Рішення

від 08.07.2024 по справі 910/4105/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2024Справа № 910/4105/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 5, ідентифікаційний код 42394311)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5, ідентифікаційний код 34803983)

про стягнення 26 619,87 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Т овариство з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС" про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) № 241535/Т від 31.12.2021 у розмірі 28 619,87 грн, з яких: 18 000,00 грн основного боргу, 4 930,56 грн пені, 1 317,93 грн трьох відсотків річних та 4 371,38 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.06.2024 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про приєднання доказів у справі, в якому останній зазначає, що після відкриття провадження у справі відповідач здійснив часткове погашення основного боргу за договором у загальному розмірі 2 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1776 від 29.04.2024 та №275591189 від 29.05.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 провадження у справі №910/4105/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 2 000,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС" вирішено здійснювати про стягнення 16 000,00 грн основного боргу, 4 930,56 грн пені, 1 317,93 грн трьох відсотків річних та 4 371,38 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (далі- позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС» (далі - відповідач або споживач) було укладено договір постачання природного газу (для не побутових споживачів) № 241535/Т, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити (передати) природний газ споживачу, а споживач зобов`язується приймати та своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу, а також виконувати інші зобов`язання передбачені цим договором, у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору споживач може використовувати природний газ виключно на власні потреби.

У період з 01 березня 2019 року по теперішній час відповідач включений до Реєстру споживачів природного газу ТОВ «Київгазтрейд», що підтверджується роздруківкою з Інформаційної платформи Оператора ГТС - «Реєстр пар споживачів».

Пунктом 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС) визначено наступне:

Інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Реєстр споживачів постачальника - перелік споживачів, які в інформаційній платформі закріплені за певним постачальником у розрахунковому періоді.

EIC-код - код енергетичної ідентифікації суб`єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку, визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ENTSOG), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, у тому числі для участі у регіональних (міжнародних) газових ринках, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу.

Відповідно до пунктів 1,2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання природного газу), та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді.

У п. 1.5. договору споживач підтвердив, що Оператор ГРМ, з яким останній уклав договір розподілу природного газу є Акціонерне товариство «Київгаз».

Відповідно до ч.1,3 глави 3 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.20215 №2494 (далі - Кодекс ГРС), визначення об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту споживача, що не є побутовим, здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і споживачем на підставі даних комерційних ВОГ, визначених договором розподілу природного газу між Оператором ГРМ і споживачем, та з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.

Періодом, за який по об`єкту споживача визначається загальний фактичний об`єм (обсяг) споживання (розподілу) природного газу, є календарний місяць. При цьому відповідно до вимог Кодексу ГТС Оператор ГРМ на щоденній основі забезпечує передачу Оператору ГТС через його інформаційну платформу інформації про прогноз відборів/споживання природного газу по споживачу на кожну наступну газову добу протягом газової доби (оновлені прогнози), а також надає дані про фактичний (попередній) обсяг природного газу, спожитий за кожну попередню газову добу.

Відповідно до п. 2.7. договору фактичний об`єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті споживачем, підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу.

Відповідно до п. 2.8. договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

Відсутність у споживача підписаних актів приймання-передачі газу не є підставою для порушення строку остаточного розрахунку, встановленого цим договором (пункти 4.6. та 4.7) та не звільняє його від відповідальності за порушення цих строків.

Відповідно до п. 4.6.1. договору 4.7.1. оплата вартості планового об`єму поставки газу здійснюється споживачем до 25-го числа місяця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати плавного об`єму постачання, визначеного в п. 1.2. договору.

Згідно п. 4.6.3. договору у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно п.4.6.6. договору датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.7. договору оплата вартості газу за договором здійснюється споживачем грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі ХІ цього договору.

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 6.2.2. договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У пункті 9.3. договору сторони погодили, що строк, в межах якого кожна з сторін може звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав у зв`язку з порушенням цього договору в тому числі про стягнення пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат (строк позовної давності) становить 5 років.

На виконання умов договору позивач, за період з січня по березень 2022 року (включно) передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 737 206,74 грн, що підтверджується відомостями Оператора ГРМ про фактично спожитий природний газ у період з січня по березень 2022 року (включно), та довідкою постачальника про ціни на природний газ.

Постачальник здійснював направлення актів приймання - передачі газу на електронну адресу споживача, зазначену у п. 11.12 договору.

Відповідачем не підписані та не повернуті на адресу постачальника акти приймання - передачі природного газу за період січня по березень 2022 року включно.

Позивачем листом від 11.01.2023 №59/01 повторно, на адресу ТОВ «СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС», направлено акти приймання - передачі природного газу за період з січня по березень 2022 року (включно). Мотивована відмова від підписання актів приймання-передачі газу відповідачем не надана.

Позивач зазначає, що станом на 31.12.2021 ТОВ «СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС» мало переплату перед позивачем за спожитий природний газ по іншому договору постачання природного газу від 29.12.2018 №241535/Т у розмірі 139193,28 грн, яка врахована позивачем в оплату вартості газу за договором постачання від 31.12.2021 №241535/Т.

Таким чином, позивач зазначає, що споживачем у період з 31.12.2021 по 28.03.2024 сплачено за спожитий природний газ за договором 719 206,74грн.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС» своїх зобов`язань за договором у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 16 000,00 грн за поставлений/отриманий природний газ, враховуючи погашення заборгованості в процесі розгляду справи у розмірі 2 000,00 грн.

Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 4 930,56 грн пені, 1 317,93 грн трьох відсотків річних та 4 371,38 грн інфляційних втрат.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з січня по березень 2022 року (включно) передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 737 206,74 грн, що підтверджується відомостями Оператора ГРМ про фактично спожитий природний газ у період з січня по березень 2022 року (включно), та довідкою постачальника про ціни на природний газ.

Відповідно до п. 4.6.1. договору 4.7.1. оплата вартості планового об`єму поставки газу здійснюється споживачем до 25-го числа місяця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати плавного об`єму постачання, визначеного в п. 1.2. договору.

Згідно п. 4.6.3. договору у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Судом враховано, що станом на 31.12.2021 ТОВ «СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС» мало переплату перед позивачем за спожитий природний газ по іншому договору постачання природного газу від 29.12.2018 №241535/Т у розмірі 139193,28 грн, яка було врахована позивачем в оплату вартості газу за договором постачання від 31.12.2021 №241535/Т.

Також, судом враховано, що в процесі розгляду справи відповідач здійснив часткове погашення основного боргу за договором у загальному розмірі 2 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1776 від 29.04.2024 та №275591189 від 29.05.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 провадження у справі №910/4105/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 2 000,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

У той же час, відповідач своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем газу належним чином у встановлений договором строк не здійснив, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 16 000,00 грн.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання позивачем прийнятих за договором зобов`язань.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені до матеріалів справи видаткові накладні є належними доказами передачі товару відповідачу, а отже, виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару в межах Договору здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Твердження позивача з боку відповідача належними доказами не спростовані.

З огляду на вказане в сукупності судом встановлено, що борг відповідача перед позивачем за представленими до матеріалів справи документами становить 10 895,99 грн, з огляду на що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 4 930,56 грн пені, 1 317,93 грн трьох відсотків річних та 4 371,38 грн інфляційних втрат.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.

Так, відповідно до п. 6.2.2. договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд перевіряє обґрунтованість заявленої суми пені, виходячи з зазначеного позивачем періоду, який не суперечить законодавству.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСПРОМ ЛЛС" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5, ідентифікаційний код 34803983) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 5, ідентифікаційний код 42394311) 16 000 (шістнадцять тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 4 930 (чотири тисячі дев`ятсот тридцять) грн 56 коп. пені, 4 371 (чотири тисячі триста сімдесят одна) грн 38 коп. інфляційних втрат, 1 317 (одна тисяча триста сімнадцять) грн 93 коп. 3 % річних та 2 816 (дві тисячі вісімсот шістнадцять) грн 40 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.07.2024

Суддя І.О. Андреїшина