Рішення

від 08.07.2024 по справі 286/1894/24

ОВРУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 286/1894/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2024 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Кулініча Я. В.

з секретарем Грищенко Н. А.,

розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в місті Овруч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія і К» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку , -

В С Т А Н О В И В:

07.05.2024 ОСОБА_1 , який проживає в с. Красносілка Коростенського району Житомирської області звернувся із позовом до суду до ТОВ «Нова енергія і К», що знаходиться в с. Мала Хайча по вул. Привокзальна, 11 Коростенського району Житомирської області, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 53437,44 грн. заборгованості по заробітній платі та 14200 грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку. Мотивуючи тим, що працював у відповідача на посаді водія автотранспортних засобів та 29.03.2024 був звільнений за власним бажанням. Однак, при звільненні відповідач не провів з ним розрахунок та не виплатив заробітну плату в повному обсязі. Заборгованість по заробітній платі складає 53437,44 грн. та 14200 грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників справи не надходило.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений строк не надав, ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження отримав 06.06.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Суд, дослідивши письмові докази в справі, вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача з 20.11.2020 по 29.03.2024 на посаді водія автотранспортних засобів і був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Вказані обставини підтверджуються записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , наказом № 8-К від 29.03.2024 та не заперечуються стороною відповідача.

При звільненні позивача відповідач не провів з ним повний розрахунок, що і стало підставою позивача для звернення до суду.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч.1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону України «Про оплату праці» встановлено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці».

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картковому рахунку ОСОБА_1 від 01.05.2024 видно, що за період з 15.05.2023 по 27.03.2024 було здійснено зарахування заробітної плати від «Нова енергія і К» на загальну суму 35615,64грн.(а.с.8).

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку в сумі 14200грн..

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, відповідно до п.5 розд. IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розд. IV порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Згідно з відомостями з Пенсійного фону України за формою ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування видно, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 в січні 2024 року становить 7099,99грн., в лютому 2024 року - 7150,00грн. (а.с.10-11).

Кількість фактично відпрацьованих, протягом останніх двох календарних місяців робочих днів становить 44 дня (у січні та лютому 2024 року). Отже, розмір середньої заробітної плати за один робочий день відповідно до абзацу 1 пункту 8 зазначеного вище Порядку розраховується шляхом ділення нарахованої заробітної плати за два останні відпрацьовані календарні місяці (7099,99 грн.+7150,00=14249,99) на число відпрацьованих робочих днів за вказані останні календарні місяці, та відповідно становить 323,86 грн..

Кількість робочих днів за період з 30.03.2024 (наступний день після звільнення) по 08.07.2024 (день постановлення рішення) становить 71 день.

Абзацом 1 п. 8 Порядку, встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, отже 323,86 грн. середній заробіток х 71 день = 22994,06грн.. Однак, до задоволення підлягає сума в межах позовних вимог 14200,00грн..

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, на підставі ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія і К», що знаходиться в с. Мала Хайча по вул. Привокзальна, 11 Коростенського району Житомирської області, код ЄДРПОУ 36489871 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в с. Красносілка Коростенського району Житомирської області, РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість по заробітній платі у розмірі 53437,44 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 14200грн., з утриманням із цих сум при їх виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Рішення в частині стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Я. В. Кулініч