Ухвала

від 10.07.2024 по справі 336/6583/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/6583/24

Провадження №: 2-о/336/309/2024

УХВАЛА

іменем України

10 липня 2024 року м. Запоріжжя

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Петренко Л.В.,

розглянувши матеріали у цивільній справі ЄУН 336/6583/24 (номер провадження 2-о/336/309/2024) за заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мазур Олена Сергіївна, заінтересовані особи ОСОБА_2 , орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району

про визнання особи недієздатною та встановлення над нею опіки, -

встановив:

03 липня 2024 року представник заявника адвокат Мазур О.С. звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із заявою про визнання особи недієздатною та встановлення над нею опіки. В заяві представник заявника просить: 1) визнати недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка народилася в смт Томаківка Томаківського району Дніпропетровської області та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) встановити опіку над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та призначити над нею опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена та передана судді Петренко Л.В.

Зазначена заява не може бути прийнята до розгляду Шевченківським районним судом м. Запоріжжя та підлягає направленню за підсудністю, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 295 ЦПК України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі - за місцезнаходженням цього закладу.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Відповідно до абз 2 п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

В пункті 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» передбачено, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

В пункті 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема розділом IV - щодо справ окремого провадження.

Статтею 295 ЦПК України визначена підсудність зазначеної категорії справ.

Згідно з ч.1 ст. 295 ЦПК України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у закладі з надання психіатричної допомоги - за місцезнаходженням цього закладу.

Так заява фізичної особи про визнання фізичної особи недієздатною, подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, а якщо вона перебуває на лікуванні у закладі з надання психіатричної допомоги - за місцезнаходженням цього закладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Суть підсудності полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ заявнику дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред`являтиме свої вимоги.

Правовідносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання, випадки їх обмеження регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV, визначені наступні терміни: - місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Відповідно до частини 2 статті 16 Прикінцевих положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.

Згідно з паспортом громадянина України ( НОМЕР_3 , виданому Шевченківським РВУМВС України в Запорізькій області 12 грудня 1996) ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 15 квітня 2003 року.

Згідно з ч.1 ст. 295 ЦПК України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи подається до суду за місцем проживання цієї особи.

Відповідно до пункту 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» - виключну підсудність встановлено для деяких справ окремого провадження. Зокрема, заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи або за місцезнаходженням наркологічного або психіатричного закладу, якщо вона перебуває там на лікуванні та деяких інших категорій справ.

В нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

На даний час декларування та реєстрація місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні регулюється виключно Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 року N 1871-IX, який набрав чинності 01.12.2021 року.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 року N 1871-IX, реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

В статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» наведені й інші терміни: - витяг з реєстру територіальної громади це документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу; - декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; житло - житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, в якому особа постійно або тимчасово проживає; орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання / зміну місця проживання особи; - реєстр територіальної громади - інформаційно-комунікаційна система, призначена для обробки визначеної цим Законом інформації, що створюється, ведеться та адмініструється органом реєстрації у порядку, визначеному цим Законом; - реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання / виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання / зняття з реєстрації місця проживання (перебування) / задекларованого місця проживання / зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи.

Відповідно до статті 3 вказаного закону декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

В свою чергу, ч. 1 ст. 4 цього Закону передбачає, що особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Частиною 6 статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» також визначено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

Відповідно до п. 3, 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. N 265 визначено що декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.

Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до набрання чинності цим Законом, не підлягає повторній реєстрації (декларуванню). Для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до: 1) паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки; 2) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі е-паспорта або е-паспорта для виїзду за кордон; 3) витягу з реєстру територіальної громади.

З дня запровадження доступу до відомчої інформаційної системи, але не пізніше 1 березня 2022 року, інформація про місце проживання (перебування) особи підтверджується також із зазначеної відомчої інформаційної системи.

У разі необхідності підтвердження відомостей про зареєстроване місце проживання органи державної влади, органи місцевого самоврядування з дня запровадження доступу до відомчої інформаційної системи зобов`язані здійснювати перевірку таких відомостей, що внесені до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки.

Місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до дня набрання чинності цим Законом, обліковується в реєстрі територіальної громади, знімається з реєстрації / скасовується у порядку, встановленому для зняття / скасування зняття з реєстрації місця проживання, визначеного цим Законом.

Проаналізувавши зміст вказаних норм слід зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Таким чином, зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , з 15 квітня 2003 року, що не відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Визначаючи підсудність за Шевченківським районним судом м. Запоріжжя заявник посилається на те, що ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ЖБК «Запоріжсталь-10» від 14 травня 2024 року.

Довідка голови правління ЖБК «Запоріжсталь-10» від 14 травня 2024 року не є доказом, який би підтверджував місце проживання ОСОБА_2 , оскільки видана не уповноваженим органом.

З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.

Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.

Кожен місцевий суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

ОСОБА_2 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з 15 квітня 2003 року, юрисдикція Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до вимог ч.3 ст.31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК України підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст. 378 ч. 1 ЦПК України).

Отже, суд повинен суворо дотримуватися правил підсудності.

За таких обставин дана справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Запоріжжя, в зв`язку з чим її необхідно надіслати за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Керуючись ст.ст. 258-261, 294, 295-299, 353, 354 ЦПК України суд,-

постановив:

Цивільну справу ЄУН 336/6583/24 (номер провадження 2-о/336/309/2024) за заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мазур Олена Сергіївна, заінтересовані особи ОСОБА_2 , орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання особи недієздатною та встановлення над нею опіки, направити за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Копію ухвали направити заявнику.

Передачу справи на розгляд до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя здійснити на підставі даної ухвали не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: Л.В. Петренко