Рішення

від 07.09.2006 по справі 3/231-3257

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3/231-3257

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2006 р.Справа № 3/231-3257

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Турецького І.М.             

Розглянув справу

За позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України (код ЄДРПОУ 14032334), м. Тернопіль, вул. Грушевського,8.

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Кременецький ДСЗ” (код ЄДРПОУ 32291532), с. Малі Бережці, Кременецького району, Тернопільської області.

За участю представників сторін

Позивача: Гловак В.І. представник по довіреності.

Відповідача: не явився.

Суть справи: Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кременецький ДСЗ” (код ЄДРПОУ 32291532), с. Малі Бережці, Кременецького району, Тернопільської області, 3892 грн. 97 коп. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р.

Відповідач проти позову заперечує і в своєму відзиві на позов, просить в позові відмовити, а справу розглядати у відсутності його представника.

31.08.2006 року в судовому засіданні оголошувалась перерва до 07.09.2006 року до 15 год. 50 хв.

Представнику позивача роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутністю клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

У відповідності до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

З огляду на те, що ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює, що у разі несплати адміністративно-господарської санкції суб'єктом господарювання її стягнення проводиться за рішенням господарського суду, приймаючи до уваги інформаційний лист Верховного суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005 року, дана справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив на наступне:

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідно до Положення "Про Фонд України соціального захисту інвалідів", затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002р. № 1434, є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно статті 19 даного Закону (в редакції станом на 01.01.2005 року) для підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо на підприємстві працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми №10-П, який було подано відповідачем до Тернопільського Фонду соціального захисту інвалідів та прийнятого Фондом 30 січня 2006 року, середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді склала 16 чоловік, відповідно норматив працюючих інвалідів для даного підприємства становить - 1 чоловік. Однак, у зазначеному звіті підприємство повідомило про те що у 2005 році інвалід не був працевлаштований на підприємстві.

На підставі поданого звіту Фонд визначив, що в 2005 році, підприємством повинен був бути  працевлаштований 1 інвалід, та оскільки фактично норматив не виконано і інвалід не працевлаштований (розрахунок заборгованості по платежу до Тернопільського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік), позивач, нарахував штрафні санкції в сумі 4056 грн. 85 коп., які просить стягнути з відповідача, посилаючись при цьому на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 та Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314.

У відповідності до вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції Закону на час звітного періоду (періоду за який заявлено санкції до стягнення), працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця для інваліда здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Тобто, чинним законодавством України передбачено створення робочого місця для інваліда (його облаштування з метою створення можливих і зручних умов праці) під конкретного інваліда, інваліда якого направлено для працевлаштування на дане підприємство.

Статтею 8 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості. Пунктами 5,10,11,12,13,14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.

Згідно Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, на яке і посилається позивач, робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив ( п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7). Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд покладено обов'язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11). а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.

Відповідно до п.п.5,10,11,12,13,14 Положення „Про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів", передбачено, що підприємства лише інформують центри зайнятості населення, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів тощо.

Відповідно до п.5,10-14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. за №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК., органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов'язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач всупереч вимог ст. 33 ГПК України не довів належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем обов'язку по забезпеченню робочих місць для працевлаштування інвалідів, не представив суду належних та допустимих доказів вчинення відповідачем порушень перелічених законом, як і доказів здійснення Фондом перевірки щодо створення підприємством робочих місць для працевлаштування інвалідів та відсутності таких місць на підприємстві.

Навпаки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми №10-П, у 2005 році відповідач, у встановлені законом строки подав відділенню Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми 10-П і тим самим проінформував відділення про створення робочих місць для працевлаштування інваліда, однак, як слідує із матеріалів справи, відповідні органи не направляли на підприємство інвалідів для їх працевлаштування, а також не було звернення інвалідів на підприємство з питання працевлаштування.

Слід звернути увагу на те, що ст. 218 Господарського кодексу України, передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає сплату штрафних санкцій (а не обов'язкових платежів), тобто припускає наявність протиправних дій з боку відповідача чи порушень вимог Закону, та чітко визначає, як порушення, відмову в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення інваліда за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності ( ст. 17 Закону).

Позивачем не представлено доказів направлення відповідними органами інвалідів на працевлаштування в Товариство з обмеженою відповідальністю „Автосервіс” доказів звернення самих інвалідів безпосередньо до підприємства для працевлаштування та відмови останнього в працевлаштуванні інваліду, а також не представлено будь-яких доказів перевірки створення підприємством робочих місць для інвалідів.

Крім того, статтями 218, 238, 239, 250 Господарського кодексу України, передбачено, що адміністративно господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Також слід звернути увагу, що принципи побудови системи оподаткування в України, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів, яким є Фонд соціального захисту інвалідів України, визначено Законом України „Про систему оподаткування" № 1251 від 25.06.1991 року із послідуючими змінами та доповненнями. Статтями 14, 15 даного закону визначено вичерпні переліки загальнодержавних та місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів), у яких не значиться збір до Фонду соціального захисту інвалідів України за не створення робочих місць для інвалідів в межах квоти встановленої Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", тому до внесення відповідних змін до Закону України „Про систему оподаткування" не має підстав вважати штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів, які встановлено Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов'язковим платежем до Фонду соціального захисту інвалідів України.

За даних обставин, господарський суд визнає позовні вимоги позивача щодо притягнення відповідача до відповідальності за ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", неправомірними та такими, що не підлягають до задоволення.

У відповідності до вимог ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито", судові витрати не стягуються.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44-49, 69, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.          В позові відмовити.

2.          Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

3.          На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "12" вересня 2006 року через місцевий господарський суд Тернопільської області.

Суддя                                                                                          І.М. Турецький