Постанова

від 27.06.2024 по справі 910/24368/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/24368/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" арбітражного керуючого - Вернигора В.П.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Теремплюс" - Коваль В.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Андіж-Трейд" - Пекар А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 (колегія суддів у складі: Козир Т.П. - головуючий, Мальченко А.О., Коробенко Г.П.)

у справі №910/24368/14

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ" (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдина торгова система-Київ") (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю "Андіж-Трейд")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 порушено провадження у справі №910/24368/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" (далі - ТОВ "Полірем"), визнано безспірними грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдина Торгова Система-Київ" до боржника у сумі 644979,61 грн, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражну керуючу Беніцьку В. І., вирішено інші процедурні питання.

2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 за результатами попереднього засідання визнано конкурсними кредиторами боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдина Торгова Система-Київ" на суму 651069,61 грн (6090,00 грн - перша черга, 644979,61 грн - четверта черга); ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 5433075,50 грн (1218,00 грн - перша черга, 5431857,70 грн - четверта черга); визнано забезпеченим кредитором боржника - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 8795221,08 грн, затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Полірем".

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.20215 замінено Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдина торгова система-Київ" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ" на суму 651069,61 грн.

4. Постановою Господарського суду міста Києва від 25.05.2015, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016, припинено процедуру розпорядження майном та повноваження розпорядника майна ТОВ "Полірем" арбітражної керуючої Беніцької В.І., ТОВ "Полірем" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражну керуючу Беніцьку В.І.

5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 визнано грошові вимоги ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві до боржника на суму 189376,23 грн.

6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 залучено ОСОБА_1 до участі у справі - учасником провадження як уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) ТОВ "Полірем".

7. Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2016 скасовано постанову Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

8. 07.12.2016 відбулись збори кредиторів боржника, на яких було розглянуто звіт розпорядника майна та відомості про фінансове становище боржника, прийнято рішення про перехід до наступної судової процедури - ліквідаційної процедури, призначення ліквідатором арбітражну керуючу Беніцьку В.І.

9. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2018 здійснено заміну кредитора Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Теремплюс" (далі - ТОВ "Теремплюс").

Стислий виклад вимог заяви кредитора

10. 27.12.2016 ОСОБА_1 подав до Господарського суду міста Києва заяву від 27.12.2016 про визнання грошових вимог в порядку ст. 23 "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), в якій просив визнати грошові вимоги ОСОБА_1 на суму 1242304,05 грн за простим векселем АА №2546373, емітованим ТОВ "Полірем" (як вимоги четвертої черги) та судовий збір, сплачений за звернення з заявою про визнання кредиторських вимог в сумі 2756,00 грн включити до першої черги реєстру вимог кредиторів.

11. 10.01.2017 арбітражний керуючий (розпорядник майна) ТОВ "Полірем" Беніцька В.І. подала до суду повідомлення про розгляд вимог кредитора ОСОБА_1 , в якому вказала, що грошові вимоги ОСОБА_1 у сумі 1242304,05 грн заявлені з пропуском строку, встановленого ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство.

12. 17.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення ОСОБА_1 , до яких був доданий оригінал простого векселя АА №2546374, емітованого ТОВ "Полірем" 18.01.2013 та оригінал акта приймання-передачі простого векселя від 24.01.2013.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

13. 24.12.2012 між ОСОБА_1 як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Папернянський кар`єр скляних пісків" (далі - ТОВ "Папернянський кар`єр скляних пісків") як покупцем укладений договір відступлення (купівлі-продажу) частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, згідно з яким продавець відступає (продає) покупцю частину своєї частки в статутному капіталі ТОВ "КАОЛІН АЗОВ" у розмірі 287993,10 грн, що становить 9,3% (частка) статутного капіталу товариства, а покупець зобов`язується прийняти її і сплатити продавцю ціну, вказану в п. 2.1 договору.

14. На виконання умов договору ОСОБА_1 та ТОВ "Папернянський кар`єр скляних пісків" складено акт приймання-передачі векселя АА №2546373 від 24.01.2013, який є додатком №1 до договору про відступлення (купівлі-продажу) частки ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ "КАОЛІН АЗОВ" Товариством з обмеженою відповідальністю "Папернянський кар`єр скляних пісків".

15. Згідно з вказаним актом ТОВ "Папернянський кар`єр скляних пісків" передало ОСОБА_1 простий вексель за пред`явленням АА №2546373 на суму 1242304,05 грн від 18.01.2013, емітований ТОВ "Полірем", сплатити визначену суму грошей кредитору - ТОВ "Папернянський кар`єр скляних пісків."

16. ТОВ "Полірем" грошові вимоги ОСОБА_1 за вказаним векселем визнало у повному обсязі.

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

17. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2023, крім іншого, визнано кредитором у справі №910/24368/14 ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 1245060,05 грн, з яких 2756,00 грн - вимоги першої черги, 1242304,05 грн - вимоги четвертої черги. Зобов`язано розпорядника майна внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів.

18. Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 , які виникли на підставі векселя, є обґрунтованими, оскільки зміст та форма цього цінного паперу відповідають вимогам вексельного законодавства України.

19. Водночас господарський суд встановив, що заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника подана до суду з пропуском встановленого 30-денного строку, а відтак, його вимоги згідно з Законом про банкрутство мали б відноситись до шостої черги.

20. Однак господарський суд дійшов висновку, що з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), згідно з ч. 4 ст. 45 якого вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

21. З огляду на наведене, господарський суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не має права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів, з огляду на подання заяви з вимогами до боржника після закінчення строку, встановленого для її подання, однак суд дійшов висновку про визнання ОСОБА_1 кредитором боржника з вимогами четвертої черги на суму 1242304,05 грн.

22. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 змінено в частині визнання кредитором у справі до боржника ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 1245060,05 грн. Викладено п. 1 резолютивної частини ухвали в такій редакції: "Визнати кредитором у справі №910/24368/14 по відношенню до боржника - ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 1245060,05 грн - вимоги шостої черги". В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 залишено без змін.

23. Господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновком господарського суду першої інстанції про те, що грошові вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

24. Однак, господарський суд апеляційної інстанції врахував, що заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника подана до суду 27.12.2016, тобто з пропуском встановленого 30-денного строку і на час подання заяви діяв Закон про банкрутство.

25. Частиною 4 ст. 23 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на грудень 2016 року) встановлено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

26. Отже, на думку господарського суду апеляційної інстанції, оскільки заява про визнання грошових вимог була подана ОСОБА_1 до суду першої інстанції 27.12.2016, до його грошових вимог підлягають застосуванню положення ст. 23 Закону про банкрутство, які були чинні станом на час подання вказаної заяви, відповідно всі грошові вимоги ОСОБА_1 в сумі 1245060,05 грн підлягають визнанню як вимоги шостої черги, а розпорядник майна зобов`язаний внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

27. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить "скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 в частині зміни п. 1 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.05.2023, застосувати ч. 2 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо судом касаційної інстанції буде визнано підстави відводу обґрунтованими".

28. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує п. 3 та п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування п. 1 ч. 4 ст. 45 КУзПБ, ч. 1 ч. 4 ст. 23 Закону про банкрутство у поєднанні з приписами ст. 58 Конституції України, за змістом якої виняток з принципу незворотності дії в часі закону допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи та стосується лише людини і громадянина (фізичної особи) і не поширюється на юридичних осіб, (абзаци 1-4 п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп/1997; рішення Конституційного Суду України у справі №1-7/99 від 09.02.1999 щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України).

29. Скаржник також вказує, що суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.07.2020 у справі №Б8/129-11, від 09.11.2023 у справі №9/10, від 29.05.2018 у справі №27/58б, від 30.01.2020 у справі №01/5026/333/2011, від 28.01.2020 у справі №1-7/158-09-3124, від 06.04.2021 у справі №10/47-08, від 19.09.2023 у справі №910/357/20(910/14593/20), незважаючи на те, що обставини справи та правовідносини у вказаних справах, не є подібними правовідносинам у справі №910/24368/14.

30. Скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставини справи, порушив ст.ст. 79, 86 ГПК України, не врахував висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/1999. На думку скаржника, суд, встановивши, що заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника надійшла до суду з пропуском 30-денного строку, не дослідив докази на предмет того, що Господарським судом міста Києва заява кредитора безпідставно не розглянута з 2016 року, незважаючи на те, що справа з листопада 2016 року по листопад 2018 року перебувала в його провадженні.

31. Крім того, скаржник зазначає про порушення Північним апеляційним господарським судом приписів п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу неповноважним складом, враховуючи заявлений скаржником відвід колегії суддів.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

32. До Верховного Суду від ТОВ "Теремплюс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "Теремплюс" із посиланням на правильність застосування господарськими судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 - без змін.

33. У відзиві зазначено, що Верховний Суд у постанові від 27.07.2020 у справі №Б8/129-11 виснував, що суд не може застосовувати зміни у законодавстві про банкрутство з метою захисту прав кредитора на користь останнього у випадку, якщо на час звернення до суду відповідне право вже було втрачене кредитором в силу закону. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.05.2018 у справі №27/58б, 30.01.2020 у справі №01/5026/333/2011, 28.01.2020 у справі №1-7/158-09-3124, від 06.04.2021 у справі №10/47-08, від 09.11.2023 у справі №9/10.

34. ТОВ "Теремплюс" вважає, що юридична відповідальність має місце лише тоді, коли є правопорушення, тоді як заявлення грошових вимог ОСОБА_1 є його правом як кредитора боржника, яке він міг реалізувати або не реалізувати, а не правопорушення, відповідно за прострочення строку, останній несе юридичний наслідок таких дій. У цьому зв`язку, ТОВ "Теремплюс" вважає, що рішення Конституційного Суду України, на які посилається скаржник, не стосуються спірних правовідносин у справі №910/24368/14.

35. У відзиві також вказано, що пом`якшення чи скасування юридичної відповідальності не може посягати на права інших осіб (використовуватись проти них), зокрема кредиторів, які на відміну від ОСОБА_1 своєчасно заявили кредиторські вимоги. Оскільки встановлений ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство строк є присічний і поновленню не підлягає, та будь-якого подвійного трактування норми ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство бути не може, обставини, на які посилається скаржник, не стосуються предмета доказування у цій справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

36. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду грошових вимог ОСОБА_1 на суму 1245060,05 грн.

37. Верховний Суд враховує, що обґрунтованість грошових вимог не заперечується учасниками справи та не є предметом касаційного оскарження. Спірним питанням у цій справі є застосування до спірних правовідносин або ч. 4 ст. 45 КУзПБ або ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство та правильність включення грошових вимог господарськими судами до відповідної черги.

38. Відповідно до абзацу 8 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство (тут і далі в редакції, чинній на момент звернення із заявою про визнання кредиторських вимог) кредитор - юридична або фізична особа, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

39. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

40. Відповідно до ч. 4 цієї статті, особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

41. Аналіз приписів ч.ч. 1, 4 ст. 23 Закону про банкрутство свідчить про те, що з моменту офіційної публікації оголошення про порушення щодо боржника провадження у справі про банкрутство є таким, що фактично настав, строк виконання усіх зобов`язань боржника, які виникли до моменту порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство, і незалежно від настання строку їх виконання, кредитори за такими зобов`язаннями зобов`язані заявити грошові вимоги до боржника у справу про банкрутство з додержанням тридцятиденного строку від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, так як протилежне матиме наслідком втрату такими вимогами статусу конкурсних і їх включення до реєстру як вимог шостої черги.

42. Господарські суди встановили, що оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Полірем" опубліковано 24.12.2014, отже заява з грошовими вимогами до боржника мала бути подана суду до 23.01.2015. Однак, заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника подана до суду 27.12.2016, тобто з пропуском встановленого 30-денного строку.

43. 21.10.2019 введено в дію КУзПБ, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

44. Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

45. Пунктом Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

46. Частиною 1 ст. 45 КУзПБ, в редакції, чинній на час прийняття ухвали суду першої інстанції, встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

47. Згідно з ч. 4 ст. 45 КУзПБ, в редакції, чинній на час прийняття ухвали суду першої інстанції, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

48. ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання грошових вимог 27.12.2016, тобто у період дії положень Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 та майже за три роки до набуття чинності КУзПБ (21.10.2019).

49. Верховний Суд вважає, що у цьому зв`язку господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.07.2020 у справі №Б8/129-11 про те, що суд не може застосовувати зміни у законодавстві про банкрутство з метою захисту прав кредитора та на користь останнього у випадку, якщо на час звернення до суду відповідне право вже було втрачене кредитором в силу закону.

50. Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №9/10, де зазначено, що юридичний аналіз приписів ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, в редакції, чинній (до 19.01.2013) на період здійснення процедури розпорядження майном щодо боржника у даній справі, який завершився затвердженням реєстру вимог кредиторів, дозволяє зробити висновок про те, що конкурсний кредитор, який пропустив 30-денний строк на заявлення своїх вимог у справу про банкрутство втрачає таке право, оскільки такий строк є присічним та в силу зазначеної норми закону припиняє існування грошового зобов`язання, за яким може бути заявлена така грошова вимога. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29.05.2018 у справі №27/58б, 30.01.2020 у справі №01/5026/333/2011, 28.01.2020 у справі №1-7/158-09-3124, від 06.04.2021 у справі №10/47-08. Суд не може застосовувати зміни у законодавстві про банкрутство з метою захисту прав кредитора та на користь останнього у випадку, якщо на час звернення до суду відповідне право вже було втрачене кредитором в силу Закону.

51. Верховний Суд виходить з того, що це стосується і заяв кредиторів, якщо на момент подання таких заяв, відповідне право кредитором ще не було набуте.

52. З огляду на наведене, висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.07.2020 у справі №Б8/129-11, від 09.11.2023 у справі №9/10, від 29.05.2018 у справі №27/58б, від 30.01.2020 у справі №01/5026/333/2011, від 28.01.2020 у справі №1-7/158-09-3124, від 06.04.2021 у справі №10/47-08 є релевантними до правовідносин у справі, що переглядається, оскільки у наведених справах предметом спору були грошові вимоги кредиторів у справі про банкрутство, який їх заявив під час дії Закону про банкрутство (у відповідних редакціях), та вирішення судом долі цих вимог вже під час дії КУзПБ, що ідентично фактичним обставинам справи №910/24368/14, отже зміст спірних правовідносин є подібним, тому суд апеляційної інстанції правомірно їх застосував.

53. Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

54. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

55. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

56. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

57. При цьому положення ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, у даному випадку потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, у тому разі, коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, украденому цією особою.

58. Конституційний Суд України також зазначав, що закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп).

59. Отже, для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, суду необхідно встановити: 1) момент набуття чинності нормативно-правового акта; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (як правило, це визначається у "Перехідних положеннях"); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; 5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

60. Верховний Суд враховує, що у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України роз`яснив, що до юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

61. Водночас ст. 23 Закону про банкрутство та ст. 45 КУзПБ регламентують порядок заявлення кредиторами грошових вимог до боржника та розгляд їх судом, за наслідком чого приймається ухвала про їх визнання (або відмову у визнанні) та включення до відповідної черги.

62. Подання або неподання заяви з грошовими вимогами до боржника є актом вільного волевиявлення особи, тобто є її правом, і не є правопорушенням, оскільки кредитор міг реалізувати або не реалізувати своє право на подання такої заяви.

63. Порушення 30-денного строку на подання заяви про визнання грошових вимог, встановленого ст. 23 Закону про банкрутство, не є відповідальністю особи, а є наслідком несвоєчасної реалізації права на звернення до суду, тому скаржник помилково ототожнює юридичну відповідальність та юридичний наслідок.

64. Юридична відповідальність має місце лише тоді, коли є правопорушення, та оскільки заявлення грошових вимог - це право кредитора, а не правопорушення, відповідно за прострочення строку, останній несе юридичний наслідок таких дій.

65. Враховуючи, що заява з грошовими вимогами подана під час дії Закону про банкрутство, тобто та момент початку перебігу тридцятиденного строку для звернення до суду з грошовими вимогами та на момент закінчення цього строку для звернення до суду з такою заявою, який закінчився 23.01.2015, діяв Закон про банкрутство, а КУзПБ на той час ще прийнято не було, Верховний Суд погоджується з правильним висновком господарського суду апеляційної інстанції про застосування до грошових вимог ОСОБА_1 ст. 23 Закону про банкрутство.

66. При цьому, та обставина, що заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами протягом тривалого часу не розглядалася господарським судом першої інстанції, не змінює суті правовідносин сторін та не змінює застосування до цієї заяви вимог Закону про банкрутство.

67. Щодо доводів скаржника про порушення Північним апеляційним господарським судом приписів п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України про розгляд справи неповноважним складом, враховуючи заявлений скаржником відвід колегії суддів, Верховний Суд зазначає таке.

68. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 колегією суддів у складі Козир Т.П. (головуючий суддя), Коробенко Г.П., Шаптала Є.Ю. справу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 27.09.2023.

69. 15.09.2023 від представника скаржника надійшла заява про відвід зазначеної колегії суддів, яка мотивована тим, що спори про банкрутство та спори, пов`язані з банкрутством, є спеціалізацією суддів, які входять до складу третьої судової палати Північного апеляційного господарського суду, і оскільки спір у справі №910/24368/14 пов`язаний з банкрутством, він підлягає розгляду саме суддями з третьої судової палати, до складу яких судді Козир Т.П., Коробенко Г.П., Шаптала Є.Ю. не входять, тому під час здійснення автоматизованого розподілу цієї судової справи було порушено порядок визначення судді в частині їх спеціалізації, що є підставою для відводу (самовідводу) вказаної колегії суддів.

70. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 заявнику відмовлено у задоволенні відводу, а матеріали справи передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою з метою розгляду заяви про відвід.

71. В подальшому, в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2023 у справі №910/24368/14, суд встановив, що всіма суддями, які входять до складу третьої судової палати, були заявлені самовідводи, оскільки вони раніше приймали судові рішення у цій справі, які були скасовані Верховним Судом, що відповідно до приписів ст. 36 ГПК України виключає їх повторну участь у розгляді справи.

72. 01.09.2023 автоматизованою системою документообігу було сформовано протокол щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями, оскільки для категорії справи "банкрутство юридичної особи" були відсутні судді, які слухають цю категорію справ.

73. Відповідно до п. 4.4 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північному апеляційному господарському суді, у разі неможливості здійснення автоматизованого розподілу справи, оскільки не вистачає потрібної кількості суддів у відповідній колегії, розподіл справи проводиться шляхом визначення автоматизованою системою судді-доповідача (головуючого судді) та складу колегії суддів із відповідної судової палати з урахуванням їх спеціалізації (у разі такої неможливості - з числа всіх суддів Північного апеляційного господарського суду) за окремими протоколами.

74. У цьому зв`язку повторний розподіл справи здійснений шляхом визначення автоматизованою системою судді-доповідача (головуючого судді) та складу колегії суддів з числа всіх суддів суду та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (2023-09-01 15:38:57) справа передана для розгляду колегії суддів у складі: Козир Т.П. (головуючий суддя), Коробенко Г.П., Шаптала Є.Ю.

75. З огляду на зазначене, у задоволенні заяви представника скаржника про відвід суддів Козир Т.П. (головуючий суддя), Коробенка Г.П., Шаптали Є.Ю. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.09.2023 відмовив.

76. Отже, заявлений представником скаржника відвід був розглянутий з прийняттям відповідного судового рішення.

77. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що визначення складу колегії для розгляду даної справи в апеляційній інстанції здійснено згідно з положеннями ГПК України та Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду у Північному апеляційному господарському суді, а скаржником у касаційній скарзі не приведено жодного доводу щодо незаконності наведених вище ухвал, тому визначена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України щодо розгляду і вирішення справи неповноважним складом суду, не підтвердилася.

78. Верховний Суд оцінивши застосування норм матеріального та процесуального права у оскаржуваних судових рішеннях, керуючись позицією Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника, дійшов висновку про необґрунтованість аргументів скаржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції про включення кредиторських вимог ОСОБА_1 до шостої черги обґрунтованим. Господарський суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

80. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

81. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

82. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі №910/24368/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк