Постанова

від 10.07.2024 по справі 332/7315/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 10.07.2024 Справа № 332/7315/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1297/24 Головуючий у 1-й інстанції: Марченко Н.В.

Є.У.№ 332/7315/23 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Онищенка Е.А.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селянського ( фермерського) господарства «Ай-Петрі» про стягнення винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів професійної правничої ( правової) допомоги ( гонорар) та стягнення коштів, необхідних для покриття витрат, пов`язаних з виконанням доручення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Заводського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Ай-Петрі» про стягнення винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги (гонорар) та стягнення коштів, необхідних для покриття витрат, пов`язаних з виконанням доручення.

30.04.2024 за допомогою підсистеми «Електронний суд» ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачеві рухоме майно, в тому числі на (транспортний засіб) марки Hyundaі, моделі SANTAFE, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в межах суми боргу 12 040,23 грн. , посилаючись на те, що зазначене майно відповідач намагався незаконно передати ФОП ОСОБА_2 за мировою угодою, яка двічі не затверджена господарським судом Запорізької області та Центральним апеляційним господарським судом.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Не погоджуючисьз ухвалоюсуду, ОСОБА_1 ,інтереси якогопредставляє адвокат ГретченкоО.Л.,подавапеляційну скаргу,в якій,посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову. Апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала є не обґрунтованою. Вважає, що суд першої інстанції розглядаючи заяву про забезпечення позову не дав належної оцінки доводам заяви та наданим стороною позивача доказам.

У відзиві на апеляційну скаргу представник СФГ «Ай Петрі» зазначив, що апеляційна скарга є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки її доводи свідчать лише про незгоду позивача із висновками суду та не спростовують їх правильності. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В засідання апеляційного суду сторони і їх представники не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції керувався тим, що заява про забезпечення позову належним чином не обґрунтована, позивачем не доведено наявність ризиків, які призведуть до невиконання або ускладнення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У пп.1,2 ч.1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Частиною 3 ст.150 ЦПК України визначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Крім того, при забезпечені позову мають бути враховані та взяті до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову про накладення арешту на майно, що належить відповідачу, не співвідноситься з предметом позову, а отже не існує конкретного зв`язку між арештом майна і предметом позовної вимоги.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції.

Статтями129,129 Конституції Українивстановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відтак, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, за позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 15 травня 2019 року N 2-р (II)/2019 (справа щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень частини другоїстатті 26 Закону України "Про виконавче провадження"(щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України(абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року N 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року N 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованогостатті 55 Конституції Україниправа кожного на судовий захист.

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесеннямЗаконом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року N 1401-VIIIзмін доКонституції Українита доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другустатті 129-1 Конституції України, свої юридичні висновки щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначенестаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободправо на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43рішення у справі "Шмалько проти України", заява N 60750/00; пункт 84рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України", заява N 6318/03; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia", заява N 30779/04; пункти 46, 51, 54рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява N 40450/04).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

У постанові від 13.01.2020 року по справі № 922/2163/17 Верховний Суд вказав, що в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі про здійснення відповідачем всіх дій, направлених на реалізацію нерухомого майна задля уникнення відповідальності та унеможливлення в подальшому виконання рішення, відхиляються колегією суддів, оскільки не підтверджені достатніми доказами.

За положенням ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вимогами частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніжпротилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на належних доказах і висновки суду не спростовують.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняка М.О. ВП 74466035 про зняття майна з розшуку від 02.04.2024 автомобіль Hyundai, модель SANTA FE, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір білий, рік виробництва 2017 було описано та арештовано приватним виконавцем та передано на відповідальне зберігання боржнику (а.с.60). Таким чином, зазначене майно не може бути реалізовано відповідачем.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Окрім цього, відповідно до вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, з урахуванням наведеного колегія приходить до висновку про те, що доводи наведені в апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а оскаржувана ухвала відповідає нормам права, тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2024 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови

Повний текст постанови складено 10 липня 2024 року.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді: Е.А.Онищенко Г.С. Подліянова