Постанова

від 08.07.2024 по справі 120/8672/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8672/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

08 липня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МП-Альфа" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МП-Альфа" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у червні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «МП-Альфа» (ТОВ «МП-Альфа») звернулось в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області в якому просило:

-визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Вінницькій області від 26.05.2023 №18920/6/02-32-04-05-17;

- зобов`язати ГУ ДПС у Вінницькій області прийняти подану ТОВ МП-Альфа декларацію з податку на додану вартість за лютий 2023 (від 19.05.2023 №9116537115)..

12 березня 2024 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, та порушення норм процесуального права що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 18.04.2023 по 26.04.2023 посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області проведено позапланову виїзну перевірку щодо дотримання ТОВ "МП-Альфа" податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт від 03 травня 2023 року №7659/02-32-07-03/34004595.

У ході проведеної перевірки виявлено порушення платником податків положень пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.4 «б», пункту 200.7, пункту 200.9 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.7, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 5 розділу V "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, в результаті чого позивачем завищено суму від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за лютий 2023 року на загальну суму 2 738 843 гривні.

Також товариством завищено суму від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за лютий 2023 року, на загальну суму 133302 гривень та занижено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 133302 гривень.

19 травня 2023 року ТОВ "МП-Альфа" подано до Головного управління ДПС у Вінницькій області уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

Проте, листом Головного управління ДПС у Вінницькій області від 26 травня 2023 року вих. № 18920/6/02-32-04-05-17 позивача повідомлено про те, що відповідно до пункту 50.2 статті 50 глави 2 розділу ІІ Податкового кодексу України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок (з урахуванням термінів продовження, зупинення або перенесення термінів її проведення) не має права подавати уточнюючі податкові декларації (розрахунки) до поданих ним раніше податкових декларацій з відповідного податку і збору за звітний (податковий) період, який перевіряється контролюючим органом.

Також, у листі зазначено про те, що ТОВ"МП-Альфа" відповідно до пункту 86.7 статті 86 глави 2 розділу ІІ Податкового кодексу України подано заперечення на висновки акта перевірки, а 19 травня 2023 року - уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2023 року. Проте, як зазначено відповідачем у листі, на дату подання уточнюючого розрахунку (19 травня 2023 року) тривала процедура узгодження результатів перевірки. Враховуючи вищевикладене, контролюючим органом зроблено висновок про те, що уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2023 року, який був прийнятий Головним управлінням ДПС у Вінницькій області 19 травня 2023 року, вважається неподаним у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів.

Крім того, на підставі акту перевірки відповідач 01 червня 2023 року прийняв податкове повідомлення-рішення № 0081910703, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 323 397 гривень та застосовано штрафну санкцію у розмірі 580 849 гривень.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, спір між сторонами виник у зв`язку з відмовою контролюючого органу врахувати під час проведення перевірки поданого позивачем уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість за лютий 2023 року до прийняття податкового повідомлення-рішення.

Згідно п. 50.1 ст 50 ПК України якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

При цьому, п. 50.2 ст. 50 ПК України, містить наступне застереження - платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом. Це правило не поширюється на випадки, встановлені статтею 177 цього Кодексу.

Відтак, платник податків може скористатися своїм правом на виправлення значень податкових зобов`язань у разі самостійного виявлення помилки шляхом відображення відповідних сум в податковій декларації за звітний податковий період або внесення змін до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 ПК України. Встановлене пунктом 50.2 статті 50 ПК України, обмеження стосується виключно подання уточнюючого розрахунку та виключно в період здійснення контрольного заходу (документальної планової та позапланової перевірки). При цьому, норми ПК України не визначають, що уточнюючі розрахунки неможливо подати і після проведення перевірки.

Можливість уточнення показників податкової звітності за періоди, які вже перевірено контролюючим органом, передбачена пунктом 50.3 статті 50 ПК України, згідно з яким у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Таким чином, платник податків може скористатись правом подання уточнюючого розрахунку у період після проведення перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, а контролюючий орган, приймаючи у такому випадку відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2024 року у справі № 640/35628/21, від 09 лютого 2024 року у справі № 640/35633/21 та від 28 лютого 2024 року у справі № 420/5099/23, від 19.09.2019 у справі № 815/4013/14 та від 04.09.2018 у справі №813/1977/14.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення поняття «адміністративної справи» наведено у статті 4 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

При цьому, публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Таким чином, до адміністративних відносяться ті справи, що виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується тих відносин, в яких один із його учасників- суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Між тим, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. В цьому випадку спір носитиме приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Так, із матеріалів справи встановлено, що предметом оскарження є лист Головного управління ДПС у Вінницькій області від 26 травня 2023 року № 18920/02-32-04-05-17, яким не прийнято (не враховано) поданий позивачем уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2023 року.

Однак, права позивача у випадку подання уточнюючого розрахунку порушуються саме на етапі прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за результатами проведеної перевірки, оскільки саме на цьому етапі контролюючий орган повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.

Водночас до моменту прийняття податкового повідомлення-рішення відсутні підстави стверджувати щодо порушення прав позивача неприйняттям (неврахуванням) відповідного розрахунку, адже передчасно вважати, що такий розрахунок не буде врахований контролючим органом при прийнятті податкового повідомлення-рішення.

Вказане свідчить про відсутність порушення прав позивача до прийняття Головним управлінням ДПС у Вінницькій області податкового повідомлення-рішення.

Відтак, лист Головного управління ДПС у Вінницькій області від 26 травня 2023 року вих. № 18920/6/02-32-04-05-17 не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позивачем обрано в даному випадку невірний спосіб захисту шляхом оскарження вказаного листа, замість податкового повідомлення-рішення, яке може створити для позивача певні наслідки та призвести до порушення його прав та інтересів.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МП-Альфа" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.