Рішення

від 27.06.2024 по справі 922/473/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2024м. ХарківСправа № 922/473/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Фізичної особи-підприємця Єременко Зої Іванівни, м. Харків про стягнення 2 466 901,79 грн за участю представників:

позивача - Жилко С.Е.

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 15 лютого 2024 року із позовною заявою про стягнення Фізичної особи-підприємця Єременко Зої Іванівни (надалі - Відповідач) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1 233 450,94 грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,3271 га по пр. Героїв Харкова, 303 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:02:007:0012 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022, а також суму судового збору у розмірі 18 501,76грн.

Судом постановлено ухвалу від 20.02.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкрити провадження у справі №922/473/24, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Ухвалою від 11.04.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

11.03.2014 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останні просить закрити провадження у справі № 922/473/24 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Зазначає, що саме громадянка Єременко З.І. є власником нерухомого майна, а не фізична особа - підприємець. У вказаних приміщеннях Відповідачем в спірному періоді господарська діяльність не здійснюється, оскільки господарська діяльність здійснюється за місцем реєстрації Відповідача.

Ухвалою від 14.03.2024 судом було зазначено про прийняття судом до розгляду та долучення до матеріалів справи відзив (вх. № 6648 від 11.03.2024). Також суд постановив, що підготовче засідання у справі відбудеться 28 березня 2024 року о(б) 11:45 год. Ухвалою від 28.03.24 суд постановив, що підготовче засідання у справі відбудеться 11 квітня 2024 року о(б) 12:15 год. Ухвалою від 11.04.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "22" травня 2024 р. Відкладено підготовче засідання на 25.04.2024 о 11:45.

17.04.2024 Харківська міська рада подала заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 2466901, 79 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки загальною площею 0,3271 га по пр. Героїв Харкова, 303 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:02:007:0012 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022, а також суму судового збору у розмірі 37003грн.

Судом постановлено ухвалу від 09 травня 2024 року про прийняття до розгляду заяви (вх. №10297 від 18.04.2024) Харківської міської ради про збільшення розміру позовних вимог, подальший розгляд справи №922/473/24 вирішено здійснювати з врахуванням збільшення. Підготовче засідання відкладено на 23 травня 2024 року о 11:15. Також, Суд встановив Відповідачу строк до 22 травня 2024 року для подання пояснення, заперечення, відзиву чи подання доказів, які на його думку мають значення для розгляду справи.

Ухвалою суду від 23.05.2024 судом було вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13 червня 2024 року о 11:45. Суд, своєю ухвалою від 13.06.2024 повідомив учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 27.06.2024 о 12:00.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач, уповноважений представник у судове засідання не з`явилися. Про день та час розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Так, Відповідач своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відзив на позов не надав, будь-яких заяв або пояснень по суті спору на адресу суду не надходило. Ухвали суду, надіслані на адресу Відповідача, повернулись на адресу господарського суду з довідкою відділення пошти, що «адресат відсутній за вказаною адресою», а також шляхом завчасного офіційного оприлюднення ухвали суду у відповідності до ст. 122 ГПК України в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Суд зазначає, що Відповідачу було відомо про наявність справи, що підтверджується поданими клопотання про відкладення засідання та телефонними дзвінками до прийманні щодо отримання інформації про наступну дату засідання.

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу, а також про наявність учасників процесу та їх представників наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.6, 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Звертаючись до суду, Харківська міська рада зазначає, що є наявні порушення з боку Відповідача щодо відсутності здійснення належним чином плати за земельну ділянку площею 0,3271 га, кадастровий номер: 6310138200:02:007:0012, за адресою: просп. Героїв Харкова, 303.

Так, згідно з інформацією з Реєстру від 12.12.2023 № 358064342 право власності на нежитлові будівлі: літ. «Ч-1» загальною площею 4,6 кв.м, літ. «Ц-1» загальною площею 21,1 кв.м, літ. «Ф-1» загальною площею 223,2 кв.м та нежитлові приміщення № 1-19, 21-35 в літ. «Г-1» загальною площею 521,8 кв.м за адресою: м. Харків, просп. Героїв Харкова, 303 зареєстроване з 22.07.2016 за Єременко Зоєю Іванівною (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 22.07.2016 № 1163.

Земельна ділянка, площею 0,3271 га, з кадастровим номером 6310138200:02:007:0012, що розташована на території Орджонікідзевського району м. Харкова за адресою: просп. Героїв Харкова, 303, сформована та здійснено 12.08.2004 державну реєстрацію, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до інформації, наданої ГУ ДПС у Харківській області № 24747/5/20-40-24-05-07 від 01.12.2023 ОСОБА_2 у період з 17.03.2019 по 28.02.2022 земельний податок або орендна плата за використання земельної ділянки не нараховувались та не сплачувались.

Позивач зазначає, що за результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації. Відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форм власності, належним чином не оформили правовідносин щодо користування земельною ділянкою, тобто Договір оренди земельної ділянки по просп. Героїв Харкова, 303 в м. Харкові між Харківською міською радою та відповідачем не укладено. Відповідно, орендна плата за володіння і користування вказаною земельною ділянкою відповідачем на користь позивача не сплачується.

При зверненні з позовом щодо стягнення безпідставно збережених відповідачкою коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки загальною площею 0,3271 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310138200:02:007:0012), Харківська міська рада посилалась на розрахунок сум, де було застосовано ставку розміру орендної плати 4% - Промисловість.

Проте, Позивач посилаючись на витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.08.2021 №НВ-0007451462021, вказує, що вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень. Тобто, у відповідності до п. 2.5 Положення № 41/08 (в редакції до 31.12.2021), розмір базової ставки орендної плати встановлено на рівні 8% від нормативної грошової оцінки. Пунктом 4.1 Положення №41/08 (в редакції з 01.01.2022) встановлено, що річна орендна плата для виду використання земельної ділянки «Інше» встановлена на рівні 8 % від нормативної грошової оцінки.

Крім того, невикористання земельної ділянки у промисловості підтверджує Відповідач у відзиві (клопотанні) про закриття провадження у справі, поданого 11.03.2024.

Розрахунок безпідставно збережених коштів за використання ФО-П Єременко З.І. земельної ділянки площею 3271 кв.м. (0,3271 га), кадастровий номер 6310138200:02:007:0012, у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 складає 2466901,79 грн. Зазначений розрахунок здійснено на підставі Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.08.2021 № 2997, що становить: за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (крім березня 2020 року) - 1 081 543,21 грн; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 1 179 865,36 грн; за період з 01.01.2022 по 28.02.2022-205 493,22 грн.

В матеріалах справи відсутні докази та не спростовано з боку Відповідача, стосовно набуття правових підстав для одержання ними земельної ділянки по просп. Героїв Харкова, 303 у безоплатну власність або у користування. Тобто, Позивач вважає, що це свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача на користь Харківської міської ради суми вартості належного останньому майна збереженого (заощадженого) Відповідачем без достатніх правових підстав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ «Про оренду землі»).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1ст.190 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

За умовами частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами суд виходить з того, що згідно чинному законодавству України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Наразі відсутність укладеного між Харківською міською радою та Відповідачем договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору виключає договірні зобов`язання.

Відсутність неправомірних дій (бездіяльності) Відповідача означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ Відповідача у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, адже ніяким чином не суперечать чинному законодавству. А саме, в результаті укладення договорів купівлі-продажу житлової будівлі, котра зареєстрована належним чином в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, посвідчення цього договору в нотаріальному порядку, його державної реєстрації.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема ст.ст. 22, 1166 ЦК України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно ст.ст.216, 224, 225 ГК України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

Суд окремо зауважує на неможливості застосування норм законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди ст.22, 1166 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України та ін. Упущена вигода згідно п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України є різновидом збитків. Упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди, як різновиду збитків, в повній мірі застосовуються вимоги названих вище норм права, в т.ч. в частині необхідності наявності умов застосування у вигляді делікту (господарського правопорушення). Тобто, спірні правовідносини, які виникли між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що спірні правовідносини охоплюються регулюванням ст.ст. 1212-1214 ЦК України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосованою в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту. Так, ч.2 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз.4 ч.1 ст.144, абз.5 ч.1 ст.174 ГК Українивипливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи та з пояснень представника позивача справи вбачається, що в даному випадку наявні усі три названі ознаки.

По-перше, судом встановлено, що Відповідач зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою площею 0,3271 га по просп. Героїв Харкова, 303 у м. Харкові.

Суд зауважує, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідачів з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі літ. «Ч-1», літ. «Ц-1», літ. «Ф-1», та нежитлові приміщення № 1-19, 21-35 в літ. «Г-1» по АДРЕСА_1 .

Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля будучи згідно ст. 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлю автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття Відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) Відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Згідно встановлених нормативів її загальний розмір за спірний період склав 2466901, 79 грн.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання Відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

По-третє, Відповідач зберіг майно саме за рахунок Позивача. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Харкова в особі Позивача. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого Відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі Позивача. Таким чином, збереження (заощадження) Відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Відповідача за рахунок їх неодержання Позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці Відповідача, сам факт несплати останнім за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату Позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Всупереч вимог ст.ст. 13, 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) відповідач доказів на спростування наведених розрахунків та інших викладених вище обставин не надав.

У зв`язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 25.05.2018 у справі №922/2976/17. Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі №3-210гс14, від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15.

З приводу клопотання про закриття провадження у справі №922/473/24, суд дійшов до висновку про його відмову, на підставі наступного.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Cтаттями 4 ЦПК України та 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Система судів загальної юрисдикції України є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Як підтверджено матеріалами справи ФО-П Єременко З.І. зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності з 03.08.2016. Види діяльності, крім іншого, 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний).

Рішенням 12 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 19.04.2017 № 608/17 ФО-П Єременко З.І. надано в оренду строком до 30.04.2022 року земельну ділянку площею 0,3271 га (кадастровий номер 6310138200:02:007:0012) за рахунок земель промисловості, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що належить територіальній громаді м. Харкова для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень по просп. Московському, 303 (Індустріальний район).

Позивач посилається, що станом на теперішній час договір оренди укладено не було, такі посилання Позивача з боку Відповідача не спростовано.

З акту обстеження земельної ділянки вбачається, що рішенням 21 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 22.08.2018 № 1185/18 фізичній особі-підприємцю Єременко Зої Іванівні надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,3271 га (кадастровий номер 6310138200:02:007:0012) для зміни цільового призначення з «автомобільного транспорту» на «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.08.2021 №НВ-0007451462021 вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень.

В період заявлених вимог (з 01.01.2020 по 28.02.2022) ОСОБА_1 була зареєстрована як ФО-П та здійснювала підприємницьку діяльність. Матеріали справи не містять, а ФО-П Єременко З.І. не надано доказів використання належних їй на праві власності нежитлових будівель та земельної ділянки, на якій вони розташовані, в інших, аніж підприємницька діяльність, цілях.

Отже, той факт, що при придбанні нерухомого майна з прилюдних торгів ОСОБА_1 діяла як фізична особа не доводить того, що після набуття нею статусу ФО-П вона не використовує такий об`єкт нерухомості в своїй підприємницькій діяльності. Крім того, як зазначено вище, земельна ділянка має вид використання «для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень», а об`єкти нерухомості не віднесені до житлового приміщення.

Так, частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Відповідач оформив - Види економічної діяльності, крім іншого, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Єременко Зої Іванівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003; код ЄДРПОУ: 04059243) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 2 466 901,79 грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,3271 га по пр. Героїв Харкова, 303 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:02:007:0012 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022, а також суму судового збору у розмірі 37 003,53 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "08" липня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін