Постанова

від 02.07.2024 по справі 917/1568/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1568/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Подорожняк В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 (судді: Білоусова Я. О. - головуючий, Пуль О. А., Тарасова І. В.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень на них

1.1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (далі - Лубенська міськрада) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 01.06.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та ОСОБА_1 , право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.06.2016, номер запису про інше речове право: 14867686, щодо земельної ділянки площею 36,6712 га, кадастровий номер 5322880300:03:002:0031, розташованої на території Березівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди від 01.06.2016 та додатковою угодою від 28.12.2021, в редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви.

1.2. На обґрунтування позову позивач посилався на положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"; наголошував на тому, що своєчасно звернувся до Лубенської міськради із заявою про поновлення спірного договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, та проєктом додаткової угоди до договору оренди. Проте відповідач протягом одного місяця після закінчення строку дії договору не прийняв рішення щодо поновлення чи відмови у поновленні договору оренди землі; позивач після закінчення строку дії договору продовжує користуватися земельною ділянкою та сплачувати за неї орендну плату, а отже, має законні сподівання на поновлення договору оренди землі на новий строк на тих самих умовах.

1.3. Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечив, посилаючись зокрема на те, що позивач не дотримався вимог закону та договору, оскільки звернувся до відповідача без проєкту додаткової угоди, просив укласти по суті новий договір оренди землі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.12.2023 (суддя Д. Сірош) позов задоволено повністю. Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 01.06.2016 на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди від 01.06.2016 та додатковою угодою від 28.12.2021, та викладено у резолютивній частині її редакцію.

Місцевий господарський суд виходив із того, що, ураховуючи обставини своєчасного звернення позивача до Лубенської міськради із заявою про поновлення договору оренди, надання проєкту додаткової угоди, відсутність рішення відповідача з питання поновлення чи відмови у поновленні договору оренди після закінчення строку його дії, продовження користування земельною ділянкою зі сплатою орендної плати, а також відсутність заперечення орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, наявні підстави для задоволення вимог позивача про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі відповідно до положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 (судді: Білоусова Я. О. - головуючий, Пуль О. А., Тарасова І. В.) рішення Господарського суду Полтавської області від 06.12.2023 скасовано. Провадження у справі № 917/1568/23 закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання постанови звернутися до Східного апеляційного господарського суду із заявою про направлення справи № 917/1568/23 за встановленою юрисдикцією.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства, зважаючи, зокрема на суб`єктний склад сторін (позов подано фізичною особою).

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у цій справі та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 06.12.2013.

Скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права; аргументує подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки апеляційний господарський суд під час ухвалення постанови у справі не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц стосовно застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Скаржник також звертає увагу на те, що у постанові від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц.

За доводами скаржника, оскільки позивач - ОСОБА_1 17.01.2017 створив Фермерське господарство "ТАРХ" (далі - ФГ "ТАРХ") (код ЄДРПОУ 41085143), а тому, враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, спір у цій справі підсудний господарському суду. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою такі обставини та фактично вийшов за межі апеляційної скарги, адже доводів щодо неналежності заявника ( ОСОБА_1 ) у цій справі апеляційна скарга Лубенської міськради не містила.

3.2. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 01.06.2016 між ГУ Держгеокадастру (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 5322880300:03:002:0031, для ведення фермерського господарства загальною площею 36,6712 га, у тому числі, рілля 36,6712 га, розташовану за межами населених пунктів на території Березівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

17.01.2017 ОСОБА_1 створив ФГ "ТАРХ" (код ЄДРПОУ 41085143).

28.12.2021 Лубенська міськрада та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 01.06.201, якою, зокрема, внесено зміни у розділ реквізити сторін в частині даних орендодавця, а також у пункти 5, 9, 11, 13 договору.

Відповідно до пункту 5 договору оренди (з урахуванням змін) нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 100 567,73 грн.

У пункті 8 договору оренди землі передбачено, що договір укладено терміном на 7 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 9 договору оренди (з урахуванням змін) орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі. Річна сума орендної плати на дату укладення додаткової угоди становить 132 068,13 грн.

Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (пункт 14 вказаного договору).

Відповідно до пункту 44 договору оренди землі право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

08.06.2016 право оренди земельної ділянки зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 14867686).

Строк дії договору оренди землі закінчився 08.06.2023.

ОСОБА_1 , на обґрунтування позову, посилався на належне виконання орендарем зобов`язань за вказаним договором оренди землі, використанні земельної ділянки відповідно до цільового призначення, дотриманні вимог законодавства щодо охорони земель, а також вчасному та у повному обсязі внесенні орендної плати.

27.04.2023, скориставшись переважним правом орендаря згідно з договором оренди землі від 01.06.2016, ОСОБА_1 звернувся до Лубенської міськради із заявою щодо продовження такого договору строком на 10 років та орендною платою у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі. До заяви позивач додав відповідний пакет документів (проєкт додаткової угоди до договору оренди землі, копію договору оренди, копію паспорта та ідентифікаційного номеру). Клопотання подано до відповідного структурного підрозділу виконавчого комітету Лубенської міськради.

Зазначене питання було предметом розгляду на позачерговій 29 сесії Лубенської міськради VIII скликання від 25.05.2023, проте за результатами поіменного голосування рішення не прийнято.

На черговій 30 сесії VIII скликання від 22.06.2023 Лубенською міськрадою рішення про поновлення договору оренди землі також не було прийнято.

У відповіді виконавчого комітету Лубенської міськради від 07.08.2023 № 0111/4550 зазначено, що будь-якого рішення щодо звернення позивача з заявою про поновлення договору оренди Лубенською міськрадою у встановленому законом порядку не приймалося.

Позивач зазначав, що після закінчення строку дії вказаного договору оренди землі він продовжував користуватися земельною ділянкою відповідно до цільового призначення, сплачував орендну плату та подавав відповідну звітність до податкових органів.

17.08.2023 у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 01.06.2016 та неприйняттям Лубенською міськрадою рішення за зверненням позивача щодо продовження цього договору у визначений законодавством строк та відсутністю заперечень протягом місяця після закінчення строку договору зі сторони орендодавця, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди від 01.06.2016 на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. До заяви додано додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

Рішенням 32 сесії VIII скликання Лубенської міськради від 23.08.2023 відмовлено ОСОБА_1 в укладенні договору оренди землі на новий строк щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Лубенської територіальної громади за межами с. Березівка, Лубенського р-ну, площею 36,6712 га, кадастровий номер 5322880300:03:002:0031, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

У листі відділу № 3 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру від 08.11.2023 № 5387/15-23 зазначено, що земельна ділянка, кадастровий номер 5322880300:03:002:0031, розташована за адресою: Полтавська обл., Лубенський р-н, за межами с. Березівка, видалена в архів в результаті поділу земельних ділянок від 29.09.2023, розробленої ТОВ "Експертне бюро "Рідний дім", згідно з рішенням позачергової 33 сесії VIII скликання Лубенської міськради від 21.09.2023 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за межами с. Березівка". В результаті зазначеного поділу сформовано та зареєстровано 23.10.2023 державним кадастровим реєстратором відділу № 1 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру дві земельні ділянки для ведення фермерського господарства - кадастровий номер 5322880300:03:002:0044, площею 16,6712 га та кадастровий номер 5322880300:03:002:0043 площею 20,00 га.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ОСОБА_1 про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення на тих самих умовах договору оренди землі від 01.06.2016 (зі змінами згідно з додатковою угодою від 28.12.2021) в редакції позивача, викладеній у прохальній частині позовної заяви.

4.4. Місцевий господарський суд рішенням від 06.12.2023 позовні вимоги задовольнив, визнавши їх обґрунтованими і доведеними.

4.5. Натомість, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції згідно з постановою від 04.04.2024, яка є предметом касаційного оскарження, скасував рішення місцевого господарського суду про задоволення позову та закрив провадження у справі, у зв`язку з непідвідомчістю цього спору господарському суду.

4.6. Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

4.7. За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.8. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, в якій, зокрема, розглядалося питання визначення юрисдикції спору за участю фізичних осіб та фермерських господарств (пункти 6.16 - 6.40) зазначила, що статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом із тим відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону України "Про фермерське господарство" закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон України "Про фермерське господарство".

За частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 вказаного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 цього Закону можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

За положенням статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, і відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", і відповідно до статті 42 Господарського кодексу України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 констатувала, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

4.9. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц зазначається, що фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

4.10. Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

4.11. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 дійшла висновку про те, що після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а тому й правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими.

4.12. Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

4.13. Оскільки фермерські господарства є суб`єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів (схожі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 16.01.2019 у справах № 483/1863/17, № 695/1275/17, від 13.11.2019 у справі № 628/773/18).

4.14. Крім того, висновок про належність до юрисдикції господарських судів спорів про поновлення договору оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, було сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 у справі № 275/82/18.

4.15. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу країни України).

4.16. Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції по суті спору та закриваючи провадження у справі за непідвідомчістю спору господарському суду, апеляційний господарський суд викладеного не врахував, не звернув увагу на те, що реалізація права на поновлення договору оренди землі в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі" входить до змісту правовідносин щодо права користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства; спір у справі, що розглядається, виник між фізичною особою і органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з приводу користування земельною ділянкою з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", а отже такий спір, зважаючи на характер правовідносин у справі, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, про що свідчить стала судова практика Верховного Суду. Звідси висновок суду апеляційної інстанції про можливість розгляду спору у цій справі в порядку цивільного судочинства без з`ясування дійсної природи спірних правовідносин є помилковим.

4.17. Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника наведеними у касаційній скарзі про господарський характер спірних правовідносин, а отже, невідповідність оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду вимогам процесуального права через відсутність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить, у свою чергу, про доведеність скаржником визначеної ним підстави касаційного оскарження.

4.18. Оскільки суд апеляційної інстанції спір по суті не переглядав в апеляційному порядку, а суд касаційної інстанції не наділений такими повноваженнями в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України), то постанова апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі за непідвідомчістю цієї справи господарському суду підлягає скасуванню, а справа - передачі до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а отже таку постанову не можна визнати законною та обґрунтованою.

5.2. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 917/1568/23 скасувати, а справу передати до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак