Ухвала

від 09.07.2024 по справі 191/68/24

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/68/24

Провадження № 1-кп/191/8/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Синельникове Дніпропетровської області, громадянина України, який має середню освіту, не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України.

У підготовчому засіданні обвинувачений просив звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України у зв`язку із зміною обстановки, надавши на підтвердження акт візуального обстеження технічного стану пам`ятки культурної спадщини №4822-4, №4822-5 від 29.05.2024 року.

Прокурор не заперечував проти задоволення клопотання обвинуваченого, зазначивши про наявність підстав для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності у зв`язку із зміною обстановки.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах питання, що вирішується, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, за таких обставин.

ОСОБА_4 , користується земельною ділянкою площею 8,410 га з кадастровим номером 1224888200:02:005:0034 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Роздорської територіальної громади, Синельниківського району, Дніпропетровської області та використовується ним за цільовим призначенням.

За обліковим № 4822 до Переліку об`єктів культурної спадщини (археології) по Синельниківському району Дніпропетровської області включено могильник курганний, а саме п`ять курганів №4822-1, №4822-2, №4822-3, №4822-4, №4822-5, розташовані неподалік с. Парне, Роздорської сільської ради, щодо яких встановлено охоронну зону з курганом радіусом відповідно 30 м., 25 м., 25 м., 25 м., 20 м.

Вказані об`єкти відповідно до наказу Міністерства культури України №1162 від 06.12.2016 року занесено як об`єкти культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Проведеним оглядами місця події від 22.09.2023 року встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 1224888200:02:005:0034, розташованих неподалік АДРЕСА_2 , розташовані кургани №4822-4 площею 0,0707 га, №4822-5 площею 0,0314 га. На момент огляду кургани №4822-4 площею 0,0707 га. та №4822-5 площею 0,0314 є пошкодженими, а саме природна цілісність курганів порушена, природна рослинність курганів знищена. На кургані наявні сліди ходу сільськогосподарської техніки, а саме оброблені агротехнічним способом та фактично використовуються для ведення сільського господарства. Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Земельного Кодексу України, землі, на яких розташовані кургани є державною власністю і будь-яка діяльність на них забороняється.

Відповідно до попереджень, наданих Роздорським селищним головою, ОСОБА_4 ознайомлений з наявними обмеженням щодо вищевказаної земельної ділянки від 31.03.2022 року, 06.10.2022 року, 23.03.2023 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини 2 статті 54 Земельного кодексу України, навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини 3 статті 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Окрім того, вищевказаною нормою законодавства визначено, що нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Положеннями частини 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічні об`єкти культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу), переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року № 2245-IV об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української PCP «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, забороняються зокрема, ландшафтні перетворення, меліоративні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до стаття 43 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , восени 2023 року (точної дати досудовим розслідуванням не встановлено), у зв`язку зі станом свого здоров`я, для проведення земельних робіт на території вищевказаної земельної ділянки попрохав свого знайомого ОСОБА_5 , якому в порушення вимог чинного законодавства, а також про заборону ведення земельних робіт в місці розташування об`єкта культурної спадщини, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, не вказав про обмеження встановлені на земельній ділянці, а саме щодо розташування на земельній ділянці могильника курганного №4822, до складу якого входять кургани №4822-4 площею 0,0707 га з охоронюваною зоною 0,1963 га, 4687-5 площею 0,0314 га з охоронюваною зоною 0,1257.

У подальшому ОСОБА_5 , будучи не обізнаним про встановленні обмеження на земельній ділянці, використовуючи сільськогосподарську техніку невстановленої моделі та оснащення, здійснив обробку земельної ділянки сільськогосподарського призначення, з метою подальшого використання для здійснення сільськогосподарського товарного виробництва, шляхом дискування.

Таким чином, ОСОБА_4 самовільно зайняв земельну ділянку історико-культурного призначення, в охоронній зоні курганів з могильника №4822, а саме №4822-4 та №4822-5 шляхом оброблення поверхневого шару ґрунту.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у тому числі у випадку встановлення підстав, передбачених частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК встановлено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 288 КПК, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч.4 ст.12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.197-1 КК України, є нетяжким злочином.

Положеннями ч. 1 ст. 44 КК України передбачено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 48 ККособа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 року №12, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку зі зміною обстановки можливе у разі, коли особа вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості. Для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним.

Особу може бути визнано такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнали відповідних змін, що унеможливлюють вчинення цією особою нового злочину. Такі зміни умов життєдіяльності особи повинні носити позитивний характер, дієво впливати на її поведінку і з великою долею ймовірності свідчити про те, що ця особа не вчинятиме у майбутньому кримінально караних діянь. У результаті таких змін у житті істотно змінюється морально-юридична оцінка особи, у зв`язку з чим втрачається доцільність застосування до неї заходів кримінально-правового впливу.

При цьому збереження суспільної небезпечності вчиненого злочину на момент розгляду справи у суді не перешкоджає застосуванню ст.48 КК України у разі, коли у зв`язку зі зміною обстановки особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною.

У підготовчому судовому засіданні встановлено, що обвинувачений розуміє підставу звільнення від кримінальної відповідальності, у повному обсязі усунув наслідки кримінального правопорушення, що підтверджується акт візуального обстеження технічного стану пам`ятки культурної спадщини №4822-4, №4822-5 від 29.05.2024 року, складеного заступником Роздорського селищного голови ОСОБА_6 та завідувачем сектору з питань земельних відносин ОСОБА_7 . Зокрема, у вказаному акті зазначено, що було проведено повторне обстеження технічного стану пам`яток археології (курганів), які знаходяться на земельній ділянці (пай) кадастровий номер 1224888200:02:005:0034, де було виявлено порушення (розорення курганів) біля с.Старовишневецьке. При огляді земельної ділянки (паю) було встановлено, що порушення пам`ятки культурної спадщини №4822-4, №4822-5 усунені, стан задовільний, визначені на місцевості розпізнавальними знаками.

Ураховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що обвинуваченим доведено факт зміни обстановки вчинення відповідного кримінального правопорушення за період з моменту його вчинення до дня розгляду відповідного клопотання в суді, яка призвела до того, що конкретне вчинене обвинуваченим діяння перестало бути суспільно небезпечним, а також сам обвинувачений перестав бути суспільно небезпечним.

За встановлених обставин, суд вважає, що наявні підстави, передбачені ст.48 КК України, для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, оскільки інкриміноване йому кримінальне правопорушення є нетяжким злочином, до кримінальної відповідальності він притягується вперше, щиро розкаявся у вчиненому, добровільно наслідки кримінального правопорушення, що підтверджується вищевказаним актом, а також враховуючи, що ОСОБА_4 є особою пенсійного віку, суд вважає, що наявні обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_4 перестав бути суспільно небезпечним та приходить до висновку про можливість його звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст.48КК України у зв`язку із зміною обстановки, а кримінальне провадження необхіднозакрити на підставі п.1 ч.2ст.284 КПК України.

Цивільний позов не заявлено. Речові докази відсутні. Експерт під час досудового розслідування не залучався.

Керуючись ст. ст. 12, 44, 48, ч. 1 ст. 212 КК України, ст. ст. 124, 174, 284, 285, 286, 288, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України .

Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.197-1 КК України на підставі ст. 48 КК України у зв`язку із зміною обстановки.

Закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На ухвалу протягом семи днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя ОСОБА_1