ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
08 липня 2024 року м. Ужгород№ 260/3172/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерабус" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
ВСТАНОВИВ:
02 травня 2024 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулося з позовом Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі 14, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 13592841) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерабус" (89600, м. Мукачеве, вул. Слов`янська, буд. 10, код ЄДРПОУ 39430443), яким просить суд: "1 Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерабус" адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 59664,01 грн.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року даний позов було залишено без руху.
09 травня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю, а отже обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у зв`язку з чим з відповідача необхідно стягнути адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 59664,01 грн.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки 09 травня 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Ерабус" було працевлаштована 1 особа з інвалідністю.
Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю проведено аналіз діяльності відповідача відповідно до вимог Закону України "Про зайнятість населення" та Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі по тексту - Закон України № 875-XII).
Згідно із інформацією зазначеною в розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача за 2023 рік складає 26 осіб, згідно рядка 03, кількість осіб з інвалідністю які повинні працювати на підприємстві становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2023 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб (а.с. 3).
У відповідності до вимог статті 20 Закону України № 875-XII підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за результатами перевірки звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
На підставі викладеного позивач самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2023 році становила 59261,11 грн (а.с. 3).
Відповідач до 15 квітня 2024 року, строк встановлений законом, самостійно не сплатив.
Відповідно до розрахунку пені позивача, станом на день подання даної позовної заяви - на 02 травня 2024 року строк прострочення відповідачем платежу за адміністративно-господарські санкції становить 17 днів, а отже пеня, при обліковій ставці НБУ 13,5% становить 402,90 грн ( а.с. 4).
Як вбачається із наявної інформації в Централізованому банку даних з проблем інвалідності щодо відповідача, на підприємстві у період з січна 2023 року по лютий 2023 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 1 осіб, а у період серпень 2023 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 1 особа (а.с. 13).
Судом встановлено, що наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерабус" № 11-к від 09 травня 2023 року "Про прийняття на роботу в режимі неповного дня", ОСОБА_1 прийнято на посаду двірника на умовах неповного робочого дня з 09 травня 2023 року (а.с. 25).
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0575588 від 19 листопада 2015 року підтверджується, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи (а.с. 26).
Згідно із довідками Пенсійного фонду України від 22 травня 2024 року ОК-5 та ОК-7 щодо застрахованої особи - ОСОБА_1 , відповідач у 2023 році сплачував за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок (а.с.а.с. 28,29).
Законом України № 875-ХІІ визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до статті 18 частини 1 Закон України № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно із статтею 18 частиною 3 Закону України № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 181 частини 1 Закону України № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (стаття 181 частина 3 Закону України № 875-ХІІ).
Відповідно до статті 19 частини 1 Закону України № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі статтею 19 частиною 2 Закону України № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до статті 19 частини 5 Закону України № 875-ХІІ виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у 2023 році відповідачем у спірному періоді самостійно працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, що підтверджується наказом про прийняття на роботу, наявним в матеріалах справи.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що відповідач вжив достатніх передбачених чинним законодавством заходів, направлених на забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме: у відповідності до норм чинного законодавства створив робочі місця для інвалідів та працевлаштував особу з інвалідністю.
Відповідно до статті 20 частини 1 Закону України № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Аналіз вищезазначених норм Закону України № 875-ХІІ дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Таким чином, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року справа №п/811/693/17, від 28 травня 2019 року у справі № 820/2287/17.
Крім того, відповідно до статті 20 частини 2 Закону України № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом.
Згідно зі статтею 217 частиною 1 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до статті 218 частини 1 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає, що проголошене статтею 17 частиною 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов`язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.
При цьому, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів статті 17 частини 3, статті 18 частини 1, статті 19 частин 2, 3, 5 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів статті 18 частини 3 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, як випливає з приписів статті 18 частини 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Таким чином, передбачена статтею 20 частиною 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 825/695/17 (№К/9901/15376/18).
У відповідності до наказу відповідача від 09 травня 2023 року за № 11-к останній працевлаштував з 09 травня 2023 року ОСОБА_1 , який є інвалідом з дитинства, про що свідчить, власне, сам наказ (а.с. 25), довідка до акта огляду МСЕК № 0575588 (а.с. 26), згода на обробку, використання та поширення персональних даних від 09 травня 2023 року (а.с. 27), реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.а.с. 28-31).
Таким чино, судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створила робочі місця для інвалідів, відмовляла інвалідам у прийнятті на роботу позивачем не надано.
У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій та пені, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи досліджені докази та встановлені судом обставини, суд приходить висновку, що відповідачем створено, відповідно до встановленого законодавством нормативу, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2022 році, вжито належним чином необхідні заходи спрямовані на забезпечення прав інвалідів на працевлаштування згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та працевлаштовано особу з інвалідністю. Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
Керуючись 242-246 КАС України, суд,
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі 14, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 13592841) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерабус" (89600, м. Мукачеве, вул. Слов`янська, буд. 10, код ЄДРПОУ 39430443) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко
Суд | Закарпатський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.07.2024 |
Оприлюднено | 10.07.2024 |
Номер документу | 120235212 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо праці, зайнятості населення, у тому числі зайнятості населення, з них зайнятості осіб з інвалідністю |
Адміністративне
Закарпатський окружний адміністративний суд
Гаврилко С.Є.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні