. 00 коп. та рахунку-фактури № 4 від 09 квітня 2024 року, виписаного для платника Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ» на суму 61 000 грн. 00 коп. відповідач зазначив, що вони не містить відомостей про термін дійсності вказаного рахунку, а головне, ні обґрунтування позову, ні будь-які залучені докази до позову не містять інформації (доказів) факту направлення та отримання Відповідачем вказаного рахунку -фактури.

Обґрунтування позовної заяви та залучені до позову докази взагалі не містять жодної інформації, про факту ознайомлення Відповідача із існуванням вказаних рахунків як таких.

Посилання Позивача на рахунки-фактури, як на доказ надання послуг, згідно умов Договору, на думку відповідача, являється недоречним, оскільки навіть за умови складання та направлення вказаних рахунків на користь Відповідача вони не можуть являтися доказами вчинення господарської операції, в даному випадку надання послуг з перевезення вантажу.

Відповідач також зазначив, що, 17 травня 2024 року (через 10 днів після відкриття провадження в даній господарській справі) на адресу ТОВ «ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ», через оператора поштового зв`язку ТОВ «Нова пошта» надійшов лист (ідентифікатор № 59001152841104) від фізичної особи-підприємця Кузьмич М.О., в який було поміщено Акт № 3 від 19.03.2024 року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 21 000 грн. та Акт № 4 від 09.04.2024 року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 63 000 грн.

Відповідачем акти наданих послуг, наданих Позивачем 17.05.2024 р., через оператора поштового зв`язку ТОВ «Нова пошта» не погоджуються, через невідповідність відображеної в них інформації.

Відповідач стверджує, що, як станом на 29.04.2024 року (день подання позову), як станом на 07.05.2024 року (день відкриття провадження у справі) так і станом на 22.05.2024 року (день складання відзиву на позов), він жодним чином не допустив прострочення господарського зобов`язання за умовами Договору, так як акти про надання послуг № 3 та № 4 отримані ним лише 17.05.2024 року та відповідно строк оплати по ним, в разі відсутності спору, може настати лише 24.05.2024 року.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення пені та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ» (далі - замовник, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Кузьмичем Миколою Олександровичем (далі - виконавець, позивач) укладено договір про надання послуг № 2 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується надати послуги, передбачені пунктом 2.1. договору, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги і оплатити їх у порядку та на умовах, визначених договором.

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох підприємств.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що згідно з договором виконавець надає замовнику наступні послуги: зернозбирального комбайна із скошування і обмолоту посівів.

Відповідно до пункту 2.2. договору прийняття замовником послуг оформляється актом надання послуг.

Вартість послуг:

- за кукурудзу становить 1 400,00 грн.. за гектар,

- за соняшник становить 1 200,00 грн.. за гектар (пункт 3.1. договору);

Замовник зобов`язаний перерахувати суму, зазначену в акті наданих послуг протягом 7-ми днів з моменту підписання такого акту на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 3.3. договору).

Відповідно до пункту 4.1. договору обов`язки виконавця наступні: - своєчасно та якісно надавати послуги, зазначені в пункті 2.1 договору (пункт 4.1.1. договору); - при виникненні обставин, що перешкоджають належному виконанню своїх зобов`язань, згідно з договором, терміново повідомити про це замовника (пункт 4.1.2. договору); - складати та передавати замовнику акти та рахунки про надання послуг (пункт 4.1.3. договору).

Відповідно до пункту 4.2. договору обов`язки замовника наступні: - приймати від виконавця послуги, що надаються згідно з договором (пункт 4.2.1. договору); - після контролю за достовірністю актів та рахунків про надання послуг виконавцем, підписувати ці акти протягом 7-ми днів - з моменту їх одержання (пункт 4.2.2. договору); - оплачувати послуги, на умовах та в порядку, зазначеному в пункті 3.3 договору (пункт 4.2.3. договору).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору надав послуги зернозбирального комбайна із скошування і обмолоту посівів загальною вартістю 111 600,00 грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 27 600,00 грн., № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. та №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн.

Крім того, позивач зазначає, що виставив відповідачу відповідні рахунки на оплату вартості наданих послуг № 2 від 09.11.2023 на суму 27 600,00 грн., № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. та №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн.

Відповідач вартість послуг за спірним договором в розмірі 111 600,00 грн. не сплатив, що і стало причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Так, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Враховуючи вказане, за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 84 000,00 докази на підтвердження правомірності вказаних вимог є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування. До вказаного висновку суд прийшов, з огляду на таке

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, саме підписання замовником акту надання послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Умовами договору визначено, що прийняття замовником послуг оформляється актом надання послуг (пункт 2.2. договору).

Слід відзначити, що на підтвердження своїх позовних вимог до позовної заяви позивач долучив акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 27 600,00 грн., № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. та №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн., з яких лише акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 27 600,00 грн. підписаний з боку обох сторін та скраплений печаткою відповідача, що підтверджується й самим відповідачем.

Інші ж акти, а саме № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. не підписаний ні з боку виконавця, ні з боку замовника, №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн. підписаний з боку позивача, з боку відповідача ні підпису, ні печатки не містить.

Відомостей щодо складення вказаних актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) в електронній формі (накладення на них електронних підписів) вказані Акти також не містять та позивач у позовній заяві не зазначає.

Отже, долучені до позовної заяви акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. та №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн., не є належними доказами надання відповідачу послуг на загальну суму 84 000,00 грн.

У той же час, у пункті 4.1. договору сторонами було визначено, що обов`язком саме виконавця (тобто позивача) є складання та передача замовнику актів про надання послуг та рахунків.

Доказів виконання вказаного обов`язку позивачем (виконавцем за договором) до позовної заяви долучено не було.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.2. договору обов`язком замовника, зокрема, є підписувати ці акти протягом 7-ми днів - з моменту їх одержання (пункт 4.2.2. договору).

Отримання від позивача актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. та №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн. через оператора ТОВ «Нова пошта» підтверджує відповідач, та зазначає, що отримані ним 17.05.2024 (при цьому позивач звернувся із позовом до суду 29.04.2024, а провадження у справі відкрито 07.05.2024).

Відповідач вказує, що вищезазначені акти не підписані, оскільки викладена в актах інформація не відповідає фактично наданому обсягу послуг ті їх документальному підтвердженню.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність порушення прав позивача в частині не оплати за договором з боку відповідача вартості послуг на суму 84 000,00 грн за актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. та №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн. станом на момент звернення із позовом до суду та відкриття провадження у справі.

Так, відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Слід також зазначити, що в листі від 21.05.2024 відповідач навів заперечення та мотиви не підписання отриманих від позивача 17.05.2024 актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. та №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн. (а.с.48).

Оцінюючи вказані обставини в їх сукупності, суд зазначає, що звернення і даним вимогою про стягнення заборгованості за актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. та №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн. до суду є передчасним, оскільки доказів порушення прав позивача станом на момент звернення із позовом до суду матеріали справи не містять.

З цього суд приходить до висновку, що позивач перекладає встановлений статтями 13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування на інших учасників справи, спростовувати висунуті ним доводи, не підтверджуючи їх жодними доказами. Більше того, у позовній заяві позивач не зазначав про обставини ухилення відповідача від обов`язку підписання долучених до позовної заяви не підписаних Актів та жодним чином не пояснив факт прикладення до позовної заяви не підписаних жодним учасником правовідносин Актів.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

З цього приводу суд зазначає, що доводи щодо порушення відповідачем прав позивача в частині стягнення заборгованості в розмірі 84 000,00 грн., викладені в позовній заяві, не знайшли належного підтвердження протягом розгляду справи судом.

Відповідно до частин 1-4, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001 зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Позивачем не наведено та не доведено наявності поважних причин, які унеможливили подання у встановлені судом строки додаткових доказів для долучення їх до матеріалів справи.

Враховуючи все вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 84 000,00 грн.

Щодо стягнення заборгованості в розмірі 27 600,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідач підтвердив надання позивачем послуг за спірним договором та актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 27 600,00 грн., зазначив, що дійсно прострочив оплату вартості за ним та надав в якості доказу оплати платіжну інструкцію № 698 № 14.05.2024 на суму 27 600,00 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Вчинення будь-яких дій, які не є способом припинення зобов`язання, що становить предмет спору, не свідчить про відсутність спору. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми можливе лише в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору та припинив існування вже після відкриття судом провадження у справі та перебування справи у суді. Якщо ж предмет спору був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина не тягне за собою такий наслідок, як закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Зважаючи на те, що між сторонами врегульовані спірні питання щодо оплати заборгованості в розмірі 27 600,00 грн., суд вважає за можливе закрити провадження в цій частині.

Правомірність нарахування пені.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 795,84 грн. за загальний період прострочення з 16.04.2024 по 24.04.2024.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (надалі - Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Отже, Законом передбачено обов`язкове встановлення у договорі розміру штрафних санкцій за невиконання зобов`язань.

Оскільки сторонами в договорі про надання послуг № 2 від 16.10.2023 не було узгоджено розмір пені, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов`язання, таким чином, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 795,84 грн. задоволенню не підлягають.

Правомірність нарахування 3% річних.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за загальний період прострочення оплати Відповідачем вартості наданих послуг з 16.04.2024 по 24.04.2024, загальний розмір яких склав суму 82,33 грн.

Враховуючи відмову в задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 84 000,00 грн. за актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 19.03.2024 на суму 21 000,00 грн. та №4 від 09.04.2024 на суму 63 000,00 грн., суд зазначає, що 3% річних повинні нараховуватись на заборгованість за актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 27 600,00 грн. та, враховуючи визначений позивачем період нарахування з 16.04.2024 по 22.04.2024 становлять 20,36 грн.

В частині стягнення 3% річних в розмірі 61,97 грн. слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 20,36 грн.

В частині стягнення основного боргу в розмірі 84 000,00 грн., пені в розмірі 795,84 грн. та 3% річних в розмірі 61,97 грн. слід відмовити.

В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 27 600,00 грн. провадження у справі слід закрити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що 08.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шаролезька вівця" (клієнт) та адвокатом Салтисюком Юрієм Валерійовичем (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги.

Згідно п. 1.1 договору предметом даного Договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту, в якості представника відповідача в межах господарської справи унікальний номер 904/1884/24, за позовом фізичної особи-підприємця Кузьмич Миколи Олександровича до ТОВ «Шаролезька вівця» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024 (п. 3.1. договору).

Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що розмір гонорару Адвоката становить фіксовану суму 10 000 грн., яка буде сплачена Клієнтом на користь Адвоката за результатами набрання законної сили судовим рішенням по суті господарського спору.

28.06.2024 сторони уклали акт про приймання-передачу наданих послуг, згідно якого Адвокат з 08 травня 2024 року надав Клієнту юридичні послуги в межах господарської справи № 904/1884/24, за позовом фізичної особи-підприємця Кузьмич Миколи Олександровича до ТОВ «Шаролезька вівця», про стягнення заборгованості в розмірі 112 478 грн. 17 коп.

Загальна вартість послуг, сплачених Клієнтом на користь Адвоката становить 10 000,00 грн., сплата яких Клієнтом, станом на момент підписання даного акта узгоджена в повному обсязі та підлягає здійсненню після розгляду цивільного спору по суті на користь Адвоката на протязі 30 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили, будь-яким не забороненим законом способом.

Відповідач також надав опис наданих послуг, пов`язаних з наданням правничої допомоги в межах господарської справи № 904/1884/24, згідно якого адвокат надав клієнту наступні послуги:

1. Зустріч з клієнтом, детальне з`ясування обставин справи, ознайомлення з документами, пов`язаними з господарським спором - 1 година.

2. Аналіз та формування письмових доказів у справі, вчинення актуальної судової практики - 2 години.

3. Підготовка та направлення учасника справи та суду відзиву на позовну заяву з додатками - 2 години.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати відповідача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення, підготовку відзиву як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн. є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання.

Зважаючи на викладене, суд частково задовольняє заяву відповідача зі стягненням з відповідача 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на відповідача.

Щодо судового збору.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (112 478,17грн.), то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028,00грн., про що свідчить платіжна інструкція № 0.0.3611716823.1 від 26.04.2024 на суму 3 028,00 грн.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 605,60грн.

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ.

Позов Фізичної особи-підприємця Кузьмича Миколи Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ" про стягнення заборгованості в розмірі 112 478,17 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ" (49027, м. Дніпро, вул. Івана Акінфієва, буд. 1А, ідентифікаційний код 30764202) на користь Фізичної особи-підприємця Кузьмича Миколи Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 3% річних у розмірі 20,36 грн., судовий збір у розмірі 0,48 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 27 600,00 грн. провадження у справі закрити.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ" про стягнення судових витрат, понесених відповідачем при розгляді господарської справи задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кузьмича Миколи Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАРОЛЕЗЬКА ВІВЦЯ" (49027, м. Дніпро, вул.. Івана Акінфієва, буд. 1А, ідентифікаційний код 30764202) суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. про що видати наказ.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. покласти на відповідача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 08.07.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко