Постанова

від 27.06.2024 по справі 908/1524/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1524/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР на рішення господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 (суддя Корсун В.Л.)

у справі № 908/1524/23

за позовом публічного акціонерного товариства МОТОР СІЧ

до відповідача приватного підприємства виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 03.05.23 № 208/СПЗ/1 публічного акціонерного товариства МОТОР СІЧ з вимогами до приватного підприємства виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР про стягнення заборгованості згідно договору на поставку продукції від 31.01.18 № 2646/18-К (ВМС) у розмірі 34 765 847,32 грн, а саме: 30 799 999,58 грн основна сума заборгованості, 230 367,12 грн 3 % річних, 2 802 799,96 грн пені та 932 680,66 грн інфляційного збільшення на суму боргу.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 у справі № 908/1524/23 закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 584 999,58 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Стягнуто з приватного підприємства виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР на користь Публічного акціонерного товариства МОТОР СІЧ 23 615 000 грн 00 коп. основного боргу, 2 768 107 грн 69 коп. пені, 227 835 грн 61 коп. 3 % річних, 932 680 грн 66 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 413 154 грн 36 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою ПОЛІМЕР подано апеляційну скаргу, згідно якої просить змінити рішення господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 у справі № 908/1524/23. Закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 584 999,58 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР на користь Публічного акціонерного товариства МОТОР СІЧ 23 615 000 (двадцять три мільйони шістсот п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу. В іншій частині позовних вимог відмовити.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що вирішуючи питання про звільнення від штрафних санкцій або зменшення їх розміру, суд об`єктивно оцінює майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитків кредитора, а також чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи неприпустимо. При незастосуванні пені та штрафу позивачу не буде завдано негативних наслідків фінансовому стану підприємства. Неналежне виконання договору не завдало позивачу будь-яких збитків. У позові також не вказано нічого про збитки та негативні для позивача наслідки за неповну (несвоєчасну) оплату товару відповідачем. Господарський суд мав відмовити позивачу в задоволені штрафних санкцій та застосувати до стягнення пені позовну давність. Окрім того внаслідок ракетного обстрілу було завдано істотної шкоди рухомому та нерухомому майну, устаткуванню ПП ВКФ «Полімер». Серед іншого є майно, яке внаслідок ракетного обстрілу не підлягає відновленню та було повністю знищено. Безумовно відповідні обставини є особливими (винятковими) та ще більше ускладнили процес виконання підприємством своїх фінансових зобов`язань, на що господарський суд мав звернути увагу. Апелянт вважає, що звільнення від штрафних санкцій, враховуючи воєнний стан та специфіку діяльності підприємства-відповідача, відповідатиме принципам справедливості та розумності враховуючи всі вищевикладені обставини та факти. Звільнення від штрафних санкцій буде розумним і оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для ПП ВКФ «Полімер».

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2024 апеляційну скаргу Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР на рішення господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 у справі № 908/1524/23 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 88 394,04 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР на рішення господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 у справі № 908/1524/23.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що АТ «МОТОР СІЧ» розглянуло апеляційну скаргу ПП ВКФ «ПОЛІМЕР» та вважає її необґрунтованою та такою, яка не підлягає задоволенню в повному обсязі. Апеляційна скарга не містить належного обґрунтування та фактичних доказів неправильного розрахунку штрафних санкцій, здійсненого судом першої інстанції та позивачем. Винесене рішення є мотивованим, обґрунтованим та таким, яке відповідає нормам діючого законодавства України.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2025 розгляд справи № 908/1524/23 призначено на 27.06.2024 о 10 год. 10 хв.

В судове засідання 27.06.2024 представники сторін не з`явилися. Були належним чином повідомлені про час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 28.10.2021 у справі №11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Таким чином відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.

Враховуючи те, що суд визнав необов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом 31.01.2018 між публічним акціонерним товариством МОТОР СІЧ /Постачальник/ та приватним підприємством виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР /Покупець/ укладено договір на поставку товару № 2646/18-К(ВМС) (з урахуванням додаткових угод надалі Договір), згідно умов якого, зокрема, п. 1.1. постачальник зобов`язується поставити, а покупець оплатити та прийняти ДСЕ та комплектуючі вироби (продукція) необхідні для виготовлення електроколлекторів на умовах визначених даним договором.

Згідно із п. 1.2. Договору, розвернута номенклатура (асортимент) продукції вказується у специфікаціях, доданих до вказаного договору та які є невід`ємною частиною вказаного договору.

Пунктом 2.1. Договору сторони домовились, що продукція поставляється в кількості (штуки, комплекти та інше) та в строки визначенні у специфікаціях до договору.

У відповідності до п. 3.3. Договору, поставка продукції здійснюється протягом 20 днів з моменту отримання попередньої оплати на розрахунковий рахунок Постачальника. За згодою сторін можливий інший строк поставки партії Продукції, який вказується у специфікації до договору.

Датою поставки продукції рахується дата оформлення транспортної накладної (п. 3.4. Договору).

Відповідно до п. 4.4. Договору, загальна сума договору визначається сумою специфікації до договору, які є невід`ємними частинами вказаного договору.

Згідно із п. 5.1. Договору, формою розрахунку за заявлену партію продукції: 50 % попередня оплата. Решта 50 % сплачується у термін 10 банківських днів після надходження продукції на склад покупця.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що попередня оплата продукції проводиться у погоджені сторонами строки.

Датою оплати продукції рахується дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п. 5.3. Договору).

У відповідності до п. 5.4. Договору, за згодою сторін можливі інші форми оплати за поставлену партію продукції, які не суперечать діючому законодавству, які вказуються в специфікаціях до договору.

Згідно із п. 12.1. Договору (з урахуванням додаткової угоди № 7 від 23.11.2021), даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023, а в частині фінансового розрахунку до повного виконання зобов`язання.

Сторонами у справі було погоджено продукцію , яку ПАТ МОТОР СІЧ повинно поставити ПП ВКФ ПОЛІМЕР за договором на поставку продукції від 31.01.18 № 2646/18-К (ВМС), про що підписано специфікації № 14 від 30.03.20 на загальну суму 5 363 764,80 грн; № 18 від 30.11.20 на загальну суму 4 905 586,62 грн; № 21 від 16.02.21 на загальну суму 17 368 778,58 грн; № 33 від 18.10.22 на загальну суму 6 312 079,20 грн.

На виконання умов договору позивачем здійснено поставку товару ПП ВКФ ПОЛІМЕР на загальну суму 33 947 858,40 грн, що підтверджується накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей, а саме: від 23.04.20 № 0478896/1142 на загальну суму 4 433 016,00 грн (Специфікація № 14 від 30.03.20); від 24.04.20 № 0478898/1144 на загальну суму 28 399,20 грн (Специфікація № 14 від 30.03.20); від 30.04.20 № 0478921/1213 на загальну суму 900 160,80 грн (Специфікація № 14 від 30.03.20); від 11.06.20 № 0484614/1767 на загальну суму 2 188,80 грн (Специфікація № 14 від 30.03.20); від 13.01.21 № 0491494/58 на загальну суму 4 462 703,82 грн (Специфікація № 18 від 30.11.20); від 15.01.21 № 0491500/98 на загальну суму 442 882,80 грн (Специфікація № 18 від 30.11.20); від 17.03.21 № 0490950/878 на загальну суму 145 963,38 грн (Специфікація № 21 від 16.02.21); від 23.03.21 № 0259690/975 на загальну суму 49 592,40 грн (Специфікація № 21 від 16.02.21); від 30.03.21 № 0259782/1048 на загальну суму 3 107 734,80 грн (Специфікація № 21 від 16.02.21); від 01.04.21 № 0259788/1071 на загальну суму 881 752,80 грн (Специфікація № 21 від 16.02.21); від 05.04.21 № 0259804/1133 на загальну суму 12 986 304,00 грн (Специфікація № 21 від 16.02.21); від 17.06.21 № 0259963/2109 на загальну суму 44 906,40 грн (Специфікація № 21 від 16.02.21); від 13.08.21 № 0519556/2793 на загальну суму 152 524,80 грн (Специфікація № 21 від 16.02.21); від 01.11.22 № 0526490/2855 на загальну суму 6 217 383,60 грн (Специфікація № 33 від 18.10.22); від 07.11.22 № 0526498/2900 на загальну суму 6 451,20 грн (Специфікація № 33 від 18.10.22); від 16.11.22 № 0521515/3015 на загальну суму 85 893,60 грн (Специфікація № 33 від 18.10.22).

Згідно платіжних документів № 1678 від 29.05.20 на суму 13 764,80 грн, № 1755 від 19.06.20 на суму 50 000,00 грн, № 8577 від 14.07.21 на суму 300 000,00 грн, № 4095 від 16.09.21 на суму 2 000 000,00 грн, № 3273 від 21.05.21 на суму 5 586,62 грн, № 3704 від 26.07.21 на суму 68 779,00 грн, № 4189 від 01.10.21 на суму 400 000,00 грн, № 6190 від 16.11.22 на суму 23 835,00 грн, № 6207 від 18.11.22 на суму 200 000,00 грн, № 6223 від 23.11.22 на суму 85 893,40,00 грн, від 01.08.23 на суму 6 000 000,00 грн, № 6712 від 04.09.23 на суму 600 000,00 грн, від 04.10.23 на суму 55 000,00 грн, від 04.10.23 на суму 100 000,00 грн, від 16.10.23 на суму 94 999,58 грн, від 27.10.23 на суму 150 000,00 грн, від 27.10.23 на суму 185 000,00 грн. ПП ВКФ ПОЛІМЕР частко оплатило вартість поставленої позивачем продукції на загальну суму 10 332 858,40 грн.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повної оплати поставленої продукції позивачем було надіслано відповідачу претензію вих. від 10.01.23 № 1632/СПЗ, згідно якої вимагав протягом 7 днів з дня отримання даної претензії перерахувати суму заборгованості у розмірі 30 797 695,57 грн. по договору на поставку продукції від 31.01.18 № 2646/18-К (ВМС).

У відповідь на вказану претензію ПП ВКФ ПОЛІМЕР направило ПАТ МОТОР СІЧ листа вих. від 18.01.23 № 20, в якому просило зарахувати зустрічні однорідні грошові вимоги, з наступних договорів:

- Договір від 31.01.2018 за № 2646/18-К(ВМС) невиконане грошове зобов`язання ІШ ВКФ ПОЛІМЕР перед АТ Мотор Січ в сумі 30 797 695,57 грн., договір від 02.02.2018 № 2774/18-Д(УЗ) невиконане грошове зобов`язання АТ Мотор Січ перед ПП ВКФ ПОЛІМЕР в сумі 4 956 914,38 грн., про що скласти відповідний акт у разі досягнення згоди.

2. Суму заборгованості АТ Мотор Січ перед ПП ВКФ Полімер за договором № 4215/22-Д(ВМС) від 08.06.2022 в розмірі 1 738 043,87 грн. просимо перерахувати на розрахунковий рахунок підприємства №UАОЗЗ133990000026008203500001 в Запорізькому РУ ПАТ КБ ПРИВАТБАНК для запобігання зупинки господарської діяльності підприємства та зриву термінів відвантаження продукції за оборонними замовленнями згідно договорів № 3675/22-Д(ВМС) від 12.05.2022 та № 8295/22-Д(ВМС) від 20.10.2022, укладених між АТ Мотор Січ та ПП ВКФ Полімер.

3. Провести реструктуризацію залишку заборгованості після зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі: 30 797 695,57 грн. - 4 956 914,38 грн.=25 840 781,20 грн. шляхом сплати суми заборгованості рівними частками щомісяця протягом трьох років, починаючи з лютого 2023 року, про що скласти відповідний графік. Попередні усні переговори, щодо реструктуризації боргу, були проведені з комерційним директором ОСОБА_1 .

Несплата відповідачем суми залишку заборгованості і стала причиною звернення позивача з позовними вимогами про стягнення з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР суми боргу згідно договору на поставку продукції від 31.01.2018 № 2646/18-К (ВМС) у розмірі 30 799 999,58 грн, 230 367,12 грн 3 % річних, 2 802 799,96 грн пені та 932 680,66 грн інфляційного збільшення.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.

Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.1. Договору, формою розрахунку за заявлену партію Продукції: 50 % попередня оплата. Решта 50 % сплачується у термін 10 банківських днів після надходження Продукції на склад Покупця.

Відповідачем не виконано зобов`язання належним чином та не надано доказів своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару.

Під час розгляду справи в господарському суді відповідачем частково сплачено суму заборгованості у розмірі 584 999,58 грн, про що в матеріали справи надано виписки з рахунку від 04.10.23 на суму 55 000,00 грн, від 04.10.23 на суму 100 000,00 грн, від 16.10.23 на суму 94 999,58 грн, від 27.10.23 на суму 150 000,00 грн та від 27.10.23 на суму 185 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, оцінивши докази, надані в матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі №908/1524/23 в частині суми основного боргу в розмірі 584 999,58 грн, з підстав визначених п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, через відсутність предмету спору та стягнення з відповідача суми залишку заборгованості у розмірі 23 615 000,00 грн.

Колегія вважає правильним і обґрунтованим висновок господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 23 615 000,00 грн. та закриття провадження в частині стягнення суми боргу в розмірі 584 999,58 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 216, частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В пункті 9.2. Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати постачальник має право стягнути пеню в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно сплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової станки НБУ.

Позивачем заявлено до стягнення суму пені у розмірі 2 802 799,96 грн нарахованої за загальний період прострочення по кожній накладній з 10.06.2020 по 01.04.2023.

Господарський суд здійснивши перевірку розрахунків позивача, дійшов висновку, що при нарахуванні пені позивачем не коректно визначені періоди нарахування та включено в період дні, в яких частково сплачувалася сума боргу та окрім того по деяким накладним на відпуск товарно-матеріальних цінностей неправильно визначено період нарахування такої суми. З урахуванням викладеного господарський суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, частково задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача суму пені в розмірі 2 768 107,69 грн. В задоволені решти суми пені у розмірі 34 692,27 грн судом було відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 230 367,12 грн. за період з 01.01.2023 по 01.04.2023 та інфляційні втрати в сумі 932 680,66 грн. за період січень-березень 2023 року.

Перевіривши розрахунки позивача судом частково задоволено позовні вимоги та стягнуто 227 835,61 грн 3 % річних та 932 680,66 грн. втрат від інфляції. В задоволені позову в частині стягнення суми 2 531,51 грн 3 % річних судом було відмовлено, як необґрунтована та недоведена сума заборгованості.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, вважає їх правильними, обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія зазначає наступне.

В частині 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Верховним Судом неодноразово зазначалося, зокрема, в постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду. За відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на досліджених доказах та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Отже зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Таким чином колегія зазначає, що оцінка обставин справи (їх сукупність) щодо підстав для зменшення розміру пені, проводиться судом на підставі аналізу конкретної ситуації, наданих сторонами доказів згідно зі статтею 86 ГПК України і відповідна мотивація викладена у судових рішеннях.

З системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Під час розгляду справи в господарському суді відповідач визнав суму заборгованості в розмірі 10 797 695,57 грн та просив відмовити в стягненні штрафних санкцій, посилаючись на дефіцит обігових коштів для здійснення розрахунків у повному обсязі. Окрім того просив застосувати строки позовної давності щодо заявленої суми пені.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з цим колегія зазначає, що пунктом 3 Закону України від 30.03.20 № 540-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19), ІХ Прикінцеві положення Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Аналогічні зміні були внесені до Цивільного кодексу України.

Господарським судом було враховано наведені положення законодавчого та підзаконного нормативно-правового акту, та обґрунтовано відхилено доводи відповідача щодо пропущення стороною позивача строку позовної давності в частині вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені.

Окрім того апеляційний суд зазначає, що господарський суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від штрафних санкцій.

При цьому відсутність збитків у позивача не є визначальним критерієм для зменшення чи звільнення від заявлених до стягнення з відповідача сум штрафних санкцій та враховується судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для справи.

Суд звертає увагу, що відповідач відповідних доказів, в тому числі щодо свого майнового стану, суду першої інстанції не подавав, суму боргу станом на день ухвалення оскаржуваного судового рішення не погасив.

Тому в даному випадку відсутні підстави для зменшення нарахованих відповідачу пені самостійно з ініціативи суду.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми ПОЛІМЕР на рішення господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 у справі № 908/1524/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 у справі № 908/1524/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство виробничо-комерційну фірму ПОЛІМЕР.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 09.07.2024

Головуючий суддяВ.Ф.Мороз

СуддяА.Є.Чередко

СуддяЛ.А.Коваль