Постанова

від 08.07.2024 по справі 910/19980/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2024 р. Справа№ 910/19980/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024

у справі №910/19980/23 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бетон" (відповідач-1),

Товариства з обмеженою відповідальністю "Енранзалізобетон" (відповідач-2),

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдор Комплект" (відповідач-3),

Товариства з обмеженою відповідальністю "Європолітех" (відповідач-4),

Фізичної особи-підприємця Мамедова Олександра Олександровича (відповідач-5)

про стягнення 101 856 516, 18 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Бетон" (далі - ТОВ "Київ Бетон", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Енранзалізобетон" (далі - ТОВ "Енранзалізобетон", відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдор Комплект" (далі - ТОВ "Укрдор Комплект", відповідач-3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Європолітех" (далі - ТОВ "Європолітех", відповідач 4) та Фізичної особи-підприємця Мамедова Олександра Олександровича (далі-відповідач 5) 101 856 516,18 грн пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами у 2021 та 2023 роках введено в експлуатацію об`єкти будівництва - житлові будинки №№ 1-6 за адресою: пров. Заводський, 1, 1/2, 2, вул. Причальна, 1/5, 5 у Дарницькому районі м. Києва без сплати пайової участі. Відповідачі не звернулись із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єктів будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію об`єктів будівництва.

Розрахунок вищезазначеної заборгованості здійснено за формулою, наведеною у підпункті 6.4.2. пункту 6.4. розділу VI Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033) (далі - Порядок).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 відкрито провадження у справі №910/19980/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/19980/23 на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 та пункту 4 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/44099/23.

Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив із необхідності зупинення провадження у справі №910/19980/23 до набрання законної сили рішення у справі №320/44099/23, оскільки в останній буде вирішено питання щодо чинності рішення Київської міської ради (далі - Рада) від 15.11.2016 №411/415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" зі змінами, на підставі якого у даній справі позивачем здійснено розрахунок спірної суми пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, розмір якого позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Департамент звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги Департамент вказує на те, що вирішення адміністративним судом справи №320/44099/23 жодним чином не вплине на вирішення даної господарської справи, оскільки розмір пайової участі визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності";

- згідно з частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду;

- судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №910/10374/17;

- вирішення питання про чинність/нечинність нормативно-правового акту не є підставою для зупинення провадження в господарській справі, адже господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов`язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі статтями 2 та 11 ГПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.03.2024 у cправі №910/17615/20;

- у постановах від 14.12.2021 у справі №910/19088/20 та від 13.12.2022 у справі №910/21307/21 Верховним Судом вже була надана оцінка правомірності рішенню Ради, яким затверджено Порядок;

- адміністративний позов у справі №320/44099/23 був поданий з метою затягування розгляду господарській справі №910/6226/23.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2024 апеляційну скаргу Департаменту передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19980/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Департаменту на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/19980/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

11.04.2024 матеріали справи №910/19980/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді після повернення 15.04.2024 з навчання у Національній школі суддів України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 апеляційну скаргу Департаменту на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/19980/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

26.04.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/19980/23, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 20.05.2024.

Відповідачі 1-5 скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України, та подали до Північного апеляційного господарського п`ять аналогічних за своїм змістом відзивів на апеляційну скаргу позивача, в якому просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідачі 1-5 зазначили, що Закон України №199-IX від 17.10.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не містить конкретної норми, яка б чітко встановлювала порядок розрахунку пайової участі, у той час, як такий порядок (формулу) закріплено саме підпунктом 6.4.2. пункту 6.4. Порядку;

- у відповідності до положень статті 144 Конституції України з моменту відкриття провадження в адміністративній справі №320/44099/23 зупинено дію рішення Ради від 19.12.2019 № 460/8033, а тому положення Порядку, які були затверджені вказаним спірним рішенням органу місцевого самоврядування, станом на дату подачі позову у даній справі не діють;

- оскільки предметом позову у господарській справі №910/19980/23 є стягнення пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 101 856 516,18 грн, який розрахований на підставі положень підпункту 6.4.2. пункту 6.4. Розділу IV Порядку, але оскаржується в межах справи №320/44099/23, тому вирішення адміністративним судом зазначеної адміністративної справи впливає на вирішення даної господарської справи в частині визначення розміру заборгованості;

- посилання скаржника на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.03.2024 у cправі №910/17615/20 є необґрунтованими, оскільки вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається (не є релевантними);

- постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №910/19088/20 та від 13.12.2022 у справі №910/21307/21 не мають преюдиційного значення для даної господарської справи і в межах зазначених справ не оскаржувалося рішення Ради від 19.12.2019 №460/8033.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 255 ГПК України ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (частина 2 статті 271 ГПК України).

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Положення статті 227 ГПК України передбачають обов`язок суду зупинити провадження у справі.

Пункт п`ятий частини 1 статті 227 ГПК України визначає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини 1 статті 229 ГПК України).

Досліджуючи питання дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема, пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України Верховний Суд виходить з системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 1, пунктах 1, 4, 10, 11 частини 3 статті 2 ГПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є:

- об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі;

- пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення;

- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2024 у cправі №910/17615/20.

Як вбачається з матеріалів справи та було правильно зазначено судом першої інстанції, у даній справі Департаментом заявлено вимогу про солідарне стягнення з відповідачів 1-5 пайового внеску у сумі 101 856 516,18 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Підставою позовних вимог є те, що відповідачами у 2021 та 2023 роках введено в експлуатацію об`єкти будівництва - житлові будинки №№ 1-6 за адресою: пров. Заводський, 1, 1/2, 2, вул. Причальна, 1/5, 5 у Дарницькому районі м. Києва без сплати пайової участі. Відповідачі не звернулись із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єктів будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію об`єктів будівництва.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що відповідно до пункту 3.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 (зі змінами) в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Більше того, в позові Департамент наводить детальний розрахунок ціни позову, виконаний у відповідності до підпункту 6.4.2. пункту 6.4. розділу VI Порядку, за яким розмір належної до сплати пайової участі визначається за такою формулою:

РПУ = S об`єкта х Nжитл х 2%, де РПУ - розмір пайової участі об`єкта (грн), S об`єкта - загальна площа (крім загальної площі приміщень, визначених в пункті 4.2. цього Порядку) об`єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції (кв.м); Nжитл - норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 кв. м житлових будинків для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/ кв.м).

З урахуванням наведеного та відповідно до положень Порядку, Департаментом як єдиним уповноваженим Радою органом в даних правовідносинах здійснено розрахунок належної до сплати суми пайової участі у зв`язку із будівництвом об`єкта: "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення за адресою: пров. Заводський, 1, 1/2, 2, вул. Причальна, 1/5, 5 у Дарницькому районі м. Києва", яка становить 101 856 516,18 грн.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що зі змісту позовної заяви вбачається, що розрахунок належної до сплати суми пайової участі у зв`язку із будівництвом об`єкта: "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення за адресою: пров. Заводський, 1, 1/2, 2, вул. Причальна, 1/5, 5 у Дарницькому районі м. Києва", здійснений Департаментом на підставі Порядку, затвердженого рішенням Ради від 15.11.2016 №411/1415 (зі змінами).

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали, у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа №320/44099/23 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля" (далі - ПрАТ "КДЕЗ "Вугілля") до Ради, в якому позивач просить визнати протиправним та нечинним Рішення Ради:

- від 19.12.2019 №460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва";

- від 26.03.2020 № 908/9078 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва";

- від 15.11.2016 №411/415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва";

- від 13.09.2018 №1370/5434 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 "Про затвердження порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 відкрито провадження в адміністративній справі №320/44099/23.

Тож, в адміністративній справі № 320/44099/23 вирішується питання щодо чинності рішення Ради від 15.11.2016 №411/415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" зі змінами, на підставі якого у даній справі позивачем здійснено розрахунок суми пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, розмір якого позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів.

Позовна заява ПрАТ "КДЕЗ "Вугілля" у справі №320/44099/23 обґрунтована, крім іншого, тим, що рішення Ради від 15.11.2016 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" прийнято, зокрема, на підставі статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", проте з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими скасовано статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Таким чином, відновлення дії рішення Ради від 15.11.2016 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" суперечить чинному законодавству, оскільки ґрунтується на нормі закону, що втратила чинність. Радою порушено статті 5, 6, 7, 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи і мотиви скаржника та приймає доводи відповідачів 1-5, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, що в адміністративній справі №320/44099/23 вирішується питання щодо чинності рішення Ради від 15.11.2016 №411/415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" зі змінами, на підставі якого Департаментом здійснено розрахунок належної до сплати суми пайової участі у зв`язку із будівництвом.

Водночас, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №917/349/20 вважає, що неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи, а саме №320/44099/23, обумовлюється наступним.

Чинним господарським процесуальним законодавством передбачено обов`язок суду зупинити провадження у справі, зокрема у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Так, для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку з`ясовує, як пов`язана справа, яка розглядається судом, зі справою, що розглядається іншим судом, і чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно з`ясувати обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Поряд із цим, вказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатись на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується з висновками місцевого господарського суду, що вирішення спору у даній справі (в тому числі і перевірку нарахованого розміру та порядку розрахунку пайової участі) об`єктивно неможливо здійснити до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/44099/23 (предметом якої є перевірка законності рішення Ради від 15.11.2016 №411/1415 (а також рішення від 19.12.2019 №460/8033) "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва"), саме на підставі якого було здійснено розрахунок ціни позову у даній справі.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішити питання законності рішення Ради від 15.11.2016 №411/1415, а також від 19.12.2019 № 460/8033 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, відтак доводи скаржника про відсутність об`єктивної неможливості розгляду даної справи до закінчення розгляду наведеної відхиляються колегією суддів через їх необґрунтованість.

У своїй апеляційній скарзі Департамент, посилаючись на положення статті 265 КАС України, вказував, що можлива втрата чинності у майбутньому за результатами розгляду адміністративної справи №320/44099/23 Порядку, жодним чином не вплине на обсяг та оцінку конкретних обставин, що мають суттєве значення для справи, враховуючи предмет та підстави позову.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як було раніше зазначено, ціна позову у даній господарській справі, розрахована у відповідності до підпункту 6.4.2. пункту 6.4. розділу VI Порядку, тобто є підставою позову.

Пунктом 2 частини 2 та частиною 3 статті 46 ГПК України визначено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а також змінити предмет або підстави позову до закінчення підготовчого засідання.

Статтею 265 КАС України визначені наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, за частиною другою цієї статті нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акту в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і практика щодо застосування положень частини другої статті 265 КАС України Верховним Судом є сталою. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

З урахування зазначеного, у випадку задоволення позову в адміністративній справі №320/44099/23, Порядок втратить чинність з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішення.

Водночас, у разі незупинення провадження у справі №910/19980/23 до набрання законної сили рішення в адміністративній справі №320/44099/23, підготовче засідання у даній справі може бути закритим, а справа призначена до судового розгляду по суті, що позбавить позивача права на подання заяви про збільшення чи зменшення позовних вимог, або про зміну підстав позову, що може мати негативні наслідки для самого ж скаржника.

Крім цього, колегія суддів відхиляє доводи Департаменту з посиланням на постанови у справах №910/21307/21, №910/19088/20, оскільки в даних постановах хоча і стягувалась пайова участь з інших юридичних осіб на підставі рішення Ради від 15.11.2016 за №411/1415, яким затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №460/8033), однак питання законності вказаного рішення не з`ясовувалось, адже не входило до предмету доведення у вказаних справах. Таким чином, вказані правові висновки не можуть бути враховані при розгляді даної справи як у порядку частини 4 статті 236 ГПК України, так і згідно частини 4 статті 75 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що посилання скаржника на висновки, сформовані Верховним Судом у постановах від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 та від 01.03.2024 у cправі №910/17615/20, є необґрунтованими, оскільки вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається (не є релевантними), з огляду на інший суб`єктний склад учасників справи, предмет та підстави позову.

Разом із цим, колегія суддів також відхиляє доводи відповідачів щодо автоматичного зупинення дії оскаржуваного Порядку на підставі статті 144 Конституції України.

Вказаною статтею встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до статті 1 КАС України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

За частиною першою статті 5 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Отже, саме лише подання до адміністративного позову про оскарження нормативно-правового акта органу місцевого самоврядування не зумовлює автоматичного зупинення його дії.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі, оскільки ухвалення рішення за результатами розгляду адміністративної справи №320/44099/23 має безпосереднє значення для вирішення (розгляду) питання щодо правомірності нарахування та стягнення коштів пайової участі. Тобто розгляд справи по суті об`єктивно неможливий до вирішення іншої справи, що є безумовною підставою для зупинення провадження у даній справі відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України до набрання рішенням законної сили у вказаному адміністративному провадженні, від результату якого залежить вирішення даної справи (пункт 4 частини 1 статті 229 ГПК України).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, саме заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з ухвалою суду першої інстанції про зупинення провадження у справі.

Доводи Департаменту щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах оскарження докази свідчать про обґрунтованість висновків суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийнятої судом ухвали.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024, відповідно, апеляційна скарга позивача має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги Департаменту у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/19980/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/19980/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19980/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир