Ухвала

від 09.07.2024 по справі 753/9472/24

КОЗЕЛЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2-о/734/42/24 Справа № 753/9472/24

У Х В А Л А

іменем України

09 липня 2024 року смт Козелець

Суддя Козелецького районного суду Чернігівської області Іванюк Т.І., розглянувши матеріали справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком.

Ознайомившись із заявою та доданими до неї документами, вважаю необхідним відмовити у відкритті провадження у цій справі з огляду на таке.

Відповідно до положення статті 19ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження /загального або спрощеного; 3) окремого провадження.

Так, згідно з ч. 1 ст.293ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У відповідності ст.141СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Згідно ч. 1 ст.160СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною 3 даної статті визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У разі, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, згідно ч.1 ст.161 СК України, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У пункті 1 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №5від 31.03.95року «Просудову практикув справахпро встановленняфактів,що маютьюридичне значення» звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У пункті 3 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №5від 31.03.95року«Про судовупрактику всправах провстановлення фактів,що маютьюридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.

Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Зі змісту поданої заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання, утримання та здійснення догляду неповнолітньої дитини батьком, необхідне заявникові для забезпечення можливості захисту, як прав та інтересів дитини, так і прав та інтересів батька.

Разом з цим, вважаю, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, батько (мати) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з не виконання не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. Законом України«Про охоронудитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Обов`язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Згідно ч. 2 ст.12ЗУ «Проохорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановленні цим розділом.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання, утримання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком, не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст. 293, 315 ЦПК України.

У силу вимог ч. 4 ст.315ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Отже, враховуючи вищенаведені вимоги Закону вважаю, що у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком, слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 17, 44, 260, 315, 353 ЦПК України, суддя,

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком - відмовити.

Роз`яснити заявнику право звернення до суду за вирішенням спору в порядку позовного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Чернігівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга на ухвали суду подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: