Рішення

від 28.02.2024 по справі 758/11274/22

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/11274/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агротех», про визнання трудових відносин припиненими

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агротех» (надалі за текстом - відповідач), відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання трудових відносин припиненими та внесення змін про припинення трудових відносин до реєстру.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням загальних зборів учасників від 08.06.2004 року її було призначено на посаду директора відповідача. З 2014 року відповідач фактично не веде діяльності у зв`язку з тим, що підприємство знаходиться на окупованій території у місті Донецьк. 13.08.2021 року позивач написала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (надалі за текстом - КЗпП України) та направила учасникам відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рекомендованою кореспонденцією повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників та заяву про звільнення за власним бажанням. Позивачем, як виконавчим органом було вчинено всі належні дії з повідомлення всіх учасників відповідача про скликання загальних зборів учасників товариства, в порядок денного якого включено розгляд заяви про звільнення позивача з посади директора за власним бажанням. Проте, загальні збори учасників не відбулися у зв`язку з неявкою учасників, які про причини свого неприбуття не повідомили, про що 16 вересня 2021 року було складено відповідний акт. У відповідності до статті 38 КЗпП України двотижневий строк закінчився і позивач фактично припинила виконання своїх обов`язків директора, а тому трудові відносини з відповідачем необхідно вважати припиненими з 16 вересня 2021 року. 16 вересня 2021 року, позивач, як директор відповідача видала наказ про звільнення з посади директора на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України. Проте, враховуючи, що відповідно до положень чинного законодавства та статуту відповідача прийняття рішення про звільнення із посади директора відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, бездіяльність учасників товариства щодо проведення загальних зборів та вирішення питання про звільнення позивача є грубим порушенням її права на звільнення та обрання іншого місця роботи на власний розсуд.

З цих підстав позивач звернулася з позовом до суду, з урахуванням уточненої позовної заяви просила суд, визнати трудові відносини між нею та відповідачем припиненими з 16 вересня 2021 року.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року позовну заяву було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

15 лютого 2023 року на виконання ухвали суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків та уточнена позовна заява.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відзив на позов відповідачем у визначений термін не надано.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи, на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням загальних зборів учасників від 08.06.2004 року позивача було призначено на посаду директора відповідача, що підтверджується протоколом загальних зборів учасників № 2 від 08.06.2004 року (а.с. 22), випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.01.2015 року (а.с. 11) та інформацією з відкритих джерел (вебсайт youcontrol.com.ua) станом на 28.09.2022 року (а.с. 12-15).

13.08.2021 року позивач написала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП (а.с. 23).

13.08.2021 року позивач як директор, направила учасникам відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рекомендованою кореспонденцією повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників та заяву про звільнення за власним бажанням. В повідомленні зазначалося, що 16 вересня 2021 року о 11 год. 00 хв. за адресою: 01032 м. Київ, вул. Жилянська 68 оф. 30 відбудуться позачергові загальні збори учасників з наступним порядком денним: про звільнення позивача з посади директора (а.с. 24-26).

16.09.2021 у зв`язку з неявкою учасників, які про причини свого неприбуття не повідомили, загальні збори учасників не відбулися про що було складено відповідний акт, про що 16 вересня 2021 року було складено відповідний акт (а.с. 27).

16 вересня 2021 року позивачем було видано наказ про її звільнення з посади директора відповідача на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України (а.с. 28).

Конституцією України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (стаття 24).

Частиною 2 ст. 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

З наведених приписів чинного законодавства вбачається, що елементом конституційного права особи на працю є й право бути звільненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом п. 4 ч. 1 cт. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Частиною 1 ст. 38 КЗпП України визначено умови розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, зокрема визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Разом із тим, особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що директор є керівником товариства і звільняється не лише на підставі вимог КЗпП України, а й з урахуванням вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до якого позивач, як виконавчий орган товариства, має право самостійно ініціювати скликання загальних зборів товариства.

Відповідно до ст. 28, 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 30 та ч. 3 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів учасників належать: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства». Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.

Судом встановлено, що позивачем, як виконавчим органом товариства, було вжито заходи, передбачені ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», зокрема дотримано порядок скликання загальних зборів.

Ухвалюючи рішення у справах, пов`язаних із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю, Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 зазначено, що встановлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі, свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Згідно з висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Судом встановлено, що бездіяльність відповідача щодо припинення трудових відносин між відповідачем і позивачем призводить до порушення прав та інтересів позивачки.

За приписами ч. 2 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Недосконалість національного законодавства та прогалини в правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист її порушених прав в обраний нею спосіб.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 904/5857/17, викладено правову позицію, згідно з якою особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відображенні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (пункт 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.75 року у справі «Голден проти Сполученого королівства»).

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтею 43 Конституції України, статтями ст. 28, 29, 30, 31, 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», статтею 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», статтею 38 Кодексу законів про працю України, статтями 4, 10, 12, 32, 81, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агротех», про визнання трудових відносин припиненими - задовольнити;

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Агротех» (код ЄДРПОУ 31906543, 83086, м. Донецьк вул. Кобозева 12) припиненими з 16 вересня 2021 року, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України;

Стягнути на користь ОСОБА_1 з товариства з обмеженою відповідальністю «Агротех» судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок;

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агротех» (адреса: м. Донецьк вул. Кобозева 12, код ЄДРПОУ 31906543);

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Суддя В.В. Гребенюк