Рішення

від 26.06.2024 по справі 514/1800/23

ТАРУТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Тарутинський районний суд Одеської області

Справа №514/1800/23

Провадження по справі № 2/514/115/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2024 року смт Тарутине

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кравченко П.А.,

за участю секретаря судового засідання Мельниченко Н.М.,

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Тарутине в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом виконувача обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, про визнання незаконним та скасування наказу, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Виконувач обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, про визнання незаконним та скасування наказу, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позову посилається на те, що розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №614/А-2012 від 05.09.2012 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території Височанської сільської ради», зокрема ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Височанської сільської ради Тарутинського району Одеської області (за межами населеного пункту).

На виконання вищевказаного розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 614/А-2012 від 05.09.2012 ТОВ «УКРЛЕНДКОНСАЛТИНГ» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Височанської сільської ради Тарутинського району Одеської області.

Відомості про вказану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру відділом у Тарутинському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 07.07.2020 року, що вбачається з інформації про земельну ділянку з програмного модуля Державного земельного кадастру.

В подальшому, Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 30.11.2020 року за №15-16654/13-20-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 (за межами населеного пункту) ОСОБА_1 та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства.

Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4 га з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.01.2021 року, номер запису про речове право 40121084. Відповідні відомості внесені на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56154580 від 15.01.2021.

Одеською обласною прокуратурою 07.07.2023 року з ІНФОРМАЦІЯ_1 отримано інформацію щодо результатів аудиту земельних ділянок, які прилягають до державного кордону України в межах Одеської області та входять в 50 метрову смугу, в межах якої здійснюються заходи з утримання та нарощування інженерної інфраструктури прикордонними загонами.

Вивченням матеріалів аудиту земель встановлено, що на території Болградського району Одеської області сформовано після 01.01.2020 року земельні ділянки державної, комунальної та приватної власності, межі яких повністю або частково входять до 50 метрової зони державного кордону України з Республікою Молдова, у тому числі ділянка з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451, що знаходиться на території Височанської сільської ради колишнього Тарутинського району (на даний час Болградського району).

Вищевказана реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 0,4 га з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451, частина якої розміром 0,0450 га накладається на законодавчо встановлені розміри прикордонної смуги (землі оборони), свідчить про незаконність формування та відведення вказаної ділянки за рахунок земель оборони, що мають обмежену обороноздатність та можуть перебувати виключно в державній власності, що створює перешкоди її законному власнику - Одеській обласній державній (військовій) адміністрації в здійсненні права володіння та розпорядження нею.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.11.2023 р. визначено суддю Кравченко П.А.

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 16 листопада 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 16 листопада 2023 року задоволено заяву виконувача обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою виконувача обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання незаконним та скасування наказу, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451, площею 0,4 га, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2269309051247), розташовану на території Височанської сільської ради колишнього Тарутинського району (на даний час Болградського району) Одеської області., заборонивши ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, передачі у власність або в оренду, тощо земельної ділянки із кадастровим номером 5124782600:01:001:1451, площею 0,4 га, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2269309051247), розташовану на території Височанської сільської ради колишнього Тарутинського району (на даний час Болградського району) Одеської області.

15.12.2023 р. Держгеокадастром реалізовано право на подачу відзиву на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог до Держгеокадастру. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для ухвалення рішення у справі, посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 сформована шляхом поділу раніше вже сформованої земельної ділянки з кадастровим номером -5124782600:01:001:1364, яка була зареєстрована у державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробником якої є Київська обласна філія Центру ДЗК, дата реєстрації земельної ділянки - 20.12.2019.

Під час реєстрації земельної ділянки та перевірки поданої на розгляд погодженої документації із землеустрою та електронного документа в матеріалах документації із землеустрою були відсутні відомості щодо обмеження у використанні земельної ділянки вздовж прикордонної смуги (код обмеження - 04.01) відповідно до додатку №6 Постанови КМУ № 1051 від 17.10.2012 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру». В результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером - 5124782600:01:001:1364 утворено 16 (шістнадцять) нових земельних ділянок, зокрема з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451.

Станом на теперішній час земельна ділянка з кадастровим номером - 5124782600:01:001:1364 перебуває в архівному шарі програмного забезпечення ведення державного земельного кадастру. Заступник виконувача обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури обґрунтовує вимоги тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 частково входить до 50-метрової смуги від лінії державного кордону України, належить до земель оборони та відповідно не могла передаватись з державної в приватну власність, а її державна реєстрація підлягає скасуванню, з приводу чого Головне управління заперечує. Зазначають, що жодних документів позивачем не надано до суду. Будь-яких належних та допустимих доказів підтвердження тверджень позивача, що завершена демаркація та земельна ділянка знаходиться в межах 50 метрової смуги від лінії державного кордону позивачем не надано. Перебування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не відносить її до земель оборони в автоматичному порядку, адже перелік земельних ділянок, які відносяться до земель оборони та порядок їх використання та надання визначений чинним законодавством.

04.01.2024 р. від керівника Болградської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що земельні ділянки в межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, які можуть перебувати лише в державній власності і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності. Таким чином, розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність цієї земельної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги. При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити з її нормативних розмірів шириною 30 50 метрів, установлених ч.3 ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та ч.3 ст. 77 ЗК України. З урахуванням законодавчо встановлених розмірів (ширини) прикордонної смуги, а також схеми розміщення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 щодо державного кордону України з Республікою Молдова вбачається, що частина цієї земельної ділянки площею 0.0450 га з визначеними координатами поворотних точок Х та Y розташована у смузі відведення шириною 50 метрів від лінії державного кордону, тобто у прикордонній смузі. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

10 квітня 2024 року ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, у разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Представник Одеської обласної (військової) адміністрації, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, не заперечують проти задоволення позовних вимог та просили розглядати справу без участі представника Одеської обласної (військової) адміністрації.

Представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, в судове засідання не зявилась, згідно поданих заяв позовні вимоги не визнають.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання не зявився. Крім того, повідомлявся шляхом розміщення оголошення на веб-сторінці Тарутинського районного суду Одеської області, офіційному веб-сайті судової влади України, що в силу частини 11статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що відповідач повідомлений про дату, час і місце судового засідання належним чином. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив на позов не подав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши надані позивачем матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №614/А-2012 від 05.09.2012 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території Височанської сільської ради», зокрема ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Височанської сільської ради Тарутинського району Одеської області (за межами населеного пункту).

На виконання вищевказаного розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 614/А-2012 від 05.09.2012 ТОВ «УКРЛЕНДКОНСАЛТИНГ» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Височанської сільської ради Тарутинського району Одеської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 30.11.2020 року за №15-16654/13-20-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 (за межами населеного пункту) ОСОБА_1 та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.37).

Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4 га з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.01.2021 року, номер запису про речове право 40121084. Відповідні відомості внесені на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56154580 від 15.01.2021 (а.с.58-59).

Факт передачі у приватну власність та факт реєстрації земельних ділянок підтверджується копіями поземельних книг Відділу у Тарутинському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в паперовій форм та які сформовані щодо спірних земельних ділянок кадастрові номери - 5124782600:01:001:1451, площа 0,4000 га, (а.с.38-57).

З довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 23 жовтня 2023 року. 201-20231023-0006800219 оціночна вартість земельної ділянки кадастровий номер 5124782600:01:001:1451 складає 1940.28 грн. (а.с.65-67).

27.01.2023 р. №15/1/1-207 ВИХ. -23 Одеською обласною прокуратурою надіслано до Одеської обласної військової адміністрації повідомлення стосовно можливого розташування окремих земельних ділянок комунальної та приватної власності в межах 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону. Просить надати інформацію стосовно прийняття (розпорядження) щодо встановлення ширини прикордонної смуги по Одеській області та про вилучення земельних ділянок уздовж прикордонної смуги з користування прикордонних загонів ІНФОРМАЦІЯ_1 в контексті приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді (а.с.69-71).

01.02.2023 р. Одеською обласною військовою адміністрацією надано відповідь на звернення Прокуратури, відповідно до якої розпоряджень щодо встановлення ширини прикордонної смуги не приймалось, так само як і не приймалось рішень про вилучення земельних ділянок уздовж прикордонної смуги з користування прикордонних загонів ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.72).

30.08.2023 р. ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» надіслано повідомлення до Одеської обласної прокуратури, щодо надання інформації про те, чи знаходяться зазначені в листі земельні ділянки, у тому числі поворотні точки з визначеними координатами в межах 50 метрової смуги від лінії державного кордону, ДП «Одеський інститут землеустрою», підприємством опрацьовано архівні матеріали інституту (проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування військовим частинам для розташування прикордонної смуги Державного кордону між Україною і Республікою Молдова на території Одеської області, альбом ортофотокарт масштабу 1:10000 Державного кордону між Україною і Республікою Молдова), координати поворотних точок земельних ділянок з кадастровими номерами вказаними в листі.

30.08.2023 р. Державним підприємством «Одеський науково-дослідний інститут землеустрою» надано відповідь на звернення Одеської обласної прокуратури, до якої представлено схему розміщення земельної ділянки із кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 відносно Державного кордону України із Республікою Молдова, частина вищевказаної земельної ділянки площею 0,0450 га знаходиться в межах 50 метрової смуги від лінії державного кордону. Поворотні точки накладення на 50 метрову смугу мають наступні координати:

№1-координати: Х- 5 141 557,730, Y- 3 263 660,710;

№2 координати: Х 5 141 556,767, Y- 3 263 647,156;

№3 - координати: Х 5 141 590,125, Y- 3 263 646,787;

№4 - координати: Х 5 140 590,778, Y- 3 263 660,344.

Стаття 2 ЦПК України визначає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 3 статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За змістом частин 1,3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

Приписами статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

У той же час, приписи статті 21 наведеного закону визначають, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

При цьому частина 5 статті 122 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Приймаючи до уваги те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451, площею 0.0450 га, знаходиться в Одеській області Одеська обласна державна (військова) адміністрація є уповноваженим органом на захист інтересів держави.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що Прокурором надано розумний строк для звернення Адміністрації до суду з метою захисту порушеного права, проте Адміністрацією на вчинено спрямованих на захист порушених інтересів дій, відтак Прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Адміністрацією в суді.

Приписами статті 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За частинами 1 та 2 статті 18 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Згідно із статтею 19 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 20 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.

У відповідності до статті 65 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Згідно із статтею 77 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом. Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Закон України Про використання земель оборони передбачає, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

За частиною 1 статті 2 Закону України Про використання земель оборони військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 3 Закону України Про використання земель оборони уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Поряд із цим положення статті 27 Про державний кордон України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) визначають, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, а в повітряному та підводному просторі в межах територіального моря - на Збройні Сили України. Державна прикордонна служба України і Збройні Сили України під час виконання завдань з охорони державного кордону України керуються цим Законом, законами України "Про Державну прикордонну службу України", "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У той же час, приписи частин 2 та 3 статті 115 ЗК України передбачають, що уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.

Згідно із статтею 1 Закону України Про державний кордон України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

За пунктами 1 та 2 статті 4 Закону України Про державний кордон України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) державний кордон України на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України. Затвердження документів демаркації державного кордону України здійснюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За частинами 1-3 статті 22 Закону України Про державний кордон України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.

При цьому, частину 3 статті 22 Закону України Про державний кордон України, включено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону» від 29.10.2019 № 232-IX, який набрав законної сили 01.01.2020 р.

Положення про демаркацію державного кордону між Україною і Республікою Молдова, ратифіковане 10.12.2003 р. та набрало чинності 12.01.2004 р., визначає зміст, основні принципи і порядок проведення демаркаційних робіт на державному кордоні між Україною і Республікою Молдова, далі державний кордон, а також діяльності Спільної українсько-молдовської демаркаційної комісії, далі Комісія.

Згідно з пунктом 8 Положення підсумковими документами демаркації державного кордону між Україною і Республікою Молдова, далі демаркаційні документи, є: Протокол-опис проходження лінії державного кордону; Альбом демаркаційних карт масштабу 1:5000 з нанесеними лінією державного кордону і прикордонними знаками; Каталог координат і висот прикордонних знаків; Протоколи прикордонних знаків; Таблиця належності островів на річках, струмках та інших водоймах. Підсумкові демаркаційні документи підписуються членами Комісії. Демаркаційні документи підлягають затвердженню кожною Стороною відповідно до її внутрішньодержавних процедур і набувають чинності з дати одержання останнього повідомлення про виконання цих процедур. Демаркаційні документи складаються і виготовляються в двох примірниках, кожний українською і молдовською мовами.

Приписами пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу), установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Приписами частини 4 статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого землі оборони.

У відповідності до статті 8 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області належить: а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад; в) забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; г) погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації на відповідній території; ґ) затвердження та участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; д) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; е) організація землеустрою; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, що не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена; з) вирішення земельних спорів; и) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з статтею 12 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За статтею 21 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

За частиною 1 статті 117 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу) передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У відповідності до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України «Про державний кордон України», частиною 3 статті 77 ЗК України та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим».

Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Згідно із статтею 22 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За частиною 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд приймає до уваги те, що відомості про земельну ділянку із кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 внесено до Державного земельного кадастру (відкрито поземельну книгу) 12.01.2021 р., тобто земельні ділянка стала об`єктом цивільних прав з 12.01.2021 р.

У той же час, суд враховує, що частину 3 статті 22 Закону України Про державний кордон України, якою визначено межу прикордонної смуги, включено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону» від 29.10.2019 № 232-IX, який набрав законної сили 01.01.2020 р.

Суд приймає до уваги те, що в матеріалах справи наявна схема розміщення меж земельної ділянки за кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 відносно Державного кордону України із Республікою Молдова на території Одеської області, надана Державним підприємством "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою". У вказаній схемі відображено координати поворотних точок меж земельної ділянки, межу державного кордону, проведено розмежування відстані меж земельної ділянки відносно державного кордону, з якої вбачається, що частина земельної ділянки за кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 частково входить у 50 метрову зону від державного кордону.

Суд зазначає, що Прокурором у позовній заяві вказано, що частина земельної ділянки (у розмірі 0.0450 га) за кадастровим номером 5124782600:01:001:1451, та загальною площею 0,0450 за кадастровим номером 5124782600:01:001:1451, яка наразі перебуває у власності ОСОБА_1 , розташована в межах прикордонної смуги шириною 50 метрів уздовж лінії державного кордону, відтак в силу специфічного розташування підпадає під особливий режим використання, адже відносить до земель оборони.

Суд зауважує, що нормами законодавства, зокрема, статтей 77 ЗК України передбачено, зокрема, що: землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати лише в державній власності; у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що спірна земельна ділянка має межу з державним кордоном України з Республікою Молдова та з наявних матеріалів справи вбачається, що частина спірної земельної ділянки у розмірі 0.0450 га розташована у межах прикордонної смуги вздовж 30-50 метрів від лінії державного кордону, має особливий статус, відноситись до земель оборони та має відповідний режим правового регулювання.

Окрім того, суд зауважує, що імперативний припис частини 2 статті 77 ЗК України чітко визначає, що землі оборони можуть перебувати лише в державній власності та є очевидним, що вказаний імперативний припис забороняє передачу та знаходження частини спірної земельної ділянки у будь-якій іншій власності, крім державної. За таких обставин, будь-які рішення відповідних органів виконавчої влади стосовно передачі частини спірної земельної ділянки у комунальну власність не можна вважати такими, що відповідають вимогам закону.

Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною 1 статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому приписи статті 387 ЦК України передбачають, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У пункті 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/73/17 (провадження № 12-67гс18) зазначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Отже, законодавець, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не призводить.

Таким чином, за змістом статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 р. у справі № 916/675/15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 р. у справі 359/3373/16-ц звертає увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95, 96), від 30.06.2020 р. у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Отже, внесення державним реєстратором до реєстру запису про право власності є офіційним підтвердженням існування юридичного факту права власності відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією реєстратора.

Обраний заявником спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Водночас за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 р. у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 р. у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 р. у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 р. у справі № 922/1125/19).

Особливістю подання позову в порядку статті 391 ЦК України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 р. у справі № 914/814/16.

Суд вважає, що усунення порушень права власності, що перешкоджають власнику належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном, може відбуватися тим чи іншим способом, який забезпечить йому реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном.

Абзацом 1 частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац 2 частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За частинами 6 та 10 статті 24 Закону України Про Державний земельний кадастр підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Зміна найменування акціонерного товариства у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки. Відмова в державній реєстрації земельної ділянки з підстав, не передбачених цією частиною, заборонена. Державний кадастровий реєстратор зазначає вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки. У разі повторного подання заяви про державну реєстрацію земельної ділянки не допускається відмова у здійсненні державної реєстрації з підстав, не зазначених у раніше наданій відмові (крім неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови, або якщо підстави для відмови у державній реєстрації виникли після попередньої відмови). Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно із частиною 4 статті 25 Закону України Про Державний земельний кадастр поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 р. у справі № 910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 р. у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland)).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 р. у справі Афанасьєв проти України зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

Як зазначено, частина земельної ділянки із кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 відносно Державного кордону України із Республікою Молдова, частина вищевказаної земельної ділянки площею 0,0450 га знаходиться в межах 50 метрової смуги від лінії державного кордону. Поворотні точки накладення на 50 метрову смугу мають наступні координати: №1-координати: Х- 5 141 557,730, Y- 3 263 660,710; №2 координати: Х 5 141 556,767, Y- 3 263 647,156; №3 - координати: Х 5 141 590,125, Y- 3 263 646,787; №4 - координати: Х 5 140 590,778, Y- 3 263 660,344.

Таким чином, зважаючи на наведені вище норми законодавства та фактичні обставини справи, є обґрунтованими та правомірними позовні вимоги про усунення перешкод державі в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0.0450 га.

Іншого відповідачами суду не доведено, так само як і не представлено докази в спростування позиції Прокурора. Відтак, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до вимог частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Крім того, ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 10736 гривень 00 копійок, що підтверджується оригіналом платіжної інструкції № 2515 від 03 листопада 2023 року.

Крім того, за подання заяви про забезпечення позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 1342 гривні, що підтверджується платіжною інструкцією № 2516 від 03 листопада 2023 року.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, суд вважає, що необхідно стягнути з відповідачів у рівних частках на користь позивача судовий збір в розмірі 12078 гривень 00 копійок.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 10, 12, 13, 19, 44, 48, 76-83, 89, 95, 128, 130, 141, 158, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 289, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов виконувача обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання незаконним та скасування наказу, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-16654/13-20-СГ від 30.11.2020 «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення» щодо затвердження проекту та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 площею 0.4 га, розташованої на території Височанської сільської ради Тарутинського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0450 га шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,4 га з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451, що розташована за межами населених пунктів Височанської сільської ради Болградського району Одеської області (запис про речове право № 40121084) від 12.01.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2269309051247) з одночасним припиненням права приватної власності.

Усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної державної (військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0450 га шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 площею 0,4 га в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

Усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) повернути у власність держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації (адреса м. Одеса, проспект Шевченка 4, код ЄДРПОУ 00022585) земельну ділянку площею 0.0450 га, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 5124782600:01:001:1451 та має 4 поворотних точок за наступними координатами:

№1-координати: Х- 5 141 557,730, Y- 3 263 660,710;

№2 координати: Х 5 141 556,767, Y- 3 263 647,156;

№3 - координати: Х 5 141 590,125, Y- 3 263 646,787;

№4 - координати: Х 5 140 590,778, Y- 3 263 660,344.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 34, Код ЄДРПОУ 39765871) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, Код ЄДРПОУ 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) 6 039 / шість тисяч тридцять дев`ять /грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, Код ЄДРПОУ 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) 6 039 / шість тисяч тридцять дев`ять /грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П.А. Кравченко