Постанова

від 10.07.2024 по справі 520/34265/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 р. Справа № 520/34265/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 04.04.24 у справі №520/34265/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.01.2020 по 06.07.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 за №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 29.01.2020 по 06.07.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 за №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу (за підписом його представника), в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі №520/34265/23 в частині щодо якої відмовлено у задоволенні позову, прийнявши в цій частині постанову про задоволення позову у спосіб, заявлений у позовній заяві.

В обґрунтування вимог скарги посилається на порушенням норм матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції не надав правову оцінку тому, що саме з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в редакції Постанови КМУ від 21.02.2018 за №103 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), що, в свою чергу, впливає також на розмір додаткових видів грошового забезпечення. Не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, зазначаючи, що така є похідною та підлягає задоволенню з огляду на задоволення основної позовної вимоги щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача у спірний період.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача, передбаченим ст.304 КАС України, не скористався.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі №520/34265/23 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 при здійсненні нарахування грошового забезпечення позивачу діяла з дотриманням приписів чинного законодавства, зокрема Постанови КМУ №704, і правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року відсутні.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він зазначає, що доводи Військової частини НОМЕР_1 не заслуговують на увагу, оскільки за змістом позовних вимог позивач не просив про розрахунок його грошового забезпечення, виходячи з мінімальної заробітної плати, оскаржуване судове рішення відповідних висновків не містить. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 28.10.2019 по 06.07.2020.

Звернувшись за правовою допомогою щодо правильності обрахунку його грошового забезпечення, позивач з`ясував, що таке з 01.01.2020 по 06.07.2020 виплачувалось у неналежному розмірі, що є протиправною бездіяльністю відповідача.

Так, при обрахунку сум грошового забезпечення позивача, відповідач керувався приписами Постанови КМУ від 30.08.2017 за № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" зі змінами, які були внесені Постановою КМУ від 21.02.2018 за №103, зокрема, щодо п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017 за № 704 в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, не дивлячись на те, що відповідні зміни були визнані нечинними у судовому порядку в межах розгляду справи № 826/6453/18.

Крім того, відповідачем було залишено поза увагою обставини відсутності в Законі України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року та, як наслідок, суперечності п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017 за № 704 в редакції Постанови КМУ від 21.02.2018 за № 103, відповідним зазначеним нормативним актам вищої юридичної сили.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, звернувся до суду з позовом у цій справі.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, є протиправною, з огляду на що зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 29.01.2020 по 06.07.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 за №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зазначивши, що з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо виплати позивачу спірного грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 28.01.2020 задоволенню не підлягають.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази проведення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем, що є однієїю з юридично значимих обставин, яка зумовлює виникнення обов`язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є передчасною та задоволенню не підлягає.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 за № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18.

Тобто, з 29 січня 2020 року відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Таким чином, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Водночас, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 28 лютого 2023 року у справі №380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі №380/10075/21.

У зв`язку з наведеним доводи апеляційної скарги відповідача колегією суддів відхиляються.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Так, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 за № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 за № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі по тексту - Закон №294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 рік не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили, натомість з 01.01.2020 не відповідали акту вищої юридичної сили.

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 за №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн. (ст.7 Закону № 294-IX).

З викладеного слідує, що у період 01.01.2020 по 06.07.2020 (кінцева дата перебування позивача на службі) грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн.

Натомість відповідачем не заперечується, що розмір грошового забезпечення позивача у спірний період розраховано з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не відповідає вимогам законодавства, висновки про що також сформував Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, зазначивши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Наведена правова позиція підтримана також Верховним Судом у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21.

З урахуванням вказаної вище правової позиції Верховного Суду колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог стосовно перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача з 01.01.2020 по 28.01.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових та визнання протиправною бездіяльності відповідача у відповідній частині.

Позовні вимоги у зазначеній частині підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині приймаються колегією суддів у якості належних.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги позову про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, колегія суддів зазначає таке.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Конституційний Суд України у рішенні 19-рп/2011 від 14.12.2011, зокрема зазначив: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Тобто, Конституційний Суд України визначив залежність виникнення права особи на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, виключно із існуванням порушення, створенням перешкод для реалізації конкретних прав і свобод такої особи. Наведене підтверджується також положеннями частин третьої-п`ятої статті 55 Конституції України, у яких чітко вказано про захист своїх прав і свобод.

Отже, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки на час розгляду справи таких не існує.

Так, згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.06.2018 у справі 800/587/17.

Отже, оскільки судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, є передчасні.

Відповідачем ще не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення на виконання рішення суду у даній справі, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні виплати такого перерахунку будуть порушені.

Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з огляду на її передчасність, є обґрунтованим і законним.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Пунктом 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Згідно п.п.3,4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для зміни рішення є підставами для зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 4 ст.317 КАС України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що за наслідками апеляційного перегляду даної справи слід змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 року, виклавши виклавши другий та третій абзаци резолютивної частини цього рішення в наступній редакції: "Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.01.2020 по 06.07.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 за №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії". В іншій частині рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Оскільки дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 у справі №520/34265/23 змінити, виклавши другий та третій абзаци резолютивної частини цього рішення в наступній редакції:

"Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.01.2020 по 06.07.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 за №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії".

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 у справі №520/34265/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко