Постанова

від 02.07.2024 по справі 914/2693/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2024 р. Справа №914/2693/23(914/1464/23)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддяПанова І.Ю.,

СуддіМалех І.Б.,

Гриців В.М.,

секретар судового засідання Телинько Я.П.

за участю представників учасників процесу:

від позивача Бородін Т.В.

від відповідача Воробець С.І.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт б/н від 07.05.2024 (вх. №01-05/1336/24 від 08.05.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.04.2024 (повний текст рішення складено 19.04.2024)

у справі №914/2693/23(914/1464/23) (суддя Чорній Л.З.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія", Волинська обл., Луцький р-н, с. Радомишль

до відповідача 1: ОСОБА_1 , м. Львів

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт, м. Київ

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Октант, м. Київ

про визнання недійсним договору

в межах провадження у справі №914/2693/23

за заявою: ОСОБА_1

про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції.

08.05.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Луцька аграрна компанія до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт про визнання недійсним договору поруки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ Вест-Естейт (відповідачем-1) та ОСОБА_1 (відповідачем-2) укладено фраудаторний договір поруки, за яким ОСОБА_1 поручився перед ТОВ Вест-Естейт (позикодавцем) за виконання обов`язку ТОВ Октант (позичальником) з повернення займу за договором поворотного фінансового займу №562 від 18.11.2021. Позивач посилається на те, що відповідач-2 уклав договір поруки в період, коли мав прострочені грошові зобов`язання перед позивачем та іншими кредиторами. На час укладення спірного договору поруки, Дзержинським районним судом м. Харкова вже було ухвалено рішення від 03.08.2021 у справі №638/16545/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Луцька аграрна компанія" частини заборгованості за договором позики від 30.08.2017 у сумі 10 000 000 грн. В період укладення спірного договору поруки грошові кошти ОСОБА_1 знаходились під арештом в забезпечення позовів кредиторів.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.04.2024 у справі №914/2693/23(914/1464/23) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір поруки №1-1811-21 від 18.11.2021, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт (код ЄДРПОУ 42602650) (кредитор) в забезпечення виконання зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Октант (код ЄДРПОУ 42123252) (боржник) перед Товариством з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт за договором поворотного фінансового займу №562 від 18.11.2021 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Луцька аграрна компанія - 1 342,00 грн судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Луцька аграрна компанія - 1 342,00 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.04.2024 у справі №914/2693/23(914/1464/23) та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення суду винесене при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, зокрема, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова станом на дату укладення оскаржуваного договору поруки законної сили ще не набрало. Також зазначив, що додатковою угодою до договору позики строк виконання зобов`язання наступав у ОСОБА_1 лише у 2032.

Апелянт зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 204, 530, 610, 612 ЦК України. Крім того, вказує, що самостійною підставою для відмови у позові є відсутність порушення прав та законних інтересів позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що воно прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2024 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Малех І.Б. та Гриців В.М.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт б/н від 07.05.2024 (вх. №01-05/1336/24 від 08.05.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 10.04.2024 у справі №914/2693/23(914/1464/23).

Ухвалою суду від 24.05.2024 призначено розгляд справи на 18.06.2024.

Ухвалою суду від 18.06.2024 розгляд справи відкладено на 02.07.2024.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача навів доводи у спростування вимог апелянта.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 1 та 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначених відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:

05.09.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.09.2023 заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.09.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено керуючою реструктуризацією ОСОБА_1 арбітражного керуючого Коваля Віталія Валерійовича.

Оприлюднено на офіційному веб-сайті оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 справу №914/1464/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Луцька аграрна компанія до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт про визнання договору недійсним передано для розгляду в межах справи №914/2693/23 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.10.2023 справу №914/1464/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Луцька аграрна компанія до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт про визнання договору недійсним прийнято до розгляду в межах провадження справи у справі №914/2693/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Присвоєно справі номер провадження 914/2693/23 (914/1464/23).

Із матеріалів справи вбачається, що 30.08.2017 між ОСОБА_1 (позичальником) та ТОВ Луцька аграрна компанія (позикодавцем) укладено договір позики.

Відповідно до умов даного договору ТОВ Луцька аграрна компанія передано, а ОСОБА_1 прийнято у власність грошові кошти в розмірі 27 820 000,00 грн.

Згідно п. 1 зазначеного договору позики, факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики або гроші перераховуються на розрахунковий рахунок позичальника у безготівковому порядку.

На виконання п. 1 договору позики, ТОВ Луцька аграрна компанія перераховано грошові кошти на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 (позичальника) у безготівковому порядку.

Факт одержання позики ОСОБА_1 підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 27 820 000,00 грн, а саме: - платіжним дорученням №403 від 04.09.2017 на суму 16 000 000,00 грн, - платіжним дорученням №4 від 04.09.2017 на суму 11820000,00 грн.

Відповідно до п. 2 договору позики (із внесеними змінами), встановлений договором строк повернення позики у сумі 27 820 000,00 грн сплинув 31.12.2020.

29.08.2019 відповідач здійснив часткове повернення позики у розмірі 2 445 721,02 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача за 29.08.2019.

Позивач зазначив, що повернення грошових коштів (повернення позики) у сумі 25374 278,98 грн, ОСОБА_1 у встановлений договором позики строк не здійснено.

30.11.2020 ТОВ Луцька аграрна компанія звернулось до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 частини позики на суму 10 000 000,00 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2021 у справі №638/16545/20 позовні вимоги ТОВ Луцька аграрна компанія задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 частину основного боргу за договором позики від 30.08.2017 у сумі 10 000 000,00 грн. На виконання вказаного рішення Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист від 02.06.2022 у справі №638/16545/20.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванюти І.М. 18.07.2022 відкрито виконавче провадження №69523997 та здійснюється примусове виконання цього рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 10149990,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №638/16545/20 рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в частині задоволення позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Луцька Аграрна Компанія про стягнення з ОСОБА_1 частини заборгованості залишено без змін.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що перевіряючи та підтверджуючи законність та обґрунтованість рішень судів нижчих інстанцій, Верховний Суд у справі №638/16545/20 підтвердив встановлені судами фактичні обставини, включаючи настання строку повернення позики та визнав їх достатніми для стягнення заборгованості.

У позовній заяві позивач посилається на те, що у Дзержинському районному суді м. Харкова знаходиться на розгляді справа №638/20304/21 про стягнення з ОСОБА_1 частини основного боргу за договором позики від 30.08.2017 у розмірі 2687139,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 2264025,77 грн, три відсотки річних у розмірі 575935,60 грн. на користь ТОВ Луцька аграрна компанія; заборгованості за договором позики від 30.08.2017 у розмірі 2937270,22 грн інфляційні втрати у розмірі 186706,50 грн, три відсотки річних у розмірі 49 973,83 грн - на користь ОСОБА_2 .

Рішенням Дзержинського районного суду від 15.09.2023 у справі №638/20304/21 суд ухвалив: позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія", ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" частину основного боргу за договором позики від 30 серпня 2017 року у сумі 2687139 грн. 49 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" інфляційні витрати у зв`язку з простроченням обов`язку щодо повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року за період з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 2 264 025 (два мільйони двісті шістдесят чотири тисячі двадцять п`ять) грн. 77 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" 3% річних у зв`язку з простроченням обов`язку щодо повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року за період з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 575 935 (п`ятсот сімдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять) грн. 60 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" судовий збір у розмірі 82 907 (вісімдесят дві тисячі дев`ятсот сім) грн. 10 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики б/н від 30 серпня 2017 року у розмірі 2 937 270 (два мільйони дев`ятсот тридцять сім тисяч двісті сімдесят) грн. 22 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційні витрати у зв`язку з простроченням обов`язку щодо повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року за період з 01 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 186 706 (сто вісімдесят шість тисяч сімсот шість) грн. 50 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних у зв`язку з простроченням обов`язку щодо повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року за період з 01 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 49973 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят три) грн. 83 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12 405 (дванадцять тисяч чотириста п`ять) грн.

Позивач посилається на те, що наявність заборгованості ОСОБА_1 перед кредиторами за договором позики від 30.08.2017 та настання строку повернення позики підтверджено рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.11.2021 між ТОВ Вест-Естейт та ТОВ ФК Октант укладено договір поворотного фінансового займу №562, відповідно до умов якого, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 30 978 600,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику в порядку та в строк, визначений договором.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що позикодавець передає позичальнику позику у строк до 28.02.2022.

ТОВ Вест-Естейт, як позикодавець, належним чином виконав свої зобов`язання за договором поворотного фінансового займу №562 від 18.11.2021 та перерахував кошти позичальнику ТОВ ФК Фінансова компанія Октант. Вказані обставини підтверджуються банківськими виписками та копіями платіжних доручень, які долучено до матеріалів справи.

Згідно з п. 1.3 договору позичальник зобов`язався сплатити позикодавцю проценти за договором.

За змістом п. 2.1 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю всю суму позики та сплатити проценти не пізніше 18.11.2022.

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язання за договором поворотного фінансового займу №562 від 18.11.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт укладено договір поруки №1_1811_21 від 18.11.2021.

Відповідно до п. 1.1 договору, поручитель поручається перед кредитором за повне виконання зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Октант (боржник, третя особа) за договором поворотного фінансового займу №562 від 18.11.2021, яке полягає у сплаті боржником заборгованості на користь кредитора.

Згідно п. 1.3 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржника в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи виконання основного зобов`язання, сплату штрафних санкцій, пені, що виникатимуть з основного договору. Сторони підтверджують, що боржник зобов`язується сплатити заборгованість за основним договором не пізніше 18.11.2022. (п. 1.4).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що у разі порушення зобов`язання боржником кредитор направляє поручителю письмову вимогу виконати зобов`язання (або певну його частину). Кредитор не зобов`язаний підтверджувати будь-яким чином факт виконання зобов`язання боржником. Вимога кредитора є достатньою для поручителя підставою виконати зобов`язання на суму, визначену в такій вимозі. Поручитель зобов`язаний самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором у повному обсязі на підставі письмової вимоги кредитора протягом 3 (трьох) календарних днів шляхом перерахування відповідної суми заборгованості на поточний банківський рахунок кредитора (п. 2.2).

Відповідно до п. 4.1 договору всі спори між сторонами, які виникли у зв`язку із цим договором, мають бути передані на розгляд та остаточне вирішення до Постійно діючого третейського суду при асоціації Всеукраїнська інвестиційна асоціація згідно його Регламенту з використанням діючого законодавства України.

Позивач у позовній заяві зазначив, що з відкритих джерел порталу Судова Влада йому стало відомо, що рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації Всеукраїнська інвестиційна асоціація від 23.03.2023 у справі №430/03.23 позов ТОВ Вест-Естейт (відповідач-2) задоволено повністю.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" (далі - Третейський суд) від 23.03.2023 у справі №430/03.23 позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт 30 978 600,00 грн заборгованості за договором поворотного фінансового займу №562 від 18.11.2021, третейський збір в розмірі 40 260,00 грн.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт за вих. №3/04 від 06.04.2023 (вх. № 01-05/1077/23 від 07.04.2023) про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Всеукраїнська інвестиційна асоціація від 23.03.2023 у справі № 430/03.23.

12.07.2024 на виконання ухвали Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 Західним апеляційним господарським судом видано наказ на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Всеукраїнська інвестиційна асоціація від 23.03.2023 у справі №430/03.23.

ТОВ Луцька аграрна компанія подало апеляційну скаргу на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2023.

ТОВ Луцька аграрна компанія посилалося на те, що оскаржуваною ухвалою суд вирішив питання про права та інтереси ТОВ Луцька аграрна компанія, яке не було залучено до участі у справі як кредитор боржника ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2023 у cправі №870/10/23 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Луцька аграрна компанія на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №870/10/23.

При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети (такий правовий висновок міститься в п. 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Згідно із частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, посилався на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, передбачені ст 42 КУзПБ.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

Зважаючи на зазначене, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається про людське око, таким критеріям відповідати не може.

Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, поручителі.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України є порука.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов`язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою. Обов`язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Разом з цим, це не означає, що за позовом боржника такий договір не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він звужує його права, чи доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем.

Верховний Суд у постанові від 02.11.2022 у справі №925/36720 (925/107/21) акцентує, що при укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення.

Оскільки договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадку, коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до ст. 555 ЦК України), то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з`ясовувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви легітимними.

За загальним правилом, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 18.11.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт укладено договір поруки №1_1811_21 відповідно до п.1.1 якого, поручитель поручається перед кредитором за повне виконання зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Октант за договором поворотного фінансового займу №562 від 18.11.2021, яке полягає у сплаті боржником заборгованості на користь кредитора.

Представник ОСОБА_1 зазначав, що станом на день укладення договору поруки, його пов`язували з третьою особою бізнес процеси, зокрема відповідачем-1 ( ОСОБА_1 ) досягнуто згоди щодо купівлі корпоративних прав ТОВ Фінансова компанія Октант (третьої особи). Задля виконання досягнутих домовленостей (умовою купівлі-продажу частки в статутному капіталі було укладення договору поруки), між відповідачем-1 та відповідачем- укладено договір поруки, з метою забезпечення виконання зобов`язань по поверненню позики, а також виконання зобов`язань за вищезгаданим договором поруки, у випадку неповернення позики боржником (третьою особою).

Відповідач-1 вважає, що укладав договір поруки, з метою досягнення власного економічного інтересу, а саме: набуття в майбутньому корпоративних прав третьої особи, проте матеріали справи не містять підтвердження вказаних доводів.

Укладення договору поруки від 18.11.2021 та безпідставне безоплатне прийняття на себе додаткових зобов`язань щодо солідарної відповідальності з ТОВ ФК Октант за виконання ним зобов`язань в значному розмірі 30978600,00 грн свідчать про нелегітимність мотивів укладення такого договору.

Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2023 у справі №905/2030/19(905/2258/19)).

Оскільки задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника, то можливе включення до реєстру штучно створених вимог на підставі договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів такого боржника щодо задоволення їх вимог у справі про банкрутство.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц надано визначення угодам (правочинам) боржника, що вчинені боржником на шкоду кредиторам. Такі угоди поіменовано фраудаторними правочинами.

Дії відповідачів щодо укладення договору поруки, не містять прозорої економічної мети, а пов`язані із зменшенням платоспроможності відповідача-1 ОСОБА_1 та є сумнівними в частині їх добросовісності, а відтак набувають ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що зміст оспорюваного договору поруки не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а тому є фраудаторним та фактично направленим на збільшення розміру боргових зобов`язань ОСОБА_1 , що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Отже, усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Станом на дату укладення договору поруки 18.11.2021 ОСОБА_1 мав невиконані грошові зобов`язання перед позивачем, що підтверджується матеріалами справи та відповідними рішеннями судів.

За встановлених обставин очевидним є те, що боржник, який не може виконати свої зобов`язання перед кредиторами в силу власної неплатоспроможності, не може виконати зобов`язання іншої сторони на суму 30 978 600,00 грн.

Вказані обставини свідчать про те, що договір поруки укладено з іншою метою, аніж реальне забезпечення виконання основного зобов`язання ТОВ ФК Октант.

Докази відносин ТОВ ФК Октант з боржником (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов`язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо), які могли б розглядатися як спонукання поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов`язань ТОВ ФК Октант, до матеріалів справи не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_1 та ТОВ Вест-Естейт щодо укладення спірного договору поруки №1-1811-21 від 18.11.2021 в забезпечення виконання зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Октант, є недобросовісними і несправедливими по відношенню до інших кредиторів, є зловживанням правом на укладення договору поруки, спрямовані на позбавлення кредиторів, зокрема, позивача, в майбутньому законних майнових прав.

Твердження скаржника про те, що підставою для відмови у позові є відсутність порушення прав та законних інтересів позивача, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та спростовано вищевикладеним.

Твердження відповідача 1 про те, що строк повернення позики за договором, укладеним між позивачем та відповідачем-1 не настав, а відповідно до Додаткової угоди від 26.12.2019 продовжений до 31.12.2032, колегія суддів не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2021 у справі №638/16545/20 суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 (позивача у цій справі) на користь ТОВ «ЛУЦЬКА АГРАРНА КОМПАНІЯ» частину заборгованості за договором позики від 30.08.2017 у сумі 10 000 000 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 25.01.2022 у справі №638/16545/20 це рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2021 залишено без змін в частині стягнення заборгованості.

Постановою Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №638/16545/20 Верховний Суд залишив без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2021 та постанову Харківського апеляційного суду від 25.01.2022.

Отже, факт настання строку повернення позики за договором позики від 30.08.2017 вже був предметом судового розгляду та не потребує доказуванню в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.04.2024 у справі №914/2693/23(914/1464/23) ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вест-Естейт б/н від 07.05.2024 (вх. №01-05/1336/24 від 08.05.2024) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 10.04.2024 у справі №914/2693/23(914/1464/23) - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено та підписано 10.07.2024.

Головуючий суддяПанова І.Ю.,

СуддяМалех І.Б.

Гриців В.М.