Ухвала

від 09.07.2024 по справі 910/16195/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/16195/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

перевіривши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024

у справі № 910/16195/23

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ренійської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Ренійського морського порту)

до Державного агентства резерву України

про стягнення 8 640,28 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ренійської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Ренійського морського порту) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 5 718,40 грн заборгованості за зберігання матеріальних цінностей, 2 445,29 грн інфляційних втрат та 476,59 грн 3% річних, а всього - 8 640,28 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/16195/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ренійської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Ренійського морського порту) 5 718,40 грн основного боргу, 1 739,20 грн втрат від інфляції, 301,74 грн 3% річних, судовий збір у розмірі 2 410,35 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/16195/23 залишено без змін.

Державне агентство резерву України 01.07.2024 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 (повний текст постанови складено та підписано 10.06.2024) у справі № 910/16195/23, та відмовити в задоволенні позовних вимог Ренійської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Державного агентства резерву України про стягнення витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2020 рік на суму 7 759,34 грн. в повному обсязі та направити справу на новий розгляд.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки судом не було застосовано норми статті 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статей 1, 3, 48, 49, 57 Бюджетного кодексу України, які фактично виключають можливість сплати витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву після спливу періоду відшкодування (2020 рік) та закінчення відповідного бюджетного року.

У касаційній скарзі заявлене також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 у розмірі 2 684 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 8 640,28 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто справа є малозначною.

Отже, справи, на які поширюється дія пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, Суд зазначає, що ці підстави є саме підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, натомість, не є доводами, які у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадків, які дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Передбачені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки не є тотожними з поняттям підстав касаційного оскарження, які передбачені пунктами 1- 4 частини першої статті 287 ГПК України.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що Державне агентство резерву України посилається на випадок передбачений підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що враховуючи положення частини четвертої статті 75, пункту 10 частини 3 статті 162 ГПК України, він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, щодо неправомірного, безпідставного обґрунтування судом в порушення положень Бюджетного кодексу України задоволення позовних вимог з перевищенням кошторисних призначень, при розгляді іншої справи.

Разом з тим, вказавши про неможливість спростувати при розгляді іншої справи обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, скаржник лише висловив незгоду із оцінкою доказів у цій справі, здійснену судами попередніх інстанцій, та їх висновками по суті спору. Державне агентство резерву України не зазначило, які саме встановлені оскарженими судовими рішеннями обставини не може спростувати та у якій саме конкретній справі.

У касаційній скарзі скаржник фактично заперечує встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, висловлює незгоду із оцінкою цими судами доказів у справі.

Слід звернути увагу на те, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони її обґрунтовують. Оцінка доказів відбувається у порядку статті 86 ГПК України за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги, в тому числі щодо посилань на випадки, визначені у підпункті "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Тож скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного агентства резерву України на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не розглядається.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного агентства резерву України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у справі № 910/16195/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос